65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"28" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3623/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/3623/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ердгаз» (01135, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29, код ЄДРПОУ 38404559)
до відповідача: Приватного підприємства «Виробнича фірма «Укрпромресурс» (73000, м. Херсон, провул. Житомирський, буд. 36/81, код ЄДРПОУ 33824049)
про стягнення 351 347,81 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ердгаз» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Виробнича фірма «Укрпромресурс», в якій просить суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 225 493,77 грн, штраф у сумі 22 549,37 грн, пеню у сумі 47 569,92 грн, інфляційні втрати у сумі 40 900,73 грн, 3 % річних у сумі 14 834,02 грн, а також стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу № 15/12/21-ЕГ-271 від 15.12.2021 у частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого у період з січня по травень 2022 року природного газу.
Позивач зауважив, що у зв'язку з відсутністю підписаних відповідачем актів приймання-передачі за період січень - травень 2022 року, позивач звернувся до Оператора ГРМ з запитом щодо надання відповідних даних.
За ствердженням позивача, він на виконання умов договору здійснив постачання природного газу відповідачу у січні 2022 - травня 2022 року в обсязі 4,705 тисячі метрів кубічних на загальну суму 225493,77 грн, що підтверджується листом АТ «Херсонгаз» вих. № 240520/1058/846 від 20.05.2024 та карткою рахунка контрагента за зазначений період.
В свою чергу, у порушення взятих на себе зобов'язань за договором і положень ст.ст. 526, 612 Закону № 435-IV, ст. 193 Закону № 436- IV ПП «Виробнича фірма «Укрпромресурс» не виконало у повному обсязі взяті на себе грошові зобов'язання щодо оплати вартості природного газу за договором.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, останній нарахував пеню та штраф за неналежне виконання відповідачем умов договору, а також інфляційні втрати та 3% річних.
Відповідач відзив на позов суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2024 позовна заява вх. № 3702/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
21.08.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 3702/24 від 16.08.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу № 916/3623/24 за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
Крім того, учасникам справи роз'яснено про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Здійснюючи повідомлення відповідача про наявність судового провадження щодо нього, суд враховує, що у відповідача відсутній електронний кабінет, а адресою місцезнаходження ПП «Виробнича фірма «Укрпромресурс» є наступна: 73000, м. Херсон, провул. Житомирський, буд. 36/81.
Відповідачу - ПП «Виробнича фірма «Укрпромресурс» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.08.2024 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «за закінченням терміну зберігання», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення від 03.09.2024.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою з відміткою «за закінченням терміну зберігання», суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
Згідно до ч. 4 ст.122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається у суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщено не пізніше, ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені у частині першій статті 121 цього Кодексу.
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, а саме 09.09.2024 здійснено офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (розділ «Оголошення про виклик») про повідомлення Приватного підприємства «Виробнича фірма «Укрпромресурс» про розгляд справи №916/3623/24 за позовом ТОВ «Ердгаз» до ПП «Виробнича фірма «Укрпромресурс» про стягнення 351 347,81 грн в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.
Таким чином, судом протягом всього періоду розгляду справи здійснювалися спроби повідомлення відповідача за всіма відомими суду засобами зв'язку; матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв'язку з відповідачем.
Отже, суд констатує небажання відповідача протягом строку розгляду справи висловити свою правову позицію у даному спорі.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав.
У цьому випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/3623/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.
Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
28.05.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
15.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ердгаз» (постачальник, позивач, ТОВ «Ердгаз») та Приватним підприємством «Виробнича фірма «Укрпромресурс» (споживач, відповідач, ПП «ВФ «Укрпромресурс») було укладено договір № 15/12/21-ЕГ-271 постачання природного газу, відповідно до п. 2.1. якого постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних (п. 1.3. Додатку № 1) для споживача підтверджених об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.
Обов'язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача, зокрема, укладеного з Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, на підставі якого споживач набуває право санкціоновано відбирати газ із газорозподільної системи та Оператором ГТС договору на транспортування природного газу (п. 2.2 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору, постачальник забезпечує постачання підтвердженого обсягу природного газу споживачу протягом визначеного у Додатку №1 до даного договору періоду постачання.
Згідно з абз. 4 п. 3.7 договору, постачальник має право контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи базу даних Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача.
Пунктами 3.8., 3.9. договору визначено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу.
За підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за місяцем поставки, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем.
На підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГРМ/ГТС постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.
Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу. У випадку неповернення примірника акта приймання-передачі у вказаний строк, природний газ вважається прийнятим Споживачем за обсягом та вартістю. У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судм вартість поставленого природного газу встановлюється відповідно до даних постачальника, а обсяги відповідно до даних оператора ГРМ/ГТС.
Згідно з п. 3.11. договору кількість газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу відповідно до вимог, встановлених Кодексом газорозподільних систем, Кодексом газорозподільної системи.
Відповідно до п.4.1. договору постачання газу здійснюється за ціною, що вільно встановлюється між постачальником та споживачем.
Ціна газу на момент укладання договору становить:
При умові 100% попередньої оплати договірного обсягу постачання газу до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки 28 333,33 грн за 1000 куб.м, крім того ПДВ 5 666,67 грн, всього з ПДВ - 34 000,00 грн.
При умові 100% оплати договірного обсягу постачання газу до 25 числа місяця поставки 28 583,33 грн за 1000 куб.м, крім того ПДВ 5 716,67 грн, всього з ПДВ - 34 300,00 грн.
При умові 100% оплати фактичного обсягу споживання газу до 18 числа місяця наступного за місяцем поставки 29 250,00 грн за 1000 куб.м, крім того ПДВ 5 850,00 грн, всього з ПДВ - 35 100,00 грн.
В подальшому ціна на газ визначається на офіційному веб сайті постачальника. У разі зміни постачальником, така ціна є обов'язковою для сторін даного договору. Споживач підписанням цього договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни.
Вартість місячного договірного обсягу газу, відповідного місяця постачання, визначається як добуток ціни газу та планового обсягу газу, визначеного сторонами на відповідний місяць постачання (п. 1.3 Додатку №1 або відповідної заявки).
Вартість фактично поставленого споживачу обсягу газу, протягом відповідного місяця постачання, визначається як добуток ціни газу та обсягу фактично поставленого споживачу газу, за відповідний місяць постачання, згідно актів приймання-передачі.
Загальна вартість договору складається з місячних сум вартості фактично поставлених обсягів газу споживачеві, згідно актів приймання-передачі, складених сторонами протягом строку дії договору.
Відповідно до п. 4.4. договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті. Сума платежу попередньої оплати розраховується як добуток ціни, визначеної на наступний період передоплати, на плановий обсяг природного газу по кожному об'єкту споживача, заявленого на наступний період передоплати. У разі відсутності інформації про ціну на наступний період передоплати до дня здійснення попередньої оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати за фактично поставлений природний газ за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 05 числа місяця, наступного за місяцем поставки, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць, та/або акту звіряння, та/або рахунку-акту.
Підпунктом 5.1.2. пункту 5.1. договору передбачено право споживача безоплатно отримувати інформацію про фактично використані обсяги природного газу, а підпунктом 5.2.6. пункту 5.2. встановлено, зокрема, що споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Положеннями пункту 6.1 договору передбачено, що за невиконання, або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, що встановлена цим договором та чинним законодавством України.
Згідно п. 6.2. договору у разі проведення споживачем неповних або несвоєчасних розрахунків за договором він у безспірному порядку повинен сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від суми простроченого платежу.
Відповідно до п. 9.5 договору, всі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром або вручені особисто за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення або дата поштового штемпелю відділу зв'язку одержувача. Оперативний обмін інформацією здійснюється між сторонами, у порядку, визначеному у Додатку №1 до договору.
Договір, у відповідності з п. 9.9, набирає чинності з моменту його підписання та діє у частині постачання природного газу до 31.12.2022, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
В Додатку № 1 до договору сторони узгодили умови постачання, зокрема: період постачання: з 01.01. по 31.12.2022 року; плановий обсяг постачання (7,850 тис.куб.м) з розподілом по місяцях, зокрема, січень - 2 тис.куб.м., лютий - 2,0 тис.куб.м., березень - 1,5 тис.куб. м., квітень - 50 тис.куб.м.; ЕIC-код споживача: 56ХО0000XMW1D00H; електронна пошта споживача для оперативного обміну інформацією.
Вказаний договір з додатком підписаний сторонами без зауважень та скріплений печатками обох суб'єктів господарювання.
Суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні відповідні акти приймання-передачі природного газу, а також не міститься доказів направлення ТОВ «Ердгаз» або вручення відповідачу для підпису актів приймання-передачі природного газу за січень-травень 2022 року.
Разом з тим, за твердженням позивача, у зв'язку з відсутністю підписаних відповідачем актів приймання-передачі за період січень - травень 2022, позивач звернувся до Оператора ГРМ з запитом щодо надання відповідних даних, за результатом чого отримав лист від 20.05.2024 вих. № 240520/1058/846 АТ «Херсонгаз», з яким відповідач уклав договір розподілу № 1-5668КТ від 30.12.2015, відповідно до якого ТОВ «Ердгаз» у січні-травні 2022 здійснив постачання природного газу ПП «ВФ «Укрпромресурс» в обсязі 4705,37 куб.м., а саме: у січні 2022 року - 2998,88 куб.м; у лютому 2022 року - 1595,54 куб.м., у березні 2022 року - 35,34 куб.м., у квітні 2022 року - 40,24 куб.м., у травні 2022 року - 35,34 куб.м., на загальну суму 225493,77 грн., що в свою чергу підтверджується карткою рахунка контрагента за зазначений період.
У зв'язку з простроченням оплати за поставлений природний газ, окрім основного боргу в сумі 225493,77 грн, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача штраф в розмірі 22549,37 грн, пеню в розмірі 47569,92 грн, інфляційні втрати в розмірі 40900,73 грн та 3% річних в розмірі 14834,02 грн.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Приписами частини 2 статті 343 Господарського кодексу України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язаннях встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 632 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну отриманого товару.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру.
Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
За положеннями ч. 1ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Постачання природного газу постачальником здійснюється на підставі відповідного договору. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Як встановлено судом, правовідносини між ТОВ «Ердгаз», як постачальником, та ПП «ВФ «Укрпромресурс», як споживачем, виникли на підставі укладеного між ними 15.12.2021 договору № 15/12/21-ЕГ-271 постачання природного газу та стосуються сфери постачання природного газу.
Укладений між сторонами по справі договір, за яким позивач здійснює постачання природного газу відповідачу, є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України укладений сторонами договір, як правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, і зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Так, умовами договору передбачено підписання сторонами актів приймання-передачі природного газу, на підставі яких споживач розраховується з постачальником, виходячи з інформації щодо спожитого ним газу. Доказів вручення або направлення відповідачу таких актів у матеріалах справи не міститься.
Водночас, суд наголошує, що ПП «ВФ «Укрпромресурс» є суб'єктом ринку природного газу (як споживач) та має ЕІС-код, який є персональним номером для ідентифікації суб'єкту ринку природного газу у газотранспортній інформаційній системі України та є необхідною умовою для газопостачання як побутовим, так і непобутовим споживачам, оскільки використовуються для обліку природного газу.
Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1382/27827, були затверджені Правила постачання природного газу.
Пунктом 3 розділу І Правил постачання природного газу визначено, що постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.
Споживач, що не є побутовим, автоматично виключається з Реєстру споживачів діючого постачальника на Інформаційній платформі з дня початку періоду постачання природного газу постачальником.
Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VII цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання.
Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача.
Також, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2493 затверджено Кодекс газотранспортної системи, який є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України.
Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ.
Відповідно до пунктів 1 та 2 гл. 4 розділу IV Кодексу ГТС, інформаційна платформа має містити такі дані, зокрема: перелік точок входу/виходу до/із газотранспортної системи; інформацію про всіх суб'єктів ринку природного газу, включаючи споживачів, яким в установленому порядку присвоєні ЕІС-коди; ЕІС-код споживача та за наявності ЕІС-коди його точок обліку; EIC-код фізичної точки виходу з газотранспортної системи; дані закріплених за споживачем діючих постачальників та визначені ними періоди постачання; інформацію про фактичне добове споживання; інформацію про фактичне споживання кожного газового місяця (М); дані періодів обмеження (припинення) газопостачання споживачу (якщо такі дані вносились по споживачу) з початку функціонування інформаційної платформи.
Згідно з п. 2 глави 7 розділу XII Кодексу ГТС, у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та може використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
Інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених Кодексом ГТС.
Веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень, (п. 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Усі операції, що здійснюються через інформаційну платформу, зберігаються з інформацією щодо відповідного користувача інформаційної платформи та часу здійснення операції.
Отже, суб'єкти ринку природного газу мають право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.
Таким чином, як позивач, так і відповідач мають можливість відстежувати обсяг природного газу, що поставляється/споживається суб'єктом ринку газопостачання, згідно з ЕІС-кодом такого суб'єкту.
Отже, ТОВ «Ердгаз» провів нарахування вартості спожитого відповідачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, яки були отримані ним в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Крім того, суд враховує, що поставка природного газу здійснювалась на підставі відповідного договору, а не актів приймання - передачі. Акт засвідчує лише здійснення господарської операції та є первинним документом, який є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Тобто, акт приймання-передачі газу не є документом, що існує сам по собі, він передбачений відповідним договором; відповідач погоджувався з даною умовою та її не оскаржував. Підписаним сторонами договором про постачання природного газу від 15.12.2021 №15/12/21-ЕГ-271 було зазначено, що приймання газу переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки оформлюється саме актом приймання-передачі газу.
Як зазначалось вище, відповідно до відомостей з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС- кодом 56ХО0000XMW1D00H (вказаний код присвоєно споживачу ПП «ВФ «Укрпромресурс»), протягом січня-травня 2022 року ПП «ВФ «Укрпромресурс» спожило 4705,37 куб.м газу, а саме: у січні 2022 року - 2998,88 куб.м. газу; у лютому 2022 року - 1595,54 куб.м. газу; у березні 2022 року - 35,34 куб.м. газу; у квітні 2022 року - 40,24 куб.м. газу; у травні 2022 року - 35,34 куб.м. газу.
Вказані дані Оператора ГТС відповідачем не спростовано будь-яким доказом.
Відтак, обставина поставки відповідачу природного газу підтверджена матеріалами справи. Прийняття відповідачем від позивача поставленого природного газу є підставою виникнення у відповідача зобов'язання здійснити оплату за поставлений на об'єкт відповідача природний газ.
Суд також враховує ту обставину, що фактично обов'язок з оплати спожитого природного газу виникає у споживача не з моменту направлення чи підписання акту приймання-передачі природного газу, а за наслідком спожиття природного газу.
Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 Цього кодексу).
З огляду на те, що у матеріалах справи наявні докази споживання відповідачем у січні-травні 2022 газу, що поставлявся ТОВ «Ердгаз», враховуючи вищенаведені обставини даної справи та приписи чинного законодавства, суд зазначає, що договір постачання природного газу є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Так, відповідач в порушення приписів ст.ст. 525, 526, 610, 629, 692, 714 ЦК України, ст.193 ГК України та умов договору вартість спожитого природного газу в розмірі 225493,77 грн не оплатив, не дивлячись на те, що згідно ч.1 ст.530 ЦК України строк виконання відповідного грошового зобов'язання настав. Протилежного суду не доведено.
При цьому, суд звертає увагу на те, що наявність заборгованості за природний газ відповідач не спростував, доказів її сплати на користь позивача до матеріалів справи не надав, контррозрахунків основного боргу відповідачем суду також не надано, що свідчить про згоду відповідача із заявленим позивачем обсягом спожитого ПП «Виробнича фірма «Укрпромресурс» природного газу, а тому позовна вимога щодо стягнення 225493,77 грн основної заборгованості за спожитий відповідачем газ протягом січня-травня 2022 року є обґрунтованою.
Вирішуючи питання щодо стягнення штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Суд звертає увагу на те, що під випадком («casus») в практиці розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа.
Умовами п.п. 6.1, 6.2 договору від 15.12.2021 №15/12/21/-ЕГ-271 визначено, що за невиконання, або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, що встановлена цим договором та чинним законодавством України. У разі проведення споживачем неповних або несвоєчасних розрахунків за договором, він у безспірному порядку повинен сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від суми простроченого платежу.
Із наведеного випливає, що штраф, пеня, 3% річних та інфляційні втрати сплачуються боржником у разі прострочення ним виконання договірного зобов'язання з його вини.
Водночас, виходячи з вимог ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» ( «beyond reasonable doubt» ). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей» ... Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Враховуючи наведене, суд зазначає, що з огляду на те, що позивач здійснив нарахування пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне розрахування з боку ПП «Виробнича фірма «Укрпромресурс» за поставлений йому природний газ, слід дослідити підстави невиконання боржником своїх зобов'язань за договором поставки природного газу.
У даному випадку з матеріалів справи вбачається, що відповідачу не надавались акти приймання-передачі споживаного ним газу, в яких визначався відповідний обсяг останнього, а тому, відповідно, ПП «Виробнича фірма «Укрпромресурс» не було поінформоване саме ТОВ «Ердгаз» про визначену останнім суму до сплати за спожитий відповідачем газ впродовж січня-травня 2022 року.
В контексті наведеного суд враховує, що за умовами п. 4.1 договору ціна природного газу не є сталою, у зв'язку з чим вартість фактично поставленого споживачу обсягу газу, протягом відповідного місяця постачання, визначається як добуток ціни газу та обсягу фактично поставленого споживачу газу, за відповідний місяць постачання, згідно актів приймання-передачі, які відповідно до п.п. 3.8, 3.9 договору засвідчують фактичний обсяг газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, та повинні бути оформлені сторонами.
Разом з цим, за умовами п. 4.4 договору, споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 05 числа місяця, наступного за місяцем поставки на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць, та/або акту звіряння, та/або рахунку-акту.
Відтак, на переконання суду, позивач має надати суду докази на підтвердження дати оформлення сторонами актів приймання-передачі газу за розрахунковий місяць, як факту обізнаності ПП «Виробнича фірма «Укрпромресурс» про суму, яка підлягає оплаті з боку останнього.
Проте, дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що в останніх відповідних доказів не міститься та позивачем не зазначається про факт надсилання відповідачу передбачених договором документів, у якості підстави для оплати споживачем вартості спожитого ним природного газу. У матеріалах справи не міститься ані відповідних актів за спірний період, ані жодного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення на підтвердження отримання відповідачем будь-якого відповідного відправлення від позивача або розписки в особистому отриманні будь-якого акту приймання-передачі природного газу.
Відтак, відсутність доказів вручення відповідачу актів-приймання передачі із вказаною датою їх отримання ПП «Виробнича фірма «Укрпромресурс» свідчить про відсутність необхідної інформації, за допомогою якої можна визначити факт існування певних обставин, а саме: встановленої відповідачу до сплати суми вартості спожитого ним природного газу.
Вимоги про сплату заборгованості постачальником споживачу також не надсилалось.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
У даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Отже, оцінюючи в сукупності наведене, суд зазначає про відсутність вини ПП «Виробнича фірма «Укрпромресурс» в невиконанні зобов'язань за договором від 15.12.2021 №15/12/21-ЕГ-271, оскільки позивачем не доведено належне направлення відповідачу та отримання останнім від ТОВ «Ердгаз» актів приймання-передачі спожитого газу для підтвердження обізнаності відповідача про нараховану йому суму до сплати.
Разом з цим судом враховано, що пунктом 9.5 договору визначено, що всі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром або вручені особисто за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення або дата поштового штемпелю відділу зв'язку одержувача. Оперативний обмін інформацією здійснюється між сторонами, у порядку, визначеному у Додатку №1 до договору.
Оскільки невиконання договору відповідачем щодо сплати кошів перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку із невиконанням позивачем договірних зобов'язань щодо повідомлення відповідача про виставлену йому до сплати суму, відповідач не має бути притягненим до господарсько-правової відповідальності за порушення зобов'язання. У даному випадку відповідачем були порушені грошові зобов'язання внаслідок випадку (за відсутності вини).
Окремо суд наголошує на тому, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
При цьому, суд звертає увагу, що в силу положень законодавства України стягнення основної заборгованості за постачання газу в судовому порядку зумовлюється доведенням факту поставки газу. У той же час, з урахуванням вищенаведених положень спірного договору для обрахунку штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат необхідна інформація саме про дату отримання актів або рахунків відповідачем, відомості про що відсутні у матеріалах справи.
Позивачем визначено кінцевий строк нарахування пені, 3% річних та інфляційних за прострочення оплати вартості природного газу до моменту звернення до суду, тобто до моменту обізнаності відповідача про виникнення заборгованості (грошового зобов'язання на суму 225493,77 грн).
Суд також враховує, що місцезнаходженням відповідача є м. Херсон, при цьому загальновідомим фактом є те, що з перших днів військової агресії рф проти України вказаний населений пункт знаходився в зоні активних бойових дій та був окупований в перші дні військової агресії, відтак є очевидним факт неможливості направлення позивачем та отримання відповідачем поштової кореспонденції, проте позивач мав можливість направити відповідні акти або рахунки на погоджену сторонами електронну пошту.
З огляду на викладене, суд зазначає про відсутність підстав для стягнення з відповідача 22549,37 грн штрафу, 47569,92 грн пені, 14834,02 грн 3% річних та 40900,73 грн інфляційних втрат, оскільки станом на момент звернення позивача з позовом до суду строк оплати основного боргу в сумі 225493,77 грн не може вважатися таким, що настав. А отже, господарський суд, на його переконання, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria).
В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам позивача, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову. Відповідачем належних доказів, які б спростовували наявність основної заборгованості у визначеному розмірі, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надано та у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача в цій частині не спростовано.
Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за спожиту теплову енергію у спірний період на підставі договору постачання природного газу від 15.12.2021 № 15/12/21-ЕГ-271 у розмірі 225493,77 грн, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов є частково обґрунтованим, нормативно і документально доведеним.
З урахуванням викладеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та вірогідності, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем всупереч ст. 73, 74 ГПК України не надано доказів, які б могли спростувати наявність у нього заборгованості перед позивачем з оплати за спожитий природний газ за період з січня по травень 2022 року в розмірі 225493,77 грн, суд дійшов переконливого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати поставленого останнім природного газу є обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами, проте суд задовольняє позовні вимоги частково з огляду на відсутність підстав задля задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних нарахувань.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2705,93 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Виробнича фірма «Укрпромресурс» (73000, м. Херсон, провул. Житомирський, буд. 36/81, код ЄДРПОУ 33824049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ердгаз» (01135, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29, код ЄДРПОУ 38404559) заборгованість за спожитий природний газ в розмірі 225 493 (двісті двадцять п'ять тисяч чотириста дев'яносто три) грн 77 коп та судовий збір в розмірі 2 705 (дві тисячі сімсот п'ять) грн 93 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 28 травня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський