79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
15.05.2025 Справа № 914/167/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова
до відповідача-1 Львівської міської ради
до відповідача-2 Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "АРКАН"
про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку
за участю представників:
від прокуратури Максимовська С.С.
від відповідача-1 Гордєєва О.В.
від відповідача-2 Медвідь Ю.О.
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Заступником керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова до відповідача-1 Львівської міської ради та до відповідача-2 Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "АРКАН" про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Зокрема прокурор у позовній заяві просить:
- визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4408 від 22.10.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «АРКАН» земельної ділянки»;
- скасувати державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «АРКАН» на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0011, площею 2, 5 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2198264946101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39327818.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Представник прокуратури в судовому засіданні позові вимоги підтримав повністю, позов просив задовольнити.
Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили, у задоволенні позову просили відмовити.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд встановив таке.
Львівською міською радою беручи до уваги ухвали міської ради від 16.11.2017 № 2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою» та від 07.12.2017 № 2677 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015 №4968 та від 01.10.2015 № 5143», звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018 № 1132, 14.02.2019 прийнято ухвалу №4647 від «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №1 площею 26,5865 га (кадастровий номер №4610137500:11:016:0001), у тому числі площею 5,5847 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.1).
Пунктом 3 вказаної ухвали вирішено передати зазначену земельну ділянку №1 площею 26,5865 га (кадастровий номер №4610137500:11:016:0001) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0001.
Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято зокрема земельну ділянку площею 26,5865 га (кадастровий номер 4610137500:11:016:0001, КВЦПЗ - 16.00).
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності за Львівською обласною державною адміністрацією на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0001.
Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2019 №1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких зокрема земельна ділянка за кадастровим №4610137500:11:016:0001.
Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність зокрема земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0001, 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності.
03.01.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл зокрема на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за кадастровим №4610137500:11:016:0001 площею 26,5865 га на 7 земельних ділянок, зокрема земельну ділянку №6 площею 8,0334 га.
Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3700 від 19.05.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 26,5865 га, на 7 земельних ділянок, зокрема, земельну ділянку №6 площею 8,0334 га (№4610137500:11:016:0006).
11.09.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №4194 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу зокрема земельної ділянки за кадастровим №4610137500:11:016:0006, площею 8,0334 га.
Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4376 від 19.10.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок», затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 8,0334 га на 3 земельні ділянки, серед яких зокрема земельна ділянка площею 2,5 га (№4610137500:11:016:0011).
20.10.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0011.
21.10.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення ОК «Гаражно-будівельний кооператив «АРКАН» про передачу у власність обслуговуючого кооперативу земельної ділянки за кадастровим №4610137500:11:016:0011, площею 2,5 га.
При цьому прокурор звертає увагу, що звернення кооперативу та додані до нього документи, не містять цілі передачі земельної ділянки - для гаражного будівництва. Окрім того, в зверненні та доданих документах відсутнє обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідної земельної ділянки відповідної площі.
22.10.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4408 земельну ділянку площею 2,5 га (кадастровий №4610137500:11:016:0011), Львівська область, м.Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «АРКАН» для будівництва та обслуговування гаражів (КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.
19.11.2020 зареєстровано право приватної власності ОК «ГБК «АРКАН» на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0011. Вищевказане підтверджується також інформацією Відділу №1 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Львівській області, наданою листом №0-13-0.91-2888/-22 від 22.11.2022.
Як зазначено у позовній заяві, гаражно-будівельним кооперативам земельні ділянки для гаражного будівництва можуть передаватись виключно у разі наявності затвердженої містобудівної документації та відповідно встановлення останньою можливості передачі земельної ділянки для будівництва гаражів. Спірна земельна ділянка хоча і була передана у власність Рясне-Руської сільської ради, однак це не змінило факт її місцезнаходження в межах території м.Львова, що підтверджується і Генпланом м.Львова, і самою радою в спірному рішенні і кадастровим номером спірної ділянки, і тим, що первинно вказаною земельною ділянкою розпорядилась саме Львівська міська рада, що ніким оскаржено не було.
Враховуючи наведене, прокурор зазначив, що, згідно з містобудівною документацією м.Львова, а саме Генпланом м.Львова та планом зонування, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території багатоповерхової житлової забудови. В межі діючого генплану с.Рясне-Руська Яворівського району Львівської області спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були, з огляду на що на думку прокурора спірне рішення про передачу гаражно-будівельному кооперативу земельної ділянки прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, а тому всупереч статті 41 Земельного кодексу України.
Щодо цільового призначення земель, що можуть бути передані гаражно-будівельним кооперативам прокурор зазначив, що гаражно будівельним кооперативам, в порядку статті 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови. Водночас, як зазначив прокурор, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради №4408 від 22.10.2020 відповідачу-2 перадано у власність для будівництва та обслуговування гаражів земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, з кодом КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить статті 41 Земельного кодексу України.
Щодо умов передачі земельної ділянки гаражно-будівельному кооперативу прокурор зазначив, що з систематичного тлумачення установчого документа відповідача-2 - Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Аркан» слідує що останній не має на меті здійснення виключно гаражного будівництва для забезпечення потреб його членів, а є юридичною особою, створеною з метою отримання прибутку. Також прокурор зазначив, що як ним встановлено, рішеннями Рясне-Руської сільської ради упродовж 2020 року передано безоплатно у власність гаражно-будівельним кооперативам понад 60 га земель, що беручи до уваги величину Рясне-Руської сільської ради, очевидно не є необхідним та співрозмірним.
У позовній заяві прокурор посилається на пункт 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», відповідно до якого земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 ЗК України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК України, статтею 152 ЗК України, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.
Відтак, на переконання прокурора, в даному випадку є підстави для заявлення позовної вимоги про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради.
Як вказано у позовній заяві, оскільки державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за обов'язкової наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності, тому державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за гаражно-будівельним кооперативом не свідчить про правомірність набуття такого права останнім, з огляду на що в даному випадку є також підстави для заявлення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку.
Таким чином враховуючи наведене, прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області та просить:
- визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4408 від 22.10.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «АРКАН» земельної ділянки»;
- скасувати державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «АРКАН» на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0011, площею 2, 5 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2198264946101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39327818.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову з огляду на таке.
Щодо пред'явлення позову Заступником керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова Львівської області до відповідача-1 Львівської міської ради та до відповідача-2 Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "АРКАН" про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку необхідно зазначити, що відповідно до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017р. у справі №п/800/490/15 (провадження №21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Так, відповідно до статей 13 та 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Відповідно до частин 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону № 1697-УІІ, застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункти 50, 51 указаної постанови).
У Рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", Конституційний Суд України у процесі дослідження встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах від 13.03.2018 у справі №911/620/17, від 13.11.2018 у справі №910/2989/18.
Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.09.2019 у справі №815/724/15).
Верховний суд у постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18 зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування всупереч інтересам територіальної громади прийняв незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок.
З огляду на вказане прокурор зазначив, що саме Рясно-Руська сільська рада (Львівська міська рада) має бути відповідачем у такій справі. Прокурор стверджував, що в цьому спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, тому прокурор звертається до суду саме як позивач. Державний орган виконавчої влади, який здійснює контроль у сфері земельних відносин, - Держгеокадастр не наділений законом правом на звернення до суду з позовом про скасування рішень органу місцевого самоврядування.
Щодо визначення відповідачем-1 саме Львівську міську раду необхідно зазначити, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №718-р на виконання статті 7-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" було визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Львівської області згідно з додатком.
Додаток до вищезазначеної постанови передбачає утворення Львівської територіальної громади до складу якої увійшли території Львівської, Брюховицької, Винниківської, Грибовицької, Грядівської, Дублянської, Зашківської, Лисиничівської, Малехівської, Рудненської, Рясне-Руської територіальних громад. Адміністративним центром новостворенної територіальної громади визначено місто Львів.
06.12.2020 набув чинності прийнятий 17.11.2020 Верховною Радою України Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування та районних державних адміністрацій» № 1009-ІХ. Вказаним Законом України внесені зміни до ряду законів України, в тому числі Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». Зокрема, вказаним Законом передбачено, у розділі V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» доповнити пунктом 6-1 такого змісту: до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв'язку із змінами в адміністративно- територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень:
- у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі - сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (далі розформовані територіальні громади);
- сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов'язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту;
- не пізніше завершення другої сесії новообраної ради у порядку, визначеному цим пунктом, починається реорганізація відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами та розміщених поза адміністративним центром сформованої територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи - сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі сформованої територіальної громади. Після завершення реорганізації відповідні сільські, селищні, міські ради припиняються як юридичні особи з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом;
- юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов'язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою.
Момент набуття повноважень місцевими радами унормовано Законом України "Про місцеве самоврядування".
Так, частинами 1 та 8 статті 45 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Повноваження місцевої ради, обраної на позачергових, повторних або перших виборах, закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної ради, обраної на наступних (чергових або позачергових) виборах.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 15.07.2020 №795-IX на 25.10.2020 було призначено чергові місцеві вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, які проводились, серед іншого, на території Львівської територіальної громади.
29.11.2020 відбулась перша сесія депутатів Львівської міської ради, з огляду на що з цього моменту закінчились повноваження усіх місцевих рад, які були обрані на попередніх місцевих виборах, у тому числі Рясне-Руської сільської ради.
Як вбачається зі змісту норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування та районних державних адміністрацій", правонаступником прав та обов'язків Рясне-Руської сільської ради стала Львівська міська рада.
Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 №6 "Про функціонування Львівської міської територіальної громади" Львівську міську раду визначено правонаступником прав та обов'язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади. Ухвалою від 29.12.2020 №7 Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.
Відтак, починаючи з 29.11.2020 повноваження Рясне-Руської сільської ради закінчились, а її правонаступником стала Львівська міська рада.
Оскільки позивачем (прокурором) заявлено позовну вимогу про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради, саме тому прокурор визначив Львівську міську раду в даній позовній заяві в статусі відповідача-1, тобто як правонаступника Рясне-Руської сільської ради.
Підсумовуючи наведене, прокурор при обґрунтуванні підстав для представництва інтересів держави, посилався на те, що органом, уповноваженим на захист інтересів держави, є Львівська міська рада, однак позивач та відповідач у цьому спорі збігаються в одній особі, тому Львівська міська рада може бути виключно відповідачем. Прокурор при цьому зазначав про відсутність іншого органу, який має повноваження щодо захисту інтересів держави або територіальної громади на звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення органів місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності.
При прийнятті рішення Господарський суд Львівської області виходить з наступного.
Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради №4408 від 22.10.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «АРКАН» земельної ділянки» та скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «АРКАН» на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0011, площею 2,5 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2198264946101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39327818.
Тобто предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації прав, припинення речового права.
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.
Водночас суд зазначає, що відповідно до частин 2, 4 статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України перебачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 52 Земельного кодексу України).
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.
Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19.
Судом встановлено, що спірну земельну ділянку згідно з рішенням Рясне-Руської сільської ради передано у власність Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "АРКАН" на цю земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що здійснено відповідний запис. Оскільки фактичним володільцем земельної ділянки є Обслуговуючий кооператив "Гаражно-будівельний кооператив "АРКАН", тому суд дійшов висновку про те, що належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі має бути віндикаційний позов.
Оскільки на момент звернення прокурора з позовом до господарського суду рішення Рясне-Руської сільської ради було реалізоване шляхом реєстрації за Обслуговуючим кооперативом "Гаражно-будівельний кооператив "АРКАН" права власності на спірну земельну ділянку, то визнання незаконним і скасування зазначеного рішення саме по собі, без заявлення позовних вимог, спрямованих на відновлення володіння майном, не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 924/1369/20.
Крім того, відповідно до правової позиції щодо визначення способу захисту у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
Посилання прокурора на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 911/61/21 не може бути враховане судом, оскільки у справі № 911/61/21 Верховний Суд не викладав висновку щодо належності та ефективності способу захисту у справі № 911/61/21.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, на яку посилається прокурор, викладено висновки про те, що оспорювання рішення сільської ради ненормативного характеру (правозастосовний акт), яке вичерпало дію внаслідок виконання, не призведе до захисту інтересів держави, тому у задоволенні цієї вимоги суди мали відмовити. Для ефективного захисту інтересів держави у спірних правовідносинах достатньо визнати недійсним договір оренди землі та повернути спірну земельну ділянку її власникові.
Посилання прокурора на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки за встановленими у справі №910/5201/19 обставинами оспорюване рішення органу місцевого самоврядування не вичерпало дію внаслідок його виконання / не було реалізоване на момент подання позову (станом на час розгляду справи міська рада та відповідач не уклали договору оренди спірної земельної ділянки).
Суд зазначає, що оскільки висновки, викладені у наведених постановах Верховного Суду, сформульовані з урахуванням обставин, установлених під час розгляду зазначених справ, і саме вони визначали зміст спірних правовідносин, то наведені прокурором доводи не можуть бути підставою для задоволення позову. Крім того, суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17.
При цьому посилання Прокурора на статтю 172 Земельного кодексу України, якою передбачено можливість оскарження рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у сфері земельних відносин у судовому порядку, не висновків суду про те, що такий спосіб захисту у спірних правовідносинах сам по собі не призведе до відновлення права територіальної громади щодо володіння земельною ділянкою, а тому є неефективним без заявлення вимоги про витребування земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція щодо ефективного способу захисту права або інтересу власника наведена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2025 у справі 914/1334/22.
Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову.
Враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку покласти на прокуратуру витрати по сплаті судового збору, оскільки у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України
Повний текст рішення складено 26.05.2025.
Суддя Петрашко М.М.