ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.05.2025Справа № 910/1942/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/1942/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадарт груп";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзторг 2015";
про стягнення 135 179,57 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вадарт груп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзторг 2015" загальну суму боргу у розмірі 135 179,57 грн, яка складається з: основного боргу у розмірі 105 946,13 грн; інфляційних втрат - 10 152,92 грн; 3% річних - 1 942,37 грн; пені - 17 138,15 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару згідно умов укладеного між сторонами договору поставки №06-ВД від 31.08.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 відкрито провадження у справі № 910/1942/25, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
З метою повідомлення сторін про розгляд справи, судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.02.2025 була направлена сторонам в їх відповідні електронні кабінети в системі "Електронний суд", та яка була ними отримана 24.02.2025, про що свідчать повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
31.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вадарт груп" (далі також - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Союзторг 2015" (далі також - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 06-ВД (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця кондитерські вироби, (надалі іменується "Товар") в кількості та асортименті, відповідно до видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити Товар.
Як передбачено п. 2.2. договору, розрахунок за поставлений за відповідною заявкою Товар проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у розмірі 100 % від вартості поставленого за відповідною заявкою Товару у строк не пізніше 2 (двох) календарних днів з моменту поставки відповідної партії Товару.
У п. 6.1. договору, сторони погодили, що у разі прострочення оплати покупцем поставленого Товару в зазначений даним договором строк, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент виплати, за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується з дня, наступного за розрахунковим за умовами цього договору, до дня повного погашення покупцем існуючої заборгованості.
За у мовами п. 9.1. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2024, але не менше ніж до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
Позивач вказує, що в період з 17.01.2024 по 05.08.2024 включно постачальником було поставлено Товар на загальну суму 594408,95 грн, який покупець оплатив на загальну суму 488 462,82 грн, а поставки до 16.04.24 включно покупець оплачував одним платежем, проте, надалі, поставки з 22.04.24 по 28.05.2024 покупець оплачував частинами, причому, поставка від 28.05.2024 оплачена частково.
Позивач зазначає, що відповідач частинами оплатив поставки за видатковими накладними № 476, 519 557, 612 та частково № 659, а залишок не оплаченої поставки Товару за видатковою накладною №659 від 28.05.2024 складає - 4 300,77 грн, а наступні поставки за видатковими накладними № 703,774, 909,982 - не оплачені відповідачем на дату подання позову.
При цьому позивач вказує, що сторони договору провели звірку взаєморозрахунків за період: 01 січня 2024 року- 04 жовтня 2024 року, яким зазначили, що основний борг покупця перед постачальником складає 105 946,13 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 222 576,13 грн, а саме:
- згідно видаткової накладної № 476 від 22.04.2024 - на суму - 81 630,00 грн (оплачено);
- згідно видаткової накладної № 519 від 30.04.2024 - на суму - 15 231,38 грн (оплачено);
- згідно видаткової накладної № 557 від 08.05.2024 - на суму - 5 741,16 грн (оплачено);
- згідно видаткової накладної № 612 від 20.05.2024 - на суму - 12 457,00 грн (оплачено);
- згідно видаткової накладної № 659 від 28.05.2024 - на суму - 5 871,23 грн (частково оплачено), залишок неоплаченої суми - 4 300,77 грн);
- згідно видаткової накладної № 703 від 04.06.2024 - на суму - 35 103,60 грн (не оплачено);
- згідно видаткової накладної № 774 від 18.06.2024 - на суму - 13 050,00 грн (не оплачено);
- згідно видаткової накладної № 909 від 16.07.2024 - на суму - 28 052,24 грн (не полачено);
- згідно видаткової накладної № 982 від 05.08.2024 - на суму - 25 439,51 грн (не оплачено).
При цьому, відповідач здійснив оплату на загальну суму 116 630,00 грн:
- платіжна інструкція № 897 від 31.05.2024 на суму 21 630,00 грн;
- платіжна інструкція № 939 від 17.06.2024 на суму 10 000,00 грн;
- платіжна інструкція № 6072 від 21.06.2024 на суму 20 000,00 грн;
- платіжна інструкція № 959 від 24.06.2024 на суму 17 000,00 грн;
- платіжна інструкція № 6077 від 02.07.2024 на суму 8 000,00 грн;
- платіжна інструкція № 6095 від 15.07.2024 на суму 40 000,00 грн.
Таким чином, відповідач частинами оплатив поставки за видатковими накладними № 476, 519 557, 612 та частково № 659Ю, а залишок не оплаченої поставки Товару за видатковою накладною №659 від 28.05.2024 складає - 4 300,77 грн.
Наступні поставки за видатковими накладними №№ 703, 774, 909, 982 - не оплачені відповідачем станом на дату розгляду справи в суді.
Доказів протилежного сторонами не надано до матеріалів справи.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Однак, відповідачем у вказаний судом строк оплати вартості поставленого йому товару не було здійснено.
Вказаний судом факт не заперечують сторони.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання в частині оплати вартості поставленого товару у строк, визначений договором.
В свою чергу, сторони договору провели звірку взаєморозрахунків за період: 01 січня - 04 жовтня 2024 року, відповідно до якого, основний борг покупця перед постачальником складає - 105 946,13 грн.
Вказаний акт підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.
Враховуючи вищевикладене суд вказує, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем належними та допустимими доказами не спростований, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 105 946,13 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач за прострочення строків оплати за поставлений товар, нарахував та просить стягнути з відповідача 10 152,92 грн інфляційних втрат та 1 942,37 грн 3% річних.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Відповідно до п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 10 152,92 грн інфляційних втрат та 1 942,37 грн 3% річних, відповідно за визначений позивачем період.
Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 17 138,15 грн
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У п. 6.1. договору, сторони погодили, що у разі прострочення оплати покупцем поставленого Товару в зазначений даним договором строк, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент виплати, за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується з дня, наступного за розрахунковим за умовами цього договору, до дня повного погашення покупцем існуючої заборгованості.
Тобто, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання з оплати поставленого товару у строк, який визначений у договорі.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 17 138,15 грн підлягають задоволенню.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзторг 2015" (02099, м. Київ, вул. Приколійна, буд. 21, ідентифікаційний код 39773206) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадарт груп" (61082, м. Харків, вул. Мельникова Василя, буд. 3/1,кв. 77, ідентифікаційний код 44797369) 105 946 (сто п'ять тисяч дев'ятсот сорок шість) грн 13 коп. заборгованості, 1 942 (одна тисяча дев'ятсот сорок дві) грн 37 коп. трьох процентів річних, 10 152 (десять тисяч сто п'ятдесят дві) грн 92 коп. інфляційних втрат, 17 138 (сімнадцять тисяч сто тридцять вісім) грн 15 коп. пені, та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко