ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.05.2025Справа № 910/2248/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РТСТ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КИЇВЕНЕРГОКОМПЛЕКС»
про стягнення 178 696,40 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РТСТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КИЇВЕНЕРГОКОМПЛЕКС» про стягнення заборгованості у розмірі 75 661,03 грн, пені у розмірі 4 340,18 грн, 3% річних у розмірі 493,29 грн, інфляційних втрат у розмірі 2 201,90 грн та неустойки у розмірі 96 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором суборенди нежитлового приміщення від 13.06.2024 № 03/2024 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позову.
07.03.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2248/25, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень, а позивачу - строк для подання відповіді на відзив.
11.03.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
27.05.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Щодо поданої позивачем відповіді на відзив суд зазначає, що відповідно до ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до ч. 4 ст. 166 ГПК України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.
Так, в ухвалі від 12.03.2025 про відкриття провадження у даній справі було встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - десять днів з дня отримання вказаної ухвали для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.ст. 166, 251 ГПК України.
Ухвалу суду від 12.03.2025 доставлено до електронного кабінету позивача 12.03.2025 о 18:50 год; дата отримання судом інформації про доставку документа в кабінет ЕС сторони: 13.03.2025 о 10:15 год. Відтак, з урахуванням приписів п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України та встановленого в ухвалі від 12.03.2025 строку для подання відповіді на відзив, позивач зобов'язаний був подати відповідь на відзив до 24.03.2025 (включно).
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 118 ГПК України).
Враховуючи пропуск позивачем строку на подання відповіді та відзив та зміст ухвали суду від 12.03.2025, суд доходить висновку, що відповідь на відзив підлягає залишенню без розгляду.
Згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
13.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РТСТ» (надалі - суборендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «КИЇВЕНЕРГОКОМПЛЕКС» (надалі - суборендар, відповідач) укладено договір № 03/2024 суборенди нежитлового приміщення (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач з попередньої згоди ТОВ «РЕСТ-ІНВЕСТ» передає, а відповідач приймає в тимчасове платне користування нежиле приміщення (надалі - предмет оренди) для використання при здійсненні господарської діяльності суборендаря (розміщення офісу).
В п. 1.3. Договору визначено адресу приміщення, що орендується: 04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд. 18.
Загальна площа приміщення, що орендується становить 35,4 кв.м., в тому числі: корисна площа - кімната - 27,4 кв.м., санвузол з підсобним приміщенням - 8,0 кв.м. (п. 1.4. Договору).
В п. 1.5. Договору погоджено, що приміщення знаходиться у стані, що дозволяє його нормальну експлуатацію.
Відповідно до п. 2.1. Договору розмір місячної орендної плати з урахуванням її індексації за 35,4 кв.м. на дату підписання цього договору складає 12 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 2000,00 грн.
Орендна плата сплачується щомісяця авансом (попередня оплата) за поточний місяць, згідно п. 2.1., на підставі рахунку суборендодавця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок суборендодавця протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання від суборендодавця відповідного рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця (п. 2.2. Договору).
В п. 2.3. Договору сторони узгодили, що відповідач компенсує позивачу комунальні платежі. Компенсація комунальних платежів складається з: компенсації за електроенергію згідно з показниками електролічильників; компенсації за теплопостачання та техобслуговування тепломережі згідно з рахунками теплопостачальної організації пропорційно площі приміщення, що орендується, до загальної площі приміщення; компенсації за водопостачання та водовідведення згідно з показниками лічильника та рахунками водопостачальної організації пропорційно до кількості людей, які користуються водою.
Згідно з п. 2.4. Договору відповідач компенсує позивачу витрати, пов'язані з послугами спостереження і обслуговування засобів пожежної автоматики та сигналізації; витрати з охорони приміщення, згідно з рахунками відповідних організацій пропорційно площі, яка орендується, до загальної площі приміщення; витрати, пов'язані з вивезенням побутових відходів, згідно з рахунками КП «Київкомунсервіс»; витрати з прибирання місць загального користування.
Платежі з компенсації комунальних послуг (п. 2.3.) сплачуються суборендарем суборендодавцю на підставі наданого Акту виконання договору оренди приміщення, протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання цього Акту. Орендні платежі та компенсаційні платежі нараховуються починаючи з дати підписання Акту приймання-передачі предмета оренди в оренду (п. 2.5. Договору).
Суборендар зобов'язаний протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання цього Договору перерахувати на поточний рахунок суборендодавця орендну плату відповідно до п. 2.1. цього Договору за останній місяць оренди згідно з виставленим рахунком (п. 2.6. Договору).
Відповідно до п. 2.7. Договору по закінченню строку цього Договору, або у випадку його дострокового припинення (в тому числі розірвання) всі платежі, передбачені договором, сплачуються по день фактичної здачі (повернення) предмета оренди суборендодавцю по Акту. Закінчення строку дії або дострокове припинення Договору оренди не звільняє суборендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою та компенсаційними платежами, якщо такі виникли, у повному обсязі.
Строк оренди приміщення згідно з п. 5.1. Договору визначено з 01.07.2024 до 30.06.2025 включно.
Договір може бути припинено у разі: закінчення строку, на який його укладено; загибелі об'єкта оренди; добровільної згоди сторін, для чого сторона, яка виступить ініціатором припинення договору, повинна письмово попередити про це іншу сторону не пізніше, ніж за місяць до припинення дії Договору; в інших випадках, передбачених законодавством або цим Договором (п. 5.3. Договору).
Після закінчення строку дії Договору, або у випадку його дострокового розірвання, суборендар зобов'язаний передати суборендодавцю приміщення протягом 3-х (трьох) календарних днів за Актом приймання-передачі (п. 7.1. Договору). У момент підписання акту приймання-передачі суборендар передає суборендодавцю ключ від приміщення, що орендується (п. 7.2. Договору).
Розділом 6 Договору встановлено відповідальність сторін.
Зокрема, за пп. 6.1.1. п. 6.1. Договору суборендар у випадку прострочення по сплаті орендних платежів за рішенням суборендодавця сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за весь період прострочення; згідно з пп. 6.1.6. п. 6.1. Договору у випадку прострочення строку (терміну) повернення позивачу предмета оренди, відповідач сплачує неустойку у розмірі 50% від розміру місячної орендної плати за кожний день допущеного прострочення виконання свого зобов'язання, а також в повному обсязі відшкодовує збитки та упущену вигоду.
01.07.2024 між сторонами підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі приміщення в суборенду до Договору, яким зафіксовано факт передачі позивачем в строкове платне користування відповідача приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 18, загальною площею 35,4 кв.м.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що 24.06.2024 відповідачем сплачено кошти орендної плати у розмірі 24 000,00 грн за перший та останній місяці оренди за Договором, при цьому, жодних інших платежів від відповідача на виконання Договору не надходило. Водночас, зазначено про надходження 29.08.2024 від директора відповідача листа із проханням розірвати Договір з 01.09.2024, у відповідь на який позивачем надіслано претензію з вимогою про погашення наявної заборгованості з орендної плати у розмірі 12 000,00 грн та 2500,14 грн витрати по відшкодуванню комунальних та експлуатаційних послуг. Також позивач повідомив відповідача про свою незгоду із розірванням Договору 01.09.2024, оскільки це суперечить умовам Договору, та погодив таке розірвання з 30.09.2024. Як визначає позивач, з урахуванням умов п. 7.1. Договору приміщення мало бути повернуто відповідачем з оренди до 02.10.2024, втім відповідачем так і не повернуто приміщення за актом приймання-передачі, що свідчить про його обов'язок сплатити кошти орендної плати за час фактичного користування приміщенням.
Так, за даним позовом позивачем заявлено до стягнення з відповідача основну заборгованість по орендній платі у розмірі 72 000,00 грн за користування приміщенням протягом 7 (семи) місяців оренди та борг по комунальним та експлуатаційним послугам у розмірі 3661,03 грн. Крім того, за прострочення сплати орендних платежів відповідно до п. 6.1.1. Договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 4340,18 грн, а також відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - 3% річних у загальному розмірі 493,29 грн та інфляційні втрати у розмірі 2201,90 грн. Також за прострочення виконання обов'язку із повернення приміщення з оренди позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку у розмірі 96 000,00 грн.
Відповідач, у свою чергу, заперечував щодо задоволення позовних вимог, вказуючи на їх безпідставність та необґрунтованість, з огляду на фактичне повернення відповідачем приміщення з оренди, що підтверджується підписаними сторонами 30.09.2024 Додатковою угодою № 1 до Договору та Актом приймання-передачі приміщення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
Відповідно до положень 1, 6 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частиною 2 ст. 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Якщо інше не передбачено законом або договором.
Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу (ч. 3 ст. 291 ГК України).
Згідно зі статтею 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Матеріалами справи (Актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.07.2024) підтверджується факт передачі в користування відповідачу об'єкта суборенди (нежитлового приміщення) за Договором, починаючи з 01.07.2024.
Водночас, відповідач звернувся до позивача із листом від 29.08.2024 № 08/24, у якому із посиланням на настання форс-мажорних обставин, а саме, мобілізацією більшості співробітників Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КИЇВЕНЕРГОКОМПЛЕКС» та, як наслідок, припинення його господарської діяльності, просив припинити Договір з 01.09.2024.
У відповідь на вказаний лист позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 02.09.2024 № 02-09/01, у якій позивач вказав про неможливість розірвання Договору з 01.09.2024, оскільки умови його п. 3.4.6. передбачають право розірвання цього Договору в односторонньому порядку із повідомленням іншої сторони за місяць до такого розірвання. При цьому, у вказаній претензії позивач вимагав сплатити заборгованість за Договором у розмірі 14 500,14 грн.
Вказана претензія відповідачем не була отримана та повернута на адресу позивача.
Разом із тим, як встановлено із долучених відповідачем до відзиву на позов доказів, 30.09.2024 між сторонами складено та підписано в електронній формі Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до п. 1 якої сторони згідно з п. 5.3.3. Договору погодились розірвати цей Договір за взаємною згодою з 30.09.2024.
Також між позивачем та відповідачем 30.09.2024 підписано Акт прийому-передачі приміщення в суборенду, згідно з яким суборендар на виконання п. 7.1. Договору повернув суборендодавцю приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 18, загальною площею 35,4 кв.м., в тому числі: корисна площа - кімната - 27,4 кв.м., санвузол з підсобними приміщеннями 8,0 кв.м. Вказаним актом зафіксовано, що приміщення повертається в задовільному стані, придатному для здійснення господарської діяльності (під офіс), разом з ключами від них; зауважень щодо стану приміщень, що повертаються з оренди у суборендаря до суборендодавця немає. Крім того, у п. 3 акту сторонами зафіксовано покази лічильника електричної енергії станом на момент повернення приміщень з оренди.
Отже, враховуючи, що сторонами відповідно до умов Договору було оформлено Додаткову угоду від 30.09.2024, якою розірвано Договір, а також підписано Акт прийому-передачі приміщення, згідно з яким об'єкт оренди разом з ключами було повернуто позивачу, чого останнім не спростовано, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини є припиненими між сторонами з 30.09.2024.
Таким чином, встановлені вище судом обставини щодо повернення відповідачем позивачу приміщення за Актом прийому-передачі від 30.09.2024, який в силу приписів ч. 2 ст. 795 ЦК України є належним доказом повернення наймачем предмета договору суборенди, виключають можливість застосування до відповідача відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, оскільки позивачем не доведено обставин користування відповідачем приміщеннями після припинення Договору, а саме у період з жовтня 2024 року по січень 2025 року. Будь-яких доказів звернення позивача до відповідача, претензій, вимог щодо звільнення приміщення, матеріали справи не містять.
Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 96 000,00 грн, яку нараховано з жовтня 2024 року по січень 2025 року.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі та витратам за комунальні та експлуатаційні послуги, суд зазначає таке.
Як вже зазначалось, у п. 2.7. Договору визначено, що всі платежі, передбачені Договором, сплачуються по день фактичної здачі (повернення) предмета оренди, а відтак, враховуючи користування відповідачем предметом оренди за Договором з липня по вересень 2024 року, останній зобов'язаний був сплатити позивачу кошти за таке користування у вигляді орендної плати та відшкодувати відповідні витрати по комунальним та експлуатаційним витратам.
Так, в матеріалах справи містяться підписані сторонами шляхом проставлення електронно-цифрових підписів Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.07.2024 № 79, від 31.07.2024 № 86, від 30.08.2024 № 94, від 30.08.2024 № 99, від 30.09.2024 №108 та від 30.09.2024 № 114, якими підтверджується виникнення обов'язку відповідача зі сплати боргу по орендним платежам за Договором на загальну суму 36 000,00 грн (12 000,00 грн за кожний місяць оренди) та витратам за відшкодування (компенсацію) комунальних та експлуатаційних послуг у загальному розмірі 3 661,03 грн.
При цьому, як зазначено позивачем та зафіксовано у підписаному сторонами Акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 31.12.2024, відповідач 24.06.2024 здійснив оплату за користування приміщеннями за Договором в сумі 24 000,00 грн (за перший та останній місяць оренди).
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про те, що розмір авансового платежу за останній місяць оренди у розмірі 12 000,00 грн повністю погашає наявну у відповідача заборгованість з орендної плати за вересень 2024 року. Таким чином, несплаченою залишається заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за серпень 2024 року у розмірі 12 000,00 грн.
Доводи позивача про наявність заборгованості у відповідача в розмірі 72 000,00 грн за 7 місяців оренди суд визнає необґрунтованими та недоведеними, адже будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у відповідача боргу по орендній платі за Договором у розмірі більшому, аніж встановлено судом вище (12 000,00 грн), в матеріали справи не надано. Більше того, такі доводи позивача про користування відповідачем об'єктом оренди протягом семи місяців спростовуються підписаними між сторонами Додатковою угодою № 1 до Договору та Актом приймання-передачі приміщення від 30.09.2024.
Суд констатує, що жодних інших доказів, які б свідчили про фактичне користування відповідачем приміщеннями за Договором після 30.09.2024 суду не представлено.
Відтак, з огляду на зазначене, суд вважає такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу по орендній платі у розмірі 12 000,00 грн, а в решті таких вимог суд відмовляє через недоведеність.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 3661,03 грн боргу за комунальні та експлуатаційні послуги, суд зазначає, що такі вимоги підлягають задоволенню, оскільки вказана сума боргу підтверджена належними та допустимими доказами у розумінні вимог законодавства та умов Договору, тоді як відповідачем не спростовано свого обов'язку із здійснення її оплати.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 2201,90 грн та 3% річних у розмірі 493,29 грн, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Як вбачається з умов п. 2.2. Договору, відповідач зобов'язаний був сплачувати орендну плату протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання від суборендодавця відповідного рахунку на оплату, але не пізніше 20 числа поточного місяця.
При цьому, як вбачається з долучених до позову актів здачі-приймання робіт (надання послуг), у них містяться посилання на відповідні рахунки на оплату.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на прострочену заборгованість по орендній платі, суд встановив їх помилковість, оскільки позивач здійснив такі нарахування на суми боргу, які були нараховані позивачем після розірвання Договору та повернення приміщень з оренди 30.09.2024, що призвело до завищення розмірів інфляційних втрат та 3% річних.
Так, суд вважає обґрунтованим нарахування 3% річних та інфляційних втрат лише на суму боргу 12 000,00 грн, яка залишається несплаченою відповідачем за фактичне користування приміщенням відповідно до Договору. Отже, здійснивши власний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу по орендній платі у розмірі 12 000,00 грн, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду прострочення, суд встановив, що з відповідача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 150,55 грн та інфляційні втрати у розмірі 811,71 грн.
Водночас, перевіривши розрахунок 3% річних у розмірі 41,55 грн та інфляційних втрат у розмірі 233,90 грн на суму прострочених платежів по відшкодуванню комунальних та експлуатаційних послуг, суд встановив його правильність.
Відтак, з урахуванням наведеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у загальному розмірі 192,10 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 045,61 грн. В решті вимог у цій частині суд відмовляє.
Щодо вимог позивача про стягнення пені у розмірі 4340,18 грн за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, суд зазначає таке.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В пп. 6.1.1. п. 6.1. Договору передбачено, що у випадку прострочення по сплаті орендних платежів суборендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за весь період прострочення.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за прострочення сплати орендних платежів, суд встановив, що позивачем аналогічно розрахунку 3% річних та інфляційних втрат необґрунтовано здійснювались нарахування пені на суми орендної плати, нарахованої за період з жовтня 2024 року по січень 2025 року, після припинення Договору, тоді як підтвердженою сумою боргу є лише сума у розмірі 12 000,00 грн, на яку можливо здійснити нарахування пені.
Відтак, здійснивши власний перерахунок пені, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду прострочення, який здійснено з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, суд визначив, що з відповідача за прострочення оплати 12 000,00 грн заборгованості по орендним платежам слід стягнути пеню у розмірі 1 317,53 грн за період прострочення з 21.08.2024 по 20.01.2025. Отже, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню у визначеному судом розмірі.
Водночас, суд доходить висновку про безпідставність нарахування відповідачу пені у розмірі 363,65 грн за прострочення виконання зобов'язань із відшкодування (компенсацію) комунальних та експлуатаційних послуг, оскільки умови Договору не передбачають можливості нарахування пені за прострочення внесення відповідачем даних платежів. Відтак, у зазначеній частині позовних вимог суд відмовляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КИЇВЕНЕРГОКОМПЛЕКС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РТСТ» 12 000,00 грн заборгованості по орендним платежам, 3661,03 грн боргу із відшкодування комунальних та експлуатаційних послуг, 3% річних у загальному розмірі 192,10 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 045,61 грн та пені у розмірі 1 317,53 грн, а в решті таких вимог суд відмовляє через недоведеність.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КИЇВЕНЕРГОКОМПЛЕКС» (вул. Світлицького, 35, офіс 108, м. Київ, 04123; ідентифікаційний код 43584549) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РТСТ» (вул. Героїв Дніпра, 18, м. Київ, 04214; ідентифікаційний код 40845963) 12 000,00 грн заборгованості по орендним платежам, 3661,03 грн боргу із відшкодування комунальних та експлуатаційних послуг, 3% річних у загальному розмірі 192,10 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 045,61 грн, пені у розмірі 1 317,53 грн та судового збору у розмірі 308,55 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано: 28.05.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко