ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.05.2025Справа № 910/1844/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Гармаша Ігоря Юрійовича
до Фізичної особи-підприємця Жоміра Валентина Володимировича
про стягнення 3 058 316,14 грн.
Представники сторін:
від позивача: Каракай О.В., ордер серія АІ № 1730647;
від відповідача: не з'явився.
Фізична особа-підприємець Гармаш Ігор Юрійович звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Фізичної особи-підприємця Жоміра Валентина Володимировича про стягнення 3 058 316,14 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю товарів № 011-В від 18.10.2024, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.03.2025.
У судове засідання 24.03.2025 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 21.04.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 24.03.2025 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.05.2025.
16.05.2025 представником позивача подано клопотання про стягнення судових витрат.
У судове засідання 16.05.2025 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.
В свою чергу, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак були повернуті відділом поштового зв'язку до суду з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останні вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як і не забезпечено реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України дні складення підприємством поштового зв'язку повідомлень про неможливість вручення поштового відправлення, вважаються днями вручення відповідачу ухвал Господарського суду міста Києва.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, за приписами ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 19.05.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
18 жовтня 2024 року між Фізичною особою-підприємцем Гармашем Ігорем Юрійовичем (далі - замовник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Жоміром Валентином Володимировичем (постачальник, відповідач) укладено Договір про закупівлю товарів № 011-В (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у встановлений строк у власність замовника м'ясну продукцію (далі - товар), в асортименті та за ціною, визначеними у специфікації, що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною, а замовник зобов'язується прийняти цей товар та підписати товаросупровідні документи.
Постачальник повинен поставити замовнику товар, якість якого відповідає вимогам технічних умов виробника, ДСТУ, діючим в Україні нормам, що посвідчується сертифікатами відповідності, деклараціями про відповідність, дійсними на момент поставки товару, копії яких замовник має право вимагати безпосередньо під час отримання товару (п. 2.1 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору загальна сума Договору визначається сумою вартості всіх окремих постачань на підставі відвантажувальних документів постачальника в період дії даного Договору та складає 1 000 070,00 грн. без ПДВ.
Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки проводяться на умовах 100% передоплати, шляхом оплати замовником повної вартості Договору, протягом 3 календарних днів з дати підписання такого Договору уповноваженими представниками сторін.
Пунктом 5.1 Договору узгоджено, що строк поставки до 04.11.2024.
Місце поставки товару, згідно з п. 5.2 Договору: склад замовника 31000, Хмельницька обл., Хмельницький район, м. Красилів, вул. Стуса Василя, буд. 2.
Товар постачається силами, транспортом та за рахунок постачальника (п. 5.3 Договору).
Відповідно до п. 5.6 Договору датою поставки є дата, коли товар був переданий у власність замовника в місці поставки, підтвердженням чого є підписання уповноваженими представниками сторін, видаткової накладної/акту-приймання за поставлений товар.
У відповідності до п. 5.7 Договору зобов'язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність замовника, та підписання уповноваженими представниками сторін, видаткової накладної/акту приймання-за поставлений товар.
У пункті 6.3.1 Договору погоджено, що постачальник зобов'язаний своєчасно поставити товар у строки, встановлені Договором.
Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку невиконання своїх зобов'язань та/або порушення встановлених даним Договором строків поставки або недопоставки товару, постачальник сплачує замовнику штраф в розмірі 20% від вартості не поставленого в строк товару за кожний день прострочення. Сплата штрафу не звільняє постачальника від виконання зобов'язань з поставки та відшкодування замовнику збитків у повному обсязі.
Цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє по 31.12.2024.
Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від обов'язку виконати взяті на себе зобов'язання та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (пункти 10.1 та 10.3 Договору).
Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено Специфікацію на суму 1 000 070,00 грн.
На виконання умов Договору, відповідачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 011/10 від 23.10.2024 на суму 1 000 070,00 грн., який позивачем згідно виписки по особовому рахунку позивача оплачено 23.10.2024.
07.12.2024 позивач звернувся до відповідача із Вимогою вих. № 05/12/2024-01 від 05.12.2024, згідно якої вимагав протягом 5 календарних днів повернути кошти в розмірі 1 000 070,00 грн. за непоставлений товар.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідачем порушено строки поставки товару та не поставлено товар вартістю 1 000 070,00 грн., в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача попередню оплату в розмірі 1 000 070,00 грн. за не поставлений товар, 3% річних у розмірі 8 042,56 грн. та інфляційні втрати в розмірі 50 203,58 грн., нараховані на суму попередньої оплати, а також штраф у розмірі 2 000 000,00 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки товару.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК України).
Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір про закупівлю товарів № 011-В від 18.10.2024, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у встановлений строк у власність замовника м'ясну продукцію (далі - товар), в асортименті та за ціною, визначеними у специфікації, що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною, а замовник зобов'язується прийняти цей товар та підписати товаросупровідні документи.
Договір підписаний та скріплений печатками сторін.
Специфікацією, яка є Додатком №1 до договору №011-В від 18.10.2024 визначено предмет поставки по даному договору, а саме м'якоть свинна без кістки охолоджена 950,00 кг, вартістю 209 475,00 грн. без ПДВ, філе куряче, охолоджене 950,50 кг, вартістю 180 595,00 грн. без ПДВ, м'якоть яловича без кістки, охолоджена 1 000,00 кг вартістю 280 000,00 грн. без ПДВ, вирізка свинна 1 000,00 кг вартістю 330 000,00 грн. без ПДВ. Загальна вартість пропозиції становить 1 000 070,00 грн. без ПДВ.
При цьому, у п. 5.7 Договору сторонами погоджено, що зобов'язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність замовника, та підписання уповноваженими представниками сторін, видаткової накладної/акту приймання-за поставлений товар.
Суд також враховує, що згідно з п. 4.1 Договору розрахунки проводяться на умовах 100% передоплати, шляхом оплати замовником повної вартості Договору, протягом 3 календарних днів з дати підписання такого Договору уповноваженими представниками сторін.
На підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № 011/10 від 23.10.2024 на суму 1 000 070,00 грн. позивачем здійснено 23.10.2024 передоплату в розмірі 1 000 070,00 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був поставити позивачу товар до 04.11.2024 включно.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.
07.12.2024 позивач звернувся до відповідача із Вимогою вих. № 05/12/2024-01 від 05.12.2024, згідно якої вимагав протягом 5 календарних днів повернути кошти в розмірі 1 000 070,00 грн. за непоставлений товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Доказів на підтвердження здійснення відповідачем як поставки позивачу обумовленого товару вартістю 1 000 070,00 грн., за який позивачем здійснено попередню оплату, як і доказів повернення означеної суми попередньої оплати матеріали справи не містять.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 1 000 070,00 грн. згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказаний обов'язок не спростований, доказів поставки товару або повернення попередньої оплати не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині поставки товару вартістю 1 000 070,00 грн., господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем покупцю передоплати у розмірі 1 000 070,00 грн.
В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку невиконання своїх зобов'язань та/або порушення встановлених даним Договором строків поставки або недопоставки товару, постачальник сплачує замовнику штраф в розмірі 20% від вартості не поставленого в строк товару за кожний день прострочення. Сплата штрафу не звільняє постачальника від виконання зобов'язань з поставки та відшкодування замовнику збитків у повному обсязі.
Тобто, умовами п. 7.2 Договору сторонами визначено право на нарахування штрафу у розмірі 20%, проте порядок обрахунку штрафу визначено за кожен день прострочення виконання зобов'язання, що відповідає визначеному законодавством обрахунку пені.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що судом здійснюється аналіз правової природи штрафних санкцій, визначених умовами договору, з урахуванням положень законодавства щодо механізму нарахування відповідних санкцій.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Отже, враховуючи, що сторонами у Договорі визначено право позивача на нарахування штрафу, і визначеного його розмір на рівні 20%, що не відповідає звичаєвим розмірам пені, суд дійшов висновку, що у п. 7.2 Договору сторони досягли згоди щодо права на нарахування та стягнення такого виду штрафної санкції як штраф та визначили його розмір, який має розраховуватись у відповідності до положень ч. 3 ст. 549 ЦК України, а відтак стягненню з відповідача підлягає штраф у розмірі 200 014,00 грн.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 8 042,56 грн. та інфляційні втрати у розмірі 50 203,58 грн.
У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому в зв'язку з фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Отже, відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
Таким чином у відповідача (постачальника) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 05 листопада 2024 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Враховуючи викладене, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 8 042,56 грн. та інфляційні втрати у розмірі 45 668,39 грн., оскільки позивачем при здійснення нарахування інфляційних втрат за січень 2025 року враховано невірний індекс інфляції за січень 2025 року.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.
Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн., позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 03/02/2025-01 від 03.02.2025, Акт виконаних робіт від 12.05.2025 на суму 20 000,00 грн., рахунок № 03/02/2025-1 від 03.02.2025 на суму 20 000,00 грн., платіжні інструкції № 7 від 11.02.2025 на суму 10 000,00 грн. та № 9 від 13.03.2025 на суму 10 000,00 грн.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак відповідачем будь-яких заперечень щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не висловлено.
Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Жоміра Валентина Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Гармаша Ігоря Юрійовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_2 ) попередню оплату в розмірі 1 000 070 (один мільйон сімдесят тисяч) грн. 00 коп., штраф у розмірі 200 014 (двісті тисяч чотирнадцять) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 8 042 (вісім тисяч сорок дві) грн. 56 коп., інфляційні втрати у розмірі 45 668 (сорок п'ять тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. 39 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 18 806 (вісімнадцять тисяч вісімсот шість) грн. 92 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 199 (вісім тисяч сто дев'яносто дев'ять) грн. 25 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 28.05.2025.
Суддя О.А. Грєхова