ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.05.2025Справа № 910/3549/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства «БРОНКС»
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення 368 031,44 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне підприємство «БРОНКС» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач) про стягнення 368 031,44 грн., у тому числі: 318 000,00 грн. - збитків, 40 929,13 грн. - інфляційні втрати, 9 102,31 грн. - 3% річних за користування коштами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання за договором поставки товару №2021/01-03 від 03.01.2021, внаслідок чого позивач поніс збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3549/25. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач 21.04.2025 в системі «Електронний суд» сформував відзив, в якому просив суд поновити пропущений строк на подання відзиву та розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, однак із повідомлення учасників справи та за їх участі в судовому засіданні.
Зазначивши, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Відповідач очікує понести у зв'язку із розглядом справи становить 7 000,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Приписами ч.1 ст.118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Згідно з ч.1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частиною 3 ст.119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Слід зазначити, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.
З огляду на доводи відповідача, викладені у клопотанні про поновлення процесуального строку для подання відзиву, беручи до уваги те, що одночасно з клопотанням подано відзив, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку для його подання.
Розглянувши подане відповідачем клопотання про розгляд справи з повідомленням учасників справи, суд не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
За статтею 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин, характер доказів у справі та предмет доказування у справі, що свідчить про її незначну складність, суд дійшов висновку, що для повного та всебічного встановлення обставин справи відсутня необхідність у розгляді справи з викликом сторін.
У письмовому відзиві відповідач зазначив, що при зверненні до суду з позовом про відшкодування збитків Позивачем повинно бути доведено факт нанесення саме неправомірною діяльністю Відповідача певної матеріальної шкоди Позивачу та наявність причинно-наслідкового зв'язку між нанесеною шкодою та діяльністю Відповідача. Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Посилаючись, що долучені Позивачем до матеріалів справи заявки на послуги з перевезення та заявки на поставку товару фактично виключають наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) постачальника, в якого відсутнє було зобов'язання по здійсненню за власні кошти перевезення замовленої Позивачем лісопродукції, та виникнення у покупця потреби нести витрати на самостійне вивезення товару.
28.04.2025 та 29.04.2025 до суду від позивача надійшли письмові відповіді на відзив.
07.05.2025 до суду від відповідача надійшли письмові заперечення щодо відповіді на відзив. У письмових поясненнях відповідач зазначив про безпідставність позовних вимог та зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності.
08.05.2025 через підсистему «Електронний суд» Приватне підприємство «БРОНКС» подало додаткові письмові пояснення.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва
Приватним підприємством «БРОНКС» (далі-позивач, покупець) та Державним підприємством «Коростишівське лісове господарство», правонаступником якого є відповідач (далі-відповідач, постачальник) 03 січня 2021 року укладено договір поставки товару №2021/01-03, відповідно до якого постачальник зобов'язався виготовляти та систематично, планомірно в зазначений термін поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором.
За умовами п.п.1.2-1.4 договору постачальник зобов'язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, визначених у замовленнях (далі-заявках) покупця, що є невід'ємними частинами даного договору та коригуються кожного місяця, відповідно до потреб покупця. Загальна вартість даного договору визначається переліком фактично поставленого товару, отриманого протягом дії цього договору згідно товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, які виконують функцію специфікації та є невід'ємною частиною даного договору. Поставка товару здійснюється постачальником за адресами згідно замовленням покупця.
Згідно п.2.1 договору поставки товару №2021/01-03 асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються на підставі специфікації постачальника, погодженої покупцем, яка є невід'ємною частиною даного договору.
Зміна постачальником цін на товар без попередження про це покупця відповідно до умов договору не допускається (п.2.3).
Відповідно до п.2.4 договору в ціну товару також включені сертифікати, вартість тари, маркування, пакування товару, навантаження.
За умовами п. 4.1 договору №2021/01-03 від 03.01.2021 поставка товарів здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії договору відповідно до попереднього замовлення покупця, в якому визначається асортимент (найменування) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару (відповідно до товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, які виконують функцію специфікації), загальна ціна партії товару та інші умови. Замовлення може проводитись шляхом електронною поштою, що зазначена в реквізитах цього договору, вважаються такими, що були відправлені належним чином належному отримувачу, обов'язково мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки для сторін, передбачених цим договором та можуть бути подані до судових інстанцій в якості належних доказів і не можуть спростовуватися сторонами договору.
У п.4.3 договору погоджено, що поставка замовленого товару здійснюється постачальником протягом не більше ніж трьох-семи днів з моменту отримання відповідного замовлення або протягом строку, визначеного у самому замовленні.
Моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, накладна, видаткова накладна) (п.4.4 договору).
Пунктом 4.9 договору №2021/01-03 від 03.01.2021 визначено, що постачальник буде вважатись таким, який виконав зобов'язання з поставки товару, якщо він поставив товар в місце, зазначене у замовленні покупця, і з усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та даним договором, якщо внаслідок прийому було встановлено, що товар повністю відповідає вимогам, передбаченим законодавством України, умовам, визначеними у замовленні покупця, та іншим умовам даного договору.
Договір відповідно до п. 8.1 вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2021 року. В разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах (п.8.2).
Спір виник, на думку позивача, через неналежне виконання зобов'язань за договором в частині поставки товару, що спричинило понесення транспортних витрат на перевезення продукції, внаслідок чого позивач поніс збитки у розмірі 318 000,00 грн. з оплати вартості замовлених послуг.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено ст.174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Відповідно до п. 4.2 договору №2021/01-03 від 03.01.2021 замовлення покупця на поставку товарів є обов'язковим для постачальника. В замовленні покупцем вказується асортимент товару, місце призначення і час поставки товару.
Наполягаючи на належному виконанню зі свого боку умов договору, позивач до позовної заяви долучив замовлення вих.№2020/12-9 від 09.12.2020.
Зі змісту якого слідує, що Приватне підприємство «БРОНКС» просило відповідача усі залишки продукції відвантажити і поставити до 15 грудня 2020 року. Заздалегідь, у строк до 15.01.2021 терміново відвантажити і поставити продукцію у кількості 40,00 м3, брус шпилькових порід деревини (сосна, ель), розмірами: 100х100х2000-4000, 50х100х2000-4000, промаркований методом випалювання - строкова поставка за адресою: місто Маріуполь, Донецька область, Порт, вулиця Ширшова, 6а.
Звернувши увагу, що з 01.01.2021 року приймання продукції будуть здійснювати міжнародне бюро з повноваженнями повного сортування продукції, відокремлена міжнародна структура, яка виставляє рекламації про сплату штрафних санкцій за некондиційну продукцію та несвоєчасне постачання у строки, обумовлені у замовленні.
Втім, зі змісту замовлення вих.№2020/12-9 від 09.12.2020 не можливо встановити, що воно стосувалося виконання відповідачем саме договору поставки товару №2021/01-03 від 03.01.2021, оскільки надіслане було покупцем до дати укладення вказаного договору, що унеможливлює суд прийняти означене замовлення як належний доказ у даній справі.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 ст.74 ГПК).
Оскільки умовами договору передбачено алгоритм направлення замовлення електронною поштою, позивач зазначив, що вся комунікація стосовно замовлення на відвантаження продукції за договором поставки товару №2021/01-03 від 03.01.2021 здійснювалась між сторонами виключно за допомогою електронної пошти.
В якості доказів, що підтверджують направлення відповідачу замовлення, позивач до позовної заяви долучив наступні листи: вих.№2021/02-09 від 09.02.2021, вих.№2021/03-09 від 09.03.2021, вих.№2021/03-16 від 16.03.2021, вих.№2021/04-28 від 28.04.2021, вих.№2021/05-17 від 17.05.2021, вих.№2021/06-06 від 06.06.2021, вих.№2021/06-29 від 29.06.2021, вих.№2021/03-09 від 09.03.2021, вих.№2021/06-29 від 29.06.2021, вих.№2021/07-05 від 05.07.2021, вих.№2021/09-07 від 07.09.2021, вих.№2021/07-09 від 09.07.2021, вих.№2021/10-04 від 04.10.2021, вих.№2021/10-22 від 22.10.2021, вих.№2021/10-25 від 25.10.2021, вих.№2021/11-01 від 01.11.2021, вих.№2021/11-22 від 22.11.2021, які були надіслані Приватним підприємством «БРОНКС» засобами електронного зв'язку на електронну пошту sales/department.klg@gmail.com.
Позаяк, у розділі 11 договору зазначена електронна адреса покупця: prodaga_derevo@ukr.net та електронна адреса продавця: korostlisgosp@gmail.com.
Відповідач зазначив, що електронна адреса sales/department.klg@gmail.com офіційно не закріплена за ним.
Згідно статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом (пункт 68 постанови Верховного Суду від 15.07.2022 року).
Разом з тим у справі № 923/1379/20 суд касаційної інстанції зазначив, що сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо.
Згідно статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №914/2505/17, від 03.08.2022 року у справі №910/5408/21, від 18.01.2023 року у справі №910/15383/21).
Дослідивши надані позивачем роздруківки, суд не може прийняти таке листування як належні та допустимі докази, оскільки актуальною електронною адресою продавця за договором поставки товару №2021/01-03 від 03.01.2021 є наступна адреса: korostlisgosp@gmail.com, погоджена сторонами у договорі. Протилежного суду не надано та матеріали справи не містять.
Обгрунтовуючи позовні вимоги на суму заявлених збитків, позивачем до позовної заяви долучено заявку №1Л від 25.01.2021 до договору №01/11/21-1ЛБ від 01.11.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Логістсервіс» на суму 17 000,00 грн., платіжну інструкцію №1155 від 25.01.2021 на суму 17 000,00 грн., товарно-транспортну накладну №470949 від 25.01.2021, заявку №1Л від 12.02.2021 до договору №01/11/21-1ЛБ від 01.11.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Логістсервіс» на суму 19 000,00 грн., платіжну інструкцію №1186 від 11.02.2021 на суму 19 000,00 грн., товарно-транспортну накладну №471036 від 12.02.2021, акт надання послуг №34 від 14.02.2021 на суму 19 000,00 грн., заявку від 31.03.2021 до договору №2021/01-20 від 20.01.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом фізичною особою-підприємцем Кошеленко В.А. на суму 18 000,00 грн., платіжну інструкцію №1246 від 30.03.2021 на суму 18 000,00 грн., товарно-транспортну накладну №480976 від 30.03.2021, акт №01/04 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 01.04.2021 на суму 18 000,00 грн., заявку №1Б від 05.06.2021 до договору №01/11/21-1ББ від 01.11.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Балкан Транс» на суму 20 000,00 грн., платіжну інструкцію №1289 від 20.05.2021 на суму 250 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за транспортні послуги по договору №2019/09-11 від 11.09.2019, товарно-транспортну накладну №480998 від 05.06.2021, акт надання послуг №509 від 08.06.2021 на суму 20 000,00 грн., заявку №1Б від 30.06.2021 до договору №01/11/21-1ББ від 01.11.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Балкан Транс» на суму 18 000,00 грн., платіжну інструкцію №1382 від 21.07.2021 на суму 100 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за транспортні послуги по договору №2019/09-11 від 11.09.2019, товарно-транспортну накладну №482304 від 30.06.2021, акт надання послуг №596 від 05.07.2021 на суму 18 000,00 грн., заявку №1Б від 17.07.2021 до договору №01/11/21-1ББ від 01.11.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Балкан Транс» на суму 23 000,00 грн., платіжну інструкцію №1402 від 29.07.2021 на суму 100 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за транспортні послуги по договору №2019/09-11 від 11.09.2021, товарно-транспортну накладну №491185 від 17.07.2021, акт надання послуг №638 від 19.07.2021 на суму 23 000,00 грн., заявку №1Б від 06.08.2021 до договору №01/11/21-1ББ від 01.11.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Балкан Транс» на суму 22 000,00 грн., платіжну інструкцію №1460 від 14.09.2021 на суму 100 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за транспортні послуги по договору №2021/08-01, товарно-транспортну накладну №491217 від 06.08.2021, акт надання послуг №696 від 11.08.2021 на суму 22 000,00 грн., заявку №3Б від 03.09.2021 до договору №01/11/21-1ББ від 11.01.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Балкан Транс» на суму 18 000,00 грн., платіжну інструкцію №1474 від 14.09.2021 на суму 100 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за транспортні послуги по договору №2021/09-01 від 01.09.2021, товарно-транспортну накладну №499513 від 03.09.2021, акт надання послуг №751 від 07.09.2021 на суму 18 000,00 грн., заявку №3Б від 15.11.2021 до договору №01/11/21-1ББ від 11.01.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Балкан Транс» на суму 19 000,00 грн., платіжну інструкцію №1552 від 26.11.2021 на суму 100 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за транспортні послуги по договору №2021/01-03 від 03.01.2021, товарно-транспортну накладну №499643 від 15.11.2021, акт надання послуг №1020 від 17.11.2021 на суму 19 000,00 грн., заявку від 17.11.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Командор Транс» на суму 23 000,00 грн., рахунок на оплату№162 від 17.11.2021, платіжну інструкцію №1527 від 19.11.2021 на суму 23 000,00 грн., товарно-транспортну накладну №499649 від 17.11.2021, акт надання послуг №163 від 17.11.2021 на суму 23 000,00 грн., заявку №1Б від 11.12.2021 до договору №01/11/21-1ББ від 11.01.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Балкан Транс» на суму 19 000,00 грн., платіжну інструкцію №1588 від 24.12.2021 на суму 100 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за транспортні послуги по договору №2021/01-03 від 03.01.2021, товарно-транспортну накладну №499704 від 11.12.2021, акт надання послуг №1135 від 13.12.2021 на суму 19 000,00 грн., заявку від 11.12.2021 до договору №2021/05-19 від 19.05.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Флеш Логістік» на суму 22 000,00 грн., рахунок на оплату №246 від 13.12.2021, платіжну інструкцію №1567 від 13.12.2021 на суму 22 000,00 грн., товарно-транспортну накладну №499705 від 11.12.2021, акт надання послуг №246 від 13.12.2021 на суму 22 000,00 грн., заявку №1Б від 18.10.2021 до договору №01/11/21-1ББ від 11.01.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Балкан Транс» на суму 18 000,00 грн., платіжну інструкцію №1512 від 28.10.2021 на суму 100 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за транспортні послуги по договору №2021/01-03 від 03.01.2021, товарно-транспортну накладну №499584 від 18.10.2021, акт надання послуг №945 від 21.10.2021 на суму 18 000,00 грн., заявку №1Б від 28.10.2021 до договору №01/11/21-1ББ від 11.01.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Балкан Транс» на суму 18 000,00 грн., платіжну інструкцію №1512 від 28.10.2021 на суму 100 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за транспортні послуги по договору №2021/01-03 від 03.01.2021, товарно-транспортну накладну №499613 від 28.10.2021, акт надання послуг №1005 від 10.11.2021 на суму 18 000,00 грн., заявку №2Б від 28.09.2021 до договору №01/11/21-1ББ від 11.01.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Балкан Транс» на суму 26000,00 грн., платіжну інструкцію №1502 від 18.10.2021 на суму 100 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за транспортні послуги по договору №2021/01-03 від 03.01.2021, товарно-транспортну накладну №499544 від 28.09.2021, акт надання послуг №884 від 04.10.2021 на суму 26 000,00 грн., заявку №1Б від 30.09.2021 до договору №01/11/21-1ББ від 01.11.2021 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ «Балкан Транс» на суму 18 000,00 грн., товарно-транспортну накладну №499553 від 30.09.2021, акт надання послуг №886 від 04.10.2021 на суму 18 000,00 грн.
Зі змісту означених документів слідує, що сума збитків, заявлена позивачем до стягнення з відповідача включає в себе вартість транспортних послуг у загальному розмірі 318 000,00 грн.
Дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд прийшов до висновку, що посилання позивача на складені заявки на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом, товарно-транспортні накладні та Акти надання послуг, платіжні інструкції не можуть вважатись належним доказом завдання позивачу збитків в розмірі 318 000,00 грн. в розумінні ст. 76 ГПК України, оскільки такі документи не є доказом, що завдання збитків відбулось саме внаслідок неналежного невиконання відповідачем умов договору поставки товару №2021/01-03 від 03.01.2021. З наданих документів не вбачається, що зазначені транспортні послуги безпосередньо стоять у причинному зв'язку та є результатом протиправної поведінки відповідача.
У матеріалах справи відсутні та суду не надано жодних доказів, що підтверджують факт відвантаження відповідачу товару за договором поставки товару №2021/01-03 від 03.01.2021.
За умови існування між позивачем та відповідачем договірних правовідносин, посилання позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог, на заявки, акти надання послуг є неправомірними. Самі заявки на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом, товарно-транспортні накладні та Акти надання послуг у свою чергу, не містять будь-яких реєстраційних даних, що пов'язані з виконанням договору поставки товару №2021/01-03 від 03.01.2021.
Таким чином, у даному випадку, долучені позивачем до матеріалів справи заявки на послуги з перевезення фактично виключають наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) постачальника та виникнення у покупця потреби нести витрати на самостійне вивезення товару.
Відповідно до частин 1,2 ст.614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч.2 ст.623 ЦК).
Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №908/2261/17).
Суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди/стягнення збитків, повинні виходити із того, що для застосування такої санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (постанови Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №908/2261/17, від 30.06.2022 у справі №916/1466/21).
Отже, за загальним правилом позивач у спорі про стягнення збитків повинен довести не лише протиправність поведінки відповідача, а й наявність таких збитків, обґрунтованість їх розміру, причинний зв'язок між ними та поведінкою відповідача, надати докази, які б підтверджували реальну, а не абстрактну можливість отримання відповідної суми доходів.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з частиною 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками, та вини.
Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. Аналогічний правовий висновок щодо необхідності доведення збитків викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.
Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №925/1289/19.
При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 29.06.2021 у справі №910/11287/16.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема, в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню позивачем перед судом.
Водночас, оскільки в умовах договору фактично було відображено, що поставка товарів здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії договору відповідно до попереднього замовлення покупця, асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються на підставі специфікації постачальника, погодженої покупцем, в ціну товару включені вартість тари, маркування, пакування товару, навантаження, що не узгоджується з покладенням замовлених покупцем транспортних послуг, у зв'язку з чим вказане унеможливлює покладення на відповідача збитків у розмірі 318000,00 грн.
Приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Вимоги в частині стягнення 40 929,13 грн. - інфляційних втрат та 9 102,31 грн. - 3% річних, як похідні вимоги, також судом задоволенню не підлягають.
Щодо позовної давності суд зазначає таке.
За визначенням ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (ч. 1 ст. 254 ЦК України).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Враховуючи наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позову, заява відповідача про застосування строків позовної давності залишається судом без розгляду.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 26.05.2025.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА