вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
28 травня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/307/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом Комунального некомерційного підприємства «Кіцманський центр первинної медичної допомоги», м. Кіцмань Чернівецької області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 194 985,00 грн
секретар судового засідання Піпар А.Ю.
учасники справи не викликались
Комунальне некомерційне підприємство «Кіцманський центр первинної медичної допомоги» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» 194 985,00 грн сплачених коштів за неотриманий товар на підставі договору про закупівлю №СК/222 від 08 липня 2024 року.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/307/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 березня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26 березня 2025 року суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.
27 березня 2025 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Закарпатської області від позивача надійшла заява від 27.03.2025 про усунення недоліків у якій позивач на виконання вимог ухвали суду від 26.03.2025 повідомляє правильний коду ЄДРПОУ відповідача, відомості щодо наявності у нього оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви, а також підтверджує, що ним не подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, окрім того зазначає розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Враховуючи усунення позивачем виявлених судом недоліків позовної заяви ухвалою суду від 01 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строки для подання заяв по суті спору.
Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, його представник в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 01.04.2025 до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 02.04.2025 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з передачі отриманого за Договором про закупівлю № СК5/222 від 08.07.2024 товару (бензину А-95 та дизельного палива) за отриманими скретч-картками на відпуск товару на АЗС, у зв'язку з чим станом на 13.03.2025 (дата оформлення позовної заяви) у нього виникла заборгованість в розмірі вартості оплаченого та непереданого товару на суму 194 985,00 грн.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відзив на позов по суті заявлених вимог відповідачем не подано.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
08 липня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіцманський центр первинної медичної допомоги», як Замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», як Постачальником укладено Договір про закупівлю № СК5/222 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Замовника товари, шо є предметом договору за ДК 021:2015 Єдиного закупівельного словника: ДК 021:2015 код 09130000-9 Нафта і дистиляти (бензин А-95, дизельне паливо) (у формі облікових карток-талонів) (далі - Товар), а Замовник зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах даного Договору.
За умовами п.п. 1.2., 1.4., 1.5. Договору Постачальник передає Замовнику Товар в асортименті, кількості та по цінах, які зазначені у видаткових накладних, що відповідає вимогам Специфікації (Додатку №1 до Договору) та є його невід'ємними частинами.
Постачальник гарантує, що Товар, який є предметом Договору, належить йому на праві власності або іншому речовому праві, шо надає йому право розпоряджатися Товаром є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.
Поставка Товару проводиться партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками, які визначені додатком № 1 до даного Договору.
Перехід права власності на Товар відбувається з моменту підписання видаткової накладної на Товар. З моменту переходу права власності на Товар та до моменту його фактичного отримання на АЗС, Товар перебуває на зберіганні у Постачальника. Вартість зберігання включено в ціну Товару. Постачальник гарантує одержання Покупцем та/або уповноваженою особою Товару за номіналом облікових карток-талонів на АЗС Постачальника без будь-яких обмежень (п. 1.7. Договору).
Відповідно до п.п. 1.8., 1.9. Договору під терміном облікова картка-талон у цьому Договорі розуміється «Універсальний бланк-дозвіл на відпуск нафтопродуктів» - документ, який має відповідні позначення, що є засобом обліку відпуску товару, обов'язковий до приймання на автозаправних станціях. Облікові картки-талони на пальне виготовляються на паперовому носії; глянцевому паперовому носії, заламінованого плівкою; пластиковому носії. Містить емблему торгової марки «АВІАС», вказівку на вид (марку) Товару та номінал. На обліковій картці-талоні нанесено штрих-код, голографічне зображення та інші ступені захисту.
Передача «Універсальних бланків-дозволів» (облікових карток-талонів) на відповідну кількість пального посвідчується видатковими документами (видатковими накладними, актами прийому-передачі та ін.). Передача «Універсальних бланків-дозволів» Покупцю або уповноваженому ним представникові здійснюється після пред'явлення останнім довіреності на одержання пального, оформленої у встановленому порядку та підписання видаткових документів.
Умови поставки товару сторонами визначено у розділі 3 Договору, за умовами п.п. 3.1., 3.3. якого Постачання Товарів може здійснюватися окремими партіями. Видача Товару здійснюється на АЗС (автозаправні станції у Чернівецькій області та безпосередньо у місті Кіцмань, які повинні розташовуватись на відстані не більше 1-5 км від місцезнаходження замовника/Покупця, за адресою Незалежності, 1 В, м. Кіцмань, Чернівецька обл., 59300).
Після погодження Сторонами асортименту та кількості (товарної партії) шляхом підписання відповідної видаткової накладної на Товар, Постачальник передає Покупцю облікові картки-талони встановленої форми відповідного номіналу.
Товар вважається переданим на зберігання Покупцем Постачальнику з дати підписання Сторонами відповідної видаткової накладної на Товар (п. 3.5. Договору).
Крім того, положеннями п.п. 3.6.-3.11. Договору визначено, що протягом терміну (строку) зберігання (в межах термінів дії талонів) право власності на Товар від Покупця до Постачальника не переходить.
Товар повертається (видається) Покупцю зі зберігання лише на підставі та в обмін на облікові картки-талони, видані Постачальником Покупцю. Облікові картки-талони є товарно-розпорядчим документом на Товар, на підставі якого здійснюється видача (повернення) Товару за місцем його зберігання (АЗС). Облікові картки-талони не є розрахунковим чи платіжним засобом. Для отримання Товару зі зберігання (заправки пальним транспортного засобу на АЗС) уповноважена особа Покупця пред'являє оператору АЗС облікову картку-талон. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію облікової картки-талона, і, на підставі цього, здійснює фактичну передачу (видачу) Товару відповідної марки та кількості. При видачі Товару, облікові картки-талони залишається у оператора, що є підтвердженням факту отримання Покупцем Товару зі зберігання відповідного асортименту та кількості.
Зберігання та видача (передача) Товару зі зберігання здійснюється на автозаправних станціях (АЗС), перелік яких узгоджується сторонами у Додатку 2 до цього договору.
Термін дії облікових карток-талонів складає 12 календарних місяців з моменту передачі облікових карток-талонів Покупцю.
Відпуск Товарів Покупцю здійснюється на підставі облікових карток-талонів, номіналом по 10 л, 15 л, 20 л у кількості згідно Договору.
Постачальник гарантує Покупцю прийом проданих ним облікових карток-талонів у відповідній мережі АЗС і відпуск за ними бензину А-95, дизельного палива відповідно до номіналу облікових карток-талонів. Номінал облікових карток-талонів визначається вказаними на ньому видом пального і кількістю Товару пального.
Відповідно до п.п. 4.1., 4.3. Договору Замовник оплачує Товар по цінах, зазначених в Додатку № 1 (Специфікації) до Договору, за умови наявності у видаткових накладних посилання на повний номер і дату Договору.
Загальна сума цього Договору становить 343 750,00 грн. Кількість та ціна Товару за одиницю зазначається в Специфікації (Додаток №1) та видаткових накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору.
Підписаною сторонами Договору Специфікацією (Додаток №1 до Договору) визначено асортимент товару (бензин А-95 та дизельне паливо) у формі відпуску - скретч-карта, кількість товару - по 3500 літрів кожного, його ціну та загальну вартість в розмірі 343 750,00 грн, а відповідно до Додатку №2 до Договору сторонами визначено перелік АЗС, на яких здійснюється поставка товарів в кількості 20 станцій.
Порядок здійснення оплати за товар погоджено сторонами у розділі 5 Договору, за змістом п. 5.1. якого оплата Замовником за фактично поставлений Товар, який зазначений у видатковій накладній та відповідає Специфікації (Додаток №1), здійснюється шляхом безготівкового перерахунку на рахунок Постачальника протягом 10 календарних днів з дати поставки товару, при наявності коштів на рахунку Замовника та по мірі надходження коштів на розрахунковий рахунок Замовника.
Згідно з п. 13.1. Договору він вступає в дію з моменту його підписання і скріплення печатками уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Судом встановлено, що на виконання умов укладеного Договору Постачальником, згідно з видатковими накладними №0005/0001763 від 27.09.2024 (на суму 92 650,00 грн), №0005/0001255 від 08.07.2024 (на суму 98 100,00 грн), №0005/0001256 від 08.07.2024 (на суму 102 000,00 грн), №0005/0001764 від 27.09.2024 (на суму 51 000,00 грн) передано, а Замовником прийнято зазначений в накладних товар (бензин А-95 та дизельне паливо у формі скретч-карток на його відпуск на АЗС) на загальну суму 343 750,00 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями зазначених видаткових накладних, Специфікаціями відпущених скретч-карток на відпуск нафтопродуктів по означених видаткових накладних та не заперечено відповідачем у справі.
Наданими суду платіжними інструкціями №5454 від 09.07.2024 (на суму 102 000,00 грн), №5453 від 09.07.2024 (на суму 98 100,00 грн), №5599 від 30.09.2024 (на суму 51 000,00 грн) та №5600 від 30.09.2024 (на суму 92 650,00 грн) підтверджується оплата Замовником отриманого від Постачальника за Договором товару в загальній сумі 343 750,00 грн.
За твердженням позивача, відповідачем не в повній мірі виконано зобов'язання з передачі отриманого за Договором про закупівлю № СК5/222 від 08.07.2024 товару (бензину А-95 та дизельного палива) за отриманими скретч-картками на відпуск товару на АЗС в межах строку дії скретч-карток, у зв'язку з чим, з урахуванням часткового отримання Комунальним некомерційним підприємством «Кіцманський центр первинної медичної допомоги» товару відповідно до отриманих від ТОВ «Волинь НП» скретч-карток на суму 148 765,00 грн, станом на 13.03.2025 (дата оформлення позовної заяви) у Постачальника виникла заборгованість в розмірі вартості оплаченого та непереданого товару (1650 літрів бензину А-95 та 2060 літрів дизельного палива відповідно до наданих суду копій скретч-карток) на суму 194 985,00 грн, стягнення якої і є предметом судового розгляду у цій справі.
Надіслана 28.01.2025 на адресу відповідача претензія від 28.01.2025 за №58 (фіскальний чек від 28.01.2025) з вимогою вжиття заходів для забезпечення одержання пального по закупленим талонам на АЗС «ANP» або переоформлення придбаних талонів на іншу АЗС, або повернення сплачених коштів за неотриманий товар (який на час оформлення претензії становив 196 620,00 грн) залишена ТОВ «Волинь НП» без відповіді та задоволення.
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним правочином з елементами договорів поставки та зберігання.
В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов'язок Продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).
За встановленими у справі обставинами відповідачем, як Постачальником за Договором передано, а позивачем, як Покупцем прийнято визначений умовами Договору товар (бензин А-95 та дизельне паливо по 3500 літрів кожного) в асортименті, кількості та за ціною, що визначені у п.п. 1.1., 1.2., 4.1., 4.3. Договору, Специфікації (Додатку №1) до Договору на загальну суму343 750,00 грн.
Наведена обставина підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними №0005/0001763 від 27.09.2024, №0005/0001255 від 08.07.2024, №0005/0001256 від 08.07.2024, №0005/0001764 від 27.09.2024, Специфікаціями відпущених скретч-карток на відпуск нафтопродуктів по означених видаткових накладних, а відтак, в силу приписів п.п. 1.7., 3.3., 6.1. Договору з моменту підписання сторонами таких видаткових накладних право власності на товар - 3500 літрів бензину А-95 та 3500 літрів дизельного палива перейшло від Постачальника (відповідача) до Замовника (позивача), яким, в свою чергу, відповідно до платіжних інструкцій №5454 від 09.07.2024, №5453 від 09.07.2024, №5599 від 30.09.2024 та №5600 від 30.09.2024 здійснено повну оплату вартості отриманого від Постачальника за Договором товару в загальній сумі 343 750,00 грн.
Таким чином, суд констатує, що зобов'язання між сторонами Договору в частині обов'язку відповідача, як Постачальника передати у власність позивача, як Замовника визначений Договором товар припинилося відповідно до ст. 599 ЦК України його виконанням, проведеним належним чином, відповідно до умов укладеного сторонами Договору, а відтак, невідповідними є аргументи позивача про стягнення спірної у цій справі суми як попередньої оплати за пальне.
Позатим, згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) викладено правову позицію щодо застосування принципу «суд знає закон» згідно з якою зазначено, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Велика Палата Верховного Суду у зазначених вище судових рішеннях зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
За встановленими у справі обставинами та відповідно до положень п.п. 1.7., 3.5. Договору з моменту отримання Замовником товару у власність від Постачальника (який пов'язується з підписанням видаткової накладної та отримання скретч-карток на відпуск товару з визначених в Додатку №2 до Договору АЗС) зобов'язання між сторонами трансформувалися у правовідносини зі зберігання товару, який вважається переданим на зберігання Постачальнику з моменту підписання видаткової накладної.
З урахуванням наведеного, до застосування у спірних правовідносинах підлягають приписи Глави 66 ЦК України, якими врегульовано правовідносини зі зберігання майна та правові наслідки неповернення майна зі зберігання поклажодавцю.
Як визначено у ч. 3 ст. 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. При цьому, в силу ч.1 такої статті, товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.
В силу ч. 4 ст. 294 ГК України до регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Частиною 2 цієї статті визначено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення
Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України); зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст.942 ЦК України).
Частиною 1 статті 949 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ч. 1 ст. 953 ЦК України).
За встановленими судом обставинами, відповідно до п.п. 3.7., 3.9. Договору сторонами визначено порядок повернення товару зі зберігання відповідача - на підставі та в обмін на облікові картки-талони, видані відповідачем позивачу, які є товарно-розпорядчим документом на товар, на підставі якого здійснюється видача (повернення) Товару за місцем його зберігання (АЗС), термін дії яких складає 12 календарних місяців з моменту передачі облікових карток-талонів Покупцю.
Крім того, у п. 3.11. Договору відповідач гарантував позивачу прийом проданих ним облікових карток-талонів у відповідній мережі АЗС і відпуск за ними бензину А-95, дизельного палива відповідно до номіналу облікових карток-талонів.
За змістом приписів п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України у разі втрати (нестачі) речі завдані поклажодавцеві збитки відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
Суд враховує, що для відшкодування збитків підлягають доведенню такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
При цьому, визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач на виконання умов укладеного між сторонами Договору та відповідно до видаткових накладних №0005/0001763 від 27.09.2024, №0005/0001255 від 08.07.2024, №0005/0001256 від 08.07.2024, №0005/0001764 від 27.09.2024, Специфікацій відпущених скретч-карток по означених видаткових накладних отримав на зберігання товар (бензин А-95 та дизельне паливо) на загальну суму 343 750,00 грн, доказів повного повернення якого зі зберігання та/або наявності у ТОВ «Волинь НП» належного позивачу товару (1650 літрів бензину А-95 та 2060 дизельного палива) на час розгляду справи, суду не надано, а відтак, слід дійти висновку про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення зі зберігання позивачу у визначеному в п.п. 3.7.-3.11. Договору порядку (на підставі та в обмін на облікові картки-талони, видані відповідачем позивачу, які є товарно-розпорядчим документом на товар) належного Комунальному некомерційному підприємству «Кіцманський центр первинної медичної допомоги» майна, у зв'язку з чим, з урахуванням часткового отримання позивачем товару на підставі отриманих від ТОВ «Волинь НП» скретч-карток на суму 148 765,00 грн, - на час розгляду справи розмір збитків позивача, завданих втратою переданого на зберігання відповідачу майна (п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України) становить 194 985,00 грн.
За таких обставин, розмір завданих відповідачем позивачу збитків становить 194 985,00 грн, який відповідачем не спростовано, як і не надано доказів наявності у ТОВ «Волдинь НП» належних позивачу бензину та дизельного палива на зберіганні на час розгляду справи в суді та/або інших обставин, що об'єктивно б унеможливлювали своєчасне виконання встановленого в розділі 3 Договору обов'язку Постачальника повернути Замовнику зі зберігання товар на підставі виданих скретч-карток, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми як збитків підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 81, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Комунального некомерційного підприємства «Кіцманський центр первинної медичної допомоги» (59300, м. Кіцмань Чернівецької області, вул. Незалежності, буд. 1-В, код ЄДРПОУ 38561624) 194 985,00 грн (сто дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять гривень 00 копійок) збитків та 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) в повернення сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 28 травня 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.