27 травня 2025 року
м. Київ
справа №560/19526/24
адміністративне провадження № К/990/19481/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, -
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - позивач, ГУ ПФУ в Хмельницькій області) звернулося до адміністративного суду до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач ), в якому просило:
- скасувати постанову від 19.11.2024 ВП НОМЕР_1 про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.01.2025 позовну заяву повернуто позивачеві.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2025 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Хмельницькій області залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.01.2025 без змін.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ПФУ в Хмельницькій області звернулося через підсистему "Електронний Суд" до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач оскаржує постанови від 19.11.2024 ВП НОМЕР_1 про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн, проте, до суду позивач звернувся лише 26.12.2024, тобто, з пропуском десятиденного строку звернення до суду, передбаченого статтею 287 КАС України.
Відповідно до положень частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини першої статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно пункту 2 частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною другою статті 123 КАС України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною першою статті 169 КАС України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Так, ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 позов залишено без руху та запропоновано позивачу у п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та вказати в заяві обґрунтовані підстави для поновлення строку з наданням відповідних підтверджуючих доказів причин пропуску строку звернення.
На виконання зазначеної ухвали, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало до суду заяву, мотивами якої зазначено, що вперше позовну заяву про скасування постанови від 19.11.2024 ВП НОМЕР_1 про накладення штрафу в розмірі 1020000 грн Головним управлінням подано в строки встановлені чинним законодавством. Тобто право на оскарження постанови було використано добросовісно та вчасно, без невиправданих зволікань з урахуванням положень ст. 120 КАС України.
Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, та вказав наступне.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем подано позовну заяву поза межами строку звернення до суду, встановленого статтею 287 КАС України, при цьому останнім не наведено підстав поважності пропуску строку, а відтак відсутні правові підстави для поновлення такого.
За змістом частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У частині третій статті 122 КАС України закріплено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В свою чергу, пунктом 1 частини 2 статті 287 АС України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду-це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, колегія суддів суду апеляційної інстанції зауважилп, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу.
У цій справі предметом спору є постанова державного виконавця від 19.11.2024 ВП НОМЕР_1, щодо якої передбачений десятиденний строк оскарження в судовому порядку, однак позивач майже через місяць, після закінчення періоду оскарження, подав апеляційну скаргу, посилаючись на відсутність коштів, передбачених на сплату судового збору.
Колегія суддів апеляційного суду погодилася з позицією суду першої інстанції про те, що твердження Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області є безпідставними, оскільки сплата судового збору за подання позову є процесуальним обов'язком сторони, що звертається до суду. Обов'язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов'язків, передбачених законами України.
У постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
У постанові від 28.03.2023 по справі № 420/9405/22 Верховний Суд дійшов висновку, що у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору органом чи тимчасова відсутність таких коштів.
Зі змісту положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» та Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що надання документа про сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі є одним із процесуальних обов'язків для реалізації права на звернення до суду, та не є обмеженням гарантованого права на доступ до суду.
У свою чергу, п. 5, 6 ч. 5 ст. 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов'язані надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні та виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Отже, поважними причинами пропущення строку на звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Неспроможність позивача належним чином організувати роботу або фінансування витрат на оплату судового збору суд не визнає поважною причиною пропущення строку звернення.
Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.10.2022 по справі № 640/11452/19 при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції, що позивачем не наведено обставин, які б свідчили про поважність пропуску ним строку звернення до суду.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що наведені позивачем обґрунтування не доводять поважності причин пропуску строку звернення до суду із даним позовом, з огляду таке.
За змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, прийнята у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та вказує, що позивач намагався врегулювати спір в досудовому порядку.
Проаналізувавши доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що обставини, наведені в касацій6ній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами попередніх інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у касаційній скарзі не зазначено.
Також колегія суддів зазначає, що питання внутрішньої організації суб'єкта владних повноважень є суб'єктивним чинником, який не вказує на наявність об'єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню судових рішень у цій справі, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з його наявністю, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків.
Неналежна організація процесу з оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб та невиконання відповідачем вимог процесуального закону не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його апеляційного оскарження, а тому не підтверджує наявність поважних підстав для поновлення цього строку (аналогічні висновки зроблено у постанові Верховного суду від 26.09.2022 у справі № 560/403/22, від 08.08.2024 у справі №440/15583/23).
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої і апеляційної інстанцій, правильно застосували положення статті 287 КАС України та частини першої статті 123 КАС України, оскільки позивач не обґрунтував причин пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк