26 травня 2025 року
м. Київ
справа №620/13376/24
адміністративне провадження №К/990/19134/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів: Гімона М.М., Юрченко В.П.,
перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.04.2025 у справі №620/13376/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Верховного Суду 06.05.2025 надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.04.2025 у справі №620/13376/24.
Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.04.2025, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.07.2024 №11160/ж10/25-01-07-00, яким до позивача застосовано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за порушення розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 4389942,48 грн. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України).
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Натомість скаржником процитовано частину 4 статті 328 КАС України, однак прямо не вказано підстави касаційного оскарження судових рішень у справі.
Так, скаржником зазначено, що є обґрунтовані підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.07.2024 №240/25642/22 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а також відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розрізі правомірності прийняття суб'єктом владних повноважень рішень, які суперечать актуальним на дату прийняття рішення висновкам Верховного Суду.
На думку скаржника, суди першої та другої інстанції, оцінюючі правомірність рішення суб'єкта владних повноважень, врахували практику Верховного Суду, яка з'явилась після прийняття Головним управління ДПС в Чернігівський області рішення №11160/ж10/25-01-07-00. Так оскаржуване рішення було прийнято 17.07.2024, в той час постанова у справі №240/25642/22, на правовий висновок якої посилаються відповідач та суди, була прийнята пізніше, 23.07.2024. Станом на 17.07.2024 контролюючий орган був зобов'язаний керуватися правовими висновками, які діяли на день прийняття оспорюваного рішення (постанови Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №420/1538/23, від 28.03.2024 у справі №380/17879/22, від 13.05.2024 у справі №420/11208/23).
Скаржником вказано, що пеня, нарахована за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті, з 01.01.2021 є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, та, відповідно, на неї розповсюджується дія положень абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, який передбачає, що протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.
На думку скаржника, суди першої та другої інстанції під час ухвалення рішень не врахували порушення контролюючим органом частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також не врахували, що ухвалення відповідних рішень є порушенням принцип правової визначеності, з огляду на правомірні очікування ТОВ «КРАНШИП».
Тобто скаржником одночасно зазначено і про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, і про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, і про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, однак без чіткого зазначення відповідного пункту частини 4 статті 328 КАС України.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Скаржником не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.
Верховний Суд наголошує, що положення пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов'язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Скаржником не обґрунтовано, яку саме норму права неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, не вмотивовано обґрунтування необхідності відступу від висновку Верховного суду, врахованого судом апеляційної інстанції, не зазначено, як має застосовуватися відповідна норма.
Також Верховний Суд зауважує, що у випадку посилання скаржника на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, судом апеляційної інстанції враховано імперативні приписи частини 5 статті 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, судом апеляційної інстанції враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.07.2024 у справі №240/25642/22, що підстави для ототожнення пені, яка застосовується у податкових правовідносинах, із пенею, яка застосовується у сфері валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду відсутні.
Апеляційним судом зауважено, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 14.2. Постанови Національного банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», яким визначено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05.04.2022, зазначено, що аналогічний правовий висновок викладено Судoвoю палатою з рoзгляду справ щoдo пoдатків, збoрів та інших oбoв'язкoвих платежів Верховного Суду у постанові від 27.02.2025 у справі №520/2941/24.
По суті позовних вимог судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні скаржник, який посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинен довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку, враховано правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Отже, скаржнику слід належним чином викласти передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження судових рішень відповідно до приписів пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.04.2025 у справі №620/13376/24 залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом належного викладення підстав касаційного оскарження.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.А. Васильєва
М.М. Гімон
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду