27 травня 2025 року
м. Київ
справа №260/6007/24
адміністративне провадження № К/990/16662/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Дідик Ангеліна Олександрівна, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №260/6007/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України від 19 серпня 2024 року прийняте начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) впс (відділу прикордонної служби) « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 , щодо ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволити перетин державного кордону України ОСОБА_1 .
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 від 19 серпня 2024 року, прийняте начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) впс (відділу прикордонної служби) « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 .
В решті позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України задоволено.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2024 року у справі № 260/6007/24 скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Представниця позивача звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 19 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд».
У своїй касаційній скарзі представниця позивача просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року та залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 6 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Дідик Ангеліна Олександрівна, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №260/6007/24 залишив без руху. Зокрема, скаржнику запропоновано усунути недоліки касаційної скарги шляхом подання до суду: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; 2) докази надсилання копії уточненої касаційної скарги іншим учасникам справи; 3) документу про сплату судового збору у визначеному Судом розмірі.
В межах наданого строку представниця позивача надала уточнену касаційну скаргу та документ про сплату судового збору.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Як на підставу касаційного оскарження представниця позивача в уточненій касаційній скарзі покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що в оскаржуваному судовому рішенні не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі №160/14683/22.
Так, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У цьому контексті Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Так, у справі №160/14683/22 Верховний Суд зазначив, що за приписами частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
У контексті зазначеного Верховний Суд зауважив у справі №160/14683/22, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства. Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Повертаючись до обставин цієї справи, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач відмовляючи ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон виходив з того, що подані документи є недостатніми для підтвердження права позивача на перетин кордону під час воєнного стану, оскільки позивачем не було надано довідку про відсутність заборгованості зі сплати аліментів.
Отже, скаржником не обґрунтовано, а колегією суддів не установлено, які саме висновки суду апеляційної інстанції суперечать наведеному представницею позивача висновку Верховного Суду у справі №160/14683/22.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведений скаржником висновок Верховного Суду не суперечить висновку суду апеляційної інстанції у цій справі, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги зводиться до викладення обставин справи, цитування норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, висловлення незгоди з наданою судом апеляційною інстанцією правовою оцінкою встановленим обставинам і дослідженим доказам, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що скаржник не виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 6 травня 2025 року про залишення її без руху у повному обсязі, а отже, касаційну скаргу належить повернути.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини шостої статті 332 КАС України питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом десяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Дідик Ангеліна Олександрівна, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №260/6007/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
…………………………….
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
Л.О. Єресько
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду