21 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/344/23 пров. № А/857/3706/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року (суддя - Калинич Я.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Ужгород, дата складання повного рішення - 16.12.2024),
в адміністративній справі №260/344/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство оборони України,
про визнання протиправними та скасування наказів, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У січні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
1) визнати протиправними та скасувати наступні накази командирів військової частини НОМЕР_1 : - наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 червня 2022 р. №71-СТ про самовільне залишення частини ОСОБА_1 в період з 27 травня 2022 року по 25 липня 2022 року; - наказ про усунення з посади та виведення у розпорядження командира батальйону № НОМЕР_2 від 14.07.2022 року;
2) визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття наказів на нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та зобов'язати прийняти накази щодо нарахування додаткової винагороди у відповідності до цієї постанови;
3) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 обчислити та нарахувати, а з ІНФОРМАЦІЯ_1 стягнути на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за наступні періоди та в наступних розмірах: - в період з 27 травня по 25 липня 2022 року за 59 днів грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, оклад за вислугу років, винагороду за особливості проходження служби, премію); - в період з травня по серпень (включно) 2022 року додаткову винагороду передбачену Постановою КМУ №168 з розрахунку 100000,00 грн., за травень місяць 2022 року пропорційно часу участі у таких діях та заходах та 30000,00 грн., за червень, липень, серпень місяці 2022 року пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
4) стягнути з відповідача-1 та відповідача-2 понесені позивачем ОСОБА_1 судові витрати в сумі 5000,00 грн., які складаються з витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду першої інстанції від 10.11.2023 року залучено до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1 - Міністерство оборони України.
Відповідач-1 надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позову в зв'язку з безпідставністю позовних вимог.
Третя особа надала суду пояснення, в яких зазначила, що позивач безпосередньо на посадах Міністерства оборони України службу не проходить, на грошовому забезпеченні не перебуває, відповідно прийняття рішення щодо виплати йому грошового забезпечення не входить до компетенції Міністерства оборони України.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржуване рішення суду є незаконним і необгрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставини справи, судом не було надано оцінки доказам сторони позивача, в зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що підставами для визнання неправомірним та скасування наказу №71 від 11 червня 2022 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності (догани) за самовільне залишення частини солдатом ОСОБА_1 27 травня 2022 року є проведення неналежного службового розслідування по факту залишення 33 військовослужбовцями 1 роти військової частини НОМЕР_1 місця несення військової служби в АДРЕСА_1 . Вказує апелянт, що суд першої інстанції не зазначає на підставі яких допустимих і достовірних доказів робить висновки медичного характеру про стан здоров'я ОСОБА_1 та докази про його самовільне залишення військової частини в АДРЕСА_2 , де дислокувався штаб батальйону та яким чином він з'явився в лікарні в м. Бахмут. Судом не враховано докази сторони позивача. Висновки зроблені судом першої інстанції базуються тільки на припущеннях, а не на достовірних доказах. Судом не враховано, що не стан здоров'я ОСОБА_1 унеможливив проходження військової служби. Не враховано, що командир військової частини достеменно знав, що військовослужбовці за наказом командира відбули до АДРЕСА_1 і жодного самовільного залишення місця несення служби не відбулося. Суддя робить висновки тільки з змісту самого наказу, не беручи до уваги інші докази наявні в матеріалах справи. Все рішення суду грунтується на суб'єктивній оцінці судді, яка прокладена через призму «винуватості» ОСОБА_1 .. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про ознайомлення позивача із проведенням щодо нього службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 , в тому числі й щодо ознайомлення його про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування. Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не задоволено позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності командира військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття наказів на нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів №168, та щодо неповного нарахування і виплати позивачу грошового забезпечення за період з 27 травня по 25 липня 2022 року та в період з травня по серпень (включно) 2022 року.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 05.12.2024 скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити повністю.
Відповідач-1 надав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити.
Учасники справи в засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, явку повноважних представників не забезпечили, жодних заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавали, хоча належним чином усі були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.
Ухвалою апеляційного суду від 16.05.2025 року було задоволено клопотання позивача (апелянта) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, за участі представника позивача адвоката Глаголи Г.П., за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС). Однак на визначений час судового засідання 14:00 год. 21.05.2025 представник позивача не авторизувався в системі ЄСІТС і на відеоконферензв'язок із апеляційним судом не вийшов. Вжиті апеляційним судом заходи щодо зв'язку із позивачем чи його представником для забезпечення участі в судовому засіданні виявились безрезультатними.
В такій ситуації суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріли адміністративної справи містять необхідний обсяг наданих сторонами доказів, чітко відображають правові позиції учасників справи, їхні доводи і обґрунтування містяться у позовній заяві та у відзиві на позов, у апеляційній скарзі на рішення суду від 05.12.2024 року та у відзиві на апеляційну скаргу, а тому є достатніми для вирішення справи по суті апеляційних вимог і прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.
Таким чином, неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, у відповідності до ч.2 ст.313 КАС України, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №53 (по стройовій частині) від 10.03.2022 року солдата ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_3 10.03.2022 року на посаду командира 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_3 окремого стрілецького батальйону, зараховано до списків особового складу НОМЕР_3 окремого стрілецького батальйону.
Згідно витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 ( по стройовій частині) №31 від 24.04.2022р. вважати такими, що прибули з відрядження “24» квітня 2022р. до району ведення бойових дій у населений пункт Верхньокам'янка військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 … в тому числі старшого солдата ОСОБА_1 , командира 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти (а.с. 164 т.1).
Із матеріалів справи видно, що військова частина НОМЕР_1 відповідно до бойових розпоряджень у квітні 2022 року з м. Ужгород, перемістилась для виконання завдань у Донецьку область в підпорядкування командиру ОТУ ПІВНІЧ. В подальшому військова частина НОМЕР_1 передана в оперативне підпорядкування НОМЕР_4 ОМбр, після цього 1 стрілецька рота виконувала визначені бойові завдання поблизу населеного пункту Борівське Луганської області.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30 травня 2022 року №68-А “Про призначення службового розслідування про факт відсутності на військовій службі військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 » призначено службове розслідування за фактом відсутності на військовій службі військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , зокрема ОСОБА_1 .. Вказаним наказом усунуто позивача від виконання обов'язків до завершення службового розслідування (а.с. 144 т.3).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.06.2022 року №71 вважається, що позивач 27 травня 2022 року самовільно залишив військову частину з метою ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану. Також згідно даного наказу, позивачу була оголошена догана та не виплачувалася додаткова винагорода (а.с. 150 т.3).
У відповідності до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2022 року №113-СТ позивача, у зв'язку з тривалою відсутністю на місці служби, неналежним виконанням службових обов'язків та службовою невідповідністю, на підставі рапортів командирів підрозділів, усунуто від виконання службових обов'язків за посадою та вважати відсутнім на місці служби (а.с. 29-зв. т.3).
Не погоджуючись з такими діями (наказами) відповідачів, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи рішення суду першої інстанції на предмет законності та обґрунтованості, в межах доводів і вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 року №548-XIV (далі Статут).
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Відповідно до ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов'язаний свято і непорушно дотримуватись Конституції та Законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військові обов'язки.
Зокрема, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Згідно ст.12 Статуту, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Статтею 14 Статуту визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Згідно ст.16 Статуту, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Стаття 26 Статуту визначає, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України “Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначено Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 року №551-XIV (далі Дисциплінарний статут).
Статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту встановлено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна досягається, у тому числі, шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України.
Стаття 4 Дисциплінарного статуту визначає, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: - додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; - бути пильним, зберігати державну таємницю; - додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; - виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; - поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; - не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Відповідно до ст.5 Дисциплінарного Статуту, за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України “Про оборону України».
Відносно позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 червня 2022 р. №71-СТ про самовільне залишення частини ОСОБА_1 в період з 27 травня 2022 року по 25 липня 2022 року, то судом першої інстанції вірно враховано, що позивачем фактично оскаржується саме наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11.06.2022 року №71 “Про результати службового розслідування за фактом відсутності військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 ».
Матеріалами справи підтверджується, що Військова частина НОМЕР_1 відповідно до бойових розпоряджень у квітні 2022 року з м. Ужгород перемістилась для виконання завдань у Донецьку область в підпорядкування командиру ОТУ ПІВНІЧ. В подальшому військова частина НОМЕР_1 передана в оперативне підпорядкування НОМЕР_4 ОМбр, після цього 1 стрілецька рота виконувала визначені бойові завдання поблизу населеного пункту Борівське Луганської області.
Згідно з витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №31 від 24.04.2022р. вважати такими, що прибули з відрядження “ 24» квітня 2022р. до району ведення бойових дій у населений пункт Верхньокам'янка військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 … в тому числі старшого солдата ОСОБА_1 , командира 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30.05.2022 №68-А «Про призначення службового розслідування про факт відсутності на військовій службі військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 » призначено службове розслідування за фактом відсутності на військовій службі військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , зокрема ОСОБА_1 ..
За результатами службового розслідування, яке тривало: 30.05.2022р. - 10.06.2022р. складено Акт службового розслідування від 11.06.2022, яким встановлено наступне: 28.05.2022р. близько 10 год., командир 1 роти ОСОБА_2 , виявив і доповів про відсутність на військовій службі в зоні виконання бойових завдань за призначенням військової частини НОМЕР_1 у Луганській області, 33-х військовослужбовців 1 роти. Зокрема, орієнтовно в 09.00 год. 27.05.2022р. старший сержант ОСОБА_1 та ще 32 військовослужбовці покинули свої позиції поблизу с. Борівське, Севєродонецького району, Луганської області. Старший лейтенант ОСОБА_3 під час службового розслідування опрацював рапорт ОСОБА_2 , відібрав пояснювальні записки військовослужбовців свідків: головного сержанта 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти старшого сержанта ОСОБА_4 , старшого водія - радіотелефоніста 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 роти старшого солдата ОСОБА_5 , командира 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 роти старшого сержанта ОСОБА_6 , радіотелефоніста 1 стрілецької роти молодшого сержанта ОСОБА_7 ..
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.06.2022 року №71 “Про результати службового розслідування за фактом відсутності військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 », вважається, що позивач 27 травня 2022 року самовільно залишив військову частину з метою ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану. Також згідно даного наказу, позивачу була оголошена догана та не виплачувалася додаткова винагорода.
Так, із змісту Акту службового розслідування від 11.06.2022 та згідно матеріалів службового розслідування видно, що встановлено факт відсутності на військовій службі військовослужбовців 1 роти в кількості 33 осіб, серед яких зазначено і ОСОБА_1 ..
Отже, як встановлено з матеріалів справи, командир 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти, старший сержант ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в умовах воєнного стану самовільно залишив бойові позиції та не з'явився в розташування військової частини НОМЕР_1 з метою ухилення від військової служби, що по факту є самовільним залишенням частини.
Під час судового розгляду справи не було спростовано факт самовільного залишення позивачем місця виконання бойових завдань військової частини НОМЕР_1 в населеному пункті АДРЕСА_1 .
При цьому, як встановлено, позивач самовільно покинувши зону виконання завдань у Луганській області, вибув у невідомому напрямку та проводив час на власний розсуд, а саме: - у період з 28 по 29 травня перебував в дорозі с. Борівське, м. Лисичанськ до м. Бахмут; - у період з 30 травня по 03 червня 2022 року перебував в місті Бахмут (де з його слів, здав зброю та звернувся за медичною допомогою та очікував її надання); - у з 04 червня по 06 червня 2022 року перебував в дорозі по м. Києва; - у період з 06.06.2022 року перебував на лікуванні, в т.ч. мав оперативне втручання в АДРЕСА_3 ; - у період з 23 по 25 липня перебував в дорозі з АДРЕСА_3 , постійне місце дислокації частини в АДРЕСА_4 .
В той же час, військова частина НОМЕР_1 продовжувала виконувати бойові завдання у Луганській області відповідно до бойових розпоряджень по липень 2022р., про що позивачу було достеменно відомо. Однак, належних заходів, щодо повернення до місця виконання завдань за призначенням військової частини НОМЕР_1 в Луганській області, позивач не здійснив.
Позивач під час розгляду справи, вказував на те, що військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , зокрема й сам позивач, звернулися з рапортом до командуючого Сил територіальної оборони Збройних Сил України та рапортом до ІНФОРМАЦІЯ_5 про відступ з бойових позицій та передислокацію до постійного місця дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_4 . Однак, всупереч ст.37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України позивач звертався з рапортами не за підпорядкованістю до командувача сил ТРО, замість звернення до безпосереднього командира.
Апеляційний суд також враховує, що статтями 45, 48 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
На військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Як встановлено статтями 83, 84, 85, 86 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Вказані положення Дисциплінарного статуту кореспондуються з Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ від 21.11.2017р. №608.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі, визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року №608 (далі - Порядок).
Так, пунктом 1 розділу ІІ Порядку передбачено, що службове розслідування може призначатися у разі: -невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; -невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; -неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; -дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; -втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; -порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; -недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; -внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; -повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; -скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Пунктом 2 розділу ІІ Порядку передбачено, що службове розслідування не призначається: -у разі надходження анонімних повідомлень, заяв, скарг; -якщо причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди та інші обставини, які мають значення для прийняття рішення командиром (начальником) про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення, не потребують додаткового встановлення (уточнення) або їх встановлено під час проведення інспектування, інвентаризації, аудиту, за рішенням суду.
Відносно тверджень позивача про те, що йому не було відомо, що він самовільно залишив частину, вчинив правопорушення і буде притягнутий до відповідальності, судом першої інстанції вірно зазначено наступне.
Із матеріалів справи встановлено, що за вчинене правопорушення старший сержант ОСОБА_1 в травні-червні 2022 року не отримав грошове забезпечення на свій картковий рахунок з відрахуванням премії та додаткової винагороди. Тобто, позивач мав і міг усвідомити, що грошове забезпечення йому не було виплачене з урахуванням його самовільного залишення військової частини. Однак останній за роз'ясненнями такого позбавлення грошового забезпечення до командування військової частини не звертався, заходів передбачених ст.88 Закону України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» не вчиняв. Не подавав відповідну скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.
Також, ОСОБА_1 до призову на військову службу за призовом під час мобілізації у березні 2022 року, раніше проходив військову службу мав військове звання старший сержант. Тобто, знав порядок проходження військової служби, повинен був знати та виконувати вимоги Статутів Збройних Сил України, а також знав що за вчинене як військовослужбовцем правопорушення може бути притягнений до відповідальності.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11.06.2022 року №71 “Про результати службового розслідування за фактом відсутності військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 », яким було встановлено, що позивач 27 травня 2022 року самовільно залишив військову частину з метою ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану, та згідно якого позивачу була оголошена догана та не виплачувалася додаткова винагорода, прийнятий командиром військової частини НОМЕР_1 в межах повноважень та у законний спосіб.
Відтак, відсутні підстави для визнання такого протиправним та скасування.
Відносно позовної вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2022 року №113-СТ, яким позивача усунуто від виконання службових обов'язків, то слід зазначити наступне.
Пунктом 5 Розділу 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України “Про оборону України». Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Кожний військовослужбовець зобов'язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Отже, Дисциплінарний статут зобов'язує командира кожного військового з'єднання, формування, частини, підрозділу контролювати дотримання підлеглими військовослужбовцями військової дисципліни та покладає на нього відповідальність за невжиття відповідних заходів. Це означає, що командир не має права залишати без уваги і належного реагування жодного випадку порушення військової дисципліни.
З матеріалів справи вбачається, що наказ про призначення службового розслідування від 30 травня 2022 року №68-А прийнятий командиром військової частини, згідно даних наданих командиром 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 та з метою уточнення причин та умов, що сприяли скоєнню вказаних правопорушень та встановлення ступеня вини військовослужбовця.
Пунктом 4 Розділу ІІІ Порядку №608 передбачено, що службове розслідування у випадках, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, може проводитись з усуненням військовослужбовця, дисциплінарне правопорушення якого підлягає розслідуванню, від виконання службових обов'язків, про що видається наказ із зазначенням причин усунення.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2022 року №113-СТ, якими позивача усунуто від виконання службових обов'язків прийнятий командиром військової частини НОМЕР_1 в межах повноважень та у законний спосіб. Відтак, відсутні підстави для визнання такого протиправним та скасування.
Відносно позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності командира військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття наказів на нарахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету міністрів №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та зобов'язати прийняти накази щодо нарахування додаткової винагороди у відповідності до цієї постанови, то слід зазначити наступне.
Згідно абз.2 ч.1 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 4 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Так, відповідно до відповідно п.10 Телеграми Міністра оборони України №248 від 25.03.2022 року щодо врегулювання виплати додаткової винагороди передбаченої Постановою КМУ №168 (копія телеграми міститься в матеріалах справи) до наказів про виплату додаткової винагороди 100000 гривень або 30000 гривень не включаються військовослужбовці які: - самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертували - з дня самовільного залишення військової частини або місця служби(дезертирства), оголошеного наказом командира; - у разі вчинення інших дій (бездіяльності), які мають ознаку адміністративного або кримінального правопорушення за місяць, у якому здійсненне таке правопорушення.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260 затверджено “Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок №260).
Згідно положеннями розділу XVI цього Порядку №260, військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються, зокрема, за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
В розділі XXXIV Порядку №260 вказано, що до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у п.2 цього розділу, які, зокрема, самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували) - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Таким чином, з огляду на те, що судом встановлена правомірність оскаржуваних наказів №71 від 11.06.2022р. та №113-СТ від 14.07.2022 року суд не вбачає за можливе визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття наказів на нарахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету міністрів №168.
Відносно позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 обчислити та нарахувати, а з відповідача-1 стягнути на користь позивача грошове забезпечення за наступні періоди та в наступних розмірах: в період з 27 травня по 25 липня 2022 року за 59 днів грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання і надбавки за вислугу років винагороду за особливості проходження служби, премію), а також в період з травня по серпень (включно) 2022 року додаткову винагороду передбачену Постановою КМУ №168 з розрахунку 100000,00 грн., за травень місяць 2022 року пропорційно часу участі у таких діях та заходах та 30000,00 грн., за червень, липень, серпень місяці 2022 року пропорційно часу участі у таких діях та заходах, то такі не підлягають задоволенню, із врахуванням вищевказаних висновків щодо безпідставності позовних вимог про визнання протиправними і скасування спірних наказів та про необхідність зобов'язати прийняти накази щодо нарахування додаткової винагороди.
З врахуванням вищенаведеного, судом першої інстанції сформовано правильний висновок, який не спростовано доводами апеляційної скарги позивача, про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року в адміністративній справі №260/344/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль
Повний текст постанови суду складено 27.05.2025 року