27 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 303/2503/25 пров. № А/857/17430/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
за участю секретаря судового засідання Носа С. П. Вовка А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 квітня 2025 року у справі № 303/2503/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,
місце ухвалення судового рішення м.Мукачево
Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ
суддя у І інстанціїЗаболотного А.М.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА 4363737 від 27.03.2025 року та закриття справи про адміністративне правопорушення. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27.03.2025 року поліцейським 2 взводу ТОР рота Управління патрульної поліції у Закарпатській області Пацьо Віктором Валерійовичем було винесено постанову серії ЕНА 4363737 від 27.03.2025 року відповідно до якої його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн. за те, що 27.03.2025 року о 08 год. 50 хв. на вул. Володимира Данчевського, 20 в м. Мукачево він керував транспортним засобом марки «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , в якого не горів правий задній стоп та не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п. 2.1.а Правил дорожнього руху.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 квітня 2025 року у справі № 303/2503/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що з наданих позивачем документів вбачається що поліцейському було надано чинне посвідчення водія на ім'я ОСОБА_1 сформоване в електронній формі (скріншоти приєднано до позовної заяви). Отже суд повинен надати оцінку діям поліцейського станом на 27.03.2025 р., позаяк на момент зупинки поліцейський отримав інформацію про наявність у водія посвідчення на право керування автомобілем даної категорії, а саме В.
Також зазначає, що постановою суду від 06.12.2021 р. був позбавлений права керування транспортними засобами терміном на 1 рік, а саме з 30 серпня 2022 по 29 серпня 2023 року. З листа РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях від 11.04.2025 року убачається, що ОСОБА_1 у ТСЦ № 2142 отримав посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 15.05.2019, строком дії до 15.05.2049. Вказане свідчить, що водій який пред'явив для перевірки чинне посвідчення водія в електронній формі (з урахуванням положень Постанови КМУ від 29.12.2021 р. № 1453) не може вважатися особою яка не має права керування транспортними засобами.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про дату, час та місце розгляду справи відповідач та представник позивача повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Сторони в судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.
В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Сторона позивача не надала суду належних та достатніх доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_1 права керування транспортними засобами станом на момент прийняття оскаржуваної постанови, оскільки, згідно з постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.12.2021 року, з урахуванням постанови Закарпатського апеляційного суду 29.08.2022 року, такий був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та до нього застосоване адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Після закінчення строку позбавлення позивача права керування транспортними засобами, вимоги п. 20 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 340 від 08.05.1993 року, не виконані.
До того ж судом встановлено, що оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, при цьому розмір штрафу відповідає санкції ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Також судом встановлено, що з долучених до матеріалів справи відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів поліцейських підтверджується факт керування ОСОБА_1 27.03.2025 року в 08 год. 50 хв. на вул. Володимира Данчевського, 20 в м. Мукачево транспортним засобом марки «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 .
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до постанови серії ЕНА 4363737 від 27.03.2025 про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесеної поліцейським 2 взводу ТОР рота Управління патрульної поліції у Закарпатській області Пацьо Віктором Валерійовичем, позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн.
Оскаржувана постанова винесена з тих підстав, що 27.03.2025 року о 08 год. 50 хв. на вул. Володимира Данчевського, 20 в м. Мукачево ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , в якого не горів правий задній стоп та не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п. 2.1.а Правил дорожнього руху, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 222 КУпАП установлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема про порушення правил дорожнього руху (ч. 2 ст. 126 КУпАП).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Відповідно до п. 4 розділу I Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого другою і четвертою статті 126, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно з п. 2 розділу III Інструкції № 1395 постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП), виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно з п. 2 розділу IV Інструкції № 1395 розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.
Порядок дорожнього руху на території України регулюється Законом України «Про дорожній рух», Правилами дорожнього руху України та іншими нормативними актами.
Згідно з пунктом 1.1 Правил дорожнього руху України вони, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Відповідно до пункту 1.9 Правил дорожнього руху України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоячих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Положеннями статті 280 КУпАП закріплено обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Зі змісту норм статей 251, 252, 280 КУпАП колегія суддів доходить до висновку, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема за частиною другою статті 126 КУпАП, є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі статтею 40 Закону №580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Отож з приведених положень законодавства слідує, що до повноважень працівників органів Національної поліції відноситься винесення в окремих випадках постанов про адміністративне правопорушення без складення протоколу, однак таке порушення (у разі його вчинення) повинно бути належним чином зафіксоване. Відсутність протоколу про адміністративне правопорушення повинно компенсуватись іншими належними та допустимими доказами вчинення правопорушення, оскільки протокол є, зокрема, не лише засобом фіксації вчинення правопорушення, а й доказом дотримання (недотримання) посадовою особою, яка його складає, процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Відповідачем долучено до матеріалів справи матеріали відеозапису нагрудних камер працівників поліції, якими зафіксовано перебіг подій пов'язаних з притягненням позивача до адміністративної відповідальності.
Дослідивши матеріали відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів поліцейських, колегією суддів установлено факт керування ОСОБА_1 27.03.2025 року в 08 год. 50 хв. на вул. Володимира Данчевського, 20 в м. Мукачево транспортним засобом марки «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 .
З тексту оскаржуваної постанови вбачається що водієм порушено п. 2.1.а Правил дорожнього руху та його притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 3400,00 грн.
Диспозицією ч. 2 ст. 126 КУпАП серед іншого передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Згідно з п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктами 1.3. та 1.9. Правил дорожнього руху встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 2.1.а Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з п. 2.4.а Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1.
Згідно з ч. 2 ст. 317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.
Отже, приписами ч. 2 ст. 317-1 КУпАП чітко встановлено, що особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом на певний строк після набрання законної сили відповідного рішення суду про позбавлення цього права.
Водночас п. 4 ст. 291 КУпАП передбачено, що постанова про позбавлення права керування транспортним засобом набирає чинності з наступного дня після закінчення строку на її оскарження, визначеного цим Кодексом, а у випадку такого оскарження - з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження, яке винесено за наслідками розгляду справи по суті.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами, що постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.12.2021 року (справі № 303/9167/21) ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відповідно до вказаної постанови на позивача було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн. з позбавленням права керування транспортним засобом на строк один рік.
Крім цього, з Єдиного реєстру судових рішень встановлено, що постановою Закарпатського апеляційного суду від 29.08.2022 року апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, а постанова Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.12.2021 року без змін.
Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що строк позбавлення позивача права керування транспортними засобами сплинув 29.08.2023 року.
Відповідно до п. 20 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 340 від 08.05.1993 року, особам, позбавленим права на керування транспортними засобами за керування такими засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, посвідчення водія повертається після обов'язкового проходження позачергового медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту.
При цьому судом встановлено, що відповідно до листа РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях від 11.04.2025 року ОСОБА_1 у ТСЦ № 2142 отримав посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 15.05.2019, строком дії до 15.05.2049. Також ОСОБА_1 не отримував повторно посвідчення водія.
Позивач зазначає, що обумовлене посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 15.05.2019, строком дії до 15.05.2049 дає йому керувати транспортним засобом, зокрема у період 27.03.2025 року.
Одночасно судом також встановлено, що з підсистеми «Позбавлені права керування ТЗ» Національної автоматизованої інформаційної системи (НАС) слідує, що ОСОБА_1 не виконав вимогу ч. 2 п. 20 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 340 від 08.05.1993 року, а саме не склав теоретичну і практичну частини іспитів після позбавлення права керування транспортними засобами.
З матеріалів відеозапису убачається, що в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським чітко було роз'яснено позивачу суть вчиненого правопорушення, а саме, що у зв'язку з зазначеними вище судовими рішеннями ОСОБА_1 був позбавлений права керування транспортним засобом, відповідне право не поновив, а тому на час складення оспорюваної постанови не мав права керувати транспортним засобом. Зазначене підтверджується долученими до матеріалів справи відеозаписами з нагрудних відеореєстраторів поліцейських.
Отже, зважаючи на той факт, що позивач не виконав визначених законодавством вимог, якими обумовлено повернення йому права керування транспортними засобами після закінчення строку позбавлення права на керування транспортними засобами, то наразі позивач є особою, яка не має спеціального права керування транспортними засобами будь-якої категорії.
Належних та допустимих доказів того, що позивач, склав теоретичний та практичний іспити матеріали справи не містять, і таких доказів не надано позивачем ні суду першої, ні апеляційної інстанцій.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу того, що наявність у особи посвідчення водія в т.ч. і в електронній формі (та пред'явлення його поліцейському) та наявність в особи права керування транспортними засобами, що є відмінними поняттями. При цьому, наявність в особи посвідчення водія жодним чином не може однозначно вказувати на наявність в цієї особи права керування транспортними засобами.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії позивача вірно кваліфіковано відповідачем та судом першої інстанції, як порушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги позивача щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.
При цьому позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_1 права керування транспортними засобами станом на момент прийняття оскаржуваної постанови, оскільки, як встановлено вище, згідно з постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.12.2021 року, з урахуванням постанови Закарпатського апеляційного суду 29.08.2022 року, такий був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та до нього застосоване адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Після закінчення строку позбавлення позивача права керування транспортними засобами, вимоги п. 20 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 340 від 08.05.1993 року, не виконані.
Оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, при цьому розмір штрафу відповідає санкції ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 квітня 2025 року у справі № 303/2503/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос
Повне судове рішення складено 27 травня 2025 року