01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Епель О.В.
26 травня 2025 року Справа № 320/5887/20
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Файдюка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у Київській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)
Історія справи.
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - Відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Київській області № Ф-298220-50 від 12.02.2020 на суму 29 288,75 грн щодо ОСОБА_1 .
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року адміністративний позов було задоволено.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючий орган зобов'язаним був надіслати (вручити) Позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), але починаючи з першого кварталу 2017 року по 2020 рік Позивач інформації про наявність боргу зі сплати ЄСВ не отримував.
При цьому, суд зазначив, що недотримання Відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливості передбачити наслідки та позбавило, у випадку необхідності з належністю узгоджувати питання існування боргу, шо як наслідок, призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову - відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог Апелянт стверджує, що станом на дату винесення рішення Київського окружного адміністративного суду, предмет спору був відсутній, про що достеменно було відомо Позивачу. Зокрема, контролюючий орган зазначає, що за заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 станом на 31.12.2020 рік заборгованість з єдиного внеску списано згідно рішення про списання заборгованості з ЄВ: 1.9-15 р. VII ЗУ від 08.07.2010 № 2464 у сумі 31 366,87 грн, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2020 № Ф-298220-50 на суму 29 288,75 грн вважається відкликаною, тобто втратила свою правову силу.
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у Позивача було витребувано докази та письмові пояснення щодо наявності/відсутності у нього боргу (недоїмки) зазначеного у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2020 №Ф-298220-50/1009 у розмірі 29288,75 грн станом на 05.09.2024 та станом на теперішній час.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у ОСОБА_1 було повторно витребувано докази та письмові пояснення щодо наявності/відсутності у нього боргу (недоїмки) зазначеного у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2020 №Ф-298220-50/1009 у розмірі 29288,75 грн станом на 05.09.2024 та станом на теперішній час.
Копію зазначеної ухвали суду Відповідачем отримано поштою 14.05.2025.
Станом на 26.05.2025 витребувані судом пояснення та докази не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду - скасуванню, а провадження - закриттю з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 09.09.2005, що підтвертджується записом № 23530000000006764.
Підприємницьку діяльність припинено 15.04.2020 згідно з записом № 23530060004006767.
Відповідно до даних інтегрованої картки платника по єдиному внеску платника податків - ФОП ОСОБА_1 станом на 31.12.2017 по Позивачу обліковувалася заборгованість в сумі 4,69 грн.
В інтегрованій картці платника по єдиному внеску проходили нарахування в сумі:
- 2017 рік в розмірі 8448,00 грн. (704 грн. х 12 міс.);
- I квартал 2018 в розмірі 2457,18 грн (819,06 грн. х 3 міс.);
- II квартал 2018 в розмірі 2457,18 грн (819,06 грн. х 3 міс.);
- III квартал 2018 в розмірі 2457,18 грн (819,06 грн. х 3 міс.);
- IV квартал 2018 в розмірі 2457,18 грн (819,06 грн. х 3 міс.);
- I квартал 2019 в розмірі 2754,18 грн (918,06 грн. х 3 міс.);
- II квартал 2019 в розмірі 2754,18 грн (918,06 грн. х 3 міс.);
- III квартал 2019 в розмірі 2754,18 грн (918,06 грн. х 3 міс.);
- IV квартал 2019 в розмірі 2754,18 грн (918,06 грн. х 3 міс.);
Сума боргу склала 29288,75 грн.
12.02.2020 Відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-298220-50 на загальну суму 29288,75 грн.
Вимогу отримано Позивачем 02.04.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 09117 1042775.
Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, Позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.
Нормативно-правове обґрунтування.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464- VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Обов'язки платників єдиного внеску регламентовано ч. 2 ст. 6 Закону № 2464, відповідно до положень якої, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску та подавати звітність до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 25 Закону № 2464, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) сум єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків (з 01 січня 2015 року 20 відсотків) своєчасно не сплачених сум.
Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону № 2464).
Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч. 13 ст. 25 Закону № 2464).
Відповідно до ч. 15 ст. 25 Закону № 2464 рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.
Згідно пп. 2 п. 2 розділу VII Інструкції № 449, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних ІТС. При застосуванні штрафів, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за зазначені періоди (при цьому недоїмка за кожен такий період повинна бути повністю сплачена (погашена)).
Відповідно до пункту 9-15 розділу VIII Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників від 13 травня 2020 №592-IX підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників", а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників":
а) платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників". Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше;
б) платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників". Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.
З матеріалів справи, а саме з інтегрованих карток платника податків за 2018-2024 роки вбачається, що станом на 22.12.2020 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску у сумі 29288,75 грн списано. Податковий борг у Позивача відсутній.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Надаючи оцінку доводам Апелянта, колегія суддів відзначає, що КАС України передбачає можливість виникнення ситуації, коли відповідач - суб'єкт владних повноважень, самостійно виправляє оскаржувані позивачем у судовому порядку порушення. За таких умов, суд закриває провадження у справі, якщо відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Колегія суддів зазначає, що наразі предметом апеляційного перегляду у цій справі є визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Київській області № Ф-298220-50 від 12.02.2020 на суму 29 288,75 грн.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем 22.12.2020 списано суми заборгованості за сплати єдиного внеску, що підтверджується відомостями з інтегрованих карток платника податків за 2020 - 2024 роки.
Таким чином, з урахуванням викладеного вище, колегія суддів прийшла до висновку, що ГУ ДПС у Київській області самостійно виправлено оскаржуване Позивачем у цій справі порушення ще до прийняття рішення суду першої інстанції по суті позову.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що будь-які підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів Позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення відсутні.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених 238 цього Кодексу.
Приписами п.8 ч.1 ст.238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби у Київській області підлягає задоволенню частково, рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року - скасуванню, а провадження у цій справі - закриттю.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо судового збору
За правилами пункту 5 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, чинне законодавство передбачає, що у випадку закриття провадження у справі сплачена позивачем сума судового збору може бути повернута особі, яка його сплатила, за умови подання такою особою відповідного клопотання.
Враховуючи викладені вище висновки суду, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь Позивача з Відповідача судових витрат за сплати судового збору за подання позовної заяви та акцентує увагу на тому, що у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України сплачений судовий збір може бути повернутий Позивачу за наслідками розгляду поданого ним клопотання в порядку, визначеному Законом № 3674-VI.
Аналогічні за змістом висновки вже неодноразово викладались Верховним Судом в постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 260/3162/22, від 08 вересня 2022 року у справі № 826/6378/17, від 13 листопада 2024 року у справі №120/18952/23, від 31 жовтня 2024 року у справі № 520/5353/24 тощо.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
Згідно з частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Загальний порядок розподілу судових витрат визначений статтею 139 КАС України. Разом з тим, вказана норма не передбачає алгоритму розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.
Поряд з наведеним частина восьма статті 139 КАС України передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, за відсутності чіткого правового регулювання процесуальним законом розподілу судових витрат саме у спірному випадку, суд має керуватися принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли. Слід зазначити, що застосування приписів частини восьмої статті 139 КАС України для цілей розподілу судових витрат також вимагає належного мотивування від суду, в чому саме полягає зловживання стороною чи її представником процесуальними правами чи в чому полягає зміст неправильних дій сторони, які призвели виникнення спору.
Подібні висновки щодо розподілу витрат на правничу допомогу у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України наводились Верховним Судом в постановах від 09 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.001303, від 27 квітня 2023 року у справі № 260/3162/22, від 05 березня 2025 року у справі № 160/17422/23.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач, будучи обізнаним про те, що внаслідок вчинення Відповідачем дій, після звернення ним до суду з цим позовом, спірна податкова вимога є відкликаною у розумінні підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України, втім не звертався до суду із клопотанням про закриття провадження у справі. Окрім того, дві ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025 та від 29.04.2025 щодо надання пояснень про наявність/відсутність предмету спору станом на момент вирішення цієї справи судом першої інстанції Позивачем не виконані. Причини неможливості їх виконання також не зазначено.
У свою чергу, сторона Відповідача не давала приводу для подальшого розгляду справи, адже права Позивача були поновлені і без завершення судового процесу.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що на підставі частини восьмої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати слід залишити за такими сторонами, не покладаючи обов'язок їх відшкодування на іншу сторону.
Керуючись ст.ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року - скасувати та ухвалити постанову, якою провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 26 травня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
судді: О.В. Карпушова
В.В. Файдюк