Справа № 620/13934/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
26 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 в жовтні 2024 року такої складової належної працівнику заробітної плати, як компенсація втрати частини заробітної плати за квітень 2021 року, в зв'язку з порушенням строків її виплати;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати, виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати (в вигляді грошової компенсації за невикористану відпустку) за квітень 2021 року в зв'язку з порушення строків її виплати, у порядку передбаченому Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», зокрема з визначенням періоду за який слід здійснити нарахування, в порядку передбаченому цим Законом, з 02.04.2021 по 16.10.2024 (включно);
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, яка полягає у не нарахуванні, невиплаті ОСОБА_1 в жовтні 2024 року відшкодування в розмірі його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, згідно статті 117 Кодексу законів про працю України;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати, виплатити ОСОБА_1 відшкодування в розмірі його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, згідно статті 117 Кодексу законів про працю України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, зокрема з визначенням періоду (який починається з 2 квітня 2021 року) за який слід здійснити виплату, в порядку передбаченому статтею 117 Кодексу законів про працю України, з 02.04.2021 по 16.10.2024 (включно).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні є підставою для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 25000,00 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов'язкових платежів з вказаної суми.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції України в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період 01.04.2021 по 15.10.2024 за весь час затримки виплати.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, який адміністративний позов задовольнити повністю.
В своїх обґрунтуваннях зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму середнього заробітку.
В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Чернігівській області зазначає, що очевидною є відсутність вини відповідача у не проведенні при звільненні позивача спірної за судовим рішенням у справі №620/9106/24 суми та необґрунтоване покладання судовим рішенням додаткового фінансового навантаження на орган, який входить до сектору оборони країни і перебуває на фінансуванні державного бюджету.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2025 та від 26.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, ОСОБА_1 та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від позивача та відповідача відзиви на апеляційні скарги не надходили, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу у ГУНП України в Чернігівській області та наказом від 29.03.2021 № 83о/с позивача звільнено зі служби з 01.04.2021.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №620/9106/24 зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як учасника бойових дій за 2017, 2021 роки, невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час за 2015 рік у кількості 3 доби та невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 15 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
На виконання вказаного рішення суду, відповідачем 16.10.2024 проведено виплату у сумі 22 218,66 грн, що підтверджується випискою Ощадбанку.
Листом від 08.10.2024 Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області відмовлено позивачу у проведенні виплати компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку за безпідставністю.
Вважаючи, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за стягненням середнього заробітку, також за нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини заробітної плати (в вигляді грошової компенсації за невикористану відпустку) за квітень 2021 року в зв'язку з порушення строків її виплати.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув права на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України.
Проте, визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан в Україні, дійшов висновку, що стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення у розмірі 25 000,00 грн буде співмірною компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Щодо зобов'язання Головного управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати, виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати (в вигляді грошової компенсації за невикористану відпустку) за квітень 2021 року в зв'язку з порушення строків її виплати, у порядку передбаченому Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», зокрема з визначенням періоду за який слід здійснити нарахування, в порядку передбаченому цим Законом, з 02.04.2021 по 16.10.2024 (включно), суд зазначив, що відповідач, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено позивачеві грошове забезпечення в повному обсязі, повинен здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою сум компенсації.
Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата окремих складових грошового забезпечення позивача, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації. Суд дійшов висновку, що відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.04.2021 по день, що передує остаточному розрахунку - 15.10.2024.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (ч. 2).
День звільнення вважається останнім днем служби (ч. 3).
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
При цьому згідно з статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч. 1).
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2).
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 01.04.2021 (дата звільнення зі служби в поліції) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як учасника бойових дій за 2017, 2021 роки, невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час за 2015 рік у кількості 3 доби та невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 15 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №620/9106/24 відповідачем 16.10.2022 виплачено позивачу 22 218,66 грн.
Отже, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 02.04.2021 до 16.10.2024.
Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби в поліції) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 02.04.2021 до 16.10.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 02.04.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період з 19.07.2022 до 16.10.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року №360/380/23, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22.
Таким чином, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Щодо обрахунку періоду з 02.04.2021 до 18.07.2022, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статті 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 цього Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. (абзац 1 пункту 3 Порядку № 100)
Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у справі № 440/6856/22 дійшов висновку щодо можливості застосування критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника до 19.07.2022, у який застосовується стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, з огляду на те, що вказана норма не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з'ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а).
Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 зазначив, що при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України у редакції до 19.07.2022 слід встановити: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
З урахуванням приписів частини п'ятої статті 242 КАС України суд вважає за необхідне врахувати наведені вище правові позиції Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду) та застосувати в цій справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки належних при звільненні виплат, з огляду на таке.
Середньоденний заробіток позивача відповідно до довідки про доходи від 25.11.2024 №718/124/21/01-2024 складає 540,00 гривень.
За період з 02.04.21 по 18.07.2024 розмір коштів пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складатиме 255 420, грн (540,00 грн х 473 дні).
Так, період затримки розрахунку при звільненні з 02.04.2021 по 18.07.2022, становить 473 дні. При цьому, позивачу належало до виплати при звільненні 28 143,73 гривень (5925,07 гривень виплачено в квітні 2021 року), з яких на виконання рішення суду у справі №620/9106/24 виплачено 22 218,66 гривень.
Частка коштів, яка не була вчасно виплачена позивачу згідно доказів наданих до суду становить 78,95% (22 218,66/28 143,73 х 100%).
Отже, сума заборгованості, визначеної відповідно до статті 117 КЗпП України, становитиме: 540,00 гривень (середньоденна зарплата) х 78,95% (частка заборгованості) х 473 (дні затримки по 18.07.2022) = 201 654,09 гривень, враховуючи принцип пропорційності та співмірності сформований Верховним Судом у вищевказаних справах.
Щодо обрахунку періоду після 19.07.2022, а саме з 19.07.2022 до 16.10.2024, колегія суддів зазначає наступне.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX внесено зміни, у тому числі до статті 117 КЗпП України та викладено її у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 до 19.01.2023 року (обмеження строком виплати у 6 місяців) становить 184 днів, сума середнього заробітку за час затримки становить 99 360,00 грн (184 днів х 540,00 грн).
Так, колегія суддів зазначає, що з урахуванням практики Верховного Суду, належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року №360/380/23, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, який підлягає відшкодуванню позивачу у цій справі становить 301 014,09 грн, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції в цій частині, які зумовлені неправильним застосуванням норм матеріального права.
За наведених обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме: замість 25,000 грн стягненню підлягає 301 014,09 грн.
З огляду на викладене, доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження частково.
Посилання Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на те, що невиконання вимог статті 16 КЗпП відбулося з вини законодавця, а тому очевидною є відсутність вини відповідача у не проведенні при звільненні позивача спірної за судовим рішенням суми, є безпідставними, позаяк вина відповідача у непроведенні з позивачем повного розрахунку встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили, про що також зазначено вище.
Стосовно питання наявності підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
За приписами статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі №21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18 та від 10 квітня 2019 року №686/13725/17.
Доводи апелянта, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як учасника бойових дій за 2017, 2021 роки, невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час за 2015 рік у кількості 3 доби та невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 15 діб, з якою позивач пов'язує порушення строків виплати доходу, носить разовий характер, тобто не є доходом у розумінні приписів статті 2 Закону № 2050-ІІІ, який підлягає компенсації у разі порушення строків виплати, суд відхиляє.
Частиною першою статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частина друга статті 94 Закону № 580-VIII).
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій входить до структури заробітної плати, тобто є доходом, та не носить разового характеру.
Суд зауважує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі грошового забезпечення, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, а порушення строків виплати перерахованого розміру грошового забезпечення є підставою для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів.
При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення.
Зважаючи на приведені обставини, суд погоджує висновок суду першої інстанції про наявність підстав на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати доходу.
На підставі системного аналізу правових норм, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів зазначає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з моменту звільнення зі служби та до моменту фактичної виплати йому заборгованих сум з 02.04.2021 (наступний після звільнення день) по 16.10.2024.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи дослідив обставини, які мають значення для справи, однак допустив неправильне застосування норм матеріального права при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також визначенні моменту, з якого позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Оцінюючи інші доводи апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Щодо стягнення з відповідача понесених судових витрат на представництво адвокатом інтересів позивача в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000,00 гривень, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною четвертою наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною шостою, сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатом Підгорним Костянтином Євгенійовичем укладено договір про надання правової допомоги від 10.02.2025, за умовами якого замовник доручає адвокату, адвокат зобов'язується надавати замовнику наступну правову допомогу: захищати права та законні інтереси замовника в Шостому апеляційному адміністративному суді у справі №620/13934/21, що полягає в підготовці, поданні апеляційних скарг за підписом замовника на частини рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 року та додаткового рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.01.2025, підготувати інші заяви по суті справи, а також процесуальні документи під час апеляційного провадження за апеляційними скаргами позивача.
Представником позивача до суду апеляційної інстанції надано відповідні докази, а саме:
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №419;
- ордер на надання правничої допомоги від 25.03.2025 серії СВ №1120878;
- копію договору про надання правової допомоги адвокатом від 10.02.2025;
- акт прийому-передачі виконаних робіт для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару) згідно договору про надання правової допомоги від 31.03.2025;
- квитанцію до прибуткового касового ордера №1 від 31.03.2025 на суму 4000,00 грн.
Згідно акта прийому-передачі виконаних робіт згідно договору про надання правової допомоги від 31.03.2025 адвокатом на виконання договору виконано на користь довірителя наступну роботу: підготовка, складання, відправка апеляційних скарг у справі №620/13934/24 за підписом довірителя до суду, інших заяв з процесуальних питань, інших дій щодо захисту прав довірителя в суді апеляційної інстанції.
Загальна вартість правової допомоги (гонорар) за виконану роботу згідно п.1.3 договору від 10.02.2025 складає 4000,00 грн.
Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанція до прибуткового касового ордера №1 від 31.03.2025 на суму 4000,00 грн, копія якої наявна в матеріалах справи.
Подані докази судова колегія бере до уваги, аналізуючи обґрунтованість суми, заявленої до відшкодування витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що представником позивача Головному управлінню Національної поліції в Чернігівській області направлену вказану заяву, що підтверджується квитанцією №3192920 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.
Однак, відповідачем до суду апеляційної інстанції не подано жодних заяв та заперечень щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції і пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів вважає, що заявлений розмір витрат на правову допомогу в сумі 4000,00 грн в суді апеляційної інстанції є не співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, виходячи із наступного.
Апеляційний суд зазначає, що такі адвокатські послуги як: підготовка та подання будь-яких документів правового характеру, необхідних для захисту інтересів замовника, пошук необхідної юридичної інформації та погодження правової позиції з клієнтом, охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті представництво позивача у суді.
Позивач та його представник не надали обґрунтованих доказів того, що підготовка апеляційних скарг у даній справі вимагала значного обсягу та за своїми характеристиками була віднесено до обсягу складних справ.
Враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, представник позивача не приймав участі у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, дана справа не є складною з урахуванням її фактичних обставин, предмету спору, змісту порушення, предмету доказування, аналізу наведених доказів, колегія суддів проаналізувавши надані докази, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, приходить до висновку необхідності стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У силу п.2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі №620/13934/24 змінити, виклавши його зміст резолютивної частини у наступній редакції:
«Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.
Стягнути з Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 301 014,09 гривень з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 02.04.2021 по 16.10.2024;
Зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період 02.04.2021 по 16.10.2024 за весь час затримки виплати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, буд. 74, код ЄДРПОУ 40108651) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Т.Р.Вівдиченко
І.О.Грибан