27 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/9244/25
Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.,
при секретарі - Альонішко С.І.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними та скасування рішення, наказів, зобов'язання вчинити певні дії, -
В березні 2025 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення (у формі довідки/постанови) військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби під час мобілізації;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення його до подальшого проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 і військовій частині НОМЕР_2 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 про включення ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити його зі списків особового складу;
- визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_2 про включення ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виключити його зі списків особового складу;
- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача всі судові витрати.
31 березня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій представник просить забезпечити адміністративний позов, зокрема заборонити військовій частині НОМЕР_1 і військовій частині НОМЕР_2 вчиняти будь-які дії щодо переведення (відправлення/переміщення/направлення) ОСОБА_1 до іншої військової частини або за межі Чернігівської області до моменту ухвалення судом остаточного рішення по справі; за результатом розгляду цієї заяви винести ухвалу, яку надіслати до військової частини НОМЕР_1 та до військової частини НОМЕР_2 для виконання, а представнику для ознайомлення.
В обґрунтування заяви представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії на території України воєнного стану. Представнику позивача стало відомо, що представники військових частин почали підготовку до можливого направлення позивача у зону бойових дій, або переведення до іншої військової частини з метою унеможливлення виконання судового рішення у майбутньому. Представник позивача вважає, що забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 івійськовій частині НОМЕР_2 вчиняти дії щодо переведення (відправлення/переміщення/направлення) позивача до іншої військової частини або за межі Чернігівської області до моменту розгляду судом справи є адекватною запобіжною мірою від можливих протиправних дій та сприятиме виконанню судового рішення у майбутньому.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними та скасування рішення, наказів, зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить розглянути апеляційну скаргу без участі апелянта та його представника; апеляційну скаргу задовольнити; скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити повністю; стягнути солідарно з ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 всі понесені судові витрати.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, посилаючись в ухвалі про відмову у забезпеченні позову на положення п. 10 ч. З ст. 151 КАС України не врахував, що ця норма стосується вже існуючих наказів або розпоряджень командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, однак подана заява про забезпечення позову не містить вимог зупинити існуючі накази/розпорядження, а подібних наказів/розпоряджень позивачу не віддавалося, тому передбачена вищевказаною нормою заборона не може застосовуватись до вимог цієї заяви про забезпечення позову. Водночас основною метою забезпечення позову є потреба ефективного юридичного захисту прав та інтересів позивача, що без заборони відповідачам вчиняти вищевказані дії досягти неможливо. Апелянт зазначає, що належним забезпеченням позову є заборона відповідачу № 2 та відповідачу № 3 вчиняти будь-які дії щодо переведення (відправлення/переміщення/направлення) ОСОБА_1 до іншої військової частини або за межі Чернігівської області до моменту ухвалення судом остаточного рішення по справі. Інакший судовий розсуд може призвести до переміщення Клієнта до іншої військової частини (у зв'язку з залученням нових відповідачів буде значно порушено строк розгляду справи), або переміщення позивача у зону бойових дій (його участь у судовому процесі, та надані законом процесуальні права можуть бути обмежені). Вважає, що обрання такого способу забезпечення позову є логічним, а не вжиття таких заходів призведе до істотного ускладнення в поновленні порушених прав та інтересів апелянта у разі задоволення позову. Окрім того, забезпечення позову не є вирішенням спору по суті, а є необхідним заходом для запобігання негативних наслідків для апелянта до ухвалення судового рішення у цій справі, які можуть в подальшому унеможливити виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь апелянта. Вказує, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований спосіб не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту, у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням КАС України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом.
22 травня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить відмовити у задоволенні вимог позивача за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.
Відзивів на апеляційну скаргу від інших відповідачів до суду не надано.
22 травня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача Військової частини НОМЕР_2 надійшла заява про розгляд справи без участі. В якій представник відповідача просить справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 розглядати за його відсутності; вказує, що відзив на апеляційну скаргу підтримує у повному обсязі; у задоволенні вимог за апеляційною скаргою відмовити повністю.
Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з'явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний представником позивача вид забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командирами військових частин в майбутньому, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Положеннями ч.1 ст. 151 КАС України визначені види забезпечення позову, а саме:
1) зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) заборона відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановлення обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із ч. 2 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову; для задоволення судом заяви про забезпечення позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви, подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, а також довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Передумовою для вжиття таких заходів, з урахуванням положень ч.2 ст.151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч.2 ст.150 Кодексу.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі №640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень, наказів та дій відповідачів, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Колегія суддів зазначає, що сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Колегія суддів наголошує, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 у справі №640/868/19, від 30.09.2019 у справі №840/3517/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19.
Колегія суддів звертає увагу, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. А тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які, на думку заявника, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з'ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Що ж до посилання апелянта на те, що його може бути направлено на проходження військової служби у зону бойових дій, то вони базуються на припущеннях, які наразі не підтверджено жодним доказом. Існування порушення прав позивача або неможливість їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову має бути реальним, вбачатися з матеріалів справи, що у даному випадку не має місця.
Колегія суддів наголошує, що достовірно встановити наведені обставини без розгляду спору по суті є неможливим.
Факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку, тобто підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цих обставин може бути з'ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що забезпечуючи позов шляхом заборони військовим частинам вчиняти будь-які дії щодо переведення (відправлення/переміщення/направлення) позивача до іншої військової частини або за межі Чернігівської області до моменту ухвалення судом остаточного рішення у справі, суд фактично нівелює прийняття відповідачем рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень, а також невиправдано перешкоджатиме діям відповідачів для здійснення відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжений і триває, у точу числі, на момент розгляду заяви про забезпечення позову.
Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Крім того, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що можливе вчинення відповідачами будь-яких дій щодо переміщення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, в тому числі в зону бойових дій та райони виконання бойових (спеціальних завдань) не охоплюються предметом позову в цій справі.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечною обставиною для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову та наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують та не дають підстав уважати, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р., заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ухвала Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній ухвалі, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко