П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/3215/25
Перша інстанція: суддя Устинов І. А.,
повний текст судового рішення
складено 07.04.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії, які виразились у зменшені у грошовому виразі розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, вказаних у довідці від 09.12.2024 року №9/1/16617 про розмір грошового забезпечення позивача; зобов'язання оформити та подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області оновлені довідки про розміри грошового забезпечення позивача станом на 01 січня 2021 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року за №260 з обов'язковим зазначенням додаткових видів грошового забезпечення, у розмірах визначених шляхом множення процентної ставки додаткових видів грошового забезпечення, на розмір основних видів грошового забезпечення розрахованих виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року (2270 гривні) для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2021 року основного розміру пенсії.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 року по справі №400/13465/23 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області нові довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2021 року відповідно до вимог статей 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», надбавки за особливості проходження військової служби, окладу за військове (спеціальне) звання, надбавки за вислугу років та щомісячної премії, для обчислення та перерахунку пенсії з 01.01.2021 року.
На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 року по справі №400/13465/23 відповідач виготовив довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії позивача.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року по справі №400/3215/25 скасувати та справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апелянт вважає, що при винесенні вищевказаної ухвали суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.01.2025 року по справі №560/11142/24, у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року по справі №160/16360/24, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування ухвали.
28.04.2025 року (вхід.№22468/25) на адресу суду апеляційної інстанції від представника ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Вирішуючи питання про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір у даній справі заявлений у зв'язку з незгодою позивача із діями відповідача, вчиненими на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 по справі №400/13465/23, яке набрало законної сили.
На думку суду першої інстанції, заявлений у цій частині позов фактично спонукає суд вдатися до перевірки належності виконання рішення суду, що набрало законної сили, і у випадку встановлення неналежності його виконання повторно зобов'язати відповідача вчинити тотожні дії.
За вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
У зв'язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Також, суд першої інстанції звертає увагу на те, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом, як зазначалось вище, є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто у судовому порядку може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов'язки позивача.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Крім того, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов'язки позивача.
Статтею 5 КАС України визначені право на звернення до суду та способи судового захисту. Так, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому частиною другою цієї статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, як зазначає суд першої інстанції, КАС України не передбачає можливості звернення з позовом у порядку адміністративного судочинства із вимогою про зобов'язання суб'єкта владних повноважень виконати судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому, у даному випадку підлягають застосуванню положення пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 11.12.2020 року по справі № 826/13146/18.
З огляду на зазначене , колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Закриття провадження у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників судового процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №9901/431/18 тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Судовим рішенням у справі №400/13465/23 не зобов'язано відповідача підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області довідку про розмір грошового забезпечення за відповідною посадою позивача станом на 01 січня 2021 року із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, обчислених виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тільки надбавки за особливості проходження служби та премії у відсотках в середніх розмірах, що фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії, за відповідною або аналогічною посадою та військовим званням, з якої позивача звільнено на пенсію тому є підстави стверджувати, що між позивачем та відповідачем наразі виникли нові правовідносини (новий спір) щодо правомірності/неправомірності обчислення щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, тобто такі відносини, які були відсутні під час розгляду справи №400/13465/23.
Вищезазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №160/16360/24.
Верховний Суд у постанові від 31.01.2025 року по справі №560/11142/24 визначив наступний спосіб захисту: «Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404- VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині першій статті 11 Закону № 1404-VIII йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №686/23317/13-а.
Статтею 382 КАС України передбачені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.».
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
«Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.».
«Водночас, у справі, рішення у якій є предметом касаційного перегляду, підстави і предмет позову хоча і пов'язані з оскарженням дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинених на виконання рішення суду в іншій справі (№560/11266/23), але за результатами вчинення таких дій між сторонами у справі виникли спірні правовідносини, які набули іншого характеру за ознаками фактичних обставин і норм права, якими ці правовідносини врегульовані.».
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій саме у зв'язку з виникненням між позивачем та відповідачем нових спірних правовідносин , вирішення яких не охоплюється рішенням суду від 08.11.2024 року по справі №400/13465/23, та оскільки між сторонами у справі виникли спірні правовідносини, які набули іншого характеру за ознаками фактичних обставин і норм права, якими ці правовідносини врегульовані.
Крім того, на переконання колегії суддів, звернення позивача в порядку ст.383 КАС України до виконавчого органу не змусить відповідача внести зміни в складену на виконання рішення суду довідку про розмір його грошового забезпечення шляхом зазначення їх у середніх розмірах, що фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами) у тому державному органі, звідки особа звільнилася на пенсію, оскільки таки відомості існують тільки у відповідача по справі.
Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі №400/3215/25.
Враховуючи вищевикладене, ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 312; 320; 321; 322; 325; 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року - скасувати.
Направити справу №400/3215/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Відповідно до ст.ст.325-328 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко