П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/1036/25
Головуючий в 1 інстанції: Бульба Н.О.
Дата і місце ухвалення 21.02.2025р., м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 08199969) щодо ненарахування та невиплати солдату рентгенлаборанту ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 17.11.2022 року по 01 березня 2024 року, виходячи з розміру 100 000,00 гривень з розрахунку за один місяць, але пропорційно усьому часу участі в бойових діях чи за здійснення заходів з національної безпеки І оборони для відсічі і стримування збройної агресії;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 17.11.2022 року по 01.03.2024 року, виходячи з розміру 100 000,00 гривень з розрахунку за один місяць, але пропорційно усьому часу участі в бойових діях чи за здійснення заходів з національної безпеки і оборони для відсічі і стримування збройної агресії.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до Миколаївського окружного адміністративного суду позовної заяви, оформленої відповідно до статей 160, 161 КАС України.
Позивачу роз'яснено, що недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду позивач подав до суду клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якому зазначив, що він має статус військовослужбовця, призваного по мобілізації, виконує обов'язки військової служби в межах правового режиму воєнного стану безперервно протягом усього періоду воєнного стану, що відрізняється від несення військової служби у штатному режимі, здійснює оборону держави, виконуючи при цьому конституційний обов'язок, що об'єктивно перешкоджає вчасному зверненню до суду.
У поданому клопотанні позивач зазначив, що про своє порушене право на отримання додаткової грошової допомоги у розмірі 100000 грн. на місяць він дізнався лише 15 січня 2025 року після отримання консультації в адвоката. Також позивач зазначив, що до цього він неодноразово звертався до командування з питання неправильного нарахування йому додаткової грошової допомоги, але отримував відповіді, що встановлений розмір додаткової грошової допомоги 30000 грн. Також позивач зазначив, що 19.06.2024 року його було переведено в іншу частину, що унеможливлювало отримання необхідних документів з попереднього місця служби на підтвердження перебування у м. Херсоні в Передовому хірургічному відділенні.
Позивач також посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.11.2024 року по справі №120/359/24, згідно яких проходження військової служби «... може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з таких причин: 1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; 2) виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; 3) фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду; 4) повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку; 5) обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку...».
У заяві про поновлення строку на звернення до суду позивач посилався на те, що строки подачі позовної заяви пропущені у зв'язку із безпосередньою участю у заходах із оборони та охорони держави, бойових діях, виконанні завдань військової служби, перебування у зоні ведення бойових дій, що унеможливило своєчасне звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
З огляду на викладене позивач просив суд поновити строк звернення до адміністративного суду у справі № 400/1036/25.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 року відмовлено у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі.
Апелянт зазначив, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції посилався на те, що відповідно до ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України № 2352, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Проте, як вважає апелянт, предметом даного позову було не стягнення належної заробітної плати, а визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії. На думку апелянта суд, ухвалюючи рішення про повернення позовної заяви без розгляду, не вірно визначився з предметом позову, що вплинуло на прийняття законного та обґрунтованого рішення.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи, обставини, на які суд послався як на доведені, доведеними не були, що вказує на порушення судом норм процесуального права, що вплинуло на прийняття рішення та, відповідно до ст. 320 КАС України, є підставами для скасування ухвалу суду, яка перешкоджає провадженню у справі та направлення справи до суду першої інстанції для подальшого розгляду справи.
Також апелянт вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду не прийняв до уваги той факт, що він має статус військовослужбовця, призваного по мобілізації, виконує обов'язки військової служби в межах правового режиму воєнного стану безперервно протягом усього періоду воєнного стану, що відрізняється від несення військової служби у штатному режимі, здійснює оборону держави, виконуючи при цьому конституційний обов'язок, що об'єктивно перешкоджає вчасному зверненню до суду. Крім того вважає, що судом не враховано, що про порушення своїх прав він дізнався лише 15 січня 2025 року після отримання консультації в адвоката, який надав роз'яснення, що він маю право на отримання додаткової грошової допомоги у розмірі 100000 грн., що в даному випадку має місце протиправна бездіяльність командування військової частини, яка зобов'язана вчинити певні дії щодо нарахування та виплати додаткової грошової допомоги.
В апеляційній скарзі позивач вказав, що саме з підстав визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії він звернувся до суду, а тому висновки суду про те, що він звернувся до суду з підстав стягнення заробітної плати не відповідають обставинам справи.
Крім того апелянт звернув увагу на те, що він звернувся з позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідачів, яка виникла до моменту звернення з позовом до суду та триває після подачі позовної заяви і до теперішнього часу, що вказує на те, що порушення його права є триваючим.
З огляду на викладене апелянт просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року у справі № 400/1036/25 та направити справу №400/1036/25 до адміністративного суду для продовження розгляду.
Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55 Конституції України).
Частиною п'ятою статті 125 Конституції України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
За визначенням частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У свою чергу, частина перша статті 5 КАС України передбачає право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Строк звернення до адміністративного суду регламентовано статтею 122 КАС України, за приписами частин першої, другої якої, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
В даному випадку спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата в повному обсязі належного грошового забезпечення.
Між тим, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною першою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми частини першої статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року), які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Слід зазначити, що визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі Перетяка та Шереметьев проти України (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Законодавством можуть встановлюватись обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Слід зазначити, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Одночасно, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у ст. 123 КАС України. Так, згідно ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 2 цієї статті визначено, що у разі, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною 4 статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо: 1) позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; 9) у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
В ухвалі від 21.02.2025 року Миколаївський окружний адміністративний суд, посилаючись на положення ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України № 2352, норми статей 123, 169 КАС України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 слід повернути, оскільки його подано позивачем після закінчення строку, встановленого КАС України, а із матеріалів позову не вбачається підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Слід звернути увагу на те, що початок перебігу строку звернення до суду чинне законодавством пов'язує з днем, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.
В свою чергу день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Своєю чергою суд при визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі № 640/16276/21.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19 зазначила, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
У постанові від 08.10.2020 року у справі № 9901/32/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
В даному випадку позивачем були наведені причини пропуску строку звернення до суду, які він вважав поважними. Крім того в якості доказів позивач надав витяги з наказів начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про його відрядження до міста Херсона згідно бойових розпоряджень.
Однак суд першої інстанції взагалі не надав оцінки аргументам та доводам позивача у даній справі про наявність чи відсутність поважних причин пропуску ним строку звернення до суду.
Так, суд першої інстанції не встановив момент початку перебігу строку звернення до суду, не надав оцінку доводам позивача про те, що про порушення його прав йому стало відомо лише у січні 2025 року, не надав правової оцінки доводам позивача про те, що він є військовослужбовцем та приймає безпосередню участь у заходах з оборони та охорони держави, перебуває у зоні ведення бойових дій та ін., а також поданим позивачем доказам, зокрема, витягам з наказів про відрядження. Не встановив наявності у позивача реальної можливості реалізувати своє право звернення до суду у визначені чинним законодавством строки, та не встановив, чи існували реально непереборні і об'єктивно нездоланні обставини, які унеможливили для позивача реалізацію його права на звернення до суду.
За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
Однак доводам позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду через введення воєнного стану суд оцінки не надав.
Крім того у поданій заяві про поновлення строку звернення до суду позивач вказував на те, що він неодноразово звертався до командування з питання неправильного нарахування йому додаткової грошової допомоги, але отримував відповіді, що встановлений розмір додаткової грошової допомоги 30000 грн.
Вказані доводи позивача також залишились поза увагою суду першої інстанції, і суд не з'ясував чи дійсно позивач звертався до відповідача з приводу нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів від 28.04.2022 року № 168, чи отримував він відповідні відповіді з приводу порушеного ним питання та коли саме він такі відповіді отримував.
В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції обмежився лише констатацією факту пропуску позивачем строку звернення до суду та посиланням на те, що з матеріалів позову не вбачається підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів вважає, що наведене судом першої інстанції обґрунтування підстав повернення позовної заяви, без надання належної правової оцінки доводам та аргументам позивача та без наведення судом конкретних підстав для невизнання поважними зазначених позивачем причин пропуску строку звернення до суду, не може вважатись належним та достатнім для визнання оскаржуваної ухвали законною та обґрунтованою.
Згідно ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України; висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви є передчасним, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: О.А. Шевчук