П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/30854/24
Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.
Дата і місце ухвалення 06.01.2025 р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Бойка А.В.,
суддів: Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною та скасування постанови,
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову старшого прикордонних нарядів в пункті пропуску “Старокозаче» старшого лейтенанта ОСОБА_4 , затвердженою Начальником НОМЕР_1 прикордонного загону підполковника ОСОБА_5 , вiд 17 червня 2024 року “Про заборону в'їзду в Україну громадянина Республіка Молдова ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт вказував на те, що згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. При цьому апелянт звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав жодної обґрунтованої оцінки доводам позивача стосовно протиправності рішення прикордонної служби.
Апелянт вказав, що за своєю природою рішення про заборону в'їзду особі на територію держави є в певній мірі санкцією, яка безпосередньо позбавляє конституційного права особи на вільне пересування. Дане позбавлення права повинно бути виправданим та мати вагоме підґрунтя, застосування державою санкції у вигляді позбавлення природного права людини на вільне пересування не може обґрунтовуватися припущеннями, а лише на законних доказах, отриманих у відповідний спосіб та порядок.
На думку апелянта, суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення припущенням, не надав оцінку належності та допустимості доказів, якими обґрунтовує своє рішення державна прикордонна служба, а саме скринам з телефону. Апелянт вважає, що висновки щодо вчинення позивачем наче б то протиправної діяльності зроблені на підставі недопустимих доказів, а саме скринів проросійського контенту, які мають незрозуміле походження, не встановлено пристрій з якого зберігались або надсилались вказані листівки, не встановлено кому належить пристрій, що не зафіксовано жодним протоколом.
Апелянт звертає увагу суду на те, що саме по собі введення воєнного стану не є підставою для прийняття органами державної влади незаконних рішень, які обмежують права та свободи людини та громадянина.
Також апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам відповідача, які очевидно зазначають про незаконність отриманих доказів, так як відсутній порядок та спосіб їх отримання.
На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .
Згідно статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглянута в порядку письмового провадження згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, у зв'язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 13.08.2024 року, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Молдова, що підтверджується паспортом Республіки Молдова для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 від 27.12.2017, орган, що видав ОСОБА_7 ( НОМЕР_4 ).
17.06.2024 року старшим прикордонних нарядів в пункті пропуску «Старокозаче» прийнято постанову про заборону в'їзду в Україну громадянину Республіка Молдова ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт Республіки Молдова для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 від 27.12.2017, орган, що видав AGENTIA SERVICH PUBLICE, строком на 3 (три) роки, яку рахувати з 17.06.2024 року по 16.06.2027 року включно.
Обставини прийняття вказаного рішення відображені у Довідці про підстави заборони в'їзду в Україну, складеної старшим прикордонних нарядів в пункті пропуску «Старокозаче», та у самій постанові, а саме зазначено:
17.06.2024 року о 19:30 на виїзд з України прибув громадянин Республіки Молдова ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час проведення фільтраційних заходів представниками Головного оперативно-розвідувального відділу НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ, Служби безпеки України спільно з прикордонним нарядом «Старший прикордонних нарядів в пункті пропуску» старшим лейтенантом ОСОБА_8 в мобільному телефоні громадянина виявлено проросійський контент, що підтримує дії країни-окупанта російської федерації та заборонену символіку. Громадянин є активним користувачем проросійських телеграм-каналів, що пропагують політику російської федерації та виправдовують агресію рф проти України.
Підставою для заборони в'їзду зазначено: частину 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», підпункт ж) пункту 2.1 розділу ІІ Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та осіб без громадянства, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 05.12.2011 № 946.
На підтвердження вищезазначеної інформації додані фото з телефону, який за твердженням відповідача належить позивачу.
Постанова про заборону в'їзду в Україну громадянину Республіка Молдова ОСОБА_6 затверджена начальником НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України 17.06.2024 року.
Не погоджуючись з постановою про заборону в'їзду в Україну від 17.06.2024 року, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість постанови НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України вiд 17 червня 2024 року “Про заборону в'їзду в Україну громадянина Республіка Молдова ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
За визначенням, наведеним у п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
в інтересах забезпечення національної безпеки України та запобігання іншим протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, або боротьби з організованою злочинністю;
якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду;
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 13 цього Закону, за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль».
Згідно ст. 2 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Статтею 3 Закону України «Про прикордонний контроль» визначено, що під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про Державну прикордонну службу України", іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прикордонний контроль», перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Частиною 5 цієї статті визначено, що прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про прикордонний контроль», паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України (далі - орган охорони державного кордону) рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - іноземець) визначає Інструкція про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.2011 року № 946 (далі - Інструкція № 946).
Пунктом 2.1 Розділу ІІ Інструкції № 946 передбачені підстави для прийняття органом охорони державного кордону рішення про заборону іноземцю в'їзду в Україну.
Так, відповідно до п.п. «ж» п. 2.1 Інструкції № 946, (пункт 2.1 розділу ІІ доповнено новим підпунктом "'ж" згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 981 від 26.11.2019 року), рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в'їзду в Україну) приймається органом охорони державного кордону в інтересах забезпечення національної безпеки України у сфері безпеки державного кордону України та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Згідно п. 2.3 Інструкції № 946, рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю приймається органом охорони державного кордону відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" строком на три роки.
Зазначеними положеннями чинного законодавства передбачено право органів державної прикордонної служби України приймати рішення про заборону іноземцю або особі без громадянства, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України.
Згідно п. 3.1 та 3.2 Інструкції № 946, у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну в пункті пропуску старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску або у разі затримання особи за незаконне перетинання державного кордону поза пунктами пропуску старшим зміни прикордонних нарядів (далі - старший зміни) складається довідка.
У довідці зазначаються: а) відомості про особу за такими обов'язковими реквізитами: «Громадянство», «Прізвище, ім'я особи», « ОСОБА_9 », «Дата народження» (день, місяць та рік), «Вид документа» (паспортний документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства), «Серія, номер документа»; б) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду; в) у чому саме полягають діяння, які є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду, зокрема: обставини і характер вчинення особою діяння; результати досліджень паспортних документів такої особи чи візи; г) термін заборони в'їзду в Україну особі, визначений відповідно до розділу III цієї Інструкції.
Згідно п. 3.3 Інструкції № 946, на підставі відомостей, викладених у довідці, старшим зміни готується постанова про заборону в'їзду в Україну (далі - постанова) (додаток 1).
Постанова складається у двох примірниках, які підписуються старшим зміни.
Відповідно до 3.4 Інструкції № 946, підготовлені довідка та два примірники постанови (далі - матеріали) невідкладно надсилаються начальнику зміни оперативно-чергової служби центру управління службою органу охорони державного кордону (далі - начальник зміни) для доповіді начальнику органу охорони державного кордону або його першому заступнику (далі - уповноважена посадова особа) для прийняття рішення.
Отримавши матеріали, начальник зміни реєструє їх у журналі обліку матеріалів щодо заборони в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (додаток 2) та невідкладно доповідає про їх надходження уповноваженій посадовій особі для прийняття рішення. При цьому в журналі в обов'язковому порядку зазначаються час отримання матеріалів начальником зміни та час доповіді про їх надходження уповноваженій посадовій особі, що засвідчується підписом начальника зміни (п. 3.5 Інструкції № 946).
За положеннями п. 3.6 Інструкції № 946, уповноважена посадова особа зобов'язана протягом трьох годин після доповіді розглянути отримані матеріали та:
а) за наявності підстав прийняти шляхом затвердження обох примірників постанови рішення про заборону іноземцю в'їзду в Україну. Затверджені примірники постанови передаються начальнику зміни;
б) за відсутності достатніх підстав утриматися від прийняття рішення, наклавши на постанові відповідну резолюцію. Незатверджені примірники постанови передаються начальнику зміни.
Про прийняте рішення начальник зміни невідкладно із застосуванням засобів телефонного зв'язку інформує старшого зміни.
Як вбачається з матеріалів справи рішення про заборону в'їзду в України від 17.06.2024 року відносно громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято органом державної прикордонної служби на підставі ч. 1 ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", п.п. «ж» п. 2.1 Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.2011 року № 946, а саме в інтересах забезпечення національної безпеки України у сфері безпеки державного кордону України та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, у зв'язку із виявленням у телефоні позивача проросійського контенту, що підтримує дії країни-окупанта російської федерації та заборонену символіку. Також прикордонним органом встановлено, що позивач є активним користувачем проросійських телеграм-каналів, що пропагандують політику російської федерації та виправдовують агресію рф проти України.
Слід зазначити, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє і на теперішній час.
Як слідує з Стратегії воєнної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 25 березня 2021 року № 121/2021, воєнна безпека України є однією із засадничих умов реалізації права українського народу на самовизначення, збереження держави Україна та забезпечення її сталого розвитку на основі найвищих цінностей демократії, верховенства права, свободи, гідності, безпеки і процвітання громадян усіх національностей. Захист суверенітету і територіальної цілісності України - найважливіша функція держави, справа всього українського народу.
У стратегії зазначено, що на національному рівні російська федерація залишається воєнним противником України, який здійснює збройну агресію проти України, тимчасово окупував територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, території у Донецькій та Луганській областях, системно застосовує воєнні, політичні, економічні, інформаційно-психологічні, космічні, кібер- та інші засоби, що загрожують незалежності, державному суверенітету і територіальній цілісності України.
Пунктом 5 Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020, з урахуванням фундаментальних національних інтересів, визначених Конституцією України і Законом України "Про національну безпеку України", визначено, що пріоритетами національних інтересів України та забезпечення національної безпеки є: відстоювання незалежності і державного суверенітету; відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України; суспільний розвиток, насамперед розвиток людського капіталу; захист прав, свобод і законних інтересів громадян України; європейська і євроатлантична інтеграція.
За приписами пунктів 17, 19, 20 Стратегії національної безпеки України для відновлення свого впливу в Україні російська федерація, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні, кібер- і воєнні засоби. Спеціальні служби іноземних держав, насамперед російської федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу. Деструктивна пропаганда як ззовні, так і всередині України, використовуючи суспільні протиріччя, розпалює ворожнечу, провокує конфлікти, підриває суспільну єдність. Відсутність цілісної інформаційної політики держави, слабкість системи стратегічних комунікацій ускладнюють нейтралізацію цієї загрози.
Згідно ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладається, зокрема, участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України.
Суд першої інстанції вірно вказав, що з огляду на те, що на території України з 24.02.2022 року триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, здійснення органом державної прикордонної служби України посиленого прикордонного контролю є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.
Державна прикордонна служба України та її територіальні органи наділені компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенціальних) законним інтересам держави Україна та громадян України та інших дій, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення.
Державна прикордонна служба України є компетентним державним органом, який має право на прийняття рішень про заборону в'їзду на територію України навіть без наявності порушень законодавства особами на території України, яким приймається рішення про заборону в'їзду на території України.
Необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд.
Відтак, колегія суддів зазначає, що реалізація суверенного права України на захист здійснюється в тому числі шляхом вжиття Державною прикордонною службою України заходів щодо заборони іноземцям та особам без громадянства в'їзду в Україну на підставі, зокрема, ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль».
За обставин даної справи посадовою особою державної прикордонної служби України при проведенні процедури прикордонного контролю було встановлено факт наявності у телефоні позивача проросійського контенту, що підтримує дії країни-окупанта російської федерації та заборонену символіку, а також факт активного користування громадянином Молдови ОСОБА_10 ( ОСОБА_2 ) проросійськими Телеграм-каналами, що пропагандують політику рф та виправдовують агресію рф проти України. Так, було виявлено факт переписки позивача у месенджері Viber з невстановленою особою «Иван Кальчев», якому позивач направляв листівки з закликами підтримки позиції російської федерації щодо вторгнення в Україну. Зокрема виявлені зображення з написом «Я Za Россию! Акция в поддержку спецоперации по денацификации и демилитаризации Украины», «За Россию! За Победу! За вас, ребята!»
Також з наданих до суду доказів вбачається наявність у позивача зв'язків із громадянами російської федерації (наявні абоненти з російськими номерами телефонів).
Колегія суддів звертає увагу на те, що будь-яка ймовірність загрози інтересам національної безпеки з боку індивіда або групи індивідів під час дії воєнного стану є неприпустимою, та має присікатись у правомірний спосіб, у тому числі з метою недопущення навіть такої ймовірності в майбутньому (превентивний характер). При цьому несумісність різних ідейних принципів, які сповідуються окремими суб'єктами в підтримку росії виправдовує будь-які законні превентивні заходи, які вчиняються уповноваженими державними органами.
Само по собі перебування на території України осіб, які відкрито займають сторону росії несе явну загрозу національній безпеці та суперечать інтересам Держави і суспільства.
З огляду на викладене, встановлення зазначених вище фактів відносно позивача при оцінці ризиків вірно розцінено посадовою особою Державної прикордонної служби України як загроза інтересам національної безпеки України, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну позивачу.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було надано оцінки належності та допустимості доказів по справі, оскільки не встановлено приналежність наданих відповідачем скринів до телефону позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими та відхиляє.
Як вже зазначалось вище, приписами ч. 1 статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» визначено, що перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Статтею 10 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003 року № 661-IV, чітко визначено, що органи охорони державного кордону безпосередньо виконують поставлені перед Державною прикордонною службою України завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України.
Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму державного кордону і прикордонного режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів.
За положеннями Розділу ІІ Інструкції № 946, постанова про заборону в'їзду в Україну приймається у разі виявлення підстав для прийняття такого рішення прикордонним нарядом у пункті пропуску або у разі затримання іноземця під час незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску
При цьому, у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну в пункті пропуску старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску або у разі затримання особи за незаконне перетинання державного кордону поза пунктами пропуску старшим зміни прикордонних нарядів (далі - старший зміни) складається довідка, у якій зокрема, зазначаються обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду.
В даному випадку у відповідності до положень Інструкції № 946 відповідачем була надана до суду відповідна довідка, яка лягла в основу прийняття оскаржуваної постанови про заборону позивачу в'їзду в Україну, та в якій викладені обставини, які стали підставою для прийняття рішення про заборону позивачу в'їзду в Україну.
Крім того відповідачем у підтвердження обґрунтованості власного рішення були надані фотознімки з екрану телефону позивача.
Колегія суддів погоджується з твердженням відповідача про те, що чинним законодавством України не передбачено порядку збору доказової бази під час прийняття рішення про заборону в'їзду, окрім копії протоколів, постанов про вчинення особою адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачена статтями 185- 10, 202, 203, 203-1, 204-1, 204-2, 204-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (за наявності), віз або відміток уповноважених державних органів та результатів їх досліджень, пояснення свідків, витяги з баз даних про осіб, які перетнули державний кордон. А з огляду на те, що оскаржувана заборона була винесена не через правопорушення, а за результатами оцінки ризиків, долучення доказової бази до рішення про заборону в'їзду в України не передбачено Інструкцією № 946.
В даному випадку телефон у позивача не вилучався, а подані докази отримані відповідачем під час виконання службових обов'язків при здійсненні перевірки під час здійснення прикордонного контролю.
Позивач не заперечує факт перетину ним 17.06.2024 року кордону України на виїзд, а також факт проведення уповноваженими особами Державної прикордонної служби України прикордонного контролю відносно нього (фільтраційних заходів).
Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
Згідно ст. 92 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В даному випадку у суду відсутні підстави для сумнівів у достовірності наданих відповідачем доказів, отриманих в ході виконання покладених на органи державної прикордонної служби, разом із представниками СБУ, обов'язків.
З огляду на все вищевикладене колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова про заборону в'їзду в Україну громадянину Молдови ОСОБА_11 ( ОСОБА_2 ) від 17.06.2024 року є законною та обґрунтованою, а тому скасуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Підстави для розподілу судових витрат згідно ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: О.А. Шевчук