22 травня 2025 року м. Дніпросправа № 280/10938/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.01.2025 ( суддя Татаринов Д.В.) в адміністративній справі №280/10938/24 за позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у сумі 5 014,80 грн., які зарахувати: р/р UА328999980314040617000008479; отримувач-ГУК у Зап.обл/ТГ м. Запоріжжя/18010300; код отримувача 37941997; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банк отримувача - 899998; код класифікації доходів бюджету 18010200.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач має заборгованість з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у сумі 5 014,80 грн. внаслідок несплати узгоджених грошових зобов'язань. Відповідач своєчасно податковий борг не сплатив, що стало підставою для звернення Головного управління ДПС у Запорізькій області до суду із зазначеним адміністративним позовом. З огляду на викладене, позивач просить суд задовольнити позов та стягнути вказані суми з відповідача.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.01.2025 в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. В апеляційній скарзі зазначає, що податкова вимога була направлена відповідачу.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області як платник податків.
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесено податкові повідомлення-рішення форми “Ф»:
- №0055254-2410-0828-UA23060070000082704 від 16 лютого 2024 року з терміном сплати 28 липня 2024 року у сумі 2 444,36 грн.;
№0055255-2410-0828-UA23060070000082704 від 16 лютого 2024 року з терміном сплати 28 липня 2024 року у сумі 2 571,93 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення направлені на адресу АДРЕСА_1 рекомендованими листами з повідомленням про вручення, однак, були повернуті АТ “Укрпошта» з відміткою “за закінченням встановленого строку зберігання» .
З огляду на те, що податкові повідомлення-рішення від 16 лютого 2024 року в судовому чи адміністративному порядку відповідачем не оскаржувалися, а нараховані у них зобов'язання набули статусу узгоджених та в подальшому в зв'язку з їх несплатою, на думку позивача, набули статусу податкового боргу.
15 серпня 2024 року Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано податкову вимогу форми "Ф" 0004841-1301-0801, якою відповідачу визначено до сплати загальну суму податкового боргу у розмірі 5 014,80 грн.
Вказана податкова вимога направлена на адресу відповідача рекомендованими листами з повідомленням про вручення, однак, була повернута АТ “Укрпошта» з поштовою відміткою “за закінченням встановленого строку зберігання» .
Податкова вимога в судовому чи адміністративному порядку відповідачем не оскаржувалася.
Враховуючи вищезазначене, станом на момент подання даної позовної заяви заборгованість з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на думку позивача, складає 5 014, 80 грн.
Посилаючись на несплату відповідачем у строки, визначені Податковим кодексом України, податкового зобов'язання у розмірі 5 014, 80 грн. позивач звернувся до суду з цим позовом.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Положеннями пп. 16.1.4 п. 16.1 статті 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно п. 36.1 ст.36 ПК України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Відповідно до п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Порядок стягнення податкового боргу платників податків врегульовано статтями 95-99 Податкового кодексу України.
Положеннями п. 95.1 ст. 95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
В силу пункту 95.2 статті 95 ПК України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.
Приписи абз. 1 п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України визначають, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 59.3 статті 59 ПК України передбачено, що податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
При цьому, за правилами п. 59.5 ст. 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Відповідно до абз. 1 п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно абз. 6 п. 42.4 ст. 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Таким чином, зі змісту наведених норм вбачається, що факт отримання податкового повідомлення-рішення платником податків має важливе значення, оскільки з цим моментом законодавство пов'язує відлік певних строків. Вважається, що податкове повідомлення-рішення належним чином вручене, якщо вони надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Під адресою платника слід розуміти його місце проживання або податкову адресу.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 30 вересня 2021 року у справі № 640/23566/19.
Матеріали справи свідчать, що податкові повідомлення-рішення №0055254-2410-0828-UA23060070000082704 від 16 лютого 2024 року, №0055255-2410-0828-UA23060070000082704 від 16 лютого 2024 року направлені відповідачу засобами поштового зв'язку з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому, позивачем до суду не надано доказів того, що відповідач мав таку податкову адресу на момент направлення податкових повідомлень-рішень, а інші наявні у справі відомості свідчать про те, що з 24 листопада 2005 року і по теперішній час відповідач зареєстрований за іншою адресою: АДРЕСА_2 . Отже суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення №0055254-2410-0828-UA23060070000082704 від 16 лютого 2024 року, №0055255-2410-0828-UA23060070000082704 від 16 лютого 2024 року не вручено відповідачу належним чином.
Відтак, грошові зобов'язання, визначені у вищевказаних повідомленнях-рішеннях, не набули статусу узгоджених, що виключає право контролюючого органу надсилати податкову вимогу та, відповідно, звертатись до суду про стягнення податкового боргу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 липня 2019 року у праві №826/18377/14.
Таким чином, наведене вказує на передчасність звернення Головного управління ДПС у Запорізькій області до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.01.2025 в адміністративній справі №280/10938/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 22 травня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 26 травня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова