27 травня 2025 р. Справа № 520/32402/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/32402/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач, апелянт), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 15.04.2021 по 02.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 15.04.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 по 02.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15.04.2021 по 02.12.2022;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15.04.2021 по 02.12.2022;
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за нестримане речове майно, що належало до видачі станом на 02.12.2022;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно за період з 15.04.2021 по 02.12.2022;
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 15.04.2021 по 02.12.2022;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 15.04.2021 по 02.12.2022;
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168);
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, передбаченої Постановою № 168;
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, передбаченої Постановою № 168;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, передбаченої Постановою № 168, з урахуванням фактично виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн щомісячно, що передбачена Постановою № 168, за період з 24.02.2022 по 02.12.2022;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн щомісячно, що передбачена Постановою № 168, за період з 24.02.2022 по 02.12.2022, з урахуванням фактично виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 02.12.2022, передбаченої Постановою № 168;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 02.12.2022, передбаченої Постановою № 168.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 15.04.2021 по 02.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 27.03.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 по 02.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 зазначила, що норма пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) в первинній редакції в контексті спірних правовідносин не підлягає застосуванню у 2020 та 2021 роках, виходячи з визначених у частині 3 статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами.
Відповідно до Постанови № 704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103)) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Позивач правом на подання відзиву не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
На підставі положень частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами і в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено такі обставини справи.
З 15.04.2021 по 02.12.2022 позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 337 від 02.12.2022 капітан ОСОБА_1 , заступник командира батареї з озброєння 2 зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону в/ч НОМЕР_1 , звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) №362 від 22.11.2022 у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 02.12.2022 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 03.12.2022.
Згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України №2/660 від 27.12.2022 капітан ОСОБА_1 дійсно у період з 14.09.2021 по 05.12.2021, з 08.12.2021 по 13.07.2022, з 13.07.2022 по теперішній час (27.12.2022 - дата видачі довідки) брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_3 позивач має статус учасника бойових дій.
На думку позивача станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати індексації, компенсації за неотримане речове майно, компенсації за продовольче забезпечення, одноразової грошової допомоги у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення; не в повному обсязі виплачені грошове забезпечення за період служби (при розрахунку використано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а не станом на 01 січня відповідного календарного року), грошова допомога на оздоровлення та для розв'язання соціально-побутових питань за 2022 рік (а саме без урахування додаткової винагороди), додаткова винагорода відповідно до Постанови № 168 в розмірі 100 000 грн на місяць за період перебування у зоні бойових дій з 24.02.2022 по 02.12.2022.
Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні вищезазначених виплат, протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 (з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18) виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), а саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначені Законом № 2011-XII.
Згідно зі статтею 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Положення абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачають, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з абзацом 1 частини 4 статті 9 Закону України № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
За змістом пункту 4 Постанови № 704 (в редакції станом на дату прийняття Постанови) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103, пунктом 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 (дата набрання чинності Постанови № 704) пункт 4 було викладено в редакції Постанови № 103, який передбачає визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Положеннями частин 1-3 статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19; постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
Водночас, колегія суддів звертає увагу на положення статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III (далі - Закон № 2017-III), згідно з якою базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Розмір прожиткового мінімуму щороку встановлюється Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів.
На думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Кабінету Міністрів України повноваженням щодо визначення розміру грошового.
В той же час, колегія суддів наголошує - Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 26.11.2024 у справі № 320/46484/23.
Так, відповідно до пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.
В той же час Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ та Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ не містять застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, а також прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу військовослужбовця.
З вищезазначеного вбачається, що пункт 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, до 01.01.2020 (набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX) не суперечив актам вищої юридичної сили.
Отже, з огляду на правила, визначені частиною 3 статті 7 КАС України, та з урахуванням того, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили - законам про Державний бюджет на 2021-2022 роки з використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що грошове забезпечення позивача підлягає перерахунку і має обчислюватися з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2021, 2022 років).
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки судом було правильно встановлено всі обставини справи, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року по справі № 520/32402/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк