27 травня 2025 р. Справа № 520/19517/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 23.10.24 по справі № 520/19517/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.05.2024 №20415006512, яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати з 26 жовтня 2023 року ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.05.2024 №20415006512, яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, 3 м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) призначити з 26 жовтня 2023 року ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) виплачувати з 26 жовтня 2023 року ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач-2, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 р. по справі №520/19517/24 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що довідка про проходження військової служби в період бойових дій відповідно до вимог Додатка № 2 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637, позивачем для розгляду не надавалася.
Позивач не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06.03.1996 р.
Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 позивач проходив військову службу в період з 29.11.1987 по 11.12.1989 у лавах Збройних Сил СРСР; проходив військову службу у в/ч пп НОМЕР_3 з 23.04.1988 по 27.12.1988 та має право на пільги, встановлені постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №59-27 від 17.01.1983.
Також період проходження служби на території Демократичної Республіки Афганістан підтверджується відомостями військового квитка позивача серії НОМЕР_2 (аркуш 9), згідно якого Указом Президента Республіки Афганістан №240 від 15.05.1988 позивач нагороджений медаллю «воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу», ц/п годинником Слава, почесною грамотою та нагрудним знаком від Президіуму ВР СРСР 02.05.1988.
Після набуття 55 річного віку, позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на умовах п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Програмним забезпечення за принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії та документи які були надані позивачем до заяви, передані до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було розглянуто заяву позивача, долучені до заяви документи та від 28.05.2024 за №20415006512 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії оскільки не надано повного пакету документів, а саме заявником не надано довідки про проходження військової служби в період бойових дій відповідно до вимог Додатку № 2 Порядку №637.
Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з висновку про зобов'язання вчинити конкретні дії на користь позивача призначити та виплачувати пенсію відповідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 26.10.2023.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 16 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейські, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду України визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, після досягнення чоловіками 55 років, жінками 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
За змістом ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до положень ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
При цьому, законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, є Закон України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно із ст.5 Закону №3551-XII, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з положеннями статті 6 Закону №3551-XII учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, відповідно до якого бойові дії в Афганістані, під час яких йому надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, проходили в період з квітня 1978 року по грудень 1989 року.
Як встановлено матеріалами справи, єдиною підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії на умовах п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV слугувало ненадання довідки про проходження військової служби в період бойових дій відповідно до вимог додатку № 2 до Порядку №637 (а.с. 14).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій регулюється Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1).
Згідно з пунктом 1.1 Порядку №22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до підпункту 6 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком:
військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, яких визнано особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), безпосередньої участі в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення (далі - АТО/ООС) та/або безпосередньої участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - оборона України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в АТО/ООС, обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації:
виписка з акта огляду МСЕК про групу та причину інвалідності;
документи про проходження військової служби (служби);
довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (далі - Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій), або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації;
посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни (за наявності);
особам, яким надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 11 (з числа резервістів, військовозобов'язаних, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), 12, 13 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту":
виписка з акта огляду МСЕК про групу та причину інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в АТО/ООС або в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації;
посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни (у разі відсутності в посвідченні особи з інвалідністю внаслідок війни пункту і статті Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до якого надано статус, такі відомості підтверджуються органом, що видав посвідчення, або додаються документи про безпосередню участь цих осіб в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації). Особами з числа резервістів і військовозобов'язаних, особами, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, додаються документи, які підтверджують їх належність до таких осіб (незалежно від наявності в посвідченні зазначених вище відомостей) (при призначенні пенсії особам з інвалідністю згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону);
військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС та/або в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації:
документи про проходження військової служби (служби);
довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації;
посвідчення учасника бойових дій;
особам, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19 (з числа резервістів, військовозобов'язаних, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), 20, 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту":
посвідчення учасника бойових дій (у разі відсутності в посвідченні учасника бойових дій пункту і статті Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до якого надано статус, такі відомості підтверджуються органом, що видав посвідчення, або додаються документи, які підтверджують безпосередню участь цих осіб в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації). Особами з числа резервістів і військовозобов'язаних, особами, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, додаються документи, які підтверджують їх належність до таких осіб (незалежно від наявності в посвідченні зазначених вище відомостей) (при призначенні пенсії учасникам бойових дій згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону).
Відповідно до пункту 2.12 Порядку №22-1, за документ, який засвідчує, що особі встановлено статус ветерана війни, особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та особи, яка має особливі заслуги перед Батьківщиною, приймаються завірені в установленому порядку копії посвідчень: учасника війни; учасника бойових дій; інваліда війни; «Постраждалий учасник Революції Гідності» (в період до видачі посвідчення - копію відповідної довідки, виданої структурними підрозділами соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами міських рад за місцем проживання); особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; документи, що підтверджують наявність заслуг, передбачених статтею 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Як встановлено матеріалами справи до заяви про призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій позивачем додано: посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 06.03.1996; військовий квиток серії НОМЕР_2 .
За цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначені Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року, № 302 (далі - Положення № 302).
Відповідно до п. 3 Положення № 302 визначено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій".
Згідно з п. 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Тобто, з аналізу наведених норм слідує, що єдиним документом, який підтверджує статус учасника бойових дій та надає особі право користування пільгами, встановленими законом, в тому числі, і пільгами щодо дострокового призначення пенсії, є "Посвідчення учасника бойових дій".
Матеріалами справи встановлено, що Кегичівським райвійськоматом Харківської області 06.03.1996 року видано ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 (а.с. 38).
Зазначена копія посвідчення долучена позивачем до заяви про призначення пенсії, що підтверджується доказами наданими до матеріалів справи та не заперечується учасниками справи.
З урахуванням Положення № 302, колегія суддів вважає, що повноваження щодо перевірки наявності у особи права на отримання статусу учасника бойових дій, в тому числі й перевірки факту чи брала така особа участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії, належать органам, які видають "Посвідчення учасника бойових дій".
Такими органами, відповідно до п. 7 Положення № 302 є Мін'юст, органи Міноборони, МВС, Національної поліції, ДСНС, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Управління державної охорони, ДФС, Адміністрації Державної прикордонної служби, Держспецзв'язку, а також Держспецтрансслужби за місцем реєстрації ветерана.
Тобто, оскільки належність позивача до особи, яка має статус учасника бойових дій ніким не оскаржувалась, посвідчення не визнано недійсним та не скасовано у встановленому Законом порядку, то позивач позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом №3551-XII та Законом №1058-ІV, зокрема, і пільгами щодо призначення дострокової пенсії за віком,
Окрім того, відповідно до змісту військового квитка, позивач проходив військову службу в період з 29.11.1987 по 11.12.1989 у лавах Збройних Сил СРСР; проходив військову службу у в/ч пп НОМЕР_3 з 23.04.1988 по 27.12.1988 та має право на пільги, встановлені постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №59-27 від 17.01.1983.
Також, відповідно до відомостей військового квитка, згідно Указу Президента Республіки Афганістан № 240 від 15.05.1988 року позивач нагороджений медаллю «воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу, ц/п годинником «Слава», почесною грамотою та нагрудним знаком від Президіуму ВР СРСР, що підтверджує період проходження служби позивачем на території Демократичної Республіки Афганістан (а.с.20).
Проходження служби позивачем на території Демократичної Республіки Афганістан підтверджується копією посвідчення до медалі (а.с. 13).
Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача що довідка про проходження військової служби в період бойових дій відповідно до вимог Додатка № 2 Порядку № 637 позивачем для розгляду заяви не надавалася, то колегія суддів зазначає, що наведена довідка про період участі в бойових діях надаються виключно особами, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС та/або в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відмова відповідача в призначенні пенсії за віком позивачу з підстав ненадання документів, якими встановлено статус учасника бойових дій, є безпідставною.
Що стосується доводів апелянта про те, що прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права у спірних правовідносинах, суд першої інстанції виходив з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічна позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 817/864/18 та від 11 листопада 2019 року у справі № 818/960/17.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18 та від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19.
При цьому слід зазначити, що в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід, згідно з яким дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Hasanv. Bulgaria» заява №. 30985/96).
Оскільки, за встановленими обставинами справи, на дату звернення із заявою про дострокове призначення пенсії за віком 26.10.2023 позивач досяг віку 55 років, мав необхідний страховий стаж більше 25 років та мав статус учасника бойових дій, а отже відповідав умовам, передбаченим п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV та мав право на дострокову пенсію за віком.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.05.2024 №20415006512, яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити з 26 жовтня 2023 року ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплачувати з 26 жовтня 2023 року ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права неправильним.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 по справі № 520/19517/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова