27 травня 2025 р. Справа № 520/27705/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року (ухвалене суддею Мар'єнко Л.М.) по справі № 520/27705/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2023 р. №101 в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні грошового забезпечення як члену сім'ї безвісти відсутнього військовослужбовця - молодшого сержанта ОСОБА_2 ; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення як члену сім'ї безвісти відсутнього військовослужбовця - молодшого сержанта ОСОБА_2 з 08.03.2023 р.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 р. відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Вважає протиправним наказ Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2023 року №101 в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні грошового забезпечення як члену сім'ї безвісті зниклого військовослужбовця - молодшого сержанта ОСОБА_2 , який підлягає скасуванню, оскільки при прийнятті вказаного наказу відповідачем не взято до уваги, що позивач має інвалідність ІІ групи з дитинства, та як син безвісті зниклого військовослужбовця має право на отримання його грошового забезпечення відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 04.08.2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Зміївського районного управління юстиції Харківської області (повторно).
Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 17.05.2018 р. серії 12ААА №712234 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності по зору, причина інвалідності - з дитинства.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 19.10.2004 р. у справі №2-1385, ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.01.2023 р. №7 молодший сержант ОСОБА_2 зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2023 р. №68 знятий з усіх видів грошового забезпечення з 08.03.2023 р. у зв'язку з відсутністю на військовій службі та повернення військовослужбовця у військову частину або до дня набрання чинності рішення суду про визнання його безвісті зниклими або оголошенням померлим.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2023 р. №87 молодший сержант ОСОБА_2 увільнений від займаної посади.
Висновками акту службового розслідування, затвердженого 11.05.2023 р. №3625 командиром військової частини НОМЕР_1 встановлено, що зникнення безвісти за особливих обставин військовослужбовця, старшого механіка-водія 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_2 , відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок у військову службу", вважати таким, що сталося в умовах воєнного часу, під час проходження військової служби за призовом під час загальної мобілізації на особливий період та пов'язане з виконанням обов'язків військової служби в Збройних Силах України, не пов'язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення і не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Зникнення безвісти за особливих обставин сталося під час бойових дій із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки, оборони й територіальної цілісності України, відсічі та стримування збройної агресії з боку збройних сил Російської Федерації на території Донецької області.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2023 р. №3143 підтверджено факт зникнення безвісти за особливих обставин військовослужбовця, старшого механіка-водія 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_2 , поновлено виплати належних згідно чинного законодавства виплат сім'ї зниклого безвісти військовослужбовця.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2023 р. №101 (по стройовій частині) (з урахуванням наказу командира Військової частини від 06.02.2024 р. №37 по стройовій частині) зобов'язано з 08.03.2023 р. виплачувати грошове забезпечення та додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. з розрахунку 100000 грн. на місяць близьким родичам безвісти відсутніх військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 : молодшого сержанта ОСОБА_2 , який знаходився у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , дружині ОСОБА_3 , 1978 р.н. Відмовлено сину ОСОБА_1 .
Відповідно до акту комісії щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям(сім'ям) зниклих безвісти та захоплених в полон від 09.04.2023 р. №12, комісією розглянуто заяви родичів зниклих безвісти та захоплених в полон осіб, які мають право на грошове забезпечення відповідно до п. 6 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державних або безвісно відсутніх затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. №884, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. №260, громадянки ОСОБА_3 (дружина) та ОСОБА_1 (повнолітній син, має інвалідність з дитинства, але на утриманні у військовослужбовця не перебував), які є родичами військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 . За результатами розгляду, комісія прийшла до висновку про відмову в нарахуванні грошового забезпечення громадянину ОСОБА_1 , який є сином (повнолітній син, має ІІ групу інвалідності з дитинства) військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 .. Підставою для відмови слугував той факт, що військовослужбовець має дружину, якій відповідно до Порядку №884 належить першочергове право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України від 20.12.1991 р. № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в подальшому - Закон № 2011-XII), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із п. 6 ст. 9 Закону №2011-XII (в редакції чинній на момент прийняття спірного наказу від 11.04.2023 р.), за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Відповідно абз. 1 п. 4 ст. 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно із абз. 2 п. 4 ст. 9 Закону №2011-XII, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за №745/32197 (в подальшому - Порядок №260).
Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. №884 (в подальшому - Порядок №884, в редакції чинній на момент прийняття спірного наказу від 11.04.2023 р.), військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Порядком №884 визначається механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.
У цьому Порядку під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (п. 2 Порядку №884).
Згідно із п.п. 3, 4 Порядку №884, за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Відповідно до п. 5 Порядку №884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Згідно із п. 6 Порядку №884, виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей, зокрема, військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації), зокрема, протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання (п. 7 Порядку №884).
Аналіз вищенаведених норм вказує, що першочергове право на виплату грошового забезпечення мають дружина (чоловік) військовослужбовця.
В разі їх відсутності це право переходить до повнолітніх дітей військовослужбовця, які проживають разом із ним. На рівні із особами другої черги право на отримання грошового забезпечення мають: 1) законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку); 2) особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців.
У випадку, якщо військовослужбовець не перебуває у шлюбі та не має неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні та/або повнолітніх дітей, які проживають разом із ним, право на отримання грошового забезпечення переходить до батьків військовослужбовця.
Крім того, у випадку наявності декількох осіб, що мають право на виплату їм грошового забезпечення, сума виплати розподіляється рівними частками на кожного (кожну) із них.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду №5-рп/99 від 03.06.1999 року, членом сім'ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця (п. 6 ст. 12 Закону №2011-XII), є особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, що не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать: а) неповнолітні; б) непрацездатні; в) інші особи, яких військовослужбовець зобов'язаний утримувати за законом; г) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військово-навчальних закладів та навчальних закладів органів внутрішніх справ), стажисти до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними віку, встановленого для таких членів сім'ї військовослужбовця, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника; д) працездатні члени сім'ї військовослужбовця, що зайняті доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками військовослужбовця, які не досягли 8-річного віку, за інвалідом першої групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та визначеними законом іншими видами трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який надає члену сім'ї військовослужбовця право на трудову пенсію; е) інші особи, визнані утриманцями у встановленому порядку. У разі переведення військовослужбовця для подальшого проходження служби або навчання в інший населений пункт його утриманцями до надання житла сім'ї треба вважати і тих членів його сім'ї, які перебували раніше на утриманні військовослужбовця і залишились тимчасово проживати за попереднім місцем служби.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2023 р. №101 (по стройовій частині) виплата належних зниклому безвісті молодшому сержанту ОСОБА_2 сум грошового забезпечення здійснюється дружині - ОСОБА_3 .
Згідно із вимогами законодавства, яке діяло на момент прийняття спірного наказу від 11.04.2023 р., дружина військовослужбовця відноситься до першої черги осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця, в той час як повнолітні діти та особи, які перебувають на утриманні - до другої черги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Військова частина НОМЕР_1 , приймаючи рішення про відмову позивачу у виплаті грошового забезпечення безвісти зниклого молодшого сержанта ОСОБА_2 діяла з дотриманням вимог чинного законодавства України.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта, з посиланням на п. 6 ст. 9 Закону №2011-XII (в редакції Закону України від 08.10.2024 р. № 3995-IX), що Законом №2011-XII не встановлено одноосібне право дружини на виплату грошового забезпечення, а відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу безпідставно не враховані права повнолітньої дитини з особливими потребами, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки у п. 6 ст. 9 Закону №2011-XII (в редакції чинній на 11.04.2023 р., на дату прийняття оскаржуваного наказу відповідача) передбачена можливість виплати грошового забезпечення іншим членам сім'ї військовослужбовця лише в разі відсутності дружини.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 по справі № 520/27705/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич