19 травня 2025 р.Справа № 440/3648/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2025, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі №440/3648/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі №440/3648/24 адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, заявник, апелянт) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області) задоволено: визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо проведення виплати пенсії ОСОБА_1 після її перерахунку з 01 січня 2016 року із застосуванням обмеження максимальним розміром; зобов'язано ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити з 01 січня 2016 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, із урахуванням проведених виплат.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 440/3648/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2024 по справі № 440/3648/24 - скасовано.
Прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо застосування абзацу першого пункту 5 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 № 1322) при здійсненні 05.06.2019 перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Полтавській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2016 в розмірі 61% від грошового забезпечення 51691 грн 37 коп без обмеження максимальним розміром та провести доплату різниці пенсії між перерахованими та фактично виплаченими розмірами з 01.01.2016 по день проведення виплати.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1211 грн 20 коп та за подання апеляційної скарги в розмірі 1816 грн 80 коп.
12 грудня 2024 року судом видно виконавчий лист.
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) про встановлення судового контролю у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року заяву ОСОБА_1 щодо встановлення судового контролю у справі та подання звіту про виконання судового рішення - задоволено.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Полтавській області подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про повне виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №440/3648/24 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні ді.
Встановлено ГУ ПФУ в Полтавській області строк для подання звіту про повне виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №440/3648/24 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії три місяці з дня отримання копії цієї ухвали суду.
31 березня 2025 року до Полтавського окружного адміністративного суду ГУ ПФУ в Полтавській області подано звіт про виконання рішення суду від 10 жовтня 2024 року у справі №440/3648/24.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року відмовлено у прийнятті звіту ГУ ПФУ в Полтавській області від 31.03.2025 про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024 в адміністративній справі № 440/3648/24.
Накладено на керівника суб'єкта владних повноважень - начальника ГУ ПФУ в Полтавській області ОСОБА_2 штраф у розмірі 60560,00 грн, з яких 30280,00 грн стягнуто на користь ОСОБА_1 ), а 30280,00 грн до Державного бюджету України.
Встановлено ГУ ПФУ в Полтавській області новий строк для подання звіту про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024 в адміністративній справі № 440/3648/24 - три місяці з дня отримання копії цієї ухвали.
16 квітня 2025 року до Полтавського окружного адміністративного суду ГУ ПФУ в Полтавській області подано звіт про виконання рішення суду від 10 жовтня 2024 року у справі №440/3648/24.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року прийнято звіт ГУ ПФУ в Полтавській області від 16.04.2025 про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024 в адміністративній справі № 440/3648/24.
Звільнено керівника суб'єкта владних повноважень - начальника ГУ ПФУ в Полтавській області Тараторіна В.Н. від сплати штрафу у розмірі 60560,00 грн, накладеного на підставі ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі № 440/3648/24.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати цю ухвалу повністю та ухвалити судове рішення, яким встановити судовий контроль за виконанням рішення суду від 21.08.2018 у справі № 816/2167/18 та зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області подати у десятиденний строк звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року по справі № 816/2167/18.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що суд першої інстанції постановив спірну ухвалу за відсутності доказів повного виконання судового рішення.
Відповідач подав відзив, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року без змін.
Сторони в судове засідання не з'явилися, повідомлялись судом належним чином. Представник позивача надав клопотання про розгляд справи без його участі та без участі позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у цій справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Затверджуючи звіт та звільняючи керівника суб'єкта владних повноважень від сплати штрафу суд першої інстанції виходив з того, у розумінні статті 382-3 відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та надання достатніх доказів на підтвердження факту вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними, вважаються достатньою підставою для визнання рішення виконаним в межах повноважень ГУ ПФУ в Полтавській області.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції необґрунтованими з таких підстав.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07.06.2005, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28.11.2006, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
З аналізу статті 382 КАС України слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Таким чином, законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб'єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 800/320/17, який в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає обов'язковому врахуванню судом першої інстанції.
16 квітня 2025 року Полтавського окружного адміністративного суду надійшов звіт про результати виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 440/3648/24.
У ході дослідження поданого ГУ ПФУ в Полтавській області звіту судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 440/3648/24 ГУ ПФУ в Полтавській області здійснено перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2016 року, розмір пенсії склав 31 531,74 грн, заборгованість пенсії за період з січня 2016 року до лютого 2025 року в сумі 991325,32 грн обліковано в органі Пенсійного фонду України.
У звіті зазначено, що з метою повного виконання рішення суду ГУ ПФУ в Полтавській області звернулося до Пенсійного фонду України із запитом від 12 лютого 2025 року № 2800-030101-9/9671, у якому просили розглянути питання виплати заборгованості пенсії, нарахованої на виконання рішення суду.
Згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 за № 897/16913 (у редакції постанови правління № 35 Пенсійного фонду України від 09.12.2021 № 35-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.01.2022 № 53/37389), видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України від 05.06.2012 № 4901- VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм.
Фінансування видатків, пов'язаних з погашенням заборгованості за рішеннями суду, відбувається в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили. Зазначені кошти входять до складу запланованих асигнувань з державного бюджету по бюджетній програмі за КПКВК 2506080 "Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду".
Головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат за зазначеною бюджетною програмою, є Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України (далі - Фонд) - відповідальний виконавець і розпорядник коштів нижчого рівня.
ГУ ПФУ в Полтавській області зазначило, що виплата коштів на виконання вищезазначеного рішення суду позивачу буде здійснена в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат, виділених на цю мету.
Зазначені доводи узгоджуються з приписами пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, яке передбачає, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 та підпункту 4 пункту 4 Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів Фонду, у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду.
Бюджет Фонду затверджується Кабінетом Міністрів України. Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Суд першої інстанції зазначив, що дійсно у Головного управління відсутня можливість самостійно формувати бюджет та виділяти кошти із державного бюджету на фінансування пенсій. Тобто, виплати пенсій здійснюються Головним управлінням виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей для здійснення виплат, крім зазначених, Головне управління не має.
За правилами частин першої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Дослідивши подані ГУ ПФУ в Полтавській області документи суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність прийняття звіту від 16 квітня 2025 року з огляду на те, що у розумінні статті 382-3 відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та надання достатніх доказів на підтвердження факту вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними, вважаються достатньою підставою для визнання рішення виконаним в межах повноважень ГУ ПФУ в Полтавській області.
Колегія суддів вказаний висновок суду першої інстанції вважає передчасним, оскільки суд першої інстанції не перевірив факту проведення належного перерахунку пенсії позивача та не навів жодних суджень про правомірність припинення виконання судового рішення, що набрало законної сили з січня 2025, оскільки відповідно до розрахунку на доплату (а.с. 157-159), пенсія позивача виплачується у меншому розмірі.
Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що судом першої інстанції не надано позивачеві права подати власні судження щодо звіту, оскільки спірну ухвала постановлена 17.04.2025, тобто на наступний день після подання ГУ ПФУ в Полтавській області відповідного звіту від 16.04.2025.
З огляду на те, що поза увагою суду першої інстанції лишилася перевірка обставин правомірності проведеного перерахунку, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та необхідність скасування спірної ухвали з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такої ухвали.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст. 242, 243, 249, 250, 308, 310, 315, 320 - 322, 325, 328, 382 - 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року по справі №440/3648/24 скасувати.
Справу №440/3648/24 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 26.05.2025.