27 травня 2025 р.Справа № 552/835/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Самсонова О.А., м. Полтава, по справі № 552/835/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2
про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Київського районного суду м.Полтави із позовом (враховуючи уточнення від 17.02.2025) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову №26 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210 КУпАП про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у розмірі 17 000,00 грн;
- провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн.
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 27 березня 2025 року у справі № 552/835/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 № 26 від 25 січня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, з направленням справи про адміністративне правопорушення на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовлено.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині направленням справи про адміністративне правопорушення на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_5 , подав апеляційну скаргу, в якій вказавши на неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення у відповідній частині незаконного рішення, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Київського районного суду м.Полтави від 27 березня 2025 року у справі № 552/835/25 в частині направлення справи про адміністративне правопорушення на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_5 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зазначено, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що позивач після набрання Закону №3127-ІХ підлягав взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у зв'язку з чим порушив правила військового обліку військовозобов'язаних, оскільки Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» не містить чітких строків взяття особи на військовий облік, з невиконанням яких особу може бути притягнена до адміністративної відповідальності. За доводами позивача, відповідач-1 мав викликати позивача, однак доказів здійснення такого виклику до суду не подано, як і не інкриміновано позивачу неявку до ТЦК та СП за викликом.
Також на переконання позивача, військово-обліковий документ в електронній формі, який ним показувався містив всі наявні дані, в той час як відповідачем-1 іншого не доведено, як і не доведено, що штрих-код на військово-обліковому документі позивача не зчитувався. Окрім того, позивач наполягає на відсутності об'єктивної сторони інкримінованого йому правопорушення, адже оскаржувана постанова не містить конкретної норми (зокрема, відповідного абзацу підпункту 10-1 пункту 1 Правил №1487), яка позивачем була порушена, виходячи із формулювання самого правопорушення вчиненого нібито позивачем.
Між тим, позивач у апеляційній скарзі наполягає на відсутність будь-яких доказів вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП.
Відповідачі своїм правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 від 25 січня 2025 року за № 26 позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 грн.
Відповідно до вказаної постанови військовозобов'язаний ОСОБА_1 станом на 25.01.2025 не мав при собі належного військово-облікового документа, а саме: військового квитка, оскільки з 11.03.2024 підлягав взяттю на військовий облік військовозобов'язаних, як громадянин України який досяг 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників, але до цього часу на нього не став. ОСОБА_1 , продовжує пред'являти приписне посвідчення та військовий квиток в електронній формі, який відповідно до п. 8 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 559, не містить відомостей про військово-облікову спеціальність, відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку, а отже являється недійсним. Своїм діянням ОСОБА_1 порушив підпункт 10-1 пункту 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ №1487 від 30.12.2022, за що передбачена адміністративна відповідальність визначена ч. 3 ст. 210 КУпАП (а.с. 17-18).
Копію зазначеної постанови позивач одержав 28 січня 2025 року, що підтверджується його підписом у відповідній графі даної постанови (а.с. 18).
Частково задовольнивши вимоги позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що в діях позивача наявні ознаки складу адміністративного правопорушення, але відповідачем було допущено порушення прав позивача саме під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для скасування постанови № 26 від 25 січня 2025 року та направлення справи про адміністративне правопорушення на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Переглядаючи оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП), адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (у т.ч. передбачені статями 210, 210-1 КУпАП).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Як встановлено статтею 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно зі статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною другою статті 283 КУпАП передбачено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.05.2020 у справі № 513/899/16-а.
Відповідно до частини першої статті 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Частиною третьою статті 210 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.
З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною третьою статті 210 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення, тобто вчинення такого порушення особою в особливий період.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.
Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.
Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (25.01.2025) діяв особливий період.
Згідно з частиною першою статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Положеннями статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На виконання вимог частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Колегією суддів встановлено, що фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП, на підставі спірної постанови від 25.01.2025 № 26 слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 10-1 пункту 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 (далі - Правила №1487).
Так, за змістом постанови позивач з 11.03.2024 підлягав взяттю на військовий облік військовозобов'язаних, як громадянин України, який досяг 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників, але до цього часу на нього не став та продовжує пред'являти приписне посвідчення і військовий квиток в електронній формі, який згідно пункту 8 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 559 (далі - Порядок №559), не містить відомостей про військово-облікову спеціальність, відомості про результат медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку, а отже вважається недійсним.
Таким чином, з приведеного вбачається, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він не став на військовий облік при досягненні 25-річного віку та військовий квиток в електронній формі, який ним пред'явлено, не містить відомостей про військово-облікову спеціальність, відомості про результат медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку.
З такими висновками колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Так, виходячи з посилання в оскаржуваній постанові на порушення позивачем приписів підпункту 10-1 пункту 1 Правил №1487, слід зазначити, що приписами вказаного підпункту визначено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану:
- у разі залишення свого місця проживання стати в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов'язані та резервісти СБУ - в Центральному управлінні або регіональних органах СБУ, а військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідним підрозділам розвідувальних органів);
- мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон;
- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Громадяни України, які були зняті з військового обліку у зв'язку з вибуттям за межі України на строк більше трьох місяців, зобов'язані протягом 30 днів з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 563 “Про внесення змін до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2980) стати на військовий облік одним з таких способів:
- прибуття особисто до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
- шляхом подання заяви про взяття на військовий облік у довільній формі разом із відомостями, визначеними додатком 4 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, та копії першої сторінки паспорта громадянина України для виїзду за кордон до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, яким такого громадянина України знято з військового обліку, через закордонну дипломатичну установу України.
Заява подається громадянином України закордонній дипломатичній установі України особисто разом із паспортом громадянина України для виїзду за кордон, який після прийняття заяви повертається громадянину України, або засобами поштового зв'язку разом з копією першої сторінки паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Закордонна дипломатична установа України надсилає заяву з визначеними документами відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінню або регіональному органу СБУ або відповідному підрозділу розвідувальних органів на їх адресу електронної пошти, яка розміщена на їх офіційному веб-сайті, у семиденний строк.
Абзаци п'ятий - дев'ятий цього підпункту не застосовуються до працівників системи органів дипломатичної служби України.
З приведеного вище вбачається, що підпункт 10-1 пункту 1 Правил №1487 містить різні питання військового обліку під час воєнного стану, зокрема, і щодо вимоги мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу.
В той час в оскаржуваній постанові не вказано, яку конкретно норму (який абзац підпункту 10-1 пункту 1 Правил №1487) порушено позивачем, що впливає на кваліфікацію інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення.
Таким чином, інкриміноване позивачу порушення приписів підпункту 10-1 пункту 1 Правил №1487 не конкретизоване, що впливає на визначення правильності норм, які було порушено особою та відповідно унеможливлює притягнення останнього до адміністративної відповідальності за порушення таких приписів.
Поряд з цим, щодо посилання в оскаржуваній постанові на те, що позивач не став на військовий облік при досягненні 25-річного віку, слід вказати наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року (далі по тексту - Закон № 2232-XII) (в редакції до змін на підставі Закону №3127-ІХ від 30.03.2023, які набрали чинність 04.04.2024) взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов'язаних, які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників.
Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов'язаних, які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників.
Тобто з приведеного вбачається, що після набрання чинності 04.04.2024 змін до пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII, на військовий облік підлягали взяттю військовозобов'язані, які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників.
Як встановлено з матеріалів справи, зокрема, згідно відомостей із роздруківки Військово-облікового документу Резерв+ (а.с. 23 том 1), ОСОБА_1 перебуває на обліку як військовозобов'язаний у ІНФОРМАЦІЯ_7 станом на 02.07.2024.
Тобто з приведеного вбачається, що позивач перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних, що підтверджено роздруківкою Військово-облікового документу Резерв+ (а.с. 23 том 1), а відтак обставина не взяття на військовий облік позивача при досягненні 25-річного віку не підтверджена в ході вирішення справи.
Щодо посилання в оскаржуваній постанові на невідповідність військового квитка позивача в електронній формі, який не містить відомостей про військово-облікову спеціальність, відомості про результат медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку, колегія суддів наводить наступне.
Згідно з частиною дев'ятою статті 1 Закону № 2232-XII призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Пунктом 1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №559 (далі по тексту - Порядок №559) визначено, що військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 “Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Згідно пунктів 2, 5, 6 та 7 Порядку №559 передбачено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):
- в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);
- у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559.
Військово-обліковим документом призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», в електронній формі (далі - військово-обліковий документ в електронній формі) є відображення в електронній формі відомостей про громадянина України, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також відомостей щодо звернення або повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення до Національної поліції.
Військово-обліковий документ в електронній формі формується засобами:
- Електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста, зокрема з використанням його мобільного додатка;
- Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони;
- Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації).
Військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.
Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку.
У військово-обліковому документі в електронній формі відображається унікальний електронний ідентифікатор у вигляді двовимірного штрихкоду (далі - QR-код військово-облікового документа).
Строк дії військово-облікового документа в електронній формі становить не більше одного року з дати його формування та не може перевищувати строк дії відстрочки від направлення для проходження базової військової служби для призовників або відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (бронювання) для військовозобов'язаних та резервістів.
У разі коли відомості, зазначені у підпунктах 1-5, 8, 11-13 пункту 8 цього Порядку, на момент зчитування не відповідають відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, військово-обліковий документ в електронній формі вважається недійсним.
Так, у відповідності до пункту 8 Порядку №559 визначено, що військово-обліковий документ в електронній формі містить такі відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (за наявності):
1) прізвище;
2) власне ім'я (усі власні імена);
3) по батькові (за наявності);
4) дата народження;
5) реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);
6) окремий номер запису в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
7) відомості про результати медичних оглядів, що проводилися з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку;
8) відомості про наявність відстрочки від направлення для проходження базової військової служби для призовників або відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (бронювання) для військовозобов'язаних та резервістів;
9) військове звання (для військовозобов'язаних та резервістів);
10) військово-облікова спеціальність для військовозобов'язаних та резервістів;
11) відомості про виконання військового обов'язку (категорія обліку);
12) відомості про перебування на військовому обліку (найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому громадянин перебуває або знятий (виключений) з військового обліку, та підстава зняття (виключення) з військового обліку);
13) відомості щодо звернення або надсилання до Національної поліції повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення;
14) адреса місця проживання;
15) номери засобів зв'язку;
16) адреси електронної пошти (за наявності);
17) дата і час оновлення облікових даних призовником, військовозобов'язаним та резервістом;
18) дата і час формування військово-облікового документа в електронній формі.
З аналізу приведених вище приписів вбачається, що пункт 7 Порядку №559 передбачає недійсність військово-облікового документу в електронній формі лише коли відомості, зазначені у підпунктах 1-5, 8, 11-13 пункту 8 цього Порядку, на момент зчитування не відповідають відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Тобто мається на увазі саме існування розбіжностей між даними, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, та даними, які відображено в військово-обліковому документі в електронній формі, а не відсутність таких відомостей взагалі.
В той же час, за матеріалами справи, зокрема, згідно відомостей із роздруківки Резерв+ (а.с. 23 том 1), встановлено, що ОСОБА_1 уточнив свої дані 02.07.2024, а також перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 , за постановою ВЛК від 15.01.2016 - придатний. Водночас, відсутні дані про звання та військово-облікову спеціальність.
Разом з тим, матеріали справи не містять інформації про те, що дані ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які містилися на момент вчинення інкримінованого йому правопорушення, були відмінними (відрізнялися) від даних, які містилися у військово-обліковому документі в електронній формі, що безумовно вказувало на недійсність вказаного військового-облікового документа.
Тобто судом апеляційної інстанції не встановлено, що в момент складання відносно позивача оскаржуваної постанови було встановлено існування доказів недійсності військового-облікового документа в електронній формі позивача в силу приписів положень пункту 7 Порядку №559.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що відсутність у військово-обліковому документі в електронній формі відомостей згідно з переліком визначеним пунктом 8 Порядку №559, не є порушенням вказаного пункту, адже абзац перший вказаної норми містить зауваження, що у військово-обліковому документів в електронній формі містяться відомості за їх наявності. При цьому, за приписами пункту 7 Порядку №559 недійсним визнається військового-обліковий документ в електронній формі, якщо його відомості відрізняються від інформації з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а не відсутності таких відомостей взагалі.
Отже, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача-1 у оскаржуваній постанові на те, що військовий квиток в електронній формі являється недійсним, адже згідно пункту 8 Порядку №559 не містить відомостей про військово-облікову спеціальність, відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не мав при собі дійсного військово-облікового документа.
При цьому, колегія суддів вважає слушними висновки суду першої інстанції про те, що відповідачами не спростовано доводів позивача та не надано суду доказів того, що розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відбувся з додержанням встановленого законом порядку, в тому числі з додержанням прав позивача та в його присутності.
Однак, з огляду на встановлені вище у справі обставини, зокрема, відсутності доказів складу адміністративного правопорушення інкримінованого позивачу, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про порушення порядку розгляду не може переважати над фактом недоведеності вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 210 КУпАП, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.
З приводу висновків суду першої інстанції про те, що належним відповідачем у справі, до якого судом частково задоволено позовні вимоги, є лише ІНФОРМАЦІЯ_8 , тоді як ІНФОРМАЦІЯ_4 не є юридичною особою, відповідно є неналежним відповідачем, колегія суддів наводить наступне.
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до частин сьомої та восьмої статті 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Положення про центри рекрутингу, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України. Діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, центрів рекрутингу координується та спрямовується Міністерством оборони України.
23 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 154, якою затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення № 154).
Згідно із п. 1 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
В силу п. 3 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
За змістом п. 7 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Відповідно до п. 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань розглядають справи (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення відповідно та з дотриманням Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно із п. 12 Положення № 154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки представляє інтереси Збройних Сил у відносинах з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, іншими державними органами, підприємствами та громадянами на відповідній території.
Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення.
Отже, діючим законодавством надано повноваження саме територіальному центру комплектування та соціальної підтримки щодо розгляду справ про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку та прийняття постанови про застосування штрафу.
В той же час у відповідності до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
В силу частини четвертої статті 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
З аналізу вказаних норм випливає, що відповідачем у справі може бути суб'єкт владних повноважень незалежно від наявності у нього статусу юридичної особи.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19 квітня 2022 року у справі №400/3989/19.
Враховуючи, що ІНФОРМАЦІЯ_3 як відокремлений підрозділ ІНФОРМАЦІЯ_6 наділений повноваженнями щодо розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема, за статтею 210 КУпАП, отже діє як самостійний суб'єкт, наділений певною компетенцією, а тому повинен відповідати за вказаним позовом.
При цьому, від імені ТЦК та СП розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення має право керівник відповідного ТЦК та СП, в межах покладених на нього повноважень.
Таким чином, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Щодо встановлення судом першої інстанції підстав для направлення справи про адміністративне правопорушення на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_6 , колегія суддів прийшла до висновку, що з огляду на встановленні вище у справі обставини відсутності складу адміністративного правопорушення інкримінованого позивачу, немає підстав для повернення справи на новий розгляд.
Підсумовуючи приведене вище суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем-1 не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП, а тому слід скасувати оскаржувану постанову.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.
З огляду на викладене, враховуючи, що не доведення факту вчинення адміністративного правопорушення, на яке послався заявник апеляційної скарги знайшло підтвердження під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що рішення Київського районного суду м.Полтави від 27 березня 2025 року у справі № 552/835/25 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина сьома статті 139 КАС України).
Матеріалами справи підтверджено, що згідно з наявними в матеріалах справи доказами, а саме, платіжної інструкції №0.0.4168648508.1 від 03.02.2025 (а.с. 14 том 1) ОСОБА_1 сплачено відповідно судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 605,60 грн, а згідно платіжної інструкції №0.0.4286862833.1 від 03.04.2025 (а.с.91 том 1) сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги - у розмірі 908,40 грн.
Оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позову, то керуючись статтею 139 КАС України, слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 1514,00 грн.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27.03.2025 по справі № 552/835/25 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 № 26 від 25.01.2025 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 17000 гривень.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальній сумі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень 00 (нуль) копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій