Головуючий І інстанції: С.С. Сич
27 травня 2025 р. Справа № 440/7127/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2023, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 22.12.23 по справі № 440/7127/23
за позовом ОСОБА_1
до Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області , Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області (далі - відповідач-1) , Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач, Укртрансбезпека, апелянт), в якій просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно - господарського штрафу №190799 від 21.12.2022.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №190799 від 21.12.2022.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Укртрансбезпека на користь позивачки судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1878,80 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Укртрансбезпека подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просила суд рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що за змістом акту проведення перевірки зафіксовано 3 окремих порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт (відсутність товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законом документа на вантаж, відсутність тахокарти до аналогового тахографа зо 30.11.2022 та відсутність протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу), кожне з яких відповідно до ч. 4 ст. 60 Закону №2344-ІІІ є самостійною підставою для застосування до перевізника адміністративно-господарського штрафу.
Також апелянт зауважив, що автомобільними перевізниками є також фізичні особи, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, відсутність у позивачки статусу суб'єкта господарювання на момент перевірки не звільняє позивачку від відповідальності, оскільки під час перевірки встановлено, що нею дійсно здійснювалися вантажні перевезення без обов'язкового документа.
Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу, в якій просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.
В обґрунтування зазначила, що декоративний камінь, що перевозив водій автомобіля, позивачці був потрібен для оздоблення її подвір'я, тобто вантаж використовувався для власних потреб.
У позивачки немає статусу підприємця, ОСОБА_1 не здійснює господарську діяльність у сфері автомобільного транспорту з наданням послуг по перевезенню вантажу або наявність договору про перевезення вантажу. Отже підстави вважати, що позивач здійснював перевезення в рамках договірних правовідносин, відсутні.
При цьому відповідальність у вигляді адміністративно - господарського штрафу застосовано саме у зв'язку з відсутністю товарно-транспортної накладної на товар при наданні послуг з перевезення вантажів, натомість, доказів надання позивачем таких послуг відповідачем суду не надано.
Отже, до позивача не може бути застосована відповідальність, що передбачена частиною першою абзацом 3 статті 60 Закону № 2344-ІІІ.
Також позивачкою було подано додаткові пояснення, в яких вона зазначила, що на момент дії редакції Порядку № 1567 у 2022 році на орган державного контролю було покладено обов'язок повідомити уповноважену особу суб'єкта господарювання про час і місце розгляду справи про порушення одним із способів: під розписку або рекомендованим листом із повідомленням.
Справа розглядається за участю уповноваженої особи суб'єкта господарювання за виключенням випадку, коли уповноважена особа, яка належним чином повідомлена про дату і час розгляду справи, не з'явилася. Порядком № 1567 не була передбачена можливість розгляду справи про порушення без участі суб'єкта господарювання, у разі, відсутності інформації щодо вручення суб'єкту господарювання повідомлення про розгляд справи.
У спірних відносинах відповідачем не доведено дотримання законодавчих вимог щодо своєчасного повідомлення позивача про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що за встановлених у справі обставин має суттєве значення для можливості прийняття відповідачем законного та обґрунтованого рішення.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
30.11.2022 на ділянці автодороги 335 км. а/д М0З Київ-Харків посадовою особою Укртрансбезпеки на підставі графіка проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області у період з 28.11.2022 по 02.12.2022, на виконання окремого доручення Укртрансбезпеки від 05.05.2018 №320/03/13-18 (а.с. 74 ) та направлення на рейдову перевірку №008174 від 25.11.2022 (зворот а.с. 73) проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки DAF CF 75.310, номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 (зворот а.с. 75, а.с. 76), за кермом якого перебував водій ОСОБА_2 .
За результатами перевірки складено акт №251741 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 30.11.2022 (зворот а.с. 74), у якому зазначено, що під час перевірки виявлено порушення статті 34 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме, відсутність товарно-транспортної накладної або інший, визначений законом документ, відсутня тахокартка (щоденний реєстраційний лист режимів праці та відпочинку) за 30.11.2022, що унеможливлює перевірку дотримання водієм режимів правці і відпочинку, відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, відповідальність за яке передбачено абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема, перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", порушення наказу №340 МТЗУ (зворот а.с. 74).
Акт перевірки №251741 від 30.11.2022 підписаний водієм транспортного засобу ОСОБА_2 (зворот а.с. 74).
10.12.2022 відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті направлено на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення повідомлення №45671/36/24-22 від 07.12.2022 про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, призначеної на 21.12.2022 з 10:00 до 12:00 (зворот а.с. 76), який повернутий поштовою організацією відправнику з відміткою "13.01.2023 за закінченням терміну зберігання" (зворот а.с. 78).
21.12.2022 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 21.12.2022 начальником відділу Державного нагляду (контролю) у Полтавській області Дмитром Ткаченком на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №190799 у сумі 17000 грн. за надання ОСОБА_1 30.11.2022, а/д М-03 км 335, ТЗ DAF, д.н. НОМЕР_1 перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (а.с. 15, 73).
Позивачка не погодилася з постановою відділу Державного нагляду (контролю) у Полтавській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №190799 від 21.12.2022 та звернулася до суду з позовом у цій справі.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не надано до суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що 21.12.2022 позивачка здійснювала на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи перевезення вантажів, зокрема, надання послуг з перевезень вантажів транспортним засобом, що належить позивачу на праві приватної власності, як не встановлено який саме вантаж 21.12.2022 перевозилося транспортним засобом, що належить позивачу на праві приватної власності. Відтак, відповідачами не доведено, що позивачка є автомобільним перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з ч. 7 ст. 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за дотриманням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах.
Приписами ч. 14 ст. 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з ч. 17 - 20 ст. 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року за № 1567, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1567).
За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Як передбачено статтею 48 Закону № 2344-ІІІ, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
В силу ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, передбачено штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
З аналізу наведених норм слідує, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, передбачених статтею 48 Закону № 2344-III, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Непред'явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.
Водночас Законом № 2344-ІІІ передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників.
У розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
У справі, що розглядається, під час перевірки спірного транспортного засобу контролюючим органом виявлено та зафіксовано в акті від 30.11.2022 № від 30.11.2022 три порушення, які полягають у:
відсутності товарно-транспортної накладної або іншого, визначенго законом документу;
відсутність тахокартки (щоденний реєстраційний лист режимів праці та відпочинку) за 30.11.2022, що унеможливлює перевірку дотримання водієм режимів правці і відпочинку;
відсутність протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу.
Водночас на підставі зазначеного акта контролюючим органом прийнято оскаржувану у цій справі постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 21.12.2022 № 190799 за надання ОСОБА_1 30.11.2022, а/д М-03 км 335, ТЗ DAF, д.н. НОМЕР_1 перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт».
Варто зазначити, що перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 Закону № 2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
Приписами пункту 1 Правил № 363 визначено, що перевізник - фізична або юридична особа суб'єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами. Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.
Отже, Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, а також Постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року за № 207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні встановлюють, визначають що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов'язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах (тобто коли є послуга перевезення вантажу).
Щодо процедури реалізації Укртрансбезпекою своїх повноважень з притягнення суб'єктів господарської діяльності до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, у разі ненадання всіх документів, визначених статтею 48 указаного Закону, які можуть підтвердити статус такого суб'єкта, зокрема документів, які встановлюють право використання транспортного засобу на законних підставах, варто вказати на таке.
Як уже зазначалось, статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Водночас у статті 1 Закону № 2344-III наведені терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (статті 33 Закону № 2344-III).
Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
За приписами підпункту 3.1-3.5 пункту 3 Правил № 363 договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (далі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (далі - Замовники).
Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов'язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів.
Ініціативу про встановлення договірних стосунків для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як Перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) - майбутній Замовник.
За приписами підпунктів 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Верховний Суд, аналізуючи наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21, зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб'єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
Такі висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.
Тобто положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).
Водночас на підставі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можна визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.
Отже, Верховний Суд констатував, що положення статті 60 Закону № 2344-III застосовуються виключно до автомобільного перевізника і не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
Така позиція є сталою та послідовною і неодноразово зазначалась у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії.
У цій справі підтверджено та сторонами не заперечується, що транспортний засіб, щодо якого проведено перевірку, зареєстрований на позивачку згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , за доводами позивачки вантаж використовувався для її власних потреб.
Позивачка у позовній заяві та у відзиві наголошувала, що не має статусу фізичної особи-підприємця та не здійснює господарську діяльність у сфері автомобільного транспорту з наданням послуг по перевезенню вантажу.
Вказані позивачем обставини відповідачем не заперечено, належними доказами не спростовано.
Водночас відповідачем визначено позивача автомобільним перевізником на підставі лише реєстраційних документів на транспортний засіб, за відсутності будь-яких інших документів (договору про надання послуг на перевезення, товарно-транспортної накладної чи іншого документа на вантаж, тощо).
Отже, посадова особа контролюючого органу, застосовуючи до позивача адміністративно-господарській штраф за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, не встановила правовий статус власника транспортного засобу ОСОБА_1 та водія ОСОБА_2 у цих правовідносинах та власне зміст правовідносин.
Враховуючи наведене, висновок відповідача про допущення порушень законодавства про автомобільний транспорт позивачем як автомобільним перевізником не відповідає фактичним обставинам справи.
Зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №190799 від 21.12.2022, якою з ОСОБА_1 стягнуто адміністративно-господарський штраф в сумі 17 000 грн, прийнята відповідачем без дотримання вимог законодавства, необґрунтовано, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.07.2023 у справі № 560/514/22.
Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року по справі № 440/7127/23 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін