27 травня 2025 р.Справа № 643/16103/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 19.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Тимош О.М., м. Харків, по справі № 643/16103/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Московського районного суду міста Харкова (нині це Салтівський районний суд міста Харкова) із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, в якому просив суд:
- скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №01/2295 від 10 грудня 2024 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн за адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 19 березня 2025 року у справі № 643/16103/24 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 березня 2025 року у справі № 643/16103/24 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного оповіщення позивача про явку за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14.10.2024, оскільки з огляду на інформацію АТ «Укрпошта» повістка про виклик позивача на 14.10.2024 вважалась належним чином отриманою позивачем, лише після проставлення відмітки про відсутність адресата за адресою місця проживанчн, яка відповідно була проставлена віддаленням поштового зв'язку лише 15.10.2024. Окрім того, позивачем наголошено на тому, що виходячи з примітки до статті 210 КУпАП законодавець чітко визначив умову, за якої положення ст.210-1 КУпАП не застосовуються - за наявності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи. Таким чином, на думку позивача, відповідач повинен був з'ясувати чи застосовується примітка до статті 210 КУпАП, тоді як відповідачу також було достеменно відомо про бронювання позивача.
Відповідачем на апеляційну скаргу надано відзив, в якому він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу про бронювання військовозобов'язаного №000000067/1-В від 30.10.2024 військовозобов'язаному ОСОБА_1 , 1990 року народження, який працює в ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» на посаді оператор заправних станцій, відповідно до Електронного порталу «Дія» надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 02.10.2025 (а.с.9).
Згідно з витягом з додатку «Резерв» військово-облікового документа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має бронювання до 02.10.2025. Міститься зазначення про вчасне уточнення даних 12.07.2024 (а.с.14).
Як убачається з рапорту ст. ДОП Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області майора поліції А.Проскуріна від 07.12.2024 ОСОБА_1 07.12.2024 доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.11.2024 як такого, який вчинив адміністративне правопорушення за статтею 210-1 КУпАП. Під час відпрацювання вищевказаного звернення 07.12.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 було доставлено ОСОБА_1 для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 КУпАП (а.с.10).
Відповідно до протоколу №01/2257 від 07.12.2024 ОСОБА_1 07.12.2024 був доставлений нарядом поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлено факт порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. ОСОБА_1 не з'явився за викликом у строк, зазначений в повістці до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення військово-облікових даних. ОСОБА_1 була направлена повістка через відділення Укрпошти про виклик на 14.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але він за викликом не з'явився. У зв'язку з цим було подано звернення ІНФОРМАЦІЯ_5 №Е233788 від 27.11.2024 до ХРУП №2 ГУ НП України в Харківській області щодо доставлення громадянина як такого, що вчинив адміністративне правопорушення за статтею 210-1 КУпАП. Разом з тим, ОСОБА_1 має бронь з 19.10.2024 по 02.10.2025. Зі слів ОСОБА_1 , повістку з відділення Укрпошти не отримував, тому і не знав, що треба з'явитися у назначений термін до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушив вимоги абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 21 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с.17 18).
Крім того, в протоколі №01/2257 від 07.12.2024 зазначено про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 годину 30 хвилин 10 грудня 2024 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 , ком. 45. Протокол містить пояснення ОСОБА_1 та його підпис. У поясненні ОСОБА_1 зазначив про те, що поштовою скринькою не користується, не знав про наявність повістки. Про розшук дізнався від дільничного, прибув до ТЦК за його викликом, має бронювання з 19.10.2024 по 02.10.2025. До протоколу додається копія рапорту про доставку.
Отже, позивач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить його підпис у протоколі, а тому мав можливість бути присутнім при розгляді справи та користуватися встановленими законом правами, зокрема давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою тощо.
Також суд першої інстанції врахував, що розгляд справи та винесення постанови відбулися 10.12.2024, тобто через три дні після складання протоколу про адміністративне правопорушення (07.12.2024), тому у позивача був час для підготовки до розгляду справи та реалізації прав в повному обсязі.
Постановою №01/2295 від 10.12.2024 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн (а.с.15-16). В постанові зазначено, що ОСОБА_1 не з'явився за викликом у строк, зазначений в повістці до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення військово-облікових даних. ОСОБА_1 була направлена повістка засобами поштового зв'язку №0600292380701 від 04.10.2024 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14.10.2024, але громадянин за викликом не з'явився. У зв'язку з чим було створено автоматичне звернення Єдиним Державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів №Е233788 від 27.11.2024 щодо доставлення громадянина як такого, що вчинив адміністративне стягнення за ст. 210-1 КУпАП. Встановлено порушення ОСОБА_1 абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 21 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 за №560. Дана постанова вручена ОСОБА_1 10.12.2024, про що свідчить його підпис в постанові.
Згідно з відповіддю з АТ «Укрпошта» від 11.03.2025 щодо пересилання рекомендованого листа №0600292380701 від 11.03.2025 АТ «Укрпошта» надає послуги поштового зв'язку згідно з вимогами Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (в ред. від 10.10.2023 №1071), Закону України «Про поштовий зв'язок», Актів Всесвітнього поштового союзу та розпорядчих документів Укрпошти. За повідомленням відділення №175 м. Харків з індексом 61175, рекомендований лист №0600292380701 від 06.10.2024 з позначкою «Повістка ТЦК» адресований на ім'я ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) надійшов 07.10.2024 до відділення №175 м. Харків. Доставлявся листоношею 08.10.2024 за вказаною адресою, однак вручити дане відправлення не надалось можливим, оскільки двері ніхто не відчинив. Повідомлення ф.22 про надходження рекомендованого листа було залишено в поштовій скриньці адресата. Інформування адресата за номером телефону не здійснювалось, оскільки номер телефону адресата не було зазначено на відправленні. За вищезазначеним листом до відділення №175 м. Харків ніхто не звернувся, лист з зазначенням причини «адресат відсутній за зазначеною адресою» повернутий 15.10.2024 за зворотною адресою відправнику (а.с.61-62).
Відмовляючи у задоволенні частини вимог позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП у частині неявки до центру комплектування за повісткою підтверджений, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова №01-2295 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП є правомірною та підстави для її скасування відсутні.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон № 2232-XII).
Так, згідно з частинами першою, другою та третьою статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
На виконання вимог частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.
Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (10.12.2024) діяв особливий період.
Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі по тексту - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно із пунктом 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
На виконання пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Отже, саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки законодавцем покладено обов'язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту - Закон № 3543-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Згідно абзацу другого частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
Згідно абзацу 8 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
За приписами абзаців 9 та 12 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються, зокрема, мету виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Виходячи з приведених вище приписів Закону № 3543-XII, вбачається, що територіальному центру комплектування та соціальної підтримки надано право викликати повісткою громадян для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
При цьому, відповідно до пункту 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі по тексту - Порядок № 560) за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Отже, вказаним Порядком № 560 уточнено, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки може викликати особу для взяття на військовий облік, уточнення її персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Тобто лише приписами Порядку № 560 закріплено, що повісткою особа може викликатися для уточнення її персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).
Повертаючись до обставин поточної справи встановлено, що фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, на підставі спірної постанови від 10.12.2024 №01/2295 слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог абзацу 2 частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII, абзацу 1 частини першої статті 22 Закону № 3543-XII, пункту 21 Порядку № 560 у зв'язку з неявкою без поважних на те причин до ІНФОРМАЦІЯ_2 повістці на 14.10.2024 для уточнення військово-облікових даних (а.с. 15 том 1).
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною третьою статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення наявності кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.
Положеннями статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина перша статті 247 КУпАП).
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На виконання вимог частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Як встановлено зі змісту постанови за №01/2295 від 12.12.2024, позивачу інкриміновано неприбуттям 14.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 за викликом повісткою для уточнення військово-облікових даних, чи порушено вимоги абзацу 2 частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII, абзацу 1 частини першої статті 22 Закону № 3543-XII, пункту 21 Порядку № 560 (а.с. 15 том 1).
В той час як, із повістки №299707 від 04.10.2024 вбачається, що ОСОБА_1 викликався для уточнення даних.
Слід зауважити, що обставин неприбуття позивача за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду відповідачем ні у повістці №299707, ні у протоколі №01/2257 чи постанові №01/2295 не вказано.
При цьому, виходячи з приписів пункту 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, зокрема, для уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).
Відтак, положення приведеного пункту містять лише умови виклику «для уточнення персональних даних» та «для уточнення даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки)», в той час як приведені формулювання відрізняються з своїм змістом від формулювання наведеного у оскаржуваній постанові (для уточнення військово-облікових даних).
Отже, колегія суддів вважає, що висновок відповідача про порушення позивачем приписів пункту 21 Порядку № 560 є хибним.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач 12.07.2024, тобто до складання відповідачем повістки про виклик позивача, уточнив персональні дані, що підтверджується наявним в матеріалах справи скрін-шотом військово-облікового документа із системи «Резерв+» (а.с. 14 том 1).
Як вбачається з повістки №299707 позивач викликався для уточнення даних, але протокол №01/2257 та постанов 01/2295 містять формулювання мети виклику до ІНФОРМАЦІЯ_6 позивача - для уточнення військово-облікових даних.
Разом з цим, ані в повітці, ані у протоколі, ані в оскаржуваній постанові не конкретизовано, яких саме даних позивача недостатньо, що зумовило необхідність його виклику для уточнення військово-облікових даних.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем вказано, що повітка про виклик позивача на 14.10.2024 була сформована 04.10.2024 через закінчення бронювання у ОСОБА_1 , з метою уточнення та оновлення інформації про склад сім'ї, стан здоров'я військовозобов'язаних, місце роботи, в той час як ОСОБА_1 не надав відомостей щодо складу сім'ї, не проходив військово-лікарську комісію для визначення ступеню придатності до військової служби.
Однак, як вкотре наголошує судова колегія, жодна із причин для виклику позивача вказаних відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, не була зазначена у оскаржуваній постанові, як умова для виклику особи до ТЦК та СП.
До того ж, за приписами примітки до статті 210 КУпАП слідує, що положення статей 210, 210-1 цього кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Таким чином, відповідальність, передбачена статтею 210-1 КУпАП не застосовується у разі можливості отримання даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти) визначено Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі по тексту - Закон № 1951-VIII).
Згідно із статтею 1 Закону № 1951-VIII єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
За змістом частини першої статті 5 Закону № 1951-VIII Держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Відповідно до частин восьмої та дев'ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема: 7) місце проживання та місце перебування; 7-1) номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти; 8-1) відомості про сімейний стан особи та відомості про членів її сім'ї (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження) - виключно за згодою призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
В силу частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді, зокрема, від:
1) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, - відомості, зазначені у пунктах 1-5, 8, 8-1, 10, 11 частини першої статті 7 цього Закону;
2) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, - відомості, зазначені у пунктах 1-7, 9, 9-1, 14, 21, 26 частини першої статті 7 цього Закону;
10) Міністерства внутрішніх справ України та інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України, - відомості, зазначені у пунктах 1-7, 9, 9-1, 14, 15, 15-1, 20, 20-1, 21, 24, 26, 27, 32 частини першої статті 7 цього Закону;
15) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, - відомості, зазначені у пунктах 7, 7-1, 8, 8-1, 11, 17, 33 частини першої статті 7 цього Закону;
17) централізованої системи державних установ, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття, - відомості, зазначені у пунктах 1-4, 7, 13, 16-2, 25 частини першої статті 7 цього Закону;
При цьому, як передбачено пунктом 8-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать відомості про сімейний стан особи та відомості про членів її сім'ї.
Виходячи з приведеного вище, колегія суддів вважає безпідставними зауваження відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що відносно позивача не було даних про склад сім'ї позивача, оскільки виходячи з приписів пункту 8-1 частини першої статті 7 та частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII вказані дані можуть бути отримані держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем не спростовано відсутність у ІНФОРМАЦІЯ_2 можливості отримати шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, персональні дані відносно позивача, що зумовило необхідність виклику останнього повісткою.
Також колегія суддів зауважує, що державні органи, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків разом з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб дотримуватись відповідних правил та процедур, установлених, у тому числі, нормами матеріального та процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їхнього порушення, уникати або відтермінувати виконання своїх обов'язків.
У пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
Разом з цим, як встановлено колегією суддів, в порушення вищенаведеного принципу відповідачем при прийнятті спірної постанови не надано жодної оцінки посиланням ОСОБА_1 на неналежне оповіщення його про необхідність прибуття 14.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для звірки військово-облікових даних.
Таким чином, з метою повного та всебічного розгляду даної справи необхідно з'ясувати факт належного інформування позивача про обов'язок з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 14.10.2024.
З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що в якості підтвердження належним чином інформування позивача про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідачем не надано жодного документа.
В той же час, судом першої інстанції витребовувалась у АТ «Укрпошта» інформація про те, чи надходили в період з 15.09.2024 по 15.10.2024 кореспонденція (лист) з ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 .
Згідно з відповіддю з АТ «Укрпошта» від 11.03.2025 було встановлено, що за повідомленням відділення №175 м. Харків з індексом 61175, рекомендований лист №0600292380701 від 06.10.2024 з позначкою «Повістка ТЦК» адресований на ім'я ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) надійшов 07.10.2024 до відділення №175 м. Харків. Доставлявся листоношею 08.10.2024 за вказаною адресою, однак вручити дане відправлення не надалось можливим, оскільки двері ніхто не відчинив. Повідомлення ф.22 про надходження рекомендованого листа було залишено в поштовій скриньці адресата. Інформування адресата за номером телефону не здійснювалось, оскільки номер телефону адресата не було зазначено на відправленні. За вищезазначеним листом до відділення №175 м. Харків ніхто не звернувся, лист з зазначенням причини «адресат відсутній за зазначеною адресою» повернутий 15.10.2024 за зворотною адресою відправнику (а.с.61-62).
У розумінні пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
З аналізу наведених норм вбачається, що повернення поштового відправлення із відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання є належним доказом вручення повістки.
Однак, відповідно до абзацу 2 та 4 пункту 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 року № 1071) (далі по тексту - Правила № 270) рекомендовані листи з позначкою “Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою “Повістка ТЦК».
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою “Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку “адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
В силу пункту 6.12.3 Регламенту внутрішньої поштової кореспонденції, затвердженого наказом АТ «Укрпошта» від 28.12.2023 № 6668 (у редакції наказу АТ «Укрпошта» (далі по тексту - Регламент №6668) рекомендовані листи з позначкою “Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Адресат (одержувач) власноруч проставляє своє прізвище та підпис у аркуші ф.8 чи іншому документі, за яким здійснюється вручення. На бланку повідомлення про вручення адресат (одержувач) у відповідному місці зазначає дату вручення рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», розписується та зазначає своє прізвище та ініціали або ім'я та прізвище.
Згідно із пунктом 6.12.4 Регламенту №6668, у разі відсутності адресата (одержувача), за зазначеною на рекомендованому листі з позначкою «Повістка ТЦК» адресою, працівник ОПЗ інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою “Повістка ТЦК » ф.22а, де додатково проставляє позначку «Повістка ТЦК», як вказано на рис.16. В аркуші ф. 8 проставляє відмітку про причину невручення, на зворотному боці відправлення зазначає дату вкладання повідомлення ф.22а до абонентської поштової скриньки.
Відповідно до пункту 6.16 Регламенту №6668 інформація щодо вручення рекомендованої письмової кореспонденції, в тому числі з повідомленням про вручення, заноситься до автоматизованої системи.
Матеріалами справи не підтверджено чи було дійсно вказано на адресованому позивачу відправленні з приміткою “Повістка ТЦК» номер телефону останнього, як і немає копії повідомлення ф. 22, із проставленням позначки “Повістка ТЦК», відмітки про причину невручення, та зазначенням на зворотному боці відправлення дати вкладання повідомлення ф.22а до абонентської поштової скриньки.
До того ж, виходячи з приведеного вище, згідно приписів пункту 41 Порядку № 560, позивач вважався таким, що належним чином оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_7 лише 15.10.2024, дня проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, тоді як особа викликалась повісткою на 14.10.2024.
Таким чином, колегія суддів вважає, що у справі відсутні докази належного повідомлення позивача про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14.10.2024.
Колегія суддів також враховує, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення та складенні протоколу № 01/2257 від 07.12.2024 позивач інформував уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_6 про те, що йому не надходили повідомлення про надходження на його адресу кореспонденції із приміткою «Повістка ТЦК», про що свідчить наявність відповідних пояснень у протоколі.
Відтак, відповідач, під час складення протоколу про адміністративне правопорушення та до винесення оскаржуваної постанови мав можливість перевірити обставини оповіщення та/або вручення повістки ОСОБА_1 , а також підтвердити або спростувати викладені ним пояснення у протоколі, однак оскаржувана постанова не містить аналізу даних про те, що позивач вважається належним чином повідомленим про явку на 14.10.2024.
В контексті наведеного, колегія суддів вважає за доречне звернути увагу на суттєвий розмір штрафу, що у свою чергу, покладає на ІНФОРМАЦІЯ_6 вимогу належним чином пересвідчитись у сповіщенні особи про необхідність прибути за викликом. Підставою для накладення адміністративного стягнення може бути визнана виключно умисна поведінка направлена на ухилення від обов'язку прибути по повістці. Відсутність ж доказів обізнання особи про існування повістки, за умови її добросовісної поведінки, не може бути підставою для накладення адміністративного стягнення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність в даній справі факту належного оповіщення позивача про необхідність з'явитись 14.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою уточнення військово-облікових даних.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності доказів з боку відповідача про доведення факту повідомлення позивача про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що у сукупності з встановленням судом апеляційної інстанції безпідставністю виклику ОСОБА_1 для уточнення військово-облікових даних є підставою для скасування спірної постанови.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю, що зумовлює прийняття рішення про задоволення вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.
З огляду на викладене, враховуючи, що порушення відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та не доведення факту вчинення адміністративного правопорушення, на яке послався заявник апеляційної скарги знайшло підтвердження під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 березня 2025 року у справі № 643/16103/24 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частини сьома статті 139 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які приведено у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України "Про судовий збір", які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Тобто при оскарженні накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Згідно зі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 3028 гривень.
Таким чином, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позову при оскарженні накладення адміністративного стягнення становив 605,60 грн (3028 грн х 0,2).
У свою чергу, частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір апеляційної скарги на рішення суду на рівні 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання апеляційної скарги при оскарженні однієї постанови про накладення адміністративного стягнення становить 908,40 грн (605,60 грн х 150%).
За матеріалами справи встановлено, що при зверненні до суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір на суму 605,60 грн, про що свідчить квитанція 0705-4173-8543-6205 від 17.12.2024 (а.с. 8 том 1) та при зверненні до суду апеляційної інстанції згідно квитанції №0.0.4273613699.1 - 910,00 грн (а.с. 85 том 1).
Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позову, то керуючись статтею 139 КАС України, слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 605,60 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 908,40 грн, а у загальному розмірі - 1 514 грн.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 19.03.2025 по справі № 643/16103/24 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення -задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № 01/2295 від 10.12.2024 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 17000 гривень.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 1 514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова