26 травня 2025 року місто Київ
справа № 760/10940/23
провадження № 22-ц/824/3911/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів:Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Жовноватюк В.С. від 9 листопада 2023 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року АТ КБ "Приватбанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що 23 червня 2017 року між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого остання отримала кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконала, чим порушила умови кредитного договору. Станом на 22 лютого 2023 року утворилась заборгованість, яка з урахуванням процентів за користування кредитом становить 44 530 грн 67 коп.
Посилаючись на викладене, АТ КБ "Приватбанк" просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 23 червня 2017 року у розмірі 44530 грн 67 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 9 листопада 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість у розмірі 44 530 грн 67 коп., яка складається: 36 213 грн 76 коп. - заборгованість за кредитом; 8 316 грн 91 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, станом на 22 лютого 2023 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" судовий збір у розмірі 2 684 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "Приватбанк" не повернуті. Відповідно до вимог статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 3 жовтня 2024 року заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Скаржник зазначає, що обґрунтовуючи право вимоги про стягнення заборгованості, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором позивач посилався на Витяг з Тарифів Банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті Банку.
Однак матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, і щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Скаржник вважає, що за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та Правила надання банківських послуг, при відсутності у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова)
форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Зазначає, що паспорт споживчого кредиту також не є документом, який може підтверджувати умови кредитування, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація змісту договору.
Вказує на те, що розрахунок заборгованості також не є документом, який може підтверджувати умови кредитування. При цьому, скаржник зауважує, що розрахунок не містить даних про вид договору, реквізитів розрахункових рахунків чи виду та номеру платіжної картки, на якому (якій) виникла заборгованість, а відтак, він не може бути належним та допустимим доказом у справі.
Таким чином, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження обставин щодо укладення кредитного договору та надання кредиту відповідачу, на думку скаржника, суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення позову.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ "Приватбанк" - Рожко С.М. заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Вказує, що у даній справі договір у встановленому законом порядку не оспорювався та не визнався недійсним, а тому вказані обставини, на думку представника позивача, свідчать про згоду відповідача з усіма умовами цього договору.
Вказує на те, що дії відповідача щодо користування кредитом, сплати заборгованості за кредитом, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості та Випискою по рахунку (зазначення транзакцій щодо поповнення рахунку) є доказом приєднання до умов і правил надання банківських послуг, тарифів, та прийняття умов, запропонованих банком, та виконанням договору, тому посилання скаржника про відсутність погодження умов кредитування є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності і спростовуються матеріалами справи.
Зазначає, що до матеріалів справи доданий належний та допустимий доказ на підтвердження розміру заборгованості відповідача за кредитним договором - детальний розрахунок заборгованості по кредиту із зазначенням розміру відсоткової ставки, сум нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі - окремо по відсотках, по тілу кредиту; суму нарахувань по кожному з видів зобов'язань, у тому числі, накопичувальним порядком. Розрахунок відповідачем не спростовано.
Також вказує на те, що з матеріалів справи вбачається, що відповідачка на підставі підписаної анкети-заяви отримала кредитні карти, що підтверджується довідкою про видані картки. На картку був встановлено кредитний ліміт, який в подальшому був збільшений, розмір та дату встановлення кредитного ліміту зазначено в довідці, яка міститься в матеріалах справи. Після отримання картки та ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг, відповідач здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, а також отримувала кредитні кошти з власної ініціативи.
Із розрахунку заборгованості та виписки по картковому рахунку чітко прослідковується, що відповідачка користувалась грошима, отримувала кошти через банкомати, розраховувалась в торгівельній мережі. Зазначає, що кошти на сплату заборгованості частково сплачувались відповідачкою, згодом знову використовувалися, про що свідчать платежі відображені в розрахунку та виписці по кредиту, однак кошти на сплату боргу вносились нерегулярно та не в повному обсязі, що призвело до утворення простроченої заборгованості.
Зазначає, що суду надані саме первісні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором. Надана суду виписка по рахунку та розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказам по справі.
Відповідач при укладенні кредитного договору була належним чином повідомлена про умови кредитування, у тому числі, щодо сплати відсотків. В підписаному (електронним цифровим підписом) відповідачем паспорті споживчого кредиту чітко вказано: ??процентна ставка - 43,2% річних (або ж 3,6% на місяць). При цьому, згідно даних відображених у розрахунку заборгованості, після погодження вказаного розміру процентної ставки, її розмір банком не збільшувався, а навпаки зменшений.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 червня 2017 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання послуг у ПриватБанку. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що відповідач погодилася з тим, що дана заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування складають між нею та банком договір банківського обслуговування.
Як вбачається з наданої позивачем довідки, ОСОБА_1 , на підставі підписаної анкети-заяви отримала кредитну картку № НОМЕР_1 , терміном дії до 05/21, тип картки-"Універсальна", кредитну картку № НОМЕР_2 , терміном дії до 02/23, тип картки-"Універсальна", кредитну картку № НОМЕР_3 , терміном дії до 07/23, тип картки-"Універсальна".
При отриманні перевипущеної кредитної картки 14 червня 2019 року відповідач підписала паспорт споживчого кредитування та була ознайомлена з умовами кредитування, зокрема і розміром процентної ставки.
З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 , вбачається, що 14 червня 2019 року їй було встановлено кредитний ліміт 8000 грн, 14 червня 2021 року було збільшено кредитний ліміт до 13 000 грн, 14 червня 2021 року кредитний ліміт було зменшено до 10 000 грн, 16 червня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 18 000 грн, 18 червня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 22 000 грн, 6 липня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 24 000 грн, 8 липня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 25 000 грн, 10 липня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 26 000 грн, 12 липня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 27 000 грн, 15 липня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 28 000 грн, 16 липня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 30 000 грн, 16 липня 2021 року кредитний ліміт зменшено до 29 000 грн, 18 липня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 31 000 грн, 19 липня 2021 року кредитний ліміт збільшено до
32 000 грн, 21 липня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 33 000 грн, 25 липня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 35 000 грн, 26 липня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 37 000 грн, 26 грудня 2022 року кредитний ліміт зменшено до 0 грн.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого АТ КБ "Приватбанк", ОСОБА_1 станом на 22 лютого 2023 року має заборгованість за договором № б/н від 23 червня 2017 року в розмірі 44 530 грн 67 коп., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту - 36213 грн 76 коп., заборгованістю за простроченими відсотками - 8 316 грн 91 коп.
Згідно виписки про рух коштів по картці, ОСОБА_1 активно користувалася рахунком, здійснювала з нього платежі, отримувала різноманітні послуги, здійснювала платежі у закладах торгівлі та харчування, переказувала грошові кошти іншим особам, знімала готівку, поповнювала картку.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статей 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з статтею 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для
договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з статтею 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
З досліджених доказів встановлено, що анкета-заява, яка підписана позичальником, містить анкетні дані ОСОБА_1 , її контактну інформацію. Зі змісту вказаної заяви також вбачається, що відповідач погодилась з тим, що дана заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування складають між нею та банком договір банківського обслуговування.
Як вбачається з наданої позивачем довідки, ОСОБА_1 , на підставі підписаного кредитного договору отримувала кредитні картки, на які встановлювався кредитний ліміт та протягом певного періоду змінювався банком.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно вказаної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пунктів 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 4 липня 2018 року № 75, бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації. Банк самостійно визначає систему організації операційної діяльності залежно від його структури, обсягів та видів банківських операцій, кількості працюючих, розвитку інформаційних технологій. Банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій. Оброблення інформації про операції та її зберігання мають виконуватися на серверах та/або іншій комп?ютерній техніці, які/яка повинні/а фізично розташовуватися на території України, за винятком збереження резервних копій, захищених із використанням відповідних засобів технічного та/або криптографічного захисту, а виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Представник позивача на підтвердження існування заборгованості у відповідача за кредитним договором надав розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитом у розмірі 44 530 грн 67 коп., яка складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 36213 грн 76 коп., заборгованістю за простроченими відсотками - 8 316 грн 91 коп.
Окрім того, представником позивача до позовної заяви було долучено виписку про рух коштів по картці, яка містить інформацію про здійснені відповідачкою операції по картці за період із 30 червня 2017 року по 1 лютого 2023 року.
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16 зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Як вбачається з наданої позивачем та дослідженої судом виписки з карткового рахунку відповідача, вона активно користувалась рахунком, здійснювала з нього платежі, отримувала різноманітні послуги, здійснювала платежі у закладах торгівлі та харчування, переказувала грошові кошти іншим особам, знімала готівку, поповнювала картку. Рух коштів по картці відповідача свідчить про те, що вона була обізнаною про списання відсотків, оскільки зазначені відомості є у її вільному доступі.
Отже, надана позивачем виписка про рух коштів по картці підтверджує обставини видачі кредиту та його розміру, а також розміру заборгованості за кредитом.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів доходить висновку про те, що наявні у справі докази в своїй сукупності підтверджують факт надання АТ КБ "Приватбанк" ОСОБА_1 кредитних коштів, користування ними та не повернення останньою таких коштів позивачу.
14 червня 2019 року ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту, за яким погодила умови надання кредитних коштів, зокрема: 0,00001% річних процентна ставка у пільговий період, 43,2 % річних процентної ставки поза межами пільгового періоду, 52,84% річних реальна процентна ставка (при користуванні лімітом за межами пільгового періоду та при погашенні мінімальними щомісячними платежами), 86,4 % річних процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту.
Перед підписанням паспорту споживчого кредиту, ОСОБА_1 власним підписом підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані, виходячи із обраних позичальником умов кредитування.
Використання ОСОБА_1 вищевказаних кредитних банківських карток під час здійснення платіжних операцій, у т.ч. за рахунок кредитних коштів наданих Банком у вигляді встановлених кредитних лімітів, підтверджується наданою Банком до суду випискою руху коштів за відкритими картковими рахунками за договором. При цьому, за вказаною
випискою зазначені залишки заборгованості після операцій, станом на час закінчення строку дії відповідної картки.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про непогодження позичальником розміру процентів за користування кредитними коштами, не підтвердження Банком видачі позичальнику кредитних коштів та безпідставне нарахування Банком процентів за користування кредитними коштами.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що протягом тривалого періоду часу відповідач користувалась кредитними коштами, за що Банк регулярно здійснював списання відсотків за користування кредитним лімітом. Однак матеріли справи не містять доказів, що з моменту встановлення кредитного ліміту на рахунку та з моменту першого списання відсотків, ОСОБА_1 висловила незгоду з такими діями банку, зокрема посилання на непогодження умов щодо сплати відсотків, тощо.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року)
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
В схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Очевидно, що дії відповідача, щодо заперечень погодження умов щодо сплати відсотків за користування кредитним лімітом, суперечить її попередній поведінці, що
проявлялася у сплаті нею відсотків за користування кредитним лімітом, які нараховувалися та списувалися Банком з 30 червня 2017 року до 1 лютого 2023 року та є недобросовісними.
За обставинами цієї справи випливає, що посилання відповідачки в апеляційній скарзі на необізнаність та не погодження умов щодо розміру процентної ставки і порядку слати відсотків, суперечить попередній поведінці відповідачки, яка полягала в тому, що впродовж тривалого періоду часу (більше 5 років) остання користувалася кредитними коштами в межах наданого кредитного ліміту та виконувала умови договору щодо погашення кредитної заборгованості, в тому числі відсотків за користування кредитним лімітом і не заперечувала їх розмір та списання до моменту звернення банку до суду з позовом.
Крім того, суд зауважує, що 14 червня 2019 року відповідачка була ознайомлена з умовами кредитування і процентною ставкою, яка повністю відповідає розрахунку заборгованості. Підпис ОСОБА_1 свідчить про обізнаність з розміром встановлених процентів за користування кредитом.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору, зокрема в частині умов щодо нарахування відсотків, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. З виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що банк списував відсотки за ставкою 3,5% на місяць.
Матеріали справи не містять доказів, що відповідач зверталася до суду позовом про визнання недійсними та неправомірними умов щодо розміру та сум відсотків, які списувалися банком протягом майже шести років користування кредитним лімітом.
Відповідач не надала власного розрахунку заборгованості з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого банком.
Об'єктивних доказів погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 також не надано, не встановлено таких і судом.
При цьому, наданий позивачем розрахунок заборгованості був оцінений судом першої інстанції за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України, у сукупності з випискою по рахунку позичальника та іншими належними і допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.
За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Натомість наданий банком до позовної заяви розрахунок заборгованості підписаний уповноваженою особою АТ КБ "Приватбанк", містить інформацію щодо предмета доказування, а отже згідно статті 77 ЦПК України є належним доказом на підтвердження позовних вимог.
Як вже зазначалося, матеріали справи не містять доказів спростування наданого позивачем розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотках.
Таким чином відповідачка на власний розсуд вирішувала чи використовувати наданий їй кредитний ліміт чи утриматися від його використання. Ключовим моментом є власне дії відповідача з ініціювання платіжної операції за рахунок не власних коштів, а за рахунок кредитних коштів, що становить собою операцію з кредитування рахунку, чим фактично акцептувала пропозицію банку з кредитування рахунку в обсязі та в межах кредитного ліміту, що свідчить про прийняття та схвалення власними діями факту кредитування рахунку в обсязі, що визначено самим скаржником, вчиняючи саме таку кількість транзакцій і в такому обсязі, в якому вона вважала за доцільневикористати запозичені кошти.
Відтак, колегія суддів вважає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вимоги АТ КБ "Приватбанк" доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок неналежного невиконання позичальником взятих на себе зобов?язань.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Белінським Віктором Анатолійовичем, залишити без задоволення.
Заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 9 листопада 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: