Справа №758/15304/24 Головуючий у 1 інстанції: Якимець О.І.
Провадження №22-ц/824/8109/2025 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
16 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Євграфової Є.П., Болотова Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 6 лютого 2025 року про повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба в справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні,-
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба в справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків викладених у мотивувальній частині, з визначенням десятиденного строку з моменту її отримання.
23 січня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшла заява про виконання ували суду з позовною заявою в новій редакції.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 27 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
31 січня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшла заява про виконання ували суду з позовною заявою в новій редакції.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 6 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження того, що позивач звертався до відповідача з пропозицією надати дозвіл на виїзд сина до Німеччини, а остання у добровільному порядку не надає відповідного дозволу, а також доказів про те чи взагалі відповідач обізнана про намір батька виїхати за межі України разом із дитиною, сторона позивача не надала. Суд прийшов до переконання, що оскільки позивач не усунув недоліки, які викладені в ухвалі суду від 27.01.2025, до суду не подано будь-яких заяв чи клопотань про продовження строку для усунення вказаних недоліків, а відтак таку необхідно повернути позивачу.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 17 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Тимчук Л.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 6 лютого 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ухвалою про залишення вказаного позову без руху визначено, що для усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно зазначити в позовній заяві своє фактичне місце проживання чи перебування, а також уточнити позовні вимоги про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України з огляду на обраний ним спосіб захисту, що було виконано представником ОСОБА_3 .
Проте в ухвалі про повернення позовної заяви, в якій зазначено, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що він звертався до відповідача ОСОБА_2 з пропозицією надати дозвіл на виїзд сина до Федеративної Республіки Німеччина у добровільному порядку. Таким чином, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи в розумінні п.3 ч.1 ст.379 ЦПК України.
Ч.2 ст.185 ЦПК України зазначається, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, зокрема, зазначається: недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
Ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви суперечить вимогам її попередньої ухвали про залишення позову без руху від 27.01.2025 року. В ухвалі про залишення без руху від 27.01.2025 суд зазначає про усунення одних недоліків, а в ухвалі про повернення позовної заяви від 06.02.2025 вказуються зовсім інші підстави для повернення позову, що є порушенням норм процесуального права в розумінні п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України.
Крім того, в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції намагається оцінити докази без відкриття провадження у справі.
Відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.
За правилом п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.
Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п.п. 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з цим, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
У пункті 1 частини 2 статті 129 Конституції України зазначено, що однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
За приписами частин 1, 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звертатися до суду на захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту у вибраний спосіб.
Згідно із частиною першою статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Цивільне судочинство відбувається на засад змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спільних правовідносин), та дає можливість ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача
Тобто, кожна сторона сама розглядає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на стороні спору, а суд розглядає справу в межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Право на звернення до суду реалізується особою у порядку, встановленому ЦПК України.
Загальні вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначені статтями 175 і 177 ЦПК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Згідно ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Частина 5 статті 177 ЦПК України визначає, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
При цьому, ЦПК України наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог щодо способу (способів) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Відповідно до частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 176 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві ( частина 2, 3 статті 185 ЦПК України).
Як вбачається із матеріалів справи, 27 листопада 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тимчук О.В., звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: Служба в справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.
Зі змісту позовної заяви, з урахуванням заяви про усунення недоліків, вбачається, що така містить достатньо інформації щодо предмета позову та обґрунтування позовних вимог позивачем. Позивач додав до заяви докази, які він вважав за необхідне надати суду.
Колегія суддів звертає увагу, що у постанові від 25 січня 2021 року у справі №201/1333/19, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини 1 статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.
Аналіз наведених норм процесуального права та правових висновків суду касаційної інстанції дає підстави зробити висновок, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Суд першої інстанції, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу (постанова Великої Палати Верховного суду від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23).
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25 січня 2024 у справі № 320/14843/23 наголосила, що неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо витребування доказів, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог, не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.
Відтак, постановляючи вказану ухвалу, суд не врахував, що остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів є завданням підготовчого засідання (ст. 189 ЦПК України)
При цьому, на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред'явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25 січня 2021 року у справі № 201/1333/19 та від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19.
З врахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, гарантованого йому законодавством.
За таких обставин, наведені в апеляційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, відтак передчасно повернув позивачу позовну заяву, з підстав не усунення недоліків позовної заяви.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (пункт 6 частини першої статті 374 ЦПК України).
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 6 лютого 2025 року про повернення позовної заяви скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя Д.Р. Гаращенко
Судді Є.П. Євграфова
Є.В. Болотов