Справа №757/58542/21-ц Головуючий у 1 інстанції: Бусик О.Л.
Провадження №22-ц/824/6403/2025 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
16 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Євграфової Є.П., Болотова Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2024 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту з відповідача на суму 70158,00 грн. та 2 270 грн. судового збору.
В обґрунтування позову зазначило, що 04 січня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено договір про надання кредиту
№ 257450650 на суму 22000,00 грн. зі сплатою процентів строком на 7 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника.
11 січня 2021 року строк платежу за договором закінчився, а відповідач не виконав свої зобов'язання, а саме: не повернув кредит та не сплатив проценти.
Станом на 06 вересня 2021 року заборгованість відповідача за договором кредиту склала: сума кредиту - 22000,00 грн., проценти за користування кредитом в Дисконтний період - 2618,00 грн та проценти за користування кредитом після Дисконтного періоду - 45540,00 грн. Загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 70158,00 грн., а також сплачений судовий збір в розмірі 2 270 грн.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2021 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Ухвалою суду від 13 червня 2024 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2021 року - задоволено.
Скасовано заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2021 року у справі №757/58542/21-ц та призначено справу до судового розгляду.
Відповідач вказувала, що не укладала 04 січня 2021 року жодних договорів з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», тим паче кредитного за № 257450650 на суму 22000 грн.
Укладення такого договору було здійснено іншою особою (шахраєм), адже в цей день ОСОБА_1 перебувала в місті Шостка Сумської області і після надходження на її телефон повідомлення про укладення від її імені кредитного договору - одразу ж в цей же день (04 січня 2021 року) звернулась до Шосткинського ВП ГУНП в Сумській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення кваліфікованого за ч.1 ст. 358 КК України.
Таким чином, відповідач не може нести цивільно-правової, або ж іншої відповідальності за здійснення 04 січня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» платіжної операції з перерахування коштів в сумі 22000 грн. на рахунок відповідача, зазначений від її імені невстановленою особою (шахраєм), та зняття цих коштів невстановленою особою з рахунку відповідача, адже спеціальний платіжний зaciб було використано без фізичного пред'явлення його ОСОБА_1 як користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05 грудня 2024 року позов ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» суму заборгованості у розмірі 70158,00 грн. та судовий збір в сумі 2 270 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 6 січня 2025 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 грудня 2024 року скасувати в частині стягнення заборгованості з відсотків у розмірі 45 540,00 грн. та ухвалити нове судове рішення, яким в цій частині позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що строк дії Договору про надання кредиту, який був укладений від її імені невстановленою особою - по 11.01.2021р. включно. За цей період, з 04.01.2021 по 11.01.2021 позивач відповідно до умов Договору нарахував проценти в сумі 2618,00 грн.
Решта заявлених позивачем до стягнення процентів у сумі 45540,00 грн. нараховані за межами строку дії кредитного договору.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1ст.7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачений ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5ст. 272 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що 04 січня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено договір про надання кредиту № 257450650 на суму 22000,00 грн. зі сплатою процентів строком на 7 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування.
Виконання позивачем (кредитором) обов'язку щодо надання грошових коштів у розмірі 22000 грн. відповідачу (позичальнику) підтверджується платіжним дорученням від 04 січня 2021 року.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено статтею 526 Цивільного кодексу України.
За приписами частин 1, 2 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідаючи перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідач заперечує укладення договору про надання кредиту №257450650, та виниклу заборгованість перед фінансовою установою та стверджує, що невідома особа таємно уклала від її імені вищевказаний кредитний договір та зняла кредитні кошти з рахунку відповідача.
На підтвердження зазначених обставин надала витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно яких, 05 січня 2021 року відомості про скоєння кримінального правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 358 КК України внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021205110000008 та розпочато досудове розслідування.
Зазначені твердження відповідача суд відхиляє, з огляду на те, що відкриття кримінального провадження по факту підроблення документів, в силу презумпції невинуватості не може свідчити про вчинення злочину відносно неї до ухвалення вироку, яким такі обставини будуть встановлені.
Отже, наявність заяви до правоохоронних органів та відкриття кримінального провадження не є належним доказом скоєння по відношенню до відповідача таємного викрадення майна. Наразі обвинувальний вирок, який є єдиним належним і достовірним доказом скоєння таємного викрадення майна відповідача, останньою не наданий.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 87 Закону України "Про платіжні послуги" (надалі ЗУ «Про платіжні послуги») надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Користувачі мають право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг внаслідок помилкової, неналежної, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.
Відповідно до ч.8 ст. 46 ЗУ "Про платіжні послуг" надавач платіжних послуг вважається таким, що виконав належним чином платіжну операцію, якщо така операція виконана на користь отримувача відповідно до унікального ідентифікатора, зазначеного ініціатором у платіжній інструкції.
Відповідно до ч.1 ст.47 ЗУ "Про платіжні послуги" надавач платіжних послуг платника зобов'язаний виконати платіжну інструкцію ініціатора протягом операційного дня з моменту прийняття ним до виконання платіжної інструкції.
Ч.1, 4 ст. 68 ЗУ "Про платіжні послуги" передбачено, що електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов'язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача.
Відповідно до ч. 4 ст. 87 ЗУ «Про платіжні послуги» платник зобов'язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією.
Згідно з п. 140 Положення НБУ «Про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» №164 від 29.07.2022 (далі Положення №164), користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
Відповідно до п.п 11 п.3 Положення №164, електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній форт дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом».
Платіжний застосунок - програмне забезпечення, що дає змогу користувачу ініціювати платіжну операцію (у тому числі за допомогою платіжних інструментів) та/ або здійснювати інші операції, передбачені договором з надавачем платіжних послуг (п.п. 23 п. 3 Положення №164).
Відповідно до п. 136 Положення №164 користувач зобов'язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень».
Відповідно до ч. 3 статті 87 ЗУ "Про платіжні послуги" платник зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну надавачу платіжних послуг, що його обслуговує, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і здійснення неправомірних дій з компонентами платіжної інфраструктури (у тому числі платіжними інструментами, обладнанням, програмним забезпеченням). У разі недотримання користувачем зазначених вимог надавач платіжних послуг, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за виконання платіжних операцій.
П. 146 Положення №164 передбачено, що власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 07.12.2020 року у справі №182/5175/16-ц, на клієнта банку - власника картки покладено обов'язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком, паролів, ПІН-кодів, СVV-кодів, як і обов'язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення інформації за рахунком.
Разом з тим, не зважаючи на обов'язок відповідача, як клієнта банку, не розголошувати (не розкривати) інформацію за рахунком, а саме паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, та обов'язок повідомлення банку у разі втрати, викрадення платіжної картки і такого розголошення, відповідач не звернулася невідкладно до банку з метою припинення операцій, які, як вона стверджує, не вчиняла.
Крім того, суд вважає, що відповідач не довела належними доказами, що незаконне використання платіжного інструменту (банківської карти), розголошення (нерозкриття) інформації за рахунком, паролів, ПІН-кодів, СVV-кодів відбулося не з її вини, або вини банку.
Аналізуючи викладене, та враховуючи невиконання відповідачем обов'язку повідомити банк про викрадення платіжної картки, суд дійшов висновку про наявність підстав для притягнення ОСОБА_1 до цивільно-правової відповідальності за невиконання умов кредитного договору №257450650.
Крім того, суд зауважує, що 14.11.2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі №2-383/2010 дійшла висновку, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору, зазначений договір недійсним не визнано, доказів того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню позичальника, було обмеженим і не відповідало його внутрішній волі.
З матеріалів справи слідує, що відповідач не виконує умови договору у добровільному порядку, внаслідок чого виникла заборгованість по сплаті суми кредиту, процентів за користування ним та проценти за прострочення терміну повернення грошей.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим представником позивача, сума непогашеного відповідачем кредиту станом на 06 вересня 2021 року заборгованість відповідача за договором кредиту склала: сума кредиту - 22000,00 грн., проценти за користування кредитом в Дисконтний період - 2618,00 грн та проценти за користування кредитом після Дисконтного періоду - 45540,00 грн. Загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 70158,00 грн.
Суд не приймає доводи відповідача про нарахування процентів поза межами кредитного договору враховуючи наступне.
Крім того, згідно п. 1.7.1 сторони погодили, що зобов'язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду;
п.1.7.2 з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 (вісімсот тридцять дев'ять цілих п'ять десятих) процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.
Враховуючи, вимоги 1.7.1 та. 1.7.2 кредитного договору, відсотки за користування кредитними коштами можуть нараховуватися лише за 90 днів після закінчення дисконтного періоду, який становить 30 днів, в розмірі 2,3 % від суми Кредиту за кожен день.
Отже, суд погоджується з доводами представника позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 22000,00 грн., проценти за користування кредитом в Дисконтний період - 2618,00 грн та проценти за користування кредитом після Дисконтного періоду - 45540,00 грн., в зв'язку з чим вказані вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 Цивільного процесуального України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали справи не містять доказів повного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором. Розмір суми заборгованості наданий позивачем відповідачем у встановленому законом порядку не спростований та й сумнівів у суду не викликає.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджена сплачена сума судового збору в розмірі 2 270 грн.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду, мотивуючи таким.
Апеляційна скарга містить доводи щодо неправомірності розрахунку позивача за нарахованими відсотками, нарахованими, на думку відповідача, поза межами строку дії кредитного договору, оскільки розрахунок суми процентів за користування кредитом зроблено за період з 04 січня 2021 року по 11 квітня 2021 року.
Умовами договору № 257450650 передбачено, що кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 22 000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту "СМАРТ" ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога". Кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником ( далі - "Дисконтний період") ( п. п.1.1., 1.2.).
Відповідач отримала кредит в розмірі 22000,00 грн, строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. (п. 1.1, 1.2). Договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На період строку, визначеного у п. 1.2 договору, нарахування процентів здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 3,65% річних, що становить 0,01% від суми кредиту за кожен день користування ним. У випадку продовження строку дисконтного періоду застосовується індивідуальна процентна ставка в розмірі 620,50% річних, що становить 1,70% від суми кредиту за кожен день користування ним. У випадку користування кредитом понад строк, визначений у п. 1.2 договору, застосовується базова процентна ставка в розмірі 620,50% річних, що становить 1,70% від суми кредиту за кожен день користування ним. З наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50% річних, що становить 2,30% в день від суми кредиту за кожний день користування ним.П. 4.4 договору встановлено, що сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України "Про електронну комерцію", що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі, визначеному в п. 1.7.2 договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ст. 625 ч. 2 ЦК України (п. 4.3 договору).
В той же час, як вбачається із розрахунків ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", нарахування відсотків здійснено наступним чином.
Сума кредиту - 22 000 грн. Проценти за користування кредитом ц Дисконтний період (22 000 грн. *1,70% = 374,00 грн. в день).
7 днів *374,00 грн. = 2618,00 грн. (з 04.01.2021 по 11.01.2021).
Згідно п. 1.7.2 Договору, наступного дня після закінчення Дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 (вісімсот тридцять дев'ять цілих п'ять десятих) процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.
Проценти за користування кредитом після Дисконтного періоду (22 000 грн. * 2,30 %= 506,00 грн в день).
90 днів * 506,00 грн. = 45 540,00 грн. (з 12.01.2021 по 11.04.2021).
Таким чином, загальна сума заборгованості за кредитним договором №257450650 від 04 січня 2021 року за період з 04 січня 2021 року по 11 квітня 2021 року (97 днів) складає
70 158,00 грн, з яких 22 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, а 2618 грн. проценти за кредитом у Дисконтний період, та 45 540 грн - заборгованість за відсотками, нарахована за період з 12 січня 2021 року по 11 квітня 2021 року.
Відповідач такий розрахунок не спростовує.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про неправомірність нарахування судом процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, в тому числі з урахуванням вимог частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки відповідно до рішення суду такі відсотки не нараховувались.
Доводи апеляційної скарги по своїй суті співпадають з тими доводами, які були заявлені позивачами в суді першої інстанції, і яким суд при вирішення справи вже надав відповідну правову оцінку, з якою погоджується і суд апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
В своєму рішенні у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
"Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх."
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами розгляду справи колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, відтак підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Є.П. Євграфова
Є.В. Болотов