Справа № 757/11162/23-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3309/2025
14 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
при секретарі Яхно П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Підпалого В.В.,-
встановив:
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом.
Позивач просила скасувати арешт з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови АА 835340 19 вересня 2007 року Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо про арешт квартири, яка належить ОСОБА_2 .
Позивач зазначає, що на момент накладення арешту, вона була єдиним власником спірної квартири. ОСОБА_2 був співвласником квартири та продав її позивачу.
ОСОБА_1 вважає, що вказаним арештом порушуються її права, як власника майна.
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2024 року у задоволенні названого позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для зняття арешту з майна в порядку позовного провадження
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про скасування арешту з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного на підставі постанови АА 835340 19 вересня 2007 року Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказана квартира належить ОСОБА_2 .
Обгрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 був співвласником квартири та продав її позивачу. На момент накладення арешту на квартиру, позивач була єдиним власником спірної квартири. ОСОБА_1 вважає, що накладеним арештом на квартиру порушуються її права, як власника майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За ч. ч.1 та 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження». Частини 3 та 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють випадки зняття арешту з майна боржника за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або за постановою державного виконавця.
Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Відповідно до ч. ч. 4 та 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
Так, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Дослідивши зміст поданої позовної заяви, колегією суддів встановлено, що між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тобто арешт майна не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується непогодження позивача з діями посадових осіб органів державної виконавчої служби з приводу відмови у знятті арешту на майно.
Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача є безпідставними, оскільки суд не повинен втручатися в діяльність інших державних органів та підміняти його шляхом задоволення позову на підставі ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 може оскаржити постанову державного виконавця про накладення арешту лише у порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України, шляхом подачі до суду скарги, а не шляхом звернення з позовом до суду, оскільки єдиною особою, яка може відповідати за можливе порушене право позивача є державний виконавець, дії якого оскаржуються саме у такому порядку.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 зазначив, що він звертався до суду із скаргою на дії державного виконавця, яку в подальшому було відкликано.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зняття арешту з майна в порядку позовного провадження, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження звернення до суду із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно ОСОБА_1 є невиправданим втручанням у право особи на володіння майном, колегія суддів оцінює критично, оскільки вказане є підставою для звернення до державної виконавчої служби із заявою про скасування накладеного арешту, а у випадку відмови - для звернення до суду із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду від 30 липня 2024 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 27 травня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко