13 травня 2025 року місто Київ
Справа № 940/1440/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3712/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Поливач Л.Д.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 17 вересня 2024 року (ухвалено у складі судді Мандзюка С.В., повне рішення складено 25 вересня 2024 року) та на додаткове рішення Тетіївського районного суду Київської області від 02 жовтня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю як жінки і чоловіка без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна
Короткий зміст позовних вимог
У 2023 році ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив:
1) встановити факт його спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю, як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу в період з січня 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
2) визнати спільною сумісною власністю: будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль Renault Megane Scenic, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2004 року випуску; бойлер Atlantic; кухонні меблі; м'який куточок та два дивани; три телевізори; пральну машину Diamond; два доїльні апарати; дровокол; млин; корморізку; дві газових плити; газовий котел; твердопаливний котел; холодильник Atlant; насосну станцію;
3) стягнути з відповідачки ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 вартості спільного автомобіля RenaultMeganeScenic, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2004 року випуску, що становить 88205 грн;
4) виділити йому зі спільної сумісної власності: один телевізор; дровокол; млин; корморізку; одну газову плиту; один диван; один доїльний апарат.
5) виділити ОСОБА_2 із спільної сумісної власності: бойлер; кухонні меблі; м'який куточок та один диван; два телевізори; пральну машину Diamond; один доїльний апарат; одну газову плиту; газовий котел; твердопаливний котел; холодильник Atlant; насосну станцію;
6) стягнути з відповідачки понесені ним судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначав, що в період часу з січня 1998 року по 04 жовтня 2023 року він проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , при цьому вони мали спільний бюджет, спільно вели побут, проживали в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де 12 лютого 2002 року позивач зареєстрував своє місце проживання. В будинку з 1998 року були зведені лише стіни та зроблено дах, а поряд з будинком була збудована літня кухня. У подальшому, за спільні кошти він із відповідачкою, проживаючи у літній кухні, будували зазначений будинок, оскільки фактично він не був придатний для проживання.
У період спільного проживання він постійно працював, тобто мав доходи, які використовувалися для забезпечення сім'ї. Водночас відповідачка не працювала, а у 2012 році, по досягненню віку, вийшла на пенсію. З відповідачкою вони займалися підсобним господарством, утримували худобу та сільськогосподарську продукцію реалізовували на ринку.
07 серпня 2023 року за заявою ОСОБА_2 позивача було знято з реєстрації місця проживання без його згоди. Також, у серпні 2021 року він із відповідачкою за 6000 доларів США купили автомобіль Renault Megane Scenic, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який 14 серпня 2021 року був зареєстрований за ОСОБА_2 . Із Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів йому стало відомо, що відповідачка 04 жовтня 2023 року змінила реєстрацію придбаного ними транспортного засобу, на невідому йому особу. На переконання позивача, спірний автомобіль з метою уникнення його поділу, відповідачка фіктивно переоформила на когось із близьких родичів, при цьому згоди на відчуження автомобіля він не давав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Тетіївський районний суд Київської області рішенням від 17 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовив; додатковим рішенням від 02 жовтня 2024 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 800 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з таким рішенням та додатковим рішенням, ОСОБА_1 21 жовтня 2024 року подав засобами поштового зв'язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі та відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення судових витрат.
Узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на незаконність оскаржуваного рішення у зв'язку із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зазначає, що відповідачем не було подано доказів того, що спірний автомобіль був придбаний за позичені кошти.
Вказує, що суд першої інстанції прийняв заперечення відповідача, натомість не надав оцінку доводам позивача, зокрема фотографіям повсякденного життя, побуту та зі святкових подій.
Зазначає, що суд неправильно відобразив покази свідка ОСОБА_3 , яка вказувала, що позивач, як чоловік, на її думку, погано ставився до відповідача, міг на неї накричати, не говорив гарних слів. При цьому свідок підтвердив спільне проживання та ведення господарства, а її думки, що сторони не були сім'єю стосувалися її особистого уявлення про сімейні стосунки, які можуть мати місце лише після реєстрації шлюбу.
Вказує, що свідчення свідка ОСОБА_4 , в частині ставлення позивача до відповідача, є аналогічними до показів ОСОБА_3 , що свідчить про домовленість зі свідками.
Наголошує, що висновки суду про відсутність доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, а тому неможливість кваліфікувати відносини сторін як сімейні, суперечать обставинам справи, встановленим в ході судового розгляду.
У решті доводи апеляційної скарги зводяться до повторного викладу фактичних обставин справи та обґрунтування позовних вимог.
Також позивач долучив до апеляційної скарги спільні фотографії та відеозапис з весілля його сина ОСОБА_5 , що відбулося 06 жовтня 2007 року, на якому відповідач як дружина позивача була в ролі весільної матері, що підтверджує наявність сімейних стосунків між сторонами та сприйняття ним один одного як чоловіка та дружини. Просив їх прийняти, обґрунтовуючи їх неподання разом із позовом тим, що син віднайшов касету з відеозаписом лише після розгляду справи судом першої інстанції.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Порхун О.П. проти апеляційної скарги заперечувала через безпідставність та необґрунтованість її доводів, просила відмовити в її задоволенні, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Також заперечувала проти приєднання нових доказів у справі, оскільки позивач пропустив визначені законом строки для їх подання та не навів поважних причин для подання таких доказів на стадії апеляційного провадження.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
У судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Неживок І.В. кожен окремо апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, просили задовольнити її вимоги з підстав, викладених у скарзі та позовній заяві.
Відповідач та її представник - адвокат Порухн О.П. кожен окремо проти апеляційної скарги заперечували в повному обсязі, просили її відхилити через безпідставність викладених у ній доводів з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд першої інстанції вважав установленим, що згідно з рішенням № 47 виконавчого комітету Тетіївської міської Ради народних депутатів від 25 жовтня 1994 року про надання дозволу на індивідуальне житлове будівництво в місті Тетієві, ОСОБА_2 дозволено будівництво індивідуального житлового будинку та господарської споруди в АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 900 кв. м (а. с 79 т. № 1).
27.05.1999 на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , Тетіївським міжміським бюро технічної інвентаризації виготовлена технічна документація (а. с. 82-83 т. № 1).
Згідно із свідоцтвом про право власності на житловий будинок, виданим 06.11.2000 виконавчим комітетом Тетіївської міської ради, цілий житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Цей будинок зареєстрований в Тетіївському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_2 і записаний в кадастровій книзі № 21 за реєстром № 4708 від 06 листопада 2000 р. (а. с. 80 т. № 1).
Згідно з Витягом № 1027 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданого 07.08.2023 відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Тетіївської міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована з 17.11.2000 ОСОБА_2 (а. с. 78 т. № 1).
Місце проживання позивача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано 12.02.2002, що підтверджується копією паспорта громадянина України (а. с. 11-13 т. № 1).
За заявою ОСОБА_2 з 07.08.2023 ОСОБА_1 знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується листом відділу реєстрації місця проживання управління адміністративних послуг виконавчого комітету Тетіївської міської ради Київської області від 07.08.2023 № 536 (а. с. 47 т. № 1).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 з 14.08.2021 по 04.10.2023 була власницею автомобіля RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_3 (а. с. 26, 124 т. № 1).
На підтвердження своїх доходів за період з 1998 року по вересень 2023 року позивач надав копії: довідки про доходи № 6906 9693 0112 1918 від 28.09.2023, трудової книжки, відомості Пенсійного фонду України про застраховану особу (а. с. 14-22, 97-99 т. № 1).
Також на підтвердження своїх позовних вимог щодо спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, позивач надав до позову фотографії, на яких зображено житловий будинок з господарськими будівлями, побутові речі, спільний відпочинок сторін та святкування сімейних свят (а. с. 38-47 т. № 1).
У ході судового розгляду судом також були допитані свідки.
Так, у судовому засіданні 27.05.2024 допитаний як свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що він знайомий з ОСОБА_1 , оскільки раніше працював разом з ним. Які були відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 йому невідомо, але знає, що ОСОБА_1 проживав в будинку ОСОБА_2 . Чи проживали вони як сім'я він не знає.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_3 повідомила суду, що вона є сусідкою ОСОБА_1 . Приблизно із 1998 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почали проживати разом в будинку ОСОБА_2 , тримали худобу та займались господарством. Чи жили вони як сім'я та чи вели спільний побут, їй невідомо.
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_7 повідомив суду, що він знайомий з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 1998 року. Він часто допомагав їм з проведенням ремонтних робіт в будинку. Зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, ОСОБА_2 продавала молочну продукцію.
У судовому засіданні 25.06.2024 допитаний як свідок ОСОБА_8 повідомив суду, що він є рідним сином ОСОБА_1 . Із 1998 року його батько почав жити разом з ОСОБА_2 в її будинку. Вони жили разом як сім'я, тримали господарство та вели спільний побут. Сам свідок допомагав батькові господарювати, оскільки ОСОБА_2 часто хворіла. Відносини між сторонами припинились в минулому році.
Допитана як свідок ОСОБА_4 повідомила суду, що вона є рідною сестрою ОСОБА_2 . Вона допомагала сестрі з будівництвом будинку. ОСОБА_1 почав жити в будинку ОСОБА_2 , коли вже будинок був збудований. Як подружжя вони ніколи не проживали, спільного бюджету у них не було. ОСОБА_1 допомагав у веденні господарства, але жодної фінансової допомоги він ОСОБА_2 не надавав. Коли ОСОБА_1 виїжджав з будинку ОСОБА_2 , то він забрав багато інструментів та техніки, які йому навіть не належали.
Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту проживання з відповідачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а відповідно і підстав для поділу майна.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення учасників справи, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу та додатково поданих в апеляційний суд доказів, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції частково не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у повному обсязі суд першої інстанції виходив із того, що:
- інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки, який породжує юридичні наслідки, передбачений СК України, що набрав чинності лише 01 січня 2004 року. КпШС України, який діяв до 01 січня 2004 року, не містив норм, що регулюють режим спільного проживання чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу. Отже, оскільки норми чинного на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - відсутні підстави для задоволення вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, зокрема, у період часу з січня 1998 по 31.12.2003;
- для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім'ї, передбачені 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов'язків. Для визнання осіб такими, що проживають однією сім'єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин;
- позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу (зокрема з 01.01.2004 по 04.10.2023) та визнання спірного майна спільною сумісною власністю сторін не є ефективним способом захисту права позивача;
- на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю позивач посилався лише на фотографії та показання свідків. Однак надані позивачем докази, зокрема роздруківки спільних фотознімків, вочевидь, з одного і того ж святкування (позивач та відповідачка одягнені у той самий одяг), свідчать виключно про наявність відносин між ними, проте не розкривають їх суті, а тому не можуть ототожнюватись із подружніми відносинами (а. с. 44-47 т. № 1);
- щодо спільного фотознімка позивача та відповідачки на фоні надувних кульок, на яких містяться написи «Надійний чоловік», «Super муж» тощо, відповідачка ОСОБА_2 пояснила, що вказані кульки з такими написами вона не купувала, бо їх замовляли діти з внуками. Вказані обставини позивачем не заперечувались (а. с. 44 т. № 1);
- коли позивач вивозив свої речі, відповідачка не чинила йому ніяких перешкод і він забрав не лише побутові речі, а також автомобіль Нива, зварювальний апарат, електродрелі, болгарки, трактор, косилку, мотокосу, пилки, генератор, компресор, циркулярку, шини до автомобіля Renault, акумулятор до автомобіля, ключі, заправник газу та багато інших дрібних побутових речей, ринви, усе з сараю тощо;
- показання свідків різняться в залежності від того, з ким із сторін вони підтримують кращі відносини, проте загалом ніхто із свідків не навів таких відомостей про факти та обставини життя сторін, які б переконали суд у тому, що дійсно між сторонами були відносини, які притаманні подружжю;
- свідок ОСОБА_6 , який у судовому засіданні 27.05.2024 спочатку повідомив суду, що він дійсно допомагав позивачу ОСОБА_1 начебто будувати будинок, в якому той проживав з відповідачкою, а саме, що вони з позивачем перевозили разом туди якісь бетонні панелі, проте, в ході подальшого допиту було встановлено, що вказані панелі знаходяться біля іншого будинку, а саме біля будинку, належного саме позивачу ОСОБА_1 , що зафіксовано на фотознімках, наданих з відзивом відповідачкою ОСОБА_2 . Вказані обставини позивачем не заперечувались (а. с. 84-85 т. № 1);
- навіть факт можливого перебування позивача з відповідачкою у близьких стосунках, що власне достеменно встановити не вдалось, може лише свідчити про те, що сторони могли підтримувати в якийсь момент інтимні стосунки, проте без доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, а тому суд не може кваліфікувати їхні відносини як сімейні;
- показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо проживання позивача ОСОБА_1 із відповідачкою ОСОБА_2 однією сім'єю, також не є достатніми доказами про наявність у них сім'ї в розумінні статті 3 СК України;
- сам факт проживання сторін у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 та факт реєстрації позивача за вказаною адресою не можуть свідчити, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. Також, ці факти не можуть бути доказами участі позивача ОСОБА_1 у будівництві зазначеного житлового будинку, а самі лише показання свідків, за відсутності інших доказів, не можуть підтверджувати обставини його участі коштами у будівництві цього нерухомого майна, зокрема розмір цієї участі.
Колегія суддів не може повністю погодитися із висновком суду першої інстанції в частині відсутності доказів сімейних відносин між сторонами в період з 2004 по 2023 рік та вказує на таке.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки, який породжує юридичні наслідки без реєстрації шлюбу, був передбачений СК України, що набрав чинності лише 01 січня 2004 року.
При цьому суд обґрунтовано вважав, що факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в цій справі є обставиною, що підлягає встановленню (фактично підставою позову) для вирішення спору про поділ майна, а не самостійною позовною вимогою, оскільки її задоволення не призведе до ефективного захисту прав позивача.
У пунктах 41, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц вказано, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи».
При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц).
Відповідно, правильною є позиція суду першої інстанції і щодо позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю.
Таким чином, первинному встановленню у цій справі підлягає обставина спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 369/3338/17, «за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені ст. 74 СК України вважати нерухоме майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою».
Щодо проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити такі факти: 1) спільне проживання однією сім'єю; 2) спільний побут; 3) взаємні права та обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).
Конституційний суд України у рішенні від 03 червня 1999 року у справі № 1-8/99 зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім'ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім'єю має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 вказано, що «проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини».
Належними і допустимими можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із подружжя; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що подружжя вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та інше (постанова Верховного Суду від 15 липня 2020 року в справі № 524/10054/16).
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України).
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зі змісту рішення суду вбачається, що суд надавав оцінку кожному доказу окремо, проте колегія судді встановила, що суд не надав належної оцінки поясненням сторін та поданим сторонами доказам в їх сукупності, відповідно до ст. 89 ЦПК України при встановленні обставин перебування сторін у фактичних шлюбних стосунках без реєстрації шлюбу з 2004 року, внаслідок чого помилково вважав недоведеним факт перебування сторін у таких стосунках.
Так, оцінюючи покази свідків, суд лише навів їх стислий зміст, з якого він зробив висновки про недоведеність усталених сімейних стосунків.
Колегія суддів враховує, що відповідач у відзиві на позовну заяву визнала обставину проживання позивача з нею в її будинку з 2002 року.
Про факт спільного проживання сторін у спірний період, а також у період, що має юридичне значення (з 2004 по серпень 2023 року), показали також допитані в суді першої інстанції свідки, зокрема ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 і це підтверджується іншими доказами, що наведені нижче.
За таких обставин, колегія суддів вважає доведеною обставину спільного проживання сторін в період з 2004 року по серпень 2023 року.
Щодо характеру відносин між сторонами колегія суддів установила, що:
- із відеозапису святкування 55-річчя (грудень 2004 року) ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_2 ставиться до нього як до свого чоловіка: цілує його, висловлює щирі вітання, вони разом стають колінами на рушник на ґанку в будинку АДРЕСА_1 ;
- із відеозапису весілля сина ОСОБА_1 - ОСОБА_8 (жовтень 2007 року) вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виступають як «батьки» нареченого, зокрема ОСОБА_8 отримує від сторін «батьківське благословення» та потім у їх супроводі прямують дорогою, ОСОБА_2 стелить рушник перед нареченими при реєстрації шлюбу та цілує їх;
- із фотографій, долучених до позовної заяви, вбачається присутність сторін і на інших заходах. На одній із фотографій видно, як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працюють на городі, що, з урахуванням показів свідків, вказує на ведення сторонами спільного господарства;
- із запису телефонних розмов вбачається як: (1) син позивача телефонує відповідачці аби вона передала слухавку ОСОБА_1 , який лежав поруч із нею. Після цього син та інша особа вітають ОСОБА_1 із днем народження. Із цього вбачається день та місяць цієї розмови: 06 грудня. Серед побажань лунають «мирного неба і перемоги», а під час розмови як ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , так і інша сторона вказують, що «в них немає світла». Із цього колегія суддів робить висновок, про рік цієї розмови - 2022, оскільки загальновідомою є обставина повномасштабного вторгнення російської федерації, що поєднана із масованими атаками на енергетичну інфраструктуру починаючи із жовтня 2022 року. У розмові також лунають плани сторін після розмови, а саме «порати корову», «завести генератора, робити корові процедуру», а також має місце спілкування щодо придбання сухого жому для худоби; (2) телефонують ОСОБА_2 , вітають із Новим Роком , враховуючи запитання «світло є?» колегія суддів виснує, що новим є 2023 рік. ОСОБА_2 повідомляє, що вони із ОСОБА_1 «сидять за столом у прихожій біля телевізора» «собі у двох» (у розумінні, що більше нікого немає);
- свідки також підтвердили і це загалом визнається ОСОБА_2 , що: (1) сторони доглядали за двома коровами, зокрема разом їх пасли, (2) ОСОБА_1 возив ОСОБА_2 на базар (ринок) продавати сільськогосподарську продукцію, кошти з реалізації якої спрямовувалися на придбання майна в будинок АДРЕСА_1 та його поліпшення, (3) ОСОБА_1 працював на городі на орендованому тракторі, (4) у господарстві сторони використовували дровокол, косарку, корморізку та іншу техніку й механізми, що були придбані за спільні кошти сторін;
- свідок зі сторони відповідача - ОСОБА_3 в суді першої інстанції показала, що: (а) знає ОСОБА_1 як «хазяїна» будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 проживала разом із ОСОБА_1 «стільки, скільки вона їх знає», тобто щонайменше з 2002 року, (в) сторони разом займалися городом та допомагали один одному, водили корів, (г) поміж людьми в них були гарні відносини, (д) перший час коли ОСОБА_1 переїхав до ОСОБА_2 , то вони жили в літній кухні, оскільки будинок був «сирий», тобто в нього був лише дах та зацементована підлога, (е) сторони разом «робили» будинок, тобто утеплили його, встановили паркан.
Оцінивши вказані обставини та надані на підтвердження них докази, враховуючи тривалість спільного проживання, колегія суддів дійшла висновку про те, що між сторонами склалися сімейні відносини притаманні подружжю, оскільки тривале, безперервне спільне проживання сторін підтверджене як показами свідків, так і самою відповідачкою, яка добровільно зареєструвала позивача у своєму будинку з 2002 року (із поясненням «вважала, що будуть нормальні відносини») у поєднанні зі стійким сприйняттям їх як подружжя оточенням свідчить про такий характер їх відносин.
Відеозаписи сімейних урочистостей 2004 та 2007 років, де ОСОБА_2 публічно виступає в ролі дружини, а ОСОБА_1 - чоловіка й батька, демонструють суспільне визнання їхніх сімейних стосунків. Свідки, зокрема родичі обох сторін, послідовно описують їх як пару, яка живе під одним дахом, доглядає худобу та веде спільне господарство.
Свідчення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про сварки, побутові непорозуміння й суб'єктивне сприйняття ОСОБА_1 як «поганого чоловіка» не спростовують сімейний характер взаємин сторін. Конфлікти, періоди незгоди та навіть різко критичні оцінки поведінки одного з партнерів є звичним явищем для будь-якої подружньої пари й самі по собі не свідчать про відсутність сім'ї. Натомість показовим є те, що після згаданих непорозумінь ОСОБА_2 протягом майже 20 років залишалася у спільному домогосподарстві з ОСОБА_1 , продовжуючи ділити побут і майно. Тривала, добровільна співжиттєва взаємодія попри періодичні негаразди свідчить про сталі, притаманні подружжю зв'язки, розірвати які можуть лише виключні та об'єктивно неприйнятні дії одного з партнерів, а не побутові суперечки чи негативні висловлювання.
Обставинами справи було доведено економічну складову сім'ї, оскільки встановлено, що сторони об'єднували доходи, отримані від спільного господарства, та спрямовували їх на придбання речей господарського призначення (дровокол, корморізку, механізми для обробітку городу), які використовували для продовження ведення господарства. Записи телефонних розмов, де сторони планують «порати корову» чи «завести генератор», підтверджують типовий сімейний побут, несумісний із моделлю «наймач-працівник» або «орендар-квартирант» стверджуваною відповідачкою. Факт, що відповідачка довірила позивачеві користування автомобілем та спільним майном, підкреслює взаємну довіру, характерну саме для подружжя.
Колегія суддів виснує, що за стандартом доказування «баланс імовірностей», відповідно до якого факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, аніж не мав місце, набагато переконливішою є версія про існування між сторонами сталих сімейних відносин, ніж припущення про «корисне співжиття». Немає іншого логічного пояснення, чому сторонні особи протягом двадцяти років добровільно інвестували б час, кошти й зусилля у спільне господарство та святкували сімейні події як одне ціле.
За вказаних обставин колегія суддів встановила, що сторони проживали однією сім'єю з січня 2004 року до жовтня 2023 року в розумінні ст. 3 СК України, а майно, набуте в цей період, має режим спільної сумісної власності.
Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Щодо поділу спільного майна
Колегія суддів установила, що за час спільного проживання без реєстрації шлюбу в період з 2004 року по серпень 2023 року сторони набули таке майно із відповідною його вартістю на дату поділу:
1) доїльний апарат «ЕМ» 2005 року виготовлення, вартістю 5 700 грн;
2) бойлер електричний «Atlantic» 2006 року виготовлення, вартістю 1 045 грн;
3) дровокол саморобний 2008 року виготовлення, вартістю 2 660 грн;
4) м'який куточок 2008 року виготовлення, вартістю 1 900 грн;
5) пральну машину «Diamond» 2008 року виготовлення, вартістю 3 705 грн;
6) газовий котел «Житомир» 2008 року виготовлення, вартістю 3 325 грн;
7) телевізор «HPC» 2011 року виготовлення, вартістю 1 900 грн;
8) насосну станцію «CAM24,1,1» 2011 року виготовлення, вартістю 2 375 грн;
9) телевізор «SONY» 2013 року виготовлення, вартістю 2 850 грн;
10) кухонні меблі «Мрія» 2013 року виготовлення, вартістю 1 709 грн;
11) твердопаливний котел саморобний 2013 року виготовлення, вартістю 5 700 грн (т. 1 а. с. 138-171).
Також сторони у серпні 2021 року придбали автомобіль «Renault Megane Scenik» 2004 року виготовлення, вартістю на момент поділу 176 410 грн (т. 1 а. с. 30-33).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19.
Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних, достовірних та допустимих доказів (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19).
Оспорюючи режим спільної сумісної власності на автомобіль, ОСОБА_2 зазначала, що придбала його, коли вже не проживала із ОСОБА_1 , за кошти, накопичені самостійно та отримані в борг від сестри.
Колегія суддів не може прийняти такі доводи відповідача, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких: (а) станом на серпень 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом та (б) допитана в судовому засіданні сестра ОСОБА_2 - ОСОБА_4 спочатку показала суду, що дала сестрі у борг 2 000 доларів США, проте в ході подальшого допиту пояснила суду, що не може пам'ятати скільки точно дала грошей сестрі. Водночас суд звертає увагу, що доказів дарування (надання в позику) грошей від свої сестри ОСОБА_2 не долучила. Також, за припущення, що гроші від сестри ОСОБА_2 таки отримала в розмірі 2 000 доларів США, та виходячи із пояснень сторін, відповідно до яких автомобіль придбавався за 6 000 доларів США, відсутні підстави вважати спірний автомобіль особистою власністю ОСОБА_2 . Суд, з огляду на родинні стосунки відповідача ОСОБА_2 та її сестри, яка є заінтересованою особою у вирішенні справи на користь відповідача, не може покази такого свідка взяти як доказ спростування презумпції спільності майна на придбаний під час спільного проживання без реєстрації шлюбу у фактичних шлюбних стосунках - автомобіль.
Судом також встановлено, що придбаний під час шлюбу автомобіль відповідачка відчужила 04 жовтня 2023 року після припинення фактичних шлюбних стосунків, без згоди позивача, не сплативши його частку вартості такого транспортного засобу.
Таким чином, указане вище майно підлягає поділу між сторонами як спільна власність.
Водночас колегія суддів визнає необґрунтованими позовні вимоги щодо поділу будинку АДРЕСА_1 з огляду на таке.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 06 листопада 2000 року виконавчим комітетом Тетіївської міської ради, цілий житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Цей будинок зареєстрований в Тетіївському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_2 і записаний в кадастровій книзі № 21 за реєстром № 4708 від 06 листопада 2000 року (т. 1 а. с. 80).
Тобто будинок набутий ОСОБА_2 до 2004 року, а тому з огляду на те, що своє право на такий будинок, позивач обґрунтовував лише фактом спільного проживання та ведення спільного господарства без реєстрації шлюбу, відсутні законні підстави для його поділу .
Відповідно до ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження доводів про те, що у спірному житловому будинку був зроблений капітальний ремонт за рахунок особистих коштів позивача чи спільних коштів, що істотно збільшило його вартість. Сам по собі наданий позивачем звіт про оцінку вказаного житлового будинку не є підтвердженням, що в результаті ремонтних робіт, проведених в період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, вартість будинку істотно збільшилась.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновками районного суду про те, що позивач не довів, що спірний будинок є спільною власністю сторін та підлягає поділу.
За приписами ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Вирішення спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Позивач просив виділити йому у власність телевізор, дровокол, млин, корморізку, газову плиту, диван та доїльний апарат.
Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення таких позовних вимог та виділення позивачу телевізора «HPC» 2011 року виготовлення та дровоколу саморобного 2008 року виготовлення. Інші об'єкти, заявлені позивачем до поділу набуті до 2004 року не підлягають поділу в порядку ст. 71 СК України.
Відповідно виділенню у власність ОСОБА_2 підлягають інші об'єкти поділу, вказані вище.
Загальна вартість об'єктів, виділених у власність позивачу становить 4 560 грн, відповідачу - 28 309 грн. Різниця - 23 749 грн, тобто 11 874,50 грн в порядку компенсації половини присудженої частини вартості майна відповідач має компенсувати позивачу.
Визначаючи вартість грошової компенсації, суд керувався висновком експерта, щодо визначення вартості майна, що підлягає поділу.
Аналогічно підлягає стягненню із відповідача на користь позивача половина вартості відчуженого без його згоди автомобіля в розмірі 88 205 грн (176 410 / 2).
Доводи відповідача про те, що позивач в жовтні 2023 року забрав автомобіль «Нива», трактор та велику кількість майна, яке вважав своїм, а тому вона нічого не повинна йому відшкодовувати суд відхиляє, оскільки відповідач не подала зустрічний позов про поділ такого майна, а тому його вартість не може бути врахована під час поділу та присудження грошової компенсації. З аналогічних підстав суд також не може врахувати доводи відповідача про те, що позивач в спірний період будував свій будинок в м. Тетієві .
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з п.п. 1, 3 ст. 376 ЦПК України Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, зокрема щодо дійсного характеру відносин між сторонами, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поділ автомобіля, побутових речей та іншого рухомого майна.
Указані обставини є підставою для скасування рішення суду в цій частині та ухвалення нового рішення про часткове задоволення відповідних позовних вимог.
Додаткове рішення суду першої інстанції як невід'ємна частина основного рішення підлягає скасуванню, а розподіл судових витрат відбувається за результатом апеляційного перегляду.
Судові витрати
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а саме 21,13 % на (100 079,50 грн / 473 645 грн * 100 %), а тому з ОСОБА_2 на його користь підлягає стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви, заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги судовий збір у загальному розмірі 2 685,10 грн (12 707,52 грн* 21,13 %).
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову.
За приписами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідач просила стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 00 грн.
Вирішуючи таке клопотання колегія суддів враховує таке.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частина третя статті 2 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції відповідач подала копію акта наданих послуг від 20.09.2024 до договору про надання правової допомоги від 22.12.2023, відповідно до якого загальна вартість послуг за Договором про надання правової допомоги становить 10 000 грн.
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, складність та категорію справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 7 800 грн, які, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, підлягають стягненню із позивача на користь відповідача в розмірі 6 151,86 грн (7 800 * 78,87%).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням викладеного, суд зобов'язує позивача, на якого покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю в розмірі 3 466,76 грн (6 151,86 - 2 685,10).
Керуючись ст.ст. 141, 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389-391ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 17 вересня 2024 року - в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поділ автомобіля, побутових речей та іншого рухомого майна - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким такі позовні вимоги задовольнити частково.
В порядку поділу спільного майна:
1) виділити ОСОБА_1 таке майно:
- телевізор «HPC» 2011 року виготовлення;
- дровокол саморобний 2008 року виготовлення.
2) виділити ОСОБА_2 таке майно:
- телевізор «SONY» 2013 року виготовлення;
- бойлер електричний «Atlantic» 2006 року виготовлення;
- кухонні меблі «Мрія» 2013 року виготовлення;
- м'який куточок 2008 року виготовлення;
- пральну машину «Diamond» 2008 року виготовлення;
- доїльний апарат «EM» 2005 року виготовлення;
- газовий котел «Житомир» 2008 року виготовлення;
- твердопаливний котел саморобний 2013 року виготовлення;
- насосну станцію «CAM24,1,1» 2011 року виготовлення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за частку у праві власності на автомобіль «Renault Megane Scenik» 2004 року виготовлення, VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_4 в розмірі 88 205 грн та грошову компенсацію за інше майно, що виділено у власність ОСОБА_2 в розмірі 11 874,50 грн.
Додаткове рішення Тетіївського районного суду Київської області від 02 жовтня 2024 року - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 3 466,76 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 23 травня 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
Л.Д. Поливач