Справа № 640/8699/19
27 травня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у письмового провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства "Укрпошта" до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог.
Київська міська дирекція АТ «Укрпошта» (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд скасувати припис про усунення виявлених порушень №КВ154/65/АВ/П від 12.02.2019.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог представник позивач зазначив, що оскаржуваний припис прийнято контролюючим органом з порушенням вимог законодавства про працю, вказує, що порушень трудового законодавства позивачем не допущено, наполягає на протиправності дій посадових осіб Головного управління Держпраці у Київській області при проведенні перевірки, тому просить задовольнити адміністративний позов.
Відповідач адміністративний позов не визнав, свої мотиви виклав у письмовому відзиві на адміністративний позов, в якому, зокрема, вказав, що контролюючим органом у відповідності до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства проведено інспекційне відвідування позивача, за наслідком якого прийнято спірне рішення. Вважає його правомірним і таким, що не підлягає скасуванню. При цьому наголошує, що відповідно до виявлених в ході перевірки порушень норм трудового законодавства та безпосередньо факту того, що порушення мали місце, уповноваженими посадовими особами прийнято правомірний припис.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
До суду 13.03.2025 надішло клопотання про заміну позивача у справі з Київської міської дирекції АТ "Укрпошта" на правонаступника - АТ "Укрпошта". Ухвалою від 19.03.2025 клопотання позивача задоволено, замінено позивача на АТ "Укрпошта", а також замінено відповідача на правонаступника - Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.
Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці 22.04.2025 скерувало відзив, з якою слідує, що відповідач проти позовних вимог заперечує.
Інших заяв до суду не надходило.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням наявних у справі доказів судом встановлені наступні обставини.
У зв'язку із надходженням скарги ОСОБА_1 Головним управлінням Держпраці у Київській області прийнято наказ №411 від 22.01.2019 «Про проведення інспекційного відвідування КМД АТ «Укрпошта» (а.с.55).
Головним управлінням Держпраці у Київській області, як підставу для видання зазначеного наказу №411, зазначено Конвенцію Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 №1985-IV та Конвенцію Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 №1986-IV, Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 №887-V, Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, статті 259 Кодексу законів про працю України, Положення про Головне управління Держпраці у Київській області від 03.08.2018 №84.
На підставі вказаного наказу видано відповідне направлення на проведення інспекційного відвідування №154 від 24.01.2019 (а.с.56).
За результатами інспекційного відвідування 05.02.2019 складено акт №КВ154/65/АВ/П інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю.
Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги трудового законодавства, а саме: статті 97 частини 4, статті 18 КЗпП України щодо невиконання умов колективного договору ПАТ «Укрпошта» на 2016-2020 роки і Угоди від 22.12.2017 з профспілковою організацією у частині виплати вихідної допомоги ОСОБА_1 у розмірі трьохмісячного середнього заробітку.
За наслідком проведеної перевірки 12 лютого 2019 року інспектором праці Головного управління Держпраці у Київській області Губським В.М. на підставі вказаного акту інспекційного відвідування від 05.02.2019 №КВ154/65/АВ складено припис про усунення виявлених порушень №КВ154/з/АВ/П та зобов'язано Київську міську дирекцію АТ «Укрпошта» усунути встановлені перевіркою порушення (а.с.32). Примірник припису 13.02.2019 отримано уповноваженою особою відповідача, що засвідчено підписом у відповідній графі.
Вважаючи вказаний припис відповідача протиправним та винесеним передчасно, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).
Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.
Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішеннях №7-рп/2003 від 10.04.2003, №9-рп/2004 від 07.04.2004, №1-рп/2007, №19-рп/2008 від 02.10.2008.
При прийнятті рішення у цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т.ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.
Щодо повноважень відповідача на проведення інспекційного відвідування і оформлення його результатів.
Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі-Положення), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).
Відповідно до Положення про Головне управління Держпраці у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2017 №84 (далі - Положення), Головне управління Держпраці у Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Згідно пункту 1 Положення про Управління, завданнями Управління, зокрема є, реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав та гарантій застрахованих осіб.
Таким чином, відповідач наділений відповідними повноваженнями щодо проведення перевірок за дотриманням законодавства про працю та видання обов'язкових до виконання приписів щодо усунення порушень законодавства про працю.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон №877-V).
Відповідно до статті 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) це - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Згідно з частиною п'ятою вказаної вище статті Закону №877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Тлумачення цієї норми вказує на те, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення в першу чергу повинні ураховувати особливості правового регулювання, визначені законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, одночасно звертаючи увагу на правила перелічені в частині п'ятій статті 2 Закону №877-V та, якщо певні правовідносини не врегульовані законами у відповідній сфері і міжнародними договорами, звертатись до інших норм Закону №877-V.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295 від 26.04.2017).
Водночас, судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Тобто, Порядок №295 втратив свою чинність з 14.05.2019 та наразі є не актуальним.
При цьому, суд зауважує, що інспекційне відвідування, за наслідками якого був винесений спірний припис, було проведено відповідно до Порядку №295 від 26.04.2017, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин. Відтак, підстав для визнання протиправними складених відповідачем на підставі цього Порядку документів за наслідками інспекційного відвідування суд не вбачає.
Статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», що ратифікована Законом України № 1985-ІV від 08 вересня 2004 року (далі - Конвенція), передбачено, що інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: а) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та с) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: і) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; іі) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; ііі) зобов'язувати вивішувати об'яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; іv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.
Тобто, як дійшов правового висновку Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі № 200/11885/18-а Конвенція визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи іншого роботодавця для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.
У той же час, у даному випадку, як вже зазначалося, позивачем не оскаржуються власне дії відповідача щодо призначення перевірки, наказ, направлення, та власне повноваження/компетенція відповідача (його посадових осіб) на вчинення інспекційних перевірок та прийняття за їх результатами відповідних рішень.
Підставою позову є незгода позивача з висновками відповідача на наслідками інспекційного відвідування.
Так, пунктом 2 Порядку №295, визначено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
За змістом пункту 3 Порядку №295, інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад, посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.
Підпунктом 1 пункту 5 Порядку №295 визначено, що підставою для здійснення інспекційних відвідувань, є звернення працівника з приводу порушення стосовно нього законодавства про працю.
Відповідно до приписів пункту 19 Порядку №295, за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об'єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування. Другий примірник акта залишається в інспектора праці (пункт 20 Порядку №295).
Згідно із пунктами 23, 24 Порядку №295 припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.
У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю.
Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник припису залишається в об'єкта відвідування.
Отже, з огляду на вказані приписи Порядку №295, суд приходить до висновку, що законодавцем прописано процедуру фіксування інспекційного нагляду суб'єкта господарювання, що відображається у відповідному Акті такої перевірки.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача, на те, що наказом Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 №1338, який був чинним на момент спірних правовідносин, затверджено форми документів, що складаються при здійсненні заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування інвалідів, серед інших і форму акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, форму припису про усунення виявлених порушень.
Суд зауважує, що на час інспекційного відвідування наказ Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 №1338 був чинний, та підлягав до застосування при здійсненні державного нагляду за додержанням законодавства про працю відповідним контролюючим органом.
Відтак, суд не встановив порушень вимог закону під час проведення відповідачем інспекційного віддівідування та винесення оспорюваного припису.
Отже, виходячи із аналізу вищевказаних положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства у системному їх зв'язку, суд приходить до висновку, що Порядком №295 на час спірних правовідносин визначалася процедура проведення інспекційного відвідування та інших заходів державного контролю та нагляду за додержанням законодавства про працю, яку відповідачем не порушено.
Щодо незгоди позивача з висновками та встановленими порушеннями під час інспекційного відвідування, що стали підставою для прийняття відповідачем спірного припису від 12.02.2019 № КВ154/65/АВ/П, суд зазначає таке.
Предметом інспекційного відвідування була перевірка відповідності умовам колективного договору розміру вихідної допомоги нарахованої ініціатору перевірки (заявниці) при звільнені на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору на підставі пункту 1 статті 40 цього Кодексу працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Інспекційним відвідуванням 05.02.2019 встановлено, що розмір вихідної допомоги при звільненні працівників КМД АТ «Укрпошта» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України було визначено Угодою від 22.12.2017 між адміністрацією ПАТ «Укрпошта» та об'єднаною профспілковою організацією ПАТ «Укрпошта».
У тексті Угоди від 22.12.2017 зазначено, зокрема, наступне: «адміністрація ПАТ «Укрпошта» та об'єднана профспілкова організація ПАТ «Укрпошта» з урахуванням вимог статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), відповідно до підпункту 7.1.16 розділу 7 «Соціальні пільги та виплати» Колективного договору ПАТ «Укрпошта» на 2016-2020 роки домовились:
1. Виходячи з операційних потреб та для забезпечення безперервності виробничих процесів у Товаристві, при розірвані трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 КЗпП України, працівникам ПАТ «Укрпошта», які на момент отримання попередження про наступне вивільнення пропрацювали останні 12 місяців у Товаристві та подали заяву про скорочення терміну попередження про наступне вивільнення, після погодження заяви з керівником Товариства, філії (безбалансового виробничого підрозділу), надається допомога в таких розмірах:
1.1. У випадку розірвання трудового договору у місячний термін з моменту отримання попередження про наступне вивільнення - в розмірі двомісячного середнього заробітку;
1.2. У випадку розірвання трудового договору у п'ятнадцятиденний термін з моменту отримання попередження про наступне вивільнення - в розмірі тримісячного середнього заробітку.
2. Допомога, передбачена пунктом 1 цієї Угоди виплачується за згодою керівника Товариства, філії (безбалансового виробничого підрозділу).
3. Угода набуває чинності з 01.01.2018 і діє до 31.12.2018».
Відповідачем під час інспекційного відвідування встановлено, що 19.12.2018 заявницю - ОСОБА_1 ознайомлено з листом-попередженням про наказ Київської міської дирекції від 14.12.2018 №1951 «Про скорочення чисельності штату», внаслідок якого посада заявниці буде виведена зі структури Киїівської міської дирекції ПАТ «Укрпошта» 15.03.2019.
ОСОБА_1 19.12.2018 подано заяву на ім'я директора Київської міської дирекції ПАТ «Укрпошта» з проханням скоротити термін попередження про наступне звільнення за скороченням штату з 24.12.2018 та виплатити допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку згідно п. 1.2 Угоди між Адміністрацією ПАТ «Укрпошта» та об'єднаною профспілковою організацією ПАТ «Укрпошта» від 22.12.2017.
На заяві проставлена начальником Центру управління персоналом ОСОБА_2 резолюція наступного змісту: «В роботу. Погоджую з виплатою одного середньомісячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України».
Наказом від 21.12.2018 №4782-п про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено 24 грудня 2018 року згідно п. 1 ст. 40 КзпП України у зв'язку зі скороченням штату з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку.
На підставі наказу від 21.12.2018 №4782-п нараховано ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку.
У письмовому поясненні, наданому під час інспекційного відвідування, КМД ПАТ «Укрпошта» заперечило обов'язок нарахувати ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат.
Частиною першою статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Процедура вивільнення працівників визначена ст. 49-2 КЗпП України. Так, ч. 1 ст. 40 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
У розумінні законодавства про працю звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є правом, але не обов'язком роботодавця.
Статтею 49-2 КЗпП України не встановлено обов'язку роботодавця скоротити термін вивільнення працівника (раніше ніж за два місяці з дати попередження), навіть, у разі надходження від працівника заяви з відповідним проханням.
Роботодавець, який повідомив працівника про заплановане вивільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, не зобов'язаний це вивільнення здійснити, оскільки він має право протягом двомісячного строку попередження скасувати свій намір провести відповідні зміни в організації виробництва і праці (які спричинили вивільнення працівника) або ж провести заплановані зміни частково.
Окрім зазначеного, згідно ст. 42-1 КЗпП України роботодавець може встановити право конкретного працівника на переважне залишення на роботі й на цій підстав відмовити працівникові у звільненні зігдно п. 1 ст. 40 КЗпП України.
У такому разі у працівника, який не бажатиме працювати у роботодавця, залишатиметься право звільнитися з роботи з інших підстав (наприклад, за угодою сторін - ст. 36 КЗпП України, або за власним бажанням - ст. 38 КЗпП України).
Відповідно до ст. 9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Передбачена Угодою від 22.12.2017 виплата вивільнюваним працівникам вихідної допомоги в розмірі двомісячного або ж тримісячного середнього заробітку є в розумінні ст. 9-1 КЗпП України встановленням додаткових, порівняно із законодавством, трудових і соціальних пільг для працівників.
Встановлена пунктом 1 Угоди від 22.12.2017 процедура погодження керівником Товариства чи філії заяви працівника про скорочення терміну попередження про наступне вивільнення зобов'язує роботодавця в разі надання ним згоди про скорочення терміну попередження про наступне вивільнення нарахувати працівникові вихідну допомогу в таких розмірах:
пункт 1.1. Угоди - у випадку розірвання трудового договору в місячний термін з моменту отримання попередження про наступне вивільнення - в розмірі двомісячного середнього заробітку;
пункт 1.2. Угоди - у випадку розірвання трудового договору у п'ятнадцятиденний термін з моменту отримання попередження про наступне вивільнення - в розмірі тримісячного середнього заробітку.
Отже, у розумінні п. 1 Угоди надання роботодавцем згоди на скорочення терміну попередження про наступне вивільнення зобов'язує його нарахувати працівникові вихідну допомогу в розмірі, визначеному пунктами 1.1., 1.2. Угоди.
На підтвердження вказаного висновку свідчить відсутність у тексті Угоди від 22.12.2017 між Адміністрацією ПАТ «Укрпошта» та об'єднаною профспілковою організацією ПАТ «Укрпошту» обов'язку роботодавця погодити заяву працівника про скорочення терміну попередження про наступне вивільнення.
Що стосується посилання позивача на пункт 2 Угоди щодо виплати допомоги, передбаченої пунктом 1 цієї Угоди за згодою керівника, то пункт 1 Угоди не суперечить пункту 2 цієї Угоди, оскільки в пункті 1 конкретизовано процедуру надання роботодавцем своєї згоди на виплату вихідної допомоги при вивільненні працівників, про яку зазначено в пункті 2.
Відтак, відповідно до пункту 1 Угоди погодження роботодавцем скорочення терміну повідомлення про вивільнення встановлює обов'язок нарахувати вихідну допомогу в розмірі, передбаченому пунктами 1.1., 1.2. Угоди.
Тобто, погодження роботодавцем скоротити термін повідомлення про вивільнення повинне трактуватись як одночасна згода, про яку зазначено в пункті 2 Угоди, здійснити виплату вихідної допомоги в розмірі, визначеному пунктами 1.1., 1.2. Угоди.
З огляду на наведене, суд не погоджується з доводами позивача про протиправність висновків і результатів за наслідками інспекційного відвідування відповідачем.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов до висновку про доведення відповідачем правомірності оспорюваного припису від 12.02.2019, відтак суд не встановив підстав для задоволення адміністративного позову.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на відхилення позовних вимог, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства "Укрпошта" до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 27 травня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- Акціонерне товариство "Укрпошта" (місцезнаходження: вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 21560045);
відповідач:
- Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (місцезнаходження: вул. Вавилових, 10, м. Київ, 04060, код ЄДРПОУ 44681053).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.