27 травня 2025 року м. Рівне №460/7309/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування і невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання нарахувати і виплатити такий середній заробіток за період з 07.08.2024 по 07.02.2025 та з 07.08.2024 по 28.03.2025 з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу та з 07.08.2024 його звільнено у запас, а також виключено зі списків особового складу. Повідомлено, що позивачу не нараховано та не виплачено при звільненні належних сум грошового забезпечення, що встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №460/12065/24. У зв'язку з цим відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу вказані виплати в судовому порядку. Позивач повідомив, що дане рішення відповідачем виконано та нараховано позивачу заборгованість в сумі 332539,38 грн. Вказав, що відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З огляду на наведене, позивач стверджує про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 24.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав. На обґрунтування заперечень зазначив, що позивач не вважається звільненим з військової служби, а лише переведений на нове місце роботи, де продовжує проходити військову службу і отримувати грошове забезпечення. Вважає, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні. З огляду на наведене, просив в задоволенні позову відмовити.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 з березня 2015 року по серпень 2024 року проходив військову службу в структурних підрозділах ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з витягом з Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №220 від 07.08.2024 підполковника ОСОБА_1 , начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - АДРЕСА_1 та з 07.08.2024 виключити зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №460/12065/24, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 частково задоволено. Зокрема, Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неврахування вимог абза.4, 5, 6 пункту 5 постанови КМУ від 17.07.2003 №1078 при обрахунку ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 07.08.2024. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 07.08.2024 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного судового рішення відповідачем нараховано та 28.03.2025 виплачено позивачу перераховане грошове забезпечення в сумі 332539,38 грн та 291407,51 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача, долученою до матеріалів справи.
Вважаючи протиправним несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується і виходить з такого.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).
За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами 2, 4 ст. 9 Закон №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Іншими словами, стаття 116 КЗпП оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби всі належні йому суми на день виключення зі списків особового складу військової частини. Отже, грошове забезпечення належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України. В свою чергу, положеннями статті 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У разі невиплати повного грошового забезпечення на день звільнення військовослужбовця зі служби, підлягає застосуванню відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення).
Відповідно до пункту 83 Положення військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби, рівня їх професійної компетентності, особистих якостей і досягнень та відповідності характеристикам посад, визначених Міністерством оборони України. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.
Згідно з пунктом 233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 242 цього Положення, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
Разом з тим, вказаним Положенням визначені не тільки питання звільнення військовослужбовців, визначені також питання переміщення військовослужбовців.
Так, пунктом 110 Положення визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: - між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування; - між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України; - між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Форма та порядок надання клопотання визначаються Міністерством оборони України.
Переміщення осіб офіцерського складу між видами Збройних Сил України, з'єднаннями, військовими частинами та оперативними командуваннями, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи.
Призначення на посади, що належать до номенклатури посад нижчої посадової особи, здійснюється наказами тих командирів (начальників), до номенклатури призначення яких належать посади, з яких переміщуються військовослужбовці.
Отож, законодавством відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.
У випадку переміщення військовослужбовця, такий продовжує нести військову службу та отримувати грошове забезпечення.
Як свідчить зміст витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №220 від 07.08.2024 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу центру і вважається таким, що вибув до нового місця служби.
Таким чином, позивач не звільнявся з військової служби, а лише виключений із списків особового складу територіального центру комплектування та вибув до нового місця служби, тобто фактично відбулося переміщенням позивача на інше місце роботи, де він продовжує проходити військову службу.
Суд звертає увагу, що "переміщення на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої" та "звільнення з військової служби» не є тотожними визначеннями. При цьому, військовослужбовець має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише в разі звільнення з військової служби.
З огляду на наведене та беручи до уваги ту обставину, що питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) без фактичного звільнення положеннями статі 117 КЗпП України не регламентуються, суд вважає, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 не виникло обов'язку щодо нарахування і виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку за період з 07.08.2024 по 07.02.2025 та з 07.08.2024 по 28.03.2025.
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні даного спору, з огляду на встановлені обставини, дійшов висновку, що дії відповідача вчиненні в порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством, в межах наданих йому повноважень, обґрунтовано і правомірно. В той час як порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.
За наведеного, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Правові підстави для застосування ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 27 травня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Суддя Д.П. Зозуля