23 травня 2025 року Справа № 640/11110/20 Провадження №ЗП/280/611/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справ
за позовом ОСОБА_1
до Апарату Ради національної безпеки і оборони України
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Ради національної безпеки і оборони України (далі - Апарат РНБО України, відповідач), у якому просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у задоволенні запиту позивача на інформацію від 27.04.2020 (лист від 30.04.2020 № 273/22-01);
зобов'язати відповідача повторно розглянути запит позивача на інформацію від 27.04.2020 протягом 5 робочих днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.
На обґрунтування позовних вимог посилається на приписи Закону України «Про доступ до публічної інформації» та зазначає, що відмова у наданні інформації у зв'язку з тим, що остання належить до категорії інформації з обмеженим доступом, допускається лише з одночасним обґрунтуванням розпорядником публічної інформації того, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини (так званий «трискладовий тест»). Водночас, на думку позивача, лист, яким відповідач відмовив у задоволенні його запиту, не містить обґрунтування наявності усіх умов, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а лише містить посилання на належність такої інформації до службової, що не відповідає вимогам згаданого Закону. Отож, наявні підстави для визнання відмови у задоволенні запиту на інформацію від 27.04.2020 протиправною. Оскільки оскаржуваними протиправними діями було порушено право позивача на доступ до публічної інформації, вважає, що воно підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути його запит на інформацію з урахуванням висновків суду протягом 5 робочих днів з дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2020 у відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач позов не визнав, 17.06.2020 надав до суду відзив (вх. №03-14/83368/20), в якому зауважує, що твердження позивача про протиправність дій Апарату РНБО України є помилковим, адже не враховує особливості поводження з матеріалами, які містять службову інформацію, та визначену законодавством специфіку опрацювання запитів на інформацію, що міститься у документі, якому присвоєно гриф "Для службового користування", а також виготовлення копій відповідного документа, яка може надсилатися запитувачеві. Підкреслює, що Апарат РНБО України, отримавши від Служби безпеки України у паперовому вигляді лист від 21.04.2020 № 8/5/2-4399дск з додатками на 190 аркушах, не мав підстав для розумного сумніву у тому, що Службою безпеки України не дотримано вимог пункту 10 Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 736, (включає застосування так званого "трискладового тесту") під час обмеження доступу до інформації, яка міститься у листі від 21.04.2020 № 8/5/2-4399дск та додатках до нього, у зв'язку з чим Апарат Ради повинен був забезпечити поводження з відповідною інформацією та її матеріальними носіями (документами) відповідно до вимог законодавства та присвоєного грифа. Водночас, Апарат Ради, отримавши запит на інформацію від позивача, був позбавлений об'єктивної можливості зробити зазначений перегляд документа з метою проведення наведеної вище перевірки, адже п. 87 Інструкції № 736 прямо встановлено, що рішення про скасування грифа "Для службового користування" (в тому числі для забезпечення можливості надання інформації на запит) чи його підтвердження приймається комісією з питань роботи із службовою інформацією установи-розробника документа або відповідною комісією установи-правонаступника чи установи вищого рівня, якщо установа-розробник документа припинила свою діяльність. Таким чином, наголошує, що в силу наведених вище обставин, Апарат РНБО України не мав і зараз не має повноважень щодо контролю над інформацією, яка відображена у листі Служби безпеки України від 21.04.2020 № 8/5/2-4399дск (включаючи додатки до нього), адже фактично отримав її з тим, щоб на засіданні Ради національної безпеки і оборони України її члени мали можливість обговорити і вирішити відповідне питання. У силу специфічності ситуації, зазначені повноваження має лише Служба безпеки України, про що було поінформовано позивача. В свою чергу Апарат Ради, повідомивши позивачу на його інформаційний запит про те, що Службою безпеки України в установленому порядку обмежено доступ за інформації, зазначеній у його запиті, та встановлено заборону на будь-яке тиражування (копіювання) відповідного листа, діяв обґрунтовано, неупереджено, добросовісно, розсудливо на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2020 заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог від 29.10.2020 повернуто без розгляду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2020.
Ухвалою Верховного Суду від 23.02.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі №640/11110/20 за позовом ОСОБА_1 до Апарату РНБО України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії повернуто особі, яка її подала.
19.03.2025 матеріали адміністративної справи №640/11110/20 надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2025 зазначену справу передано на розгляд головуючому судді Батрак І.В.
Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 19.03.2025 прийнято справу №640/11110/20 (ЗП/280/661/25) до свого провадження, продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному ст. 262 КАС України.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
11 квітня 2020 року на офіційному вебсайті Служби безпеки України (https://ssu.gov.ua/ua/news/7/category/21/view/7432) було оприлюднено інформацію, за якою «Служба безпеки України пропонує продовжити санкції щодо російських соціальних мереж «Одноклассники» та «ВКонтакте» ще на 3 роки. Відповідні пропозиції Голова Служби Іван Баканов вніс до Ради національної безпеки і оборони України.»
23 квітня 2020 року на офіційному вебсайті Служби безпеки України (https://ssu.gov.ua/ua/news/2/category/21/view/7487) було оприлюднено інформацію, за якою «Голова Служби безпеки України Іван Баканов вніс до Ради національної безпеки і оборони додаткові пропозиції щодо продовження санкцій проти російських веб-ресурсів та програмних продуктів. Зокрема, він пропонує продовжити санкції не лише проти «Вконтакте» та «Одноклассники», але й проти «Яндекс», «Mail.ru», «Доктор Веб», «Касперский», «1С» і «Парус».
27 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Апарату РНБО України із запитом на інформацію, у якому просив надати йому електронні (скановані) копії документів, які фіксують пропозиції Служби безпеки України щодо продовження санкцій щодо «Вконтакте», «Одноклассники», «Яндекс», «Mail.ru», «Доктор Веб», «Касперский», «1С» і «Парус».
Листом від 30.04.2020 № 273/22-01 відповідач повідомив позивача про те, що з метою підготовки засідання РНБО України Секретар РНБО України Олексій Данилов направив листи до визначених Законом України «Про санкції» суб'єктів подання пропозицій щодо застосування обмежувальних заходів (санкцій). На підставі наданих пропозицій Апаратом РНБО України підготовлено проєкт рішення РНБО України. Щодо питання запиту позивача поінформовано, що матеріали, які готуються Апаратом РНБО України для розгляду на засіданні РНБО України, до прийняття Радою відповідного рішення мають гриф обмеження доступу і не підлягають оприлюдненню Також повідомлено, що документи від Служби безпеки України, які містять пропозиції щодо застосування санкцій до згаданих у запиті російських соціальних мереж й Інтернет-сервісів, мають гриф «Для службового користування» та заборону на їх копіювання.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у задоволенні запиту на інформацію протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
За правилами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації (ст. 3 Закону № 2939-VI).
Частиною 2 ст. 1 Закону № 2939-VI передбачено, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Такі випадки встановлені ч. 1 ст. 6 Закону № 2939-VI, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Стаття 23 Закону № 2939-VI передбачено право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації, згідно із пунктами 3, 4 частини другої якої запитувач має право оскаржити ненадання відповіді на запит на інформацію, а також надання недостовірної або неповної інформації.
При цьому, оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (ч. 3 ст. 23 Закону № 2939-VI).
Отже, системний аналіз норм п. 2 ч. 1 і п. 3 ч. 4 ст. 22 Закону № 2939-VI дає підстави для висновку, що відмова у наданні інформації у зв'язку з тим, що остання належить до категорії інформації з обмеженим доступом, допускається лише з одночасним обґрунтуванням розпорядником публічної інформації того, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини (так званий "трискладовий тест").
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 9901/510/18 та постанові Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №554/11837/14-а.
Водночас, слід зазначити, що ст. 9 Закону № 2939-VI до службової відносить інформацію:1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці (частини перша цієї статті).
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону (ч. 2 ст. 9 Закону № 2939-VI).
Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі (ч. 3 ст. 9 Закону № 2939-VI).
Аналіз положень Закону № 2939-VI щодо конфіденційної інформації дає підстави виокремити такі її ознаки: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб'єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (ч. 1, 2 ст. 13 Закону № 2939-VI); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до визначеної інформації, в тому числі й конфіденційної (ч. 5 та 6 ст. 6 Закону № 2939-VI).
Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до неї.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог п. 1-3 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI.
Ці вимоги є «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. Доступ до інформації може бути обмежено за умови додержання сукупності всіх трьох підстав.
Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».
Суд зауважує, що положення ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що ст. 1 Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту».
Отже, обов'язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Суд підкреслює, що відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник інформації у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових «трискладового тесту» означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 806/1959/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №9901/249/19.
З огляду на встановлені обставини спірних правовідносин у справі, Служба безпеки України листом від 21.04.2020 № 8/5/2-4399дск надіслала до Апарату РНБО України у паперовому вигляді свої пропозиції щодо застосування, скасування або продовження дії санкцій - "актуалізовані відомості щодо пропозицій Служби безпеки України стосовно застосування, скасування та внесення змін до спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до 451 юридичних та фізичних осіб терміном на 1 та 3 роки" - у формі Переліку юридичних та фізичних осіб, до яких Службою безпеки України пропонується застосування обмежувальні заходи (санкції) терміном на 1 та 3 роки (усього на 190 аркушах).
Зазначений документ, серед іншого, містив відомості стосовно суб'єктів, які мають пряме та/або безпосереднє відношення до російських соціальних мереж «Вконтакте» та «Одноклассники», але й проти «Яндекс», «Mail.ru», «Доктор Веб», «Касперский», «1С» і «Парус».
Зазначена вище кореспонденція надійшла до відповідача від Служби безпеки України з грифом "Для службового користування". Крім того, Служба безпеки України, яка є установою-розробником зазначеного документа з грифом "Для службового користування", в установленому порядку зазначила на документі інформацію про заборону на розмноження (копіювання) такого документа в інших установах, зокрема Апараті РНБО України, який отримав перший примірник цього документа.
На зворотному боці останнього аркуша примірника документа (від 21.04.2020 № 8/5/2-4399дск), що надісланий Службою безпеки України до Апарату РНБО України зазначено зокрема, що документ виготовлений у двох примірниках (перший - адресату, другий до справи СБУ), а також п. 2.7 Переліку, згідно з яким установою-розробником (СБУ) інформацію віднесено до службової.
Таким чином, станом на дату надання відповіді позивачу в Апараті Ради відсутня електронна (сканована) копія листа Служби безпеки України від 21.04.2020 № 8/5/2-4399дск та додатків до нього на 190 аркушах.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 30.04.2020 № 273/22-01 Служба забезпечення доступу до публічної інформації та зв'язків із ЗМІ Апарату РНБО України повідомила позивачу, що документи від Служби безпеки України, які містять пропозиції щодо застосування санкцій до згаданих у запиті російських соціальних мереж й Інтернет-сервісів, мають гриф "Для службового користування" та заборону на їх копіювання..
В цьому контексті суд зазначає, що єдині вимоги до ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, зібрану під час провадження оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, діяльності у сфері оборони держави, та іншу службову інформацію, в органах державної влади, інших державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим визначає Типова інструкція про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 №736 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція №736).
Згідно з приписами п. 9 і 10 Інструкції № 736 питання щодо необхідності присвоєння документу грифа "Для службового користування" вирішується виконавцем або посадовою особою, яка підписує документ, відповідно до переліку відомостей та з дотриманням вимог ч. 2 ст. 6 та ст. 9 Закону № 2939-VI.
До прийняття рішення про присвоєння документу грифа "Для службового користування" зазначені особи повинні:
1) перевірити, чи належить інформація, яку містить документ, до категорій, визначених у ч. 1 ст. 9 Закону № 2939-VI;
2) встановити, чи належить відповідна інформація до такої, доступ до якої згідно із законом не може бути обмежено, в тому числі шляхом віднесення її до службової інформації;
3) перевірити дотримання сукупності вимог, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI.
В окремих випадках питання щодо необхідності присвоєння документу грифа "Для службового користування" може бути розглянуто комісією з питань роботи із службовою інформацією за поданням посадової особи, яка підписуватиме документ.
Інструкція № 736 не містить обов'язку установи-розробника документа, якому присвоєно гриф "Для службового користування", доводити адресатам, яким вони надсилають такі документи, обґрунтованість рішень своїх працівників (виконавця документа або керівника, що його підписав) щодо віднесення інформації до категорії службової, адже згідно з положеннями п. 12 Інструкції № 736 відповідні суб'єкти несуть персональну відповідальність за недотримання вимог встановленого законодавством порядку поводження з відповідною категорією інформації.
Позначення установою-розробником на підготовленому документі грифа "Для службового користування" є необхідною і достатньою умовою для іншої установи, яка отримала відповідний документ, вважати дії установи-розробника щодо обмеження доступу до відповідної інформації правомірними, у зв'язку з чим - забезпечити належне поводження із отриманою інформацію.
Контроль за дотриманням відповідного порядку здійснюють керівники установ (державних органів тощо), а за обігом документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію - уповноважені підрозділи Служби безпеки України, шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до наказу Центрального управління Служби безпеки України від 18.08.2017 № 471 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2017 р. за № 1127/30995).
Отже, Апарат РНБО України, отримавши від Служби безпеки України у паперовому вигляді лист від 21.04.2020 № 8/5/2-4399дск з додатками на 190 аркушах, не мав підстав для розумного сумніву у тому, що Службою безпеки України не дотримано вимог п. 10 Інструкції № 736 (включає застосування так званого "трискладового тесту") під час обмеження доступу до інформації, яка міститься у згаданому вище листі від 21.04.2020 № 8/5/2-4399дск та додатках до нього, у зв'язку з чим Апарат Ради повинен був забезпечити поводження з відповідною інформацією та її матеріальними носіями (документами) відповідно до вимог законодавства та присвоєного грифа.
Крім того, правомірність дій відповідача підтверджується положеннями п. 85 Інструкції №736, за приписами якого у разі надходження до установи запиту на інформацію, що міститься у документі, якому присвоєно гриф "Для службового користування", здійснюється з урахуванням вимог п. 87 цієї Інструкції перегляд такого документа з метою перевірки відповідності запитуваної інформації сукупності вимог, передбачених ч. 2 ст.6 Закону № 2939-VI, щодо обмеження доступу до інформації на момент надходження запиту. Авторові запиту надається інформація в тій частині, доступ до якої відповідно до зазначеного Закону не обмежено.
Приписи п. 87 Інструкції №736 встановлюють, що рішення про скасування грифа "Для службового користування" чи його підтвердження приймається комісією з питань роботи із службовою інформацією установи - розробника документа або відповідною комісією установи-правонаступника чи установи вищого рівня, якщо установа - розробник документа припинила свою діяльність.
Аналіз змісту зазначених вище положень свідчить про те, що перевірка відповідності запитуваної інформації сукупності вимог, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI має відбуватися з урахуванням рішення розробника документа, у даній справі - Служби безпеки України.
Таким чином, в силу наведених вище обставин, Апарат РНБО України не мав повноважень щодо контролю над інформацією, яка відображена у листі Служби безпеки України від 21.04.2020 № 8/5/2-4399дск (включаючи додатки до нього), адже фактично отримав її з тим, щоб на засіданні РНБО України її члени мали можливість обговорити і вирішити відповідне питання. У силу специфічності ситуації, зазначені повноваження має лише Служба безпеки України, про що і було поінформовано позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Апаратом РНБО України не допущено порушень вимог Закону № 2939-VI, а повідомивши позивачу на його інформаційний запит про те, що Службою безпеки України в установленому порядку обмежено доступ за інформації, зазначеній у його запиті, та встановлено заборону на будь-яке тиражування (копіювання) відповідного листа, відповідач діяв у визначений чинним законодавством спосіб та в межах наданих повноважень.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.
При цьому щодо решти доводів сторін слід зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 243, 243-246 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Ради національної безпеки і оборони України (01220, м. Київ, вул. Банкова, 11, ЄДРПОУ 21656169) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак