27 травня 2025 року Справа № 280/3979/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Артоуз О.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Оріхівська виправна колонія (№ 88)" (70550, Запорізька область, Пологівський район, село Мала Токмачка, вулиця Привокзальна, буд. 7, ЄДРПОУ 08563524) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
16 травня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної установи "Оріхівська виправна колонія (№ 88)" (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправними дії Державної установи «Оріхівська виправна колонія (№ 88)» щодо нарахування в період з 29.01.2020 по 26.12.2022 ОСОБА_1 складових грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, який визначений наказом МЮУ від 13.03.2018 № 685/5 «Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», та постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати Державну установу «Оріхівська виправна колонія (№ 88)» здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення та премії), в тому числі грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні, за період з 29.01.2020 по 26.12.2022 включно, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за спеціальне звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням раніше виплачених сум; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням раніше виплачених сум; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, за період з 01.01.2022 по 26.12.2022 з урахуванням раніше виплачених сум, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 (в її первісній редакції) «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати Державну установу «Оріхівська виправна колонія (№ 88)» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію, за своєчасно невиплачене грошове забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплат».
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та докази поважності причин його пропуску.
22 травня 2025 року позивачем через систему «Електронний суд» надано до суду клопотання в якому останній наголошу на тому, що під час проходження служби Позивачем в державній установі «Оріхівська виправна колонія (№ 88)» в період часу який оскаржується з 29.01.2020 по 26.12.2022 (день звільнення зі служби за ст. 77 п. 4 ч. 1 закону України «Про національну поліцію» у зв'язку зі скороченням штату), у нього не виникало ніяких сумнівів щодо вірності нарахування грошового забезпечення щомісяця за вказаний період часу тому він не міг реально об'єктивно розуміти, що його права порушуються. Наказом ТУ ССО у Запорізькій області № 512 о/с від 02.12.2024 на позивача було покладено тимчасове виконання обов'язків з 02.12.2024 по 01.04.2025 року за вакантною посадою начальника юридичної служби ТУ ССО у Запорізькій області. За цей період часу позивач для виконання обсягів службових обов'язків, завдань та підвищення рівня своїх знань досить багато був пов'язаний з судовою практикою судів різних інстанцій. Так в березні місяці 2025 року під час виконання службових завдань позивач переглядаючи єдиний державний реєстр судових рішень ознайомився з рішенням від 14.02.2025 по справі 280/11396/24 Запорізького окружного адміністративного суду, в якому йшла річ щодо перерахунку грошового забезпечення згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказу Міністерства юстиції України від 13.03.2018 № 685/5. Відтоді позивач дійшов висновку про можливе порушення його прав з приводу нарахування йому грошового забезпечення в період часу вказаного вище та обов'язку захистити свої права. Для отримання письмового підтвердження яким чином позивачу вираховувався посадовий оклад та оклад за спеціальним званням, останній надіслав запит до Державної установи «Оріхівська виправна колонія (№ 88)». На запит позивача № 3.3/483-2025/С-427 від 30.04.2025, зареєстрованого за вхідним номером 200, щодо надання інформації про порядок розрахунку грошового забезпечення у період проходження служби з 29.01.2020 по 26.12.2022, державною установою «Оріхівська виправна колонія (№ 88)» надано довідку в якій зазначено, що посадовий оклад та оклад спеціальним званням встановлювались за період з 29.01.2020 по 26.12.2022 відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом МЮУ від 28.03.2018 № 925/5. Розмір посадового окладу розраховувався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, який визначений наказом МЮУ від 13.03.2018 № 685/5 «Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України». В подальшому детально вивчивши обставини, позивач вирішив звернутися з позовною заявою для захисту своїх прав до суду з метою вирішення справи по суті. Позивач вважає, що строк на звернення до суду з цим адміністративним позовом порушено ним з поважних об'єктивних причин, і тому просить суд поновити строк на звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінивши доводи вказаного клопотання суд дійшов наступних висновків.
Подане клопотання не містить заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазначеною статтею визначаються строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Згідно зі ст. 233 Кодексу законів про працю України (в редакції до 18.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України (в редакції до 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 07.09.2023 у справі №620/1201/23.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №580/12642/23.
До 18 липня 2022 року включно Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Отже, право на звернення позивача з цим позовом не обмежене будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у рішенні від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 20.11.2023 року у справі №160/5468/23.
Згідно п. 1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З урахуванням правового висновку, що міститься у постанові Cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 Кодексу законів про працю України, почався 01 липня 2023 року.
Таким чином, 01.10.2023 був останнім днем строку звернення для позовних вимог, що заявлені за період часу в межах строку дії карантину.
Позовні вимоги заявлено за період з 29.01.2020 по 26.12.2022.
Право позивача на звернення до суду із вимогами щодо нарахування, виплати, стягнення грошового забезпечення (в тому числі сум індексації), належного/виплаченого за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком.
Отже, стосовно періоду з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року строк звернення до суду не пропущено.
Для правовідносин щодо нарахування, виплати, стягнення грошового забезпечення (в тому числі сум індексації), які виникли з 19 липня 2022 року, строк звернення до суду за вирішенням спору відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX) обмежений трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Позивач, отримуючи грошове забезпечення щомісяця, знав про його розмір, а також мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обчислене та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок.
Суд вважає, що саме з дня отримання грошового забезпечення за відповідний місяць позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав неправильним нарахуванням (ненарахуванням) грошового забезпечення.
Тобто, за період з 19 липня 2022 року по 26 грудня 2022 року строк звернення до суду пропущено.
При цьому дана позовна заява направлена на адресу суду лише 16.05.2025.
Оцінюючи доводи заяви позивача про поновлення строку звернення до суду суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31.03.2020 по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).
При цьому, з наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Суд наголошує, що звертаючись до суду з відповідною заявою позивач зобов'язаний підтвердити наведені у ній доводи належними доказами чого ним зроблено не було.
Верховний Суд в постанові від 31.10.2023 по справі № 400/5692/22 зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Звернення позивача до відповідач не змінює дати з якої він дізнався про порушення його прав, а лише свідчить про те, що позивач почав вживати активних дій, направлених на відновлення його порушених прав.
Верховний Суд в постанові від 20.12.2023 по справі № 420/4212/23 вказав, що особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Позивач у заяві про поновлення пропущеного строку звернення не вказав жодного аргументу щодо поважності причин пропущеного строку на звернення до суду.
Необізнаність позивача щодо наявності певної судової практики не свідчить про наявність підстав вважати про наявність об'єктивно непереборних підстав які заважали йому своєчасно звернутися з даним позовом до суду.
Більш того, суд наголошує на тому, що за умови виявлення належної активності та небайдужості, у позивача існувала об'єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений законом строк.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
За таких обставин, за відсутності доказів іншого, суд доходить висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Відповідно до частини п'ятої статті 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Згідно з п. 9 ч. 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Частинами 1-2 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 26 грудня 2022 року.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 122-123, 160, 161, 167, 169, 171, 243, 248 КАС України, суддя, -
У задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Оріхівська виправна колонія (№ 88)" (70550, Запорізька область, Пологівський район, село Мала Токмачка, вулиця Привокзальна, буд. 7, ЄДРПОУ 08563524) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 26 грудня 2022 року - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви, згідно ч. 8 ст. 169 КАС України, не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала виготовлена та підписана 27 травня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз