23 травня 2025 року Справа № 280/1910/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа), в якій позивач просить суд:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 28.02.2025 року № 083850025130 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до: страхового стажу роботи ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1994 по 28.02.1997 року в Запорізькому медичному училищі № 2, страхового стажу роботи ОСОБА_1 період перебування у соціальній відпустці з 01.05.2002 по 31.10.2004 року, пільгового стажу роботи за «Списком № 1» ОСОБА_1 період роботи з 25.04.2006 по 31.07.2013 на посаді рентгенлаборанта.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити з 28 лютого 2025 року ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII.
Позивачем сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. Позивач вважає відмову відповідача безпідставною з огляду на наступне. Станом на момент подання заяви до Пенсійного фонду позивач вже досягла 45 років та має загальний страховий стаж 35 років 3 місяців 6 днів, пільговий стаж роботи за Списком №1 становить 12 років 3 місяці 11 днів. Позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 24 березня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
28 березня 2025 року до суду надійшли пояснення третьої особи. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені з наступних підстав. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не вчиняло жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно не переведення чи не здійсненні перерахунку пенсії позивача та ніяким чином не порушувало його права на пенсійне забезпечення. Відповідачем було прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу і віку. Третя особа просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач 04 квітня 2025 року надав відзив на позовну заяву, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області вважає позов безпідставним і необґрунтованим та просить суд відмовити в його задоволенні повністю, виходячи з наступного. За результатами розгляду наданих заявником документів встановлено, що страховий стаж становить 30 років 3 місяці 14 днів. Пільговий стаж за Списком № 1 становить 5 років 4 місяці 25 днів. До пільгового стажу не зарахований період з 25.04.2006 по 31.07.2013 згідно пільгової довідки від 06.02.2025 № 9/1, виданої КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги № 2» м.Запоріжжя, оскільки не містить посилання на нормативний документ, чинний на період перебування на посаді. Пільговий стаж потребує перевірки щодо зайнятості повний робочий день, оскільки згідно довідки про стаж від 06.02.2025 № 9, виданої КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги № 2» м.Запоріжжя, заявник працювала з 14.04.1997 по 31.07.2013 на посаді медсестри продпункту міської поліклініки № 2. Також відсутній додаток до наказу про результати атестації від 07.04.2004 № 162 з переліком робочих місць, професій та посад, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за списом № 1. До страхового стажу позивача не зараховано період навчання згідно диплома від 28.02.1997 ІЛ НОМЕР_1 від 28.02.1997 з 01.09.1994 по 28.02.1997, оскільки в документі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії. Позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи із 01.05.2002 по 31.10.2004, оскільки згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (форма ОК-5) відсутні дані про сплату страхових внесків. Перебування позивача у соціальній відпустці потребує підтвердження первинними документами та свідоцтвом про народження дитини. На час звернення за призначенням пенсії 20.02.2025 позивач досягла повних 47 років та не досягла пенсійного віку, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (50 років). Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та недосягненням пенсійного віку. Відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
На підставі матеріалів справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач 20.02.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від № 083850025130 від 28.02.2025 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та недосягненням пенсійного віку, передбаченого п.2 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду наданих заявником документів встановлено, що страховий стаж становить 30 років 3 місяці 14 днів. Пільговий стаж за Списком № 1 становить 5 років 4 місяці 25 днів.
У рішенні вказано, результати розгляду документів, доданих до заяви:
- до страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплома від 28.02.1997 ІЛ НОМЕР_1 від 28.02.1997 з 01.09.1994 по 28.02.1997, оскільки в документі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії;
- до страхового стажу не зараховано період робот із 01.05.2002 по 31.10.2004, оскільки згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (форма ОК-5) відсутні дані про сплату страхових внесків. Перебування позивача у соціальній відпустці потребує підтвердження первинними документами та свідоцтвом про народження дитини;
- до пільгового стажу не зарахований період з 25.04.2006 по 31.07.2013 згідно пільгової довідки від 06.02.2025 № 9/1, виданої КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» м.Запоріжжя, оскільки не містить посилання на нормативний документ, чинний на період перебування на посаді. Пільговий стаж потребує перевірки щодо зайнятості повний робочий день, оскільки згідно довідки про стаж від 06.02.2025 № 9, виданої КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м.Запоріжжя, заявник працювала з 14.04.1997 по 31.07.2013 на посаді медсестри продпункту міської поліклініки № 2. Також відсутній додаток до наказу про результати атестації від 07.04.2004 № 162 з переліком робочих місць, професій та посад, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за списом № 1.
Не погоджуючись не зарахуванням вказаних періодів до страхового та пільгового стажу та рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч.1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Підпунктом 1 п.2 ст.114 Закону № 1058-IV встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту: на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років у жінок і не менше 20 років страхового стажу, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення КСУ застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи спір, суд вважає, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. У даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Тому доводи відповідача щодо відмови позивачу в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 47 років, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправними.
Стаття 51 Закону № 1788-XII визначає, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" № 637 від 12.08.1993 року (далі - Постанова № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.
Верховний Суд у постановах від 31.07.2018 по адміністративній №415/760/17, 31.07.2018 по адміністративній справі № 486/1080/16-а, від 31.07.2018 по адміністративній справі № 235/1112/17 висловив правову позицію про достатність підтвердження страхового стажу на посадах за Списком №1, 2 саме записами у трудовій книжці.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, за наявності належно оформлених записів у трудовій книжки та підтвердження стажу роботу, що дає право на пільгову пенсію, підприємством, неможливо спростовувати факт наявності у позивача стажу роботи на посадах, що дає право на призначення пільгової пенсії.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).
Відповідно до п. 3 Порядку № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.
Щодо зарахування до пільгового стажу роботи за «Списком № 1» ОСОБА_1 період роботи з 25.04.2006 по 31.07.2013 на посаді рентгенлаборанта, суд зазначає таке.
Судом встановлено, відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_2 позивач:
- 25.04.2006 переведена на посаду рентген-лаборанта з шкідливими умовами праці категорії «А», оскільки знаходиться напротязі всього робочого дня в зоні іонізуючого випромінювання відповідно до наказу № 90 від 25.04.2006;
- 08.04.2009 проведено атестацію рентгено-діагностичного відділення. Умови і характер праці рентгенлаборантів відносяться до особливо шкідливих і відповідають позиції 19 розділу ХІХ «Охорона здоров'я» Списку № 1 виробництв, професій з особливо шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;
- 31.07.2013 звільнена з посади рентген-лаборанта КУ «ЦРП Шевченківського району», у зв'язку з переведенням по п. 5 т. 36 КЗпП України до КУ «Міська лікарня № 8», наказом №186к/ тр від 29.07.2013.
Також, позивачем надана довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №9/1 від 06.02.2025, видана КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Запоріжжя, у якій зазначено, що позивач працювала в Центральній районній поліклініці Шевченківського району, у період з 25.04.2006 по 31.07.2013, виконувала роботи у сфері іонізуючого випромінювання відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2002 рік №36, на посаді рентгенлаборанта рентгенологічного відділення, яка передбачена Списком № 1 розділу ХІХ підрозділу 19, довідка видана на підставі: штатного розпису, наказів, журналу обліку доз, відомостей про заробітну плату, атестацію робочих місць за умовами праці працівників рентгенологічного відділення наказ № 231 від 07.04.2009, наказу від 26.04.2007 № 189/1, наказу від 22.07.2004 № 63, реєстраційний номер 4 від 08.04.2009, наказу № 162 від 07.04.2004.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача є належним та достатнім доказом для підтвердження роботи позивача у спірних періодах, на посадах передбачених Списком №1, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Доказів протилежного відповідачем не надано.
Суд звертає увагу, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванні заробітної плати на конкретну посаду, яку позивач займав у той чи інший період його роботі підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає позивачу право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Разом з тим, зауважень до записів у трудовій книжці, їх неточності чи відсутності відповідачами у рішеннях не зазначено.
Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу положень статті 64 Закону № 1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсійні виплати.
В той же час пункт 43 Порядку гарантує, що право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Разом з тим, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі №520/15025/16-а зазначила, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відсутній додаток до наказу про результати атестації від 07.04.2004 № 162 з переліком робочих місць, професій та посад, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за списом № 1, та відсутність у довідці посилання на нормативний документ, чинний на період перебування на посаді, не можуть бути належною підставою для не зарахування спірного стажу позивачу.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що період зайнятості позивача з 25.04.2006 по 31.07.2013 на посаді рентгенлаборанта підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи за Списком №1.
Щодо зарахування до страхового стажу роботи періоду перебування у соціальній відпустці з 01.05.2002 по 31.10.2004, судом встановлено таке.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач народила дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджує паспорт позивача (серія НОМЕР_3 , виданий Жовтневим РВ УМВС України в Запорізькій області 01.01.2002).
У довідці ОК-5 у 2002 році міститься код підстави БСВ ЗПЗ056Е1 та позначає тимчасову непрацездатність, що почалась у період роботи.
В період з 2002 року по 2005 рік позивач перебувала у відпустці по догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною до досягнення 3-річного віку, що підтверджують дані Реєстру, мають код підстави БСВ ЗПЗ056Ж1 та позначає час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до страхового стажу зараховуються періоди, протягом яких особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за які щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до трудового стажу для призначення пенсії до 01.01.2004 року (дата набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Так, до 01.01.2004 до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: для догляду за дитиною до 3-х років, у зв'язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Також до трудового стажу до 01.01.2004 року включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Починаючи з 01.01.2004, час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, зараховується до страхового стажу матері при умові, якщо особа доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку та при умові отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Частиною 1 статті 181 Кодексу законів про працю України визначено, що додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині четвертій статті 179 цього Кодексу, повністю або частинами в межах встановленого строку і оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
В свою чергу, частиною 4 статті 179 Кодексу законів про працю України встановлено, що частково оплачувана відпустка і додаткова відпустка без збереженні заробітної плати по догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинам також батьком дитини, бабкою, дідом або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною.
Статтею 179 Кодексу законів про працю України зазначено, що у разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України визначено, що час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років - частина друга статті 179) зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю. В стаж роботи, що дає право на щорічні оплачувані відпустки, час відпусток по догляду за дитиною не зараховується.
Пунктом 11 Порядку № 637 зазначено про те, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини, а документом, що підтверджує досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, може бути інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.
Таким чином, період перебування позивача у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, а також відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до стажу роботи.
Щодо вимоги позивача про зарахування до її страхового стажу періоду навчання з 01.09.1994 по 28.02.1997 в Запорізькому медичному училищі № 2, суд зазначає наступне.
Відповідно до копію диплому від 28.02.1997 ІЛ НОМЕР_1 , виданого 28.02.1997 позивач закінчила у 1997 році Запорізьке медичне училище № 2.
Пунктом «д» ч. 3ст. 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до п. 8 Порядку № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Тобто, надання інших документів для підтвердження трудового стажу необхідне лише за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.
Враховуючи наведене, суд вважає, що висновки відповідача про не зарахування до страхового стажу періодів навчання є нормативно необґрунтованими.
Як зазначає Верховний Суд в постанові від 29.04.2020 року у справі № 591/1841/17, відсутність підпису голови екзаменаційної комісії не спростовує факт навчання, та відповідно період навчання має бути зарахований до стажу роботи.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання Пенсійного фонду зарахувати до страхового стажу позивача періодів її навчання є такими, що підлягають задоволенню.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 28.02.2025 № 083850025130, прийняте без всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів, є протиправним, а отже підлягає скасуванню.
Що стосується способу захисту прав позивача.
Велика Палата Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №591/5935/17, розглядаючи спір виходила з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Ця мета зазначена також у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі №0940/2394/18.
Суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-ІV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Суд вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Як встановлено судом, відповідачем у цій справі не проведено всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів, зокрема, основного документу, трудової книжки, яка підтверджує роботу позивача у спірному періоді на посадах, що надають право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, тому суд дійшов висновку про задоволення позову у спосіб, що дасть можливість вирішити питання, щодо якого звернувся позивач та повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням зауважень суду.
Отже, з огляду на приписи п. п. 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 у спірних правовідносинах Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву позивача про призначення пенсії та прийняв оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії необхідно зобов'язати зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 01.09.1994 по 28.02.1997 в Запорізькому медичному училищі № 2, період перебування у соціальній відпустці з 01.05.2002 по 31.10.2004, до пільгового стажу роботи за Списком № 1 період роботи з 25.04.2006 по 31.07.2013 на посаді рентгенлаборанта, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплати судового збору.
Сплачений судовий збір у сумі 726,72 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яким прийняте оскаржуване рішення.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262, КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 28.02.2025 року № 083850025130 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 01.09.1994 по 28.02.1997 в Запорізькому медичному училищі № 2, період перебування у соціальній відпустці з 01.05.2002 по 31.10.2004, до пільгового стажу роботи за Списком № 1 період роботи з 25.04.2006 по 31.07.2013 на посаді рентгенлаборанта, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 726,72 грн (сімсот двадцять шість гривень сімдесят дві коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ),
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул.Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000; код ЄДРПОУ 21366538),
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп.Соборний, буд.158-б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012).
Повне судове рішення складено 23.05.2025.
Суддя Б.В. Богатинський