26 травня 2025 року Справа № 280/2063/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
Визнати протиправним та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оформлену листом Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області від 13.12.2024 № 0800-1004-8/114745 у видачі направлення ОСОБА_1 на медико-соціальну експертну комісію для оформлення висновку стосовно відсотку втрати працездатності у зв'язку із нещасним випадком на виробництві, який мав місце 20.03.1976.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області видати ОСОБА_1 направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи з метою визначення відсотка втрати працездатності у зв'язку із нещасним випадком на виробництві, який мав місце 20.03.1976 до експертних команд закладів охорони здоров'я Запорізької області, в яких організовується проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.
Позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не може самостійно, без направлення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, пройти огляд медико-соціальної експертної комісії щоб отримати висновок стосовно відсотку втрати своєї працездатності, що в свою чергу унеможливлює отримання позивачем соціальних виплат внаслідок нещасного випадку, який з ним стався на виробництві. Відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є необґрунтованою, формальною та упередженою, без конкретизації в чому полягає невідповідність Акту з посиланням на конкретний пункт Положення про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві, затвердженого постановою Президії ВЦРПС від 20.08.1966 із змінами та доповненнями, яке було чинним у 1976 році. Позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 25 березня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач правом на подання відзиву до суду не скористався, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
На підставі матеріалів справи, суд встановив наступні обставини.
У грудні 2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому направлення на МСЕК щодо отримання висновку про ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров'я яких пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
На звернення позивача відповідач листом № 0800-1004-8/114745 від 13.12.2024 відмовив у видачі позивачу направлення на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), оскільки наданий позивачем Акт від 20.03.1976 про нещасний випадок на виробництві не відповідає «Положенню про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві», затвердженому постановою Президії ВЦРПС від 20.08.1966, із змінами та доповненнями, яке було чинним у 1976 році. Тому на теперішній час відсутні підстави для видачі позивачу направлення на МСЕК.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1105-XIV загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - кошти соціального страхування), коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством;
Нещасний випадок - обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю працівника або настала його смерть;
Страховик - Пенсійний фонд України;
Страхові випадки:
за соціальним страхуванням від нещасного випадку - нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (у тому числі встановлене чи виявлене у період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок, що стався, або професійне захворювання, яке виникло внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці;
за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім'ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону страхових виплат.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 1105-ХІV законодавство про соціальне страхування складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", цього Закону, інших законодавчих актів та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 29 Закону №1105-ХІV страхуванню від нещасного випадку підлягають: які працюють на умовах трудового договору (контракту) (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах.
Статтею 30 Закону № 1105-ХІV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються із:
1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;
5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Відповідно до вимог статті 32 Закону № 1105-ХІV Ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я, з урахуванням (за наявності) результатів заключного реабілітаційного обстеження після надання реабілітаційної допомоги мультидисциплінарною командою реабілітаційного закладу, відділення, підрозділу, внесеного до індивідуального реабілітаційного плану. Огляд потерпілого, складання, внесення змін до індивідуальної програми реабілітації проводиться МСЕК відповідно до законодавства.
Відповідно до Конституції України основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності, визначає Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 №2961-IV (далі - Закон №2961-IV, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У статті 1 Закону №2961-IV визначено: медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Відповідно до вимог статті 7 Закону №2961-IV медико-соціальна експертиза щодо осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Медико-соціальні експертні комісії визначають:
групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності;
види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров'я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною);
причинний зв'язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою;
ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання;
ступінь втрати здоров'я, групу інвалідності, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи, військової агресії Російської Федерації проти України;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації на час виникнення спірних правовідносин визначала Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, яке втратило чинність 01.01.2025 (далі - Положення №1317).
Згідно з п. 4 Положення №1317, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
При цьому, п. 3 Положення №1317 було визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 337 “Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Крім того, згідно п. 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України 05.06.2012 № 420 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2012 р. за № 1387/21699 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що медико-соціальна експертиза потерпілого здійснюється МСЕК у складі комісії відповідно до пункту 10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, за наявності:
акта про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н - 1, наведеною в додатку 4 до Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 (далі - Порядок);
акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4, наведеною в додатку 17 до Порядку; медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання за формою, наведеною в додатку 16 до Порядку;
направлення роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд), суду чи прокуратури;
направлення закладу охорони здоров'я, за формою № 088/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (далі - форма № 088/о).
01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 2620-ІХ від 21.09.2022 року, яким припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року
Відповідно до Закону України від 21.09.2022 № 2620-IX «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01 січня 2023 року уповноваженим органом в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є Пенсійний фонд України.
Відтак, позивач обґрунтовано звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою про надання направлення до МСЄК для можливості реалізації свого права на відповідні виплати.
В свою чергу, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надати направлення до медико-соціальної експертної комісії, викладена в листі №0800-1004-8/114745 від 13.12.2024, не містить жодного обґрунтування невідповідності наданого позивачем Акта від 20.03.1976 про нещасний випадок на виробництві «Положенню про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві», затвердженому постановою Президії ВЦРПС від 20.08.1966, із змінами та доповненнями, яке було чинним у 1976 році.
Суд зазначає, що відповідно до статті 8 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX адміністративний орган забезпечує належність та повноту з'ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи.
Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.
Адміністративний орган зобов'язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимога про те, що адміністративний акт повинен містити мотиви, на яких він ґрунтується, на додаток до принципів справедливої адміністративної процедури, що регулюють адміністративні акти, встановлена також у Рекомендації № R(91)1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про адміністративні санкції (прийнято Комітетом Міністрів 13 лютого 1999 року) на 452-му засіданні заступників міністрів) (Council of Europe Committee of ministers Recommendation No. R(91)1 of the Committee of Ministers to member states on administrative sanctions).
Всупереч вищевказаному у оскаржуваній відмові відповідачем не наведено підстав для висновку про невідповідність наданого позивачем Акта від 20.03.1976 про нещасний випадок на виробництві «Положенню про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві», затвердженому постановою Президії ВЦРПС від 20.08.1966, із змінами та доповненнями, яке було чинним у 1976 році.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача надати направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи з метою визначення відсотка втрати працездатності у зв'язку із нещасним випадком на виробництві, який мав місце 20.03.1976 до експертних команд закладів охорони здоров'я Запорізької області, в яких організовується проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, суд зазначає наступне.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини 2 статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином, враховуючи, що під час розгляду цієї справи судом встанволено неналежний розгляд поданої позивачем заяви, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача про видачу направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи з метою визначення відсотка втрати працездатності у зв'язку із нещасним випадком на виробництві, який мав місце 20.03.1976 до експертних команд закладів охорони здоров'я Запорізької області, в яких організовується проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, з урахуванням висновків суду.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», інші витрати відсутні, тому розподіл судових витрати не проводиться.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оформлену листом Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області від 13.12.2024 № 0800-1004-8/114745 у видачі направлення ОСОБА_1 на медико-соціальну експертну комісію для оформлення висновку стосовно відсотку втрати працездатності у зв'язку із нещасним випадком на виробництві, який мав місце 20.03.1976.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи з метою визначення відсотка втрати працездатності у зв'язку із нещасним випадком на виробництві, який мав місце 20.03.1976 до експертних команд закладів охорони здоров'я Запорізької області, в яких організовується проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп.Соборний, буд.158-б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012).
Повне судове рішення складено 26.05.2025.
Суддя Б.В. Богатинський