27 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/1133/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, в якому просить (з урахуванням уточненого позову):
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №063950007263 від 08.08.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку на десять років;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №063950007263 від 07.10.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку на десять років;
- визнати протиправним та скасувати рішення Пенсійного фонду України, викладене у листі від 18.10.2024 за №43593-51130/В-03/8-2800/24, прийняте за скаргою ОСОБА_1 від 05.09.2024, яким підтверджено правомірність відмови в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України №796 у зв'язку із не підтвердженням факту участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку на десять років з дати виникнення такого права.
- стягнути з відповідачів моральну шкоду в сумі 200 000 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Головне управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області листом повідомило позивача, що заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду в Сумській області та за результатами розгляду прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії з підстав незазначення у наданій позивачем довідці про виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не зазначений населений пункт. Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив його до Пенсійного фонду України відповідно до Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення від 12.10.2007 №18-6, на що отримав відповідь про правомірність відмови у призначенні пенсії пенсійним органом. В подальшому, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позивача повідомлено про те, що розгляд його заяв здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду в Сумській області та Головним управлінням Пенсійного фонду в Львівській області, за результатами розгляду яких прийнято рішення про повторну відмову у призначенні пенсії за віком на умовах статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Стверджує, що факт виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та періоди здійснення цих робіт доведено рішенням Житомирського окружного адміністративного суду в іншій адміністративній справі. Вказана відмова слугувала підставою для звернення з цим позовом до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачам строк для подання відзиву на позов.
Пенсійний фонд України, заперечуючи проти позову, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що лист від 18.10.2024 №43593-51130/В-03/8-2800/24 є відповіддю на звернення позивача та не є за своєю природою рішенням суб'єкта владних повноважень, не породжує прав та обов'язків для позивача, а лише містить відповіді на поставленні позивачем питання у своєму зверненні. Також зазначає, що позивачу були надані роз'яснення, що довідки про періоди роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС були видані з порушенням вимог законодавства, а саме - не вказані населені пункти, де проводились такі роботи, тому факт участі у таких роботах не було підтверджено, що і слугувало підставою для відмови у призначенні пенсії територіальним органом, що здійснював розгляд заяви. Також заперечує щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки оцінка позивачем власних страждань є суб'єктивною та не підтверджена належними та допустимими доказами. На підставі викладеного просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області, заперечуючи проти позову, надало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивачем до заяви не було надано жодних підтверджуючих документів щодо періоду роботи з участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, оскільки довідка не відповідає формі, затвердженій постановою Державного Комітету СРСР від 09.03.1988 №122. Окрім цього, до страхового стажу не зараховано період навчання відповідно до свідоцтва №2203, оскільки не зазначена дата початку навчання. Також заперечує щодо розміру моральної шкоди, оскільки відсутні докази заподіяння позивачеві фізичних страждань та втрат немайнового характеру. З огляду на викладене, уважає свої дії правомірними, у задоволенні позову просив відмовити.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, заперечуючи проти позову, надало до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що розгляд заяв про призначення пенсії позивачу на умовах статті 55 Закону України №796 та на умовах Закону України № 1058 за принцом екстериторіальності були розглянуті територіальними пенсійними органами в Сумській та Львівській областях. Уважають дії відповідачів правомірними, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Також надали до суду заяву позивача про призначення пенсії разом із долученими документами.
Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області у встановлений судом строк правом на подання відзиву не скористалось. Ухвала про відкриття провадження у справі від 10 лютого 2025 року доставлена до електронного кабінету відповідача 11 лютого 2025 року о 08 год 41 хв.
Положеннями частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач має статус особи - учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, що підтверджено посвідченнями серії НОМЕР_1 від 26.07.2024, виданого 26.07.1991, виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 та посвідченням оновленого зразка серії НОМЕР_2 від 24.07.2024, виданого Житомирською облдержадміністрацією.
31 липня 2024 року позивача звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
ГУ ПФУ в Сумській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та рішенням від 08.08.2024 №063950007263 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з непідтвердженням права на зниження пенсійного віку. Так, позивачу не було зараховано до страхового стажу періоди роботи за записами вкладиша трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 у зв'язку із відсутністю трудової книжки колгоспника, період навчання відповідно до свідоцтва №2203 у зв'язку із відсутністю дати початку навчання та не була взята до уваги довідка №1084 від 17.06.2020, оскільки в довідці не вказаний населений пункт або об'єкт, де позивачем виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Як убачається із рішення про відмову у призначенні пенсії від 08.08.2024, страховий стаж позивача складає - 23 роки 9 місяців 0 днів.
Листом ГУ ПФУ в Житомирській області від 15.08.2024 №0600-0219-8/102478 повідомлено позивачу про зміст рішення ГУ ПФУ в Сумській області.
30.09.2024 року позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області із заявою щодо призначення пенсії на умовах статті 55 Закону України ““Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Львівській області, за результатами розгляду було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 07.10.2024 №063950007263. Так, позивачу було зараховано періоди роботи за записами вкладиша трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 , не зараховані період навчання відповідно до свідоцтва №2203 у зв'язку із відсутністю дати початку навчання та не була взята до уваги довідка №1084 від 17.06.2020, оскільки в довідці не вказаний населений пункт або об'єкт, де позивачем виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Як убачається із рішення про відмову у призначенні пенсії від 07.10.2024, страховий стаж позивача складає - 23 роки 9 місяців 0 днів.
Не погоджуючись із рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач 06.09.2024 року оскаржив його до Пенсійного фонду України в порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України.
Департамент пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України листом від 18.10.2024 №43593-51130/В-03/8-2800/24 повідомив позивача щодо підстав відмови у призначенні пенсії за заявами від 31.07.2024 та 30.09.2024 та роз'яснив, що порядок призначення, перерахунок та виплату пенсій здійснюють територіальні пенсійні органи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 10.10.2024 №0600-0219-8/127841 повідомлено позивачу про зміст рішення ГУ ПФУ в Львівській області.
Позивач, вважаючи протиправними дії пенсійних органів щодо відмови у призначенні йому пенсії зі зниженням пенсійного віку, звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд зазначає наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як визначено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Надаючи оцінку рішенню Управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 08.08.2024 №063950007263 в частині незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача, оскільки відсутня трудова книжка колгоспника, суд зазначає таке.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Порядок обчислення страхового стажу визначений статтею 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно зі статтею 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
З моменту запровадження системи персоніфікованого обліку, страховий стаж розраховується за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Позивачем було отримано у відповідному відділенні Пенсійного фонду України довідку за формою ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу".
Згідно з частиною 1 і частиною 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При цьому, згідно з статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічне положення закріплене у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, згідно з яким основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, до моменту впровадження системи персоніфікованого обліку страховий стаж розраховується на підставі даних трудової книжки. І лише в разі відсутності останньої або незбереженості даних у ній трудовий стаж підтверджується іншими документами, якими, зокрема, є довідка про заробітну плату.
Судом досліджено долучену до матеріалів справи копію вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 06.06.1986 року та встановлено, що у ньому наявний запис про те, що позивача у період з 10.06.1986 року по 22.07.1988 було прийнято в члени колгоспу “Дружба» шофером.
Суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також необхідно вказати на встановлений зразок трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Отже, виходячи з наведеного, можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).
Суд звертає увагу, що відомості про трудову діяльність позивача, у вкладиші до трудової книжки заповнені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 року та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників", зокрема вкладиш в трудову книжку містять всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, а саме відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Зважаючи на те, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця, а у позивача відсутній обов'язок нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки та внесення записів до неї, суд дійшов висновку, що наданий позивачу вкладиш до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 06.06.1986 року має бути розглянутий пенсійним органом в підтвердження чи спростування обставин для зарахування до страхового стажу періоду його роботи.
Суд уважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неповне/невірне зазначення прізвища, ім'я та по батькові позивача підприємством, яке відкривало та вносило відповідний запис в трудову книжку, не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення/перерахунок пенсії, або ж для підтвердження періодів трудової діяльності було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
За приписами п. 3.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (Інструкція №58) у разі, коли у трудовій книжці заповнені всі сторінки відповідних розділів, її доповнюють вкладишем. Вкладиш вшивається до трудової книжки, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що й трудова книжка. Без неї вкладиш вважається недійсним.
Натомість, відповідачем не надано суду доказів здійснення будь-яких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача та не надано доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки та як наслідок правомірність незарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 (далі Порядок №22-1), органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком № 22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою частини 1 статті 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року по справі №686/3264/16-а зазначено необхідність застосування саме записів у трудовій книжці, а надання довідок вимагається у разі відсутності в ній відповідних записів.
Так, першочергово мають враховуватися записи, що містяться в трудовій книжці. За відсутності ж необхідних записів у трудовій книжці певні відомості можуть підтверджуватися, в тому числі, відповідними довідками.
Позивачем надано архівні довідки відповідно до яких позивачем було відпрацьовано людино - дні у період з 1986-2006 рік в колгоспі та нараховувалась заробітна плата з червня 1986 року по грудень 1997 рік.
Тобто вказаними документами підтверджується робота позивача в колгоспі та виконання позивачем річного мінімуму трудової участі у колгоспі, що є підставою для зарахування такого періоду до страхового стажу позивач, тому рішення ГУ ПФУ в Сумській області в цій частині було неправомірним.
Щодо періоду навчання, який не був зарахований ГУ ПФУ в Сумській області та ГУ ПФУ в Львівській області до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Як убачається із свідоцтва, виданого Обласним будинком народної творчості Житомирського обласного управління культури 29.06.1982 №2203, долученого позивачем до заяв про призначення пенсії, ОСОБА_1 закінчив річні курси підготовки керівників художньої самодіяльності на відділенні хормейстерів - баяністів, по закінченню яких йому було присвоєно кваліфікацію керівника самодіяльного хорового колектива відповідно до рішення екзаменаційної комісії від 29.06.1982.
Надаючи оцінку вказаним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Періоди трудової діяльності до 01 січня 2004 року, які зараховуються до страхового стажу, визначені статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Ними, зокрема, є час догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку, військова служба, навчання (за денною формою) у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Після 01 січня 2004 року до страхового стажу зараховується час навчання лише за умови добровільної сплати єдиного соціального внеску.
Час навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Таким чином, належним чином копія свідоцтва про закінчення річних курсів підтверджує факт проходження позивачем навчання у вищезгаданому навчальному закладі по з 29.06.1981 по 29.06.1982, тому вказаний період має бути зарахований до стажу роботи позивача.
Суд зауважує, що пенсійні органи не позбавлені можливості направити запити до відповідних органів щодо встановлення дати початку навчання позивача або надати позивачу час для надання додаткових документів щодо підтвердження дати початку навчання, проте не вчинивши таких дій протиправно відмовили у зарахуванні цього періоду до страхового стажу роботи.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області в цій частини є неправомірними.
Щодо періоду роботи позивача з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 20.08.1986 по 09.12.1986, суд зазначає наступне.
Так, статтею 10 Закону №796-ХІІ визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які зокрема: безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно з частиною третьою статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені статтею 55 Закону №796-ХІІ, зокрема пунктом 1 частини першої вказаної статті встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження: з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а із липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів зменшення віку становить - 10 років.
Відповідно до положень статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Приписами підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 65 Закону №796-XII посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Відповідно до п.2.1 Порядку № 22-1, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Аналіз вказаної норми п.2.1 Порядку № 22-1 дає підстави для висновку, що перш за все до заяви про призначення пенсії за віком додаються посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122.
При цьому, пенсіонер додатково може надавати органу Пенсійного фонду України й інші довідки або ж первинні документи, в який міститься інформація щодо періоду роботи, населеного пункту чи об'єкту, в якому особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 65 Закону № 796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 року № 51 (далі - Порядок № 51, в редакції, чинній станом на дату видачі мені дубліката посвідчення від 28.04.1998), передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Таким чином, що єдиним документом, що підтверджує статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС". Довідка про період участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Вказане повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленого у постановах від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019 у справі № 152/651/17, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17, від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а, від 18.06.2020 у справі № 591/4104/16-а, від 02.03.2021 у справі № 345/1831/17.
В пункті 10 Порядку № 51 уточнюється, на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).
З матеріалів справи вбачається, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 категорії 2, в подальшому позивачем було отримано посвідчення оновленого зразка серії НОМЕР_4 .
Відтак, суд дійшов висновку, що видане позивачу посвідчення серії НОМЕР_1 категорії 2 (учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986), а в подальшому - видане посвідчення оновленого зразка серії НОМЕР_4 , державою в особі Житомирської обласної державної адміністрації визнано, що позивач працював саме в зоні відчуження у 1986 році.
Таким чином, суд враховує, що факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС впродовж вказаного періоду вже встановлений відповідним уповноваженим державою органом та не може бути переоцінений пенсійним органом, до дискреційних повноважень якого у спірних правовідносинах належить виключно прийняття рішення про призначення пенсії особам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі поданих документів.
Відтак, з урахуванням того, що саме Житомирською обласною державної адміністрацією проводилася перевірка поданих документів та з'ясовувалося у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для встановлення такого статусу, відповідно провина у випадку помилковості покладається на державний орган, який проводив таку перевірку.
Аналогічної правової позиції дотримується Європейський суд, що знайшло своє відображення у п.п.30-36 рішення по справі “Бігаєв проти Греції» від 28 травня 2009 року, скарга № 26713/05.
Вказане рішення Європейського суду судом застосоване як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Крім того, матеріалами справи встановлено, що записами із вкладиша до трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 підтверджується, що з 10.06.1986 по 22.07.1988 позивач працював шофером в колгоспі “Дружба».
Відповідно до протоколу засідання правління колгоспу “Дружба» від 05.09.1986 року, ОСОБА_1 направлено на роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується архівною випискою архівного відділу Володарсько - Волинської районної державної адміністрації Житомирської області від 09.07.2009 №51.
Згідно із записами у військовому квитку позивача серії НОМЕР_5 , виданому 01.11.1983 ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач у період з 20.08.1986 по 09.12.1986 знаходився у секторі №2 по наданню допомоги у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (ст. 24)
Таким чином, суд доходить висновку, що період роботи позивача з 20.08.1986 року по 09.12.1986 року з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підтверджується належними та допустимими доказами, що дає право на призначення пенсії зі зменшенням віку, тому рішення відповідачів в цій частині є неправомірними.
Відповідачем не надано належного обґрунтування наявності у нього повноважень встановлювати факт участі особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Серед іншого, на нього покладено винятково обов'язок у спірних правовідносинах встановлювати наявність або відсутність підстав для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність рішень ГУ ПФУ в Сумській області від 08.08.2024 №063950007263 та ГУ ПФУ в Львівській області від 07.10.2024 №063950007263.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Пенсійного фонду України, викладеному у листі та прийнятому за скаргою позивача, суд зазначає таке.
Як було встановлено судом при дослідженні матеріалів справи, позивач, не погодившись із відмовою у призначенні пенсії, оформлену рішенням від 08.08.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області та 06.09.2024 року звернувся до Пенсійного фонду України відповідно до Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України від 12.10.2007 №18-6 (далі - Порядок).
Відповідно до частини першої відповідного Порядку визначено процедуру подання та розгляду скарг на рішення про призначення, перерахунок, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, виплаті пенсій (далі - рішення), прийняті головними управліннями Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управліннями Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - органи, що призначають пенсії).
Згідно із частиною другою Порядку у разі, якщо громадянин вважає, що орган, що призначає пенсію, прийняв рішення, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, громадянин має право оскаржити таке рішення у органі Пенсійного фонду України вищого рівня, що відповідає положенням частини першої статті 16 Закону України “Про звернення громадян».
Суд зауважує, що лист Пенсійного фонду України від 18 жовтня 2024 року №43593-51130/В-03/8-2800/24 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а саме - індивідуальним актом у розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідь, викладена у листі, містить правову позицію суб'єкта владних повноважень з конкретного кола питань, носить інформаційний характер та не створює для позивача чи інших осіб певних правових наслідків, відповідно, не порушує права та інтереси позивача.
Окрім того, суд, дослідивши зміст поданої позивачем скарги та отриманої відповіді констатує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України були надані відповіді на всі порушені позивачем питання у скарзі.
Підсумовуючи вищенаведене, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування листа Пенсійного фонду України від 18.10.2024 за №43593-51130/В-03/8-2800/24.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідачів у сумі 200 000 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 23 Цивільного Кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Так, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц Верховний Суд вказав, що моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Таким чином, Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25.04.2019 у справі № 818/1429/17, від 27.06.2019 у справі № 825/1030/17, від 28.02.2020 у справі № 804/2593/17, від 18.02.2021 у справі № 420/7423/19 та від 25.03.2021 у справі № 520/4577/19, вказував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
У постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 Верховний Суд виснував, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого..
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 520/7071/21, встановив, що позивач не надав доказів того, що негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою, тому підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відсутні.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення у майбутньому.
Ураховуючи, що позивачем не підтверджено належними та допустимим доказами факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області призначити, нарахувати та виплатити пенсію, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для її виплати.
Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
При цьому, чинним законодавством України встановлена можливість подання відповідної заяви про призначення (перерахунок) пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України та визначено екстериторіальний принцип обробки заяв. Оскільки відповідальним за прийняття оскаржуваного рішення є орган Пенсійного фонду, що розглядав таку заяву, належним способом захисту порушеного права є зобов'язання саме такого органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву про призначення пенсії та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Аналізуючи вищенаведені норми та враховуючи наявність двох спірних рішень, прийнятих ГУ ПФУ в Сумській області та ГУ ПФУ в Львівській області, протиправність яких встановлена у ході судового розгляду, а також ту обставину, що первинне звернення позивача із заявою про призначення пенсії відбулося 31.07.2024, позовні вимоги слід задовольнити шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Сумській області повторно розглянути заяву позивача від 31.07.2024 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Згідно із статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ., РНОКПП: НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003,. ЄДРПОУ: 13559341) , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, Сумська обл., Сумський р-н, 40009, код ЄДРПОУ 21108013), Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н, 79016, код ЄДРПОУ 13814885), Пенсійного фонду України (вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 08.08.2024 №063950007263 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 07.10.2024 №063950007263 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.07.2024 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 27 травня 2025 р.
Суддя Т.О. Шувалова