26 травня 2025 року м. Житомир справа №240/13001/24
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.03.2024 №918010138176 щодо відмови їй в переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" згідно заяви від 11.09.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати їй до стажу державної служби, який дає право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" періоди її роботи на посадах державної служби в органах державної податкової служби (державної фіскальної служби, міністерства доходів і зборів), а саме: період з 09.09.1991 по 25.11.1996 в Державній податковій інспекції по Андрушівському району; з 26.11.1996 по 10.05.2006 в Державній податковій інспекції в Андрушівському районі; з 11.05.2006 по 05.10.2010 в Державній податковій інспекції в Житомирському районі; з 06.10.2010 по 27.05.2013 в Державній податковій адміністрації у Житомирській області; з 28.05.2013 по 01.07.2014 в Головному управлінні Міндоходів у Житомирській області; з 01.07.2015 по 09.09.2019 в Головному управлінні Державної фіскальної служби у Житомирській області; з 10.09.2019 по 01.09.2023 в Головному управлінні Державної податкової служби у Житомирській області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 12.09.2023 перерахунок та виплату їй пенсії по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" в розмірі 60 відсотків заробітної плати за останнім місцем роботи на державній службі, зазначеної в довідках від 11.09.2023 №66, №67, №68, з урахуванням раніше виплачених сум.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що є особою з інвалідністю ІІ групи та 01.09.2023 звільнилась із роботи в Головному управлінні ДПС у Житомирській області на підставі п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (у разі виходу державного службовця на пенсію). Вказує, що станом на дату звільнення стаж її роботи в органах держаної податкової служби, який зараховується до стажу роботи на посадах державної служби, становив 31 рік 11 місяців 23 дні. При цьому, станом на 01.05.2016 - дату набрання чинності Законом України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" вона працювала на посаді державного службовця та мала стаж державної служби 24 роки 7 місяців. У зв'язку із цим, позивач вважає, що має право на переведення її із пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу". Однак, за результатами розгляду її заяви від 11.09.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 22.03.2024 №918010138176, яким відмовило їй в такому переведенні з підстав відсутності в неї необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу". Позивач вважає таке рішення протиправним, адже в силу положень статті 342 Податкового кодексу України періоди роботи осіб в органах державної податкової служби на посадах, на яких присвоювались спеціальні та/або персональні звання, зараховуються до стажу державної служби. Відтак, з метою захисту свого права на пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в даній справі було відкрито за правила спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою правову позицію та правомірність прийнятого рішення від 22.03.2024 №918010138176 управління зазначило, що у зв'язку із прийняттям Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" Закон України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" втратив чинність, крім статті 37, що застосовується для осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII. Таким чином, пунктами 10, 12 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачене право державних службовців на призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ. Так, пенсії відповідно до Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, призначаються особам, які на день набрання чинності Законом №889-VIII обіймають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України або на день набрання чинності Законом №889-VIII мають не менш як 20 років на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України незалежно від факту роботи на державній службі станом на 01.05.2016. В свою чергу, пенсії по інвалідності з урахуванням норм статті 90 Закону №889-VIII призначаються відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому, частиною 6 статті 37 Закону №3723-ХІІ, що діяла до 01.05.2016, було передбачено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV, особам, визнаним інвалідами І та ІІ групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або ІІ групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. В контексті вказаного Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області підсумувало, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону №1058-IV, з урахуванням стажу державної служби, мають жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV. Оскільки, станом на 11.09.2023 ОСОБА_1 не досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то підстави для переведення її на пенсію по інвалідності за нормами Закону України "Про державну службу" відсутні, а тому управління просило відмовити їй в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що з 12.08.2011 ОСОБА_1 первинно було встановлено інвалідність ІІІ групи, з 23.03.2015 під час повторного огляду їй було встановлено ІІ групу інвалідності (строково), а з 06.04.2023 - ІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання безтерміново.
Із серпня 2011 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу Головного управління ДПС у Житомирській області від 24.08.2023 №349-о було припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з 01.09.2023 із посади заступника начальника управління-начальника відділу планових перевірок управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Житомирській області відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу" - у зв'язку із виходом державного службовця на пенсію.
11 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою №1504 від 11.09.2023 про перерахунок пенсії, в якій у рядку "Вид перерахунку" вказала "перехід на інший вид пенсії на ДС", а також зробила допис: "у разі недоцільності залишити на пенсії по інвалідності". Натомість, у рядку "Інші відомості, необхідні для призначення (перерахунку, поновлення) пенсії, переведення з одного виду на інший" позивач вказала "Наполягаю на прийомі документів для переведення на пенсію ЗУ "Про державну службу" так я буду звертатись до суду з умовами призначення пенсії ознайомлена".
На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1) за принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 про переведення на інший вид пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
За результатами розгляду Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення від 15.09.2023 №918010138176, яким відмовило ОСОБА_1 у переведенні.
У прийнятому рішенні Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вказало: "Відділом перерахунків пенсії №2 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області розглянуто заяву від 11.09.2023 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про переведення з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу". Пенсійне забезпечення громадян України здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно - правових актів. Відповідно до Постанови КМУ від 14.09.2016 №622 право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону №1058, з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, якщо до набрання чинності Законом України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" не призначалась пенсія відповідно до Закону, мають: - жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058. Враховуючи вищезазначене прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ".
Про прийняте рішення ОСОБА_1 було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.09.2023 №0600-0204-8/100474, в якому останнє вказало, що згідно з Порядком призначення пенсії від 14.09.2016 №622, для призначення пенсії необхідно виконання додаткових вимог, зокрема для жінок: досягнення віку 60 років, наявність страхового стажу 30 років, відсутність факту призначення пенсії відповідно до Закону №3723. Натомість вона пенсійного віку не досягла. Також в листі управління вказало, що пенсії по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також пенсії за віком особам, які не мають права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723, призначаються за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як передбачено статтею 90 Закону №889.
Не погодившись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 15.09.2023 №918010138176, ОСОБА_1 оскаржила його до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі №240/30751/23 позов ОСОБА_1 було задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 15 вересня 2023 року №918010138176; а також зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 вересня 2023 року та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
При цьому, ухвалюючи вказане рішення суд дійшов висновку, що пенсійний орган при розгляді заяви ОСОБА_1 від 11.09.2023 дійшов помилкового висновку, що позивач, при поданні заяви виявила бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки, як вказує ОСОБА_1 у позові, метою її звернення із заявою від 11.09.2023 є перехід на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу". Саме у зв'язку із цим, суд у рішенні від 19.02.2024 у справі №240/30751/23 зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 вересня 2023 року та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі №240/30751/23 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснило повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 11.09.2023 та прийняло рішення від 22.03.2024 №918010138176, яким відмовило їй в переході з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком та по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку із відсутністю в неї відповідного права.
Обґрунтовуючи прийняте рішення, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в його тексті вказало наступне:
"З огляду на положення пунктів 10, 12 розділу XI Закону № 889 та пункту 3 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 (далі Порядок №622), право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 мають державні службовці, які на день набрання чинності Законом №889 (на 01.05.2016) займали посади державної служби та мали не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України, і особи, які на 01.05.2016 мали не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону №1058 (для чоловіків - 35, для жінок - 30 років страхового стажу), і якщо до 01.05.2016 пенсія відповідно до Закону №3723 не призначалась.
П.п. 10, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889 не передбачені умови призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу"....
Під час визначення права особи на призначення пенсії за Законом №889 за записами трудової книжки (у відповідних випадках і з долученням інших документів) аналізується відповідність обійманої особою посади посадам, зазначеним у статті 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України.
Основним критерієм, за яким визначається можливість зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723, є встановлення за обійманою посадою відповідного рангу.
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 09.09.1991 по 01.09.2023 працювала в органах Державної податкової служби України. Посадовим особам контролюючих органів згідно зі статтею 343.1 Податкового кодексу України присвоюється спеціальні звання, і відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723. Ранг державного службовця вперше присвоєно 28.05.2013. Інших записів про присвоєння рангу державного службовця до трудової книжки не внесено.
Особи, які станом на 01.05.2016 (дату набрання чинності Законом №889) не досягли віку, передбаченого статтею 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не мають 10 років необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723, з урахуванням вимог права на пенсію відповідно до статті 37 Закону України №3723, визначених у пунктах 10 та 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону №889, не мають".
Таким чином, зі змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.03.2024 №918010138176 вбачається, що відповідач розглядав заяву ОСОБА_1 одночасно і як заяву про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", і як заяву про переведення на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу", та фактично своїм рішенням відмовив їй у переведенні на обидва вказані види пенсії. Разом з тим, суд зауважує, що рішенням від 19.02.2024 у справі №240/30751/23 суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 вересня 2023 року та прийняти рішення, з урахуванням викладених в цьому рішенні висновків суду, зокрема й висновків про те, що при поданні заяви від 11.09.2023 ОСОБА_1 виявила бажання перейти на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу".
З приводу підстав для прийняття Головним управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.03.2024 №918010138176, то зі змісту цього рішення судом встановлено, що такими підставами були:
1) відсутність правових підстав для призначення позивачу пенсії по інвалідності відповідно до норм статті 37 Закон України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу", оскільки п. 10 та п. 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" не передбачені умови призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу";
2) не досягнення позивачем віку, передбаченого статтею 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
3) відсутність у позивача 10 років необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу".
При цьому, суд зауважує, що не дивлячись на те, що оскаржуваним рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області одночасно відмовило ОСОБА_1 і у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", і у переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу", причини таких відмов були вказані спільно для обох видів пенсій, будь-якої конкретизації, які ж саме із зазначених вище підстав були підставами для відмови у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", а які на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу", зазначене рішення не містить.
ОСОБА_1 вважає, що оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.03.2024 №918010138176 їй протиправно відмовлено у переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу", а тому вона звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частини першої статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV(далі - Закон №1058-IV) особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
До 01 травня 2016 року пенсійне забезпечення державних службовців було врегульоване статтею 37 Закону України від 16.12.1993 року №3723-XII “Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII).
Однак, 01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10.12.2015 року №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII), статтею 90 якого було визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В свою чергу, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону №889-VIII було визнано таким, що втратив чинність Закон України від 16.12.1993 року № 3723-XII “Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктами 10 та 12 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 889-VIII передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723.
Тобто після 01.05.2016, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому законодавець передбачив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закон України від 16.12.1993 року № 3723-XII “Про державну службу». Такі умови визначені пунктами 10 та 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ.
Так, згідно з пунктом 10 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до пункту 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XIIв порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), за останньою зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII.
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 13 лютого 2019 року за результатами апеляційного перегляду рішення Верховного Суду 04 квітня 2018 року у зразковій справі №822/524/18 (Пз/9901/23/18).
Отже, не зважаючи на те, що з 01.06.2016 року Закон України від 16.12.1993 року №3723-XII “Про державну службу» втратив чинність, після вказаної дати особи, що працювали на державній службі за дотримання передбачених пунктом 10 чи пунктом 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ умов та за наявності, передбачених статтею 37 Закон України від 16.12.1993 року № 3723-XII “Про державну службу» підстав, мають право на пенсію державного службовця.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України від 16.12.1993 року №3723-XII "Про державну службу" на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, аналіз вищезазначених правових норм частини 1 статті 37 Закон України від 16.12.1993 року № 3723-XII “Про державну службу» та пунктів 10 і 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закон України від 10.12.2015 року №889-VIII “Про державну службу» свідчить, що після 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до частини 1 статті 37 Закону № 3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктом 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723-XII вік і страховий стаж.
Відтак, після 01.05.2016 для призначення пенсії відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723-XII вік, страховий стаж та стаж державної служби особи має відповідати наступним умовам:
- особа має досягти: 62-річного віку для чоловіків та 60-річного віку для жінок;
- особа повинна мати страховий стаж, передбачений абзацом 1 частини 1статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який становить 35 років для чоловіків та 30 років для жінок 30 років;
- особа має перебувати станом на 01.05.2016 на державній службі та мати станом на цю дату стаж державної служби понад 10 років; або ж особа повинна мати стаж державної служби понад 20 років незалежно від того, чи перебувала вона станом на 01.05.2016 на державній службі.
При цьому, суд звертає увагу, що досягнення чоловіками 62-річного віку, а жінками 60-річного віку визначене в законодавстві саме, як умова для призначення пенсії державного службовця відповідно до норм частини першої статті 37 Закону № 3723-XII, тобто пенсії державного службовця за віком.
В той час, як позивач звертаючись до пенсійного органу із заявою від 11.09.2023 просила перевести її на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу". Вказані обставини були встановлені рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі №240/30751/23 та відповідно не потребують доказування при розгляді даної справи.
Так, приписами частини 9 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі.
Окрім того, у частині 10 статті 37 Закону №3723-XII закріплено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника ...
Вказане свідчить, що стаття 37 Закону №3723-XII визначає три види пенсії: пенсія по віку (ч. 1 ст. 37), пенсія по інвалідності (ч. 9 ст. 37) та пенсія по втраті годувальника (ч.10 ст.37), які можуть бути призначені особі, у випадку дотримання нею умов, визначених пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закон України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу».
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що вказане в оскаржуваному рішенні від 22.03.2024 №918010138176 твердження пенсійного органу про те, що пунктами 10 та 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу» не передбачені умови призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 16.12.1993 року №3723-XII “Про державну службу» суд вважає помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки положення пунктів 10 та 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу» передбачають умови, при дотриманні яких, за особою зберігається право на призначення пенсії відповідно до правових норм статті 37 Закон України від 16.12.1993 року № 3723-XII «Про державну службу», які у свою чергу, передбачають не тільки призначення державному службовцю пенсії за віком, а ще й пенсії по інвалідності.
При цьому, для призначення після 01.05.2016 пенсії по інвалідності відповідно до частини 9 статті 37 Закону № 3723-XII особа має відповідати наступним умовам:
- особа повинна мати статус інваліда І або II групи і встановлення їй такого статусу повинно бути здійснене у період її перебування державній службі; або ж особа повинна мати статус інваліда І або II групи, незалежно від часу встановлення їй інвалідності, але безпосередньо перед зверненням за призначенням пенсії вона повинна працювати на посаді, віднесеній до категорій посад державних службовців;
- особа повинна мати страховий стаж, передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для призначення пенсії по інвалідності;
- особа має перебувати станом на 01.05.2016 на державній службі та мати станом на цю дату стаж державної служби понад 10 років; або ж особа повинна мати стаж державної служби понад 20 років незалежно від того, чи перебувала вона станом на 01.05.2016 на державній службі.
Натомість досягнення певного віку не передбачене частиною 9 статті 37 Закону №3723-XII, як умова для призначення пенсії державного службовця по інвалідності.
У зв'язку із цим, суд вважає, що аргументи відповідача про те, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01.05.2016, та підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені пунктами 10, 12 Розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII і норми частини 1 статті 37 Закону №3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік, стаж державного службовця і страховий стаж, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина 9 статті 37 Закону №3723-XII не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку.
Крім того, під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення став висновок відповідача про відсутність у позивача станом на 01 травня 2016 року стажу державної служби в розмірі 10 років, необхідного для виникнення права на призначення пенсії за нормами Закону України «Про державну службу». При цьому, до спеціального стажу роботи на посадах державної служби, відповідач не зарахував періоди роботи позивача в органах державної податкової служби.
Надаючи оцінку спірним в цій частині правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 46 Закону №889-VIII передбачено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема: час перебування на посаді державної служби відповідно до цього Закону (п. 1 ч. 2 ст. 46); час роботи на посадах, визначених пунктами 1-8, 9-1, 10 частини третьої статті 3 цього Закону (п. 2 ч. 2 ст. 46); час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання (п. 7 ч. 2 ст. 46).
Відповідно до частини 3 статті 46 Закону №889-VIII порядок обчислення стажу державної служби затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так, на реалізацію вказаних правових норм Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 25.03.2016 №229, якою затвердив Порядок обчислення стажу державної служби (далі - Порядок №229).
Пунктом 4 Порядку №229 передбачено, що стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу».
Згідно з пунктом 3 Порядку №229 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка, копія послужного списку, військовий квиток та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи (довідки, виписки з наказів, дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, тощо).
Дослідивши наявну у справі копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 03.10.1985, суд встановив, що в ній містять наступні записи про періоди роботи позивача:
- з 09.09.1991 по 31.08.1993 - державний податковий інспектор у Державній податковій інспекції по Андрушівському району;
- з 01.09.1994 по 14.02.1994 - старший державний податковий ревізор-інспектор відділу оподаткування колективних підприємств господарський товариств Державної податкової інспекції по Андрушівському району;
- 15.02.1994 по 25.11.1996 - старший державний податковий ревізор-інспектор управління аудити Державної податкової інспекції по Андрушівському району;
- 26.11.1996 по 28.02.2003 старший державний податковий ревізор-інспектор відділу документальних перевірок Державної податкової адміністрації інспекції в Андрушівському районі;
- 01.03.2003 по 28.02.2005 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу податкового аудиту Державної податкової адміністрації інспекції в Андрушівському районі;
- 01.03.2005 по 31.07.2005 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу контрольно-перевірочної роботи Державної податкової адміністрації інспекції в Андрушівському районі;
- 01.08.2005 по 10.05.2006 - завідувач сектором реєстрації та обліку платників податків Державної податкової адміністрації інспекції в Андрушівському районі;
- 11.05.2006 по 30.11.2006 - старший державний податковий ревізор-інспектор відділу контрольно-перевірочної роботи Державної податкової інспекції в Житомирському районі;
- 01.12.2006 по 31.12.2006 - старший державний податковий ревізор-інспектор відділу аудиту юридичних осіб Державної податкової інспекції в Житомирському районі;
- 01.01.2007 по 06.03.2006 - завідувач інформаційно-аналітичного сектору відділу аудиту юридичних осіб Державної податкової інспекції в Житомирському районі;
- 07.03.2006 по 14.05.2008 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу податкового контролю юридичних осіб Державної податкової інспекції в Житомирському районі;
- 15.05.2008 по 05.10.2010 - начальник відділу оподаткування юридичних осіб Державної податкової інспекції в Житомирському районі;
- 06.10.2010 по 19.12.2010 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу організації перевірок підприємств стратегічних галузей економіки управління податкового контролю юридичних осіб Державної податкової адміністрації в Житомирській області;
- 20.12.2010 по 31.01.2012 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу внутрішнього контролю та взаємодії з правоохоронними органами управління податкового контролю юридичних осіб Державної податкової адміністрації в Житомирській області;
- 01.02.2012 по 27.05.2013 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу спеціальних перевірок та перевірок якості податкового контролю управління податкового контролю Державної податкової служби у Житомирській області;
- 28.05.2013 по 23.06.2014 - завідувач сектору перевірки якості податкового та митного аудиту Державної податкової служби у Житомирській області;
- 24.06.2014 по 30.06.2014 - начальник відділу проведення камеральних перевірок управління податкового та митного аудиту Державної податкової служби у Житомирській області;
- 01.07.2014 по 30.06.2015 - начальник відділу податкового аудиту окремих платників управління податкового та митного аудиту Державної податкової служби у Житомирській області;
- 01.07.2015 по 02.12.2015 - заступник начальника управління-начальник відділу організації та супроводження перевірок платників податків управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Житомирській області;
- 03.12.2015 по 11.02.2016 - заступник начальника управління-начальник відділу перевірок платників основних галузей економіки управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Житомирській області;
- 12.02.2016 по 09.09.2016 - заступник начальника управління-начальник відділу перевірок платників податків основних галузей економіки управління аудиту Головного управління ДФС у Житомирській області;
- 10.09.2016 по 30.09.2020 - заступник начальника управління-начальник відділу перевірок платників основних галузей економіки у сфері матеріального виробництва, торгівлі, послуг та фінансових установ управління податкових перевірок, трансферного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Житомирській області;
- 01.10.2020 по 18.01.2021 начальник відділу планових перевірок управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Житомирській області;
- 19.01.2021 по 18.07.2022 - начальник відділу планових перевірок управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Житомирській області, як відокремленого підрозділу ДПС України;
- 19.07.2022 по 01.09.2023 - заступник начальника управління-начальник відділу планових перевірок управління аудиту Головного управління ДПС у Житомирській області, як відокремленого підрозділу ДПС України.
Таким чином, згідно записів у трудовій книжці позивача в період з 09.09.1991 по 01.09.2023 вона працювала на різних посадах в органах державної податкової служби.
Однак, відповідно до правової позиції викладеної постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 500/1404/23 стаж державної служби для визначення права на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" зараховується до 01.05.2016. Так, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що пп. 1 п. 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" не дає можливості враховувати стаж державної служби, набутий після 01.05.2016, як такий, що відповідає вимогам пунктів 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, та для набуття у зв'язку із цим права на призначення пенсії державного службовця на підставі статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Пунктом 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VІІІ передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Аналогічні правові норми закріплені також і у пункті 6 Порядку №229, відповідно до якого стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону.
Отже, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до 01 травня 2016 року обчислюється відповідно до законодавства, яке діяло раніше.
До набрання чинності Законом №889-VІІІ стаж державної служби обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (далі - Порядок №283).
Абзацом 1 пункту 2 Порядку №283 встановлено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців.
Частина перша статті 25 Закону №3723-XII визначала, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Відповідно до статті першої Закону №3723-XII, який був чинним протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в органах податкової служби, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 №509-XII (далі - Закон № 509-XII).
Згідно з частиною 5 статті 15 Закону №509-XII, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".
Частина сьома статті 15 Закону №509-XII визначала, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.
Відповідно до частини восьмої статті 15 Закону № 509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Частина четверта статті 15 Закону № 509-XII передбачала, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).
Тобто цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Згідно з положеннями статті 6 Закону №509-XII, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Крім того, абзацом 2 пункту 2 Порядку №283 було визначено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби.
Відтак, нормами раніше чинних Законів №3723-XII, №509-ХІІ та Порядку №283 було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів,
Окрім того, пунктом 342.4 статті 342 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Згідно зі статтею 344 Податкового кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України “Про державну службу». При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України “Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Таким чином, на переконання суду, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєні спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а отже період проходження такої служби в податкових органах підлягає зарахуванню до стажу державної служби, який дає право на пенсію.
Підтвердженням трудової діяльності ОСОБА_1 в органах державної податкової служби з прийняттям присяги державного службовця та із присвоєнням їй персональних та спеціальних звань, рангів державного службовця є відповідні записи в її трудовій книжці.
Щодо посилань відповідача на те, що обіймані позивачем посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, оскільки їй як посадовій особі контролюючих органів присвоювались спеціальні звання, а не ранги державної служби, суд зазначає вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Згідно записів трудової книжки за спірний період позивачці присвоювались спеціальні звання.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839, що був чинним до 16.10.2020 (далі - Порядок № 839).
Згідно з пунктом 9 Порядку №839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За приписами пункту 4 Порядку №839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (далі - Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою № 306.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22.10.2013 у справі № 21-340а13, в якій колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".
Відступів від зазначеної правової позиції Верховний Суд не здійснював.
Крім того, у постановах від 19.06.2018 у справі № 465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі № 539/1855/17 Верховний Суд зазначав, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку № 283.
Таким чином, період безперервної роботи позивача з 09.09.1991 по 01.09.2023 в органах державної податкової служби підлягають до зарахування до стажу державної служби.
Однак, як вже зазначалось судом, з посиланням на правову позицію Верховного Суду у постанові від 22.05.2024 у справі №500/1404/23, для визначення права на призначення пенсії на умовах, передбачених пунктами 10 та 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ, стаж державної служби зараховується до 01.05.2016 (до дата набрання чинності Законом №889-VIII). У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, який відповідно до пунктів 10 та 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ надає право на призначення пенсії на умовах статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII, підлягають зарахуванню періоди роботи ОСОБА_1 в органах державної податкової служби з 09.09.1991 по 01.05.2016.
Разом з тим, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно не зарахувало зазначений період роботи ОСОБА_1 з 09.09.1991 по 01.05.2016 в органах державної податкової служби до її стражу державної служби, та як наслідок дійшло помилкового висновку, про відсутність у неї необхідного стажу роботи на посадах державної служби в розмірі 10 років, оскільки станом на 01.05.2016 позивачка обіймала посаду державної служби і станом на цю дату її стаж роботи на посадах, які відносяться до посад державної служби, становив 24 роки 7 місяців 23 дня (з 09.09.1991 по 01.05.2016).
Враховуючи встановлену під час розгляду справи безпідставність та помилковість висновків пенсійного органу про відсутність в пунктах 10 та 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" умов, які надавали б право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу"; про не досягнення позивачем віку, передбаченого статтею 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; та про відсутність у позивача необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.03.2024 №918010138176, яким позивачу відмовило у переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" із посиланням на зазначені підстави, є протиправним та підлягає скасуванню
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перевести ОСОБА_1 з 12.09.2023 на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу", визначивши її розмір, як 60 відсотків заробітної плати за останнім місцем роботи на державній службі, зазначеної в довідках від 11.09.2023 №66, №67, №68, суд зазначає наступне.
Згідно правових норм частини 9 статті 37 Закон України від 16.12.1993 року № 3723-XII “Про державну службу» та пунктів 10 і 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закон України від 10.12.2015 року №889-VIII “Про державну службу» для призначення пенсії по інвалідності відповідно до частини 9 статті 37 Закону № 3723-XII необхідне дотримання наступних умов:
- особа повинна мати статус інваліда І або II групи і встановлення їй такого статусу повинно бути здійснене у період її перебування на державній службі; або ж особа повинна мати статус інваліда І або II групи, незалежно від часу встановлення їй інвалідності, але безпосередньо перед зверненням за призначенням пенсії вона повинна працювати на посаді, віднесеній до категорій посад державних службовців;
- особа повинна мати страховий стаж, передбачений Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", для призначення пенсії по інвалідності;
- особа має перебувати станом на 01.05.2016 на державній службі та мати станом на цю дату стаж державної служби понад 10 років; або ж особа повинна мати стаж державної служби понад 20 років незалежно від того, чи перебувала вона станом на 01.05.2016 на державній службі.
Під час розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, статус особи з інвалідністю їй був встановлений в період перебування на державній службі. Крім того, станом на день набрання чинності Законом України від 10.12.2015 року №889-VIII "Про державну службу" (01.05.2016) позивачка працювала на державній службі і станом на цю дату її стаж роботи на посадах, які відносяться до посад державної служби, становив більше 24-х років.
Однак, обов'язковою умовою для призначення пенсії по інвалідності відповідно до частини 9 статті 37 Закону № 3723-XII є також наявність у особи страхового стажу, передбачений Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", для призначення пенсії по інвалідності.
Суд зауважує, що питання визначення розміру наявного у позивача страхового стажу та його достатності для призначення пенсії по інвалідності відповідно до частини 9 статті 37 Закону № 3723-XII належить до дискреційних повноважень пенсійного органу. Суд не має повноважень на розрахунок страхового стажу особи та зарахування певних періодів її роботи до такого стражу до моменту проведення такого розрахунку пенсійним органом.
Разом з тим, зміст оскаржуваного рішення від 22.03.2024 №918010138176 свідчить, що наявність у ОСОБА_1 вказаного страхового стажу пенсійним органом не перевірялась, так як відповідач за наслідками розгляду заяви позивача дійшов висновку про відсутність у позивача права на вказаний вид пенсії.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 р. термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Суд наголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положенняст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах особи.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Суд зазначає, що в межах спірних правовідносин повноваження адміністративного суду поширюються на перевірку законності прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення від 22.03.2024 №918010138176, яким, як вже зазначалось, не було вирішене питання наявності у ОСОБА_1 страхового стажу, достатнього для призначення пенсії по інвалідності на умовах частини 9 статті 37 Закону № 3723-XII.
Відтак, в даному випадку, суд вважає, що задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача перевести позивача на пенсію по інвалідності відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII фактично порушить закріплені законом виключні повноваження пенсійного органу.
Також суд зазначає, що вимоги позивача щодо визначення розміру її пенсії по інвалідності відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII, як 60 відсотків заробітної плати за останнім місцем роботи на державній службі, зазначеної в довідках від 11.09.2023 №66, №67, №68, є передчасними, адже спору щодо розміру пенсії, на який позивач має право на даний час між сторонами не існує. Приймаючи оскаржуване рішення від 22.03.2024 №918010138176, пенсійний орган зазначав про відсутність у позивача взагалі права на даний вид пенсії.
Водночас, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.
Тобто, судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №800/134/15 та постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №820/3327/16.
Задоволення позову в цій частині (в частині визначення розміру пенсії позивача, як 60 відсотків заробітної плати за останнім місцем роботи на державній службі, зазначеної в довідках від 11.09.2023 №66, №67, №68) буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що в свою чергу суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам, оскільки нарахування та виплата пенсії на виконання рішення суду ще не відбулась. Таким чином, зазначені позовні вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перевести ОСОБА_1 , починаючи з 12.09.2023, на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу", визначивши її розмір, як 60 відсотків заробітної плати за останнім місцем роботи на державній службі, зазначеної в довідках від 11.09.2023 №66, №67, №68, слід відмовити.
Разом з тим, положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.03.2024 №918010138176, суд застосовуючи механізм ефективного захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, який відповідно до пунктів 10 та 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ надає право на призначення пенсії на умовах статті 37 Закону №3723-XII, періоди її роботи в органах державної податкової служби з 09.09.1991 по 01.05.2016, та повторно розглянути її заяву від 11.09.2023 про переведення її на пенсію по інвалідності відповідно до частини 9 статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу", врахувавши при цьому висновки суду по даній справі.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.03.2024 №918010138176 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, який відповідно до пунктів 10 та 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" надає право на призначення пенсії на умовах статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу", періоди її роботи в органах державної податкової служби з 09.09.1991 по 01.05.2016, та повторно розглянути її заяву від 11.09.2023 про переведення на пенсію по інвалідності відповідно до частини 9 статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу", врахувавши при цьому висновки суду по даній справі.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович