Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 травня 2025 року Справа№200/1851/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Мандрика 7, м. Покровськ, Донецька область 85302, РНОКПП 40109055) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання поновити на посаді,
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 73 о/с від 10.02.2025 року про звільнення ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №4 Краматорського районного управління поліції з 10 лютого 2025 року.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що 10.02.2025 року відповідачем було видано наказ, яким його було звільнено зі служби за п.8 ч.1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Вважає зазначений наказ протиправним, та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що приймаючи рішення про його звільнення відповідач виходив з того, що він проходить службу в Збройних силах України, а саме в ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак його не було туди переведено. Зазначає, що його було незаконно звільнено з поліції.
Під час перебування в незаконному звільненні, ним було укладено контракт про проходження військової служби, наказ про переведення відповідач не видавав. Таким чином вважає, що підстави для звільнення зі служби в Національній поліції за п.8.ч.1.ст.77 ЗУ «Про Національну поліцію» відсутні, та відповідач не мав законних підстав його звільняти.
Посилається на приписи ст. 119 КЗпП України, відповідно до якої за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Отже, вважаючи звільнення протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відповідач не погодився із заявленими позовними вимогами, надав до суду відзив, де зазначає, що ОСОБА_1 проходив службу в лавах Національної поліції України на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №4 Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
Відповідно до довідки, наданої з ІНФОРМАЦІЯ_2 , старший оперуповноважений сектору кримінальної поліції відділу поліції №4 Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області ОСОБА_1 з 03.04.2019 проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 10.02.2025 № 73 о/с на підставі контракту про проходження служби у Збройних Силах України від 08.03.2022 року та довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.01.2025 року № 1594, капітана поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції відповідно до розділу VІІ Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 8 частини першої статті 77 ( у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)) з 10 лютого 2025 року.
Зазначає, що відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у тому числі у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (стаття 2 Закону № 2232-XII).
Відповідно до частини другої статті 39 Закону № 2232-XII, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексом законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частинами другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".
Відповідач вважає, що у низці законодавчих актів є посилання на антитерористичну операцію, натомість про ООС у них не згадується. З вищевказаного вбачається, що користування гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, громадянином України, який прийнятий на військову службу за контрактом у період проведення ООС, не передбачається.
Тому, у спірних правовідносинах застосуванню підлягає саме Закон № 580-VIII, відповідно до статті 60 якого, відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Вказує, що у Законі № 580-VIII відсутній порядок збереження робочого місця за поліцейським, що прийнятий на військову службу за контрактом. Однак відсутність у Законі № 580-VIII норми про порядок збереження робочого місця за поліцейським, що прийнятий на військову службу за контрактом, вказує не про неврегульованість цих правовідносин нормами спеціального законодавства, а про їхнє вирішення у спосіб, відмінний від правового регулювання трудових відносин відповідно до норм трудового законодавства.
На підставі викладеного відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою суду від 20 березня 2025 року залишено без руху позовну заяву, надано позивачу строк в 10 днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків заяви. 25 березня 2025 року недоліки позовної заяви позивачем усунуті.
Ухвалою суду від 31 березня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказу, зобов'язання поновити на посаді. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Витребувано у Головного управління Національної поліції в Донецькій області належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких було прийнято спірний наказ від 10.02.2025 року №73о/с (контракт про проходження служби у Збройних Силах України від 08.03.2022 року, довідка ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.01.2025 року № 1594), копію послужного списку та трудової книжки позивача, копії всіх наявних документів в матеріалах особової справи позивача.
Відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який було неодноразово продовжено та який триває станом на дату розгляду даної справи.
02 березня 2022 року опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 року Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя. Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 19 лютого 2021 року проходив службу в лавах Національної поліції України на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №4 Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
Судом встановлено, що 08 березня 2022 року між ОСОБА_1 та Міністром оборони України укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу, відповідно до якого ОСОБА_1 , капітан, офіцер відділення організації охорони патрульно - постової служби, розшуку та діяльності ІНФОРМАЦІЯ_4 призваний проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку дії контракту. Відповідно до п. 3 цей Контракт є строковим та укладається на строк 5 років. Пунктом 11 визначено, що контракт набирає чинності з 08 березня 2022 року.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.01.2025 року № 1594 підполковник ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 03.04.2019 року по теперішній час.
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 10.02.2025 № 73 о/с на підставі контракту про проходження служби у Збройних Силах України від 08.03.2022 року та довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.01.2025 року № 1594, капітана поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції відповідно до розділу VІІ Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 8 частини першої статті 77 ( у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)) з 10 лютого 2025 року.
Вважаючи вищезазначений наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.24 Європейської соціальної хартії, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.
Громадянам згідно ст.43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються нормами Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі Закон).
Положеннями частини першої статті 3 Закону № 580-VIII закріплено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Так, відповідно до положень ч.1 ст.59 Закону, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Спірні правовідносини виникли з приводу незаконного, на думку ОСОБА_1 , його звільнення зі служби в органах Національної поліції у зв'язку з призовом на військову службу.
Так, обґрунтовуючи правомірність звільнення позивача зі служби в поліції, ГУНП в Донецькій області посилається на норми п.8 ч.1 ст.77 Закону та те, що ОСОБА_1 фактично перейшов на роботу у Збройні Сили України, що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції.
Норми ст.77 Закону передбачають, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, в тому числі у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) (п.8 ч.1 ст.77 Закону).
Разом з цим, нормами ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Вказане кореспондується також з положеннями ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232- XII (далі Закон №2232).
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ст.2 Закону № 2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.
Так, зокрема, ч.3 вказаної статті визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч.2 ст.39 Закону №2322, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також ч.1 ст.53 і ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту», ч.2 ст.44, ч.1 ст.54 і ч.3 ст.63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», ч.2 ст.46 Закону України «Про вищу освіту».
Суд погоджується із доводами відповідача, що нормами Закону не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації. Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, суд вважає, що у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.
Воєнний стан в розумінні положень ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були прийняті на військову службу за контрактом зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Суд вважає, що гарантії, встановлені ч.3 ст.119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов'язок захисту Батьківщини.
При цьому прийняття на військову службу за контрактом не є тотожним з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), на яку посилається ГУНП в Донецькій області, як на підставу звільнення ОСОБА_1 .
Позивач був прийнятий на військову службу на підставі Контракту від 08.03.2022 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу, укладеного між ним та Міністром оборони України, а тому на нього мають поширюватися гарантії, передбачені ст.119 КЗпП України.
З огляду на викладене, враховуючи положення ч.3 ст.119 КЗпП України, суд вважає, що ГУ НП в Донецькій області не мало права звільняти позивача зі служби в поліції, в тому числі на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону.
Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 10.02.2025 № 73 о/с «По особовому складу» яким звільнено капітана поліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції за пунктом 8 частини першої статті 77 ( у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)) з 10 лютого 2025 року, підлягають задоволенню.
Щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції з 10 лютого 2025 року, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.
Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду, як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді, як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту у національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч.1 ст.235 та статті 240-1 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняній до займаної посаді.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції з 10 лютого 2025 року.
У відповідності з п.2 ч.1 ст.371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню, рівно як і рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.
Відповідно до зазначеної норми Закону суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції з 10 лютого 2025 року.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів обґрунтованість позовних вимог з викладених судом вище підстав.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийняття оскаржуваного наказу. Його доводи є безпідставними та необґрунтованими, оскільки спростовуються наведеними вище обставинами, встановленими судом, та нормами права, застосованими при вирішенні цього спору.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Таким чином, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов ОСОБА_1 таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі № 200/1851/25 не здійснювати.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу № 73 о/с від 10.02.2025 року про звільнення ОСОБА_1 , зобов'язання поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №4 Краматорського районного управління поліції з 10 лютого 2025 року - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 10 лютого 2025 року № 73 о/с «По особовому складу», яким звільнено капітана поліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції за пунктом 8 частини першої статті 77 ( у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)) з 10 лютого 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Мандрика 7 м. Покровськ Донецька область 85302 РНОКПП 40109055) поновити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції з 10 лютого 2025 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції з 10 лютого 2025 року.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 27 травня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров