Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про продовження процесуального строку
26 травня 2025 року Справа №200/3194/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка
Олега Миколайовича ознайомившись з позовною заявою
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ),
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди за жовтень та листопад 2024 року протиправними;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення у повному обсязі за жовтень та листопад 2024 року та виплатити додаткову грошову винагороду за жовтень та листопад 2024 року у сумі 60000,00 грн.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір».
09 травня 2025 року ухвалою суду залишено без руху позовну заяву та надано позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
Постановляючи означену ухвалу суд виходив з того, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
21 травня 2025 року від позивача до суду надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого позивач зазначив, що не міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права з причини то, що знаходився на виконанні бойового завдання у військовій частини НОМЕР_2 , що підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №124 від 23.12.2024.
Також позивач зазначає, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків, а порушення прав позивача є триваючим та за зверненням позивача від 20.11.2024 року не прийнято відповідного рішення.
На підтвердження доводів клопотання позивач надав до суду копію Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №124 від 23.12.2024 року, з якого суд встановив, що з 23 грудня 2024 року позивач вибув у відрядження для включення до складу сил й засобів НОМЕР_3 окремого батальйону підтримки Сил безпілотних систем Збройних сил України що діє у складі угруповання сил і засобів Сил безпілотних систем Збройних сил України, с. Межиріч, Павлоградського р-ну, Дніпропетровської обл., із штатною особистою зброєю: ПМ ХП 5662 (9,00 мм патронів - 16 шт).
Дослідивши доводи означеного клопотання суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі Хаджіанастасіу проти Греції , пункти 32-37).
При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).
Верховний Суд в постанові від 22.12.2021 року по справі № 200/17683/21 зазначив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
В постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Водночас колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 виснувала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Щодо доводів сторони позивача про запровадження на території України воєнного стану суд зазначає наступне.
В ухвалі Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 127/2897/13-ц, суд дійшов висновку, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
В постанові від 26 жовтня 2023 року у справі № 500/4332/22 Верховний Суд зазначив, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.
Разом з тим, Верховний Суд погодив висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не наведено обставин, які об'єктивно перешкоджали звернутися позивачу до суду із позовом у встановлений строк саме з підстав запровадження правового режиму воєнного стану. Також, виконання позивачем обов'язків військової служби не позбавляло його можливості звернутися до суду із відповідним позовом або ж за правовою допомогою. При цьому, норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачають можливість отримання військовослужбовцем відпустки в особливий період під час дії воєнного стану.
При цьому, колегією суддів відхилено посилання позивача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм процесуального права - статей 121, 122 КАС України, висловлених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 , від 14 грудня 2022 року у справі № 560/11700/21, від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а, від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20, від 17 грудня 2021 року у справі №460/713/21, від 10 лютого 2022 року у справі №560/11791/21, від 5 травня 2022 року у справах №520/9769/19, №420/18798/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а, оскільки норми процесуального закону не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку, та такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Ураховуючи означену позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що саме пособі проходження військової служби під час воєнного стану не має наслідком автоматичне поновлення строку звернення до суду з позовною заявою.
Дослідивши наданий позивачем Витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №124 від 23.12.2024 року, суд встановив, що з 23 грудня 2024 року позивач вибув у відрядження для включення до складу сил й засобів НОМЕР_3 окремого батальйону підтримки Сил безпілотних систем Збройних сил України, що діє у складі угруповання сил і засобів Сил безпілотних систем Збройних сил України, с. Межиріч, Павлоградського р-ну, Дніпропетровської обл., із штатною особистою зброєю: ПМ ХП 5662 (9,00 мм патронів - 16 шт).
Водночас, Переліки територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджено Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (чинний до 20.03.2025 року) та Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 (чинний з 20.03.2025 року).
Означеними переліками Павлоградський район Дніпропетровської області ніколи не відносився до територій можливих бойових дій, активних бойових дій або окупованих територій.
Відтак, включення позивача до складу сил й засобів 93 окремого батальйону підтримки Сил безпілотних систем Збройних сил України (с. Межиріч, Павлоградського р-ну, Дніпропетровської обл.) не свідчить про те, що позивач у цей період приймав безпосередню участь у бойових діях, бойових зіткненнях із противником, перебував у небезпечних умовах, ізольованому середовищі, без доступу до інфраструктурних об'єктів або правової допомоги.
Водночас, залишення звернення позивача відповідачем без відповіді не перешкоджали позивачу звернутись до суду за захистом свого ймовірно порушеного права, одразу після сплину встановленого законом строку розгляду звернення.
Щодо доводів позивача відносно вчинення ним активних дій щодо відновлення свого права у вигляді звернення до суду, слід відзначити, що звернення до суду відбулось після сплину строку звернення до суду.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів заяви позивача про поновлення строку звернення до суду та відмову у її задоволенні.
Відповідно до ч. 2 ст. 121 КАС України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість продовження строку на усунення недоліків в межах строків, визначених ст. 169 КАС України, надавши позивачу 5 днів на усунення недоліків позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 121, 160, 161, 169, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою.
Продовжити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на строк не більше 5 днів.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, за сторінкою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки ://court.gov.ua/).
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко