Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 травня 2025 року Справа№640/391/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04063, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
На підставі ст. 1 Закону № 2825 Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований.
П. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону України від 16 липня 2024 року № 3863-ІХ Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон № 3863), який набрав чинності 26 вересня 2024 року), установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абз. 4 цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом № 3863, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом № 3863, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у справах, розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, здійснює Київський окружний адміністративний суд.
На підставі п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, ця справа передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду судді Абдукадировій К.Е.
Ухвалою суду від 12 березня 2025 року адміністративну справу прийнято до провадження судді Абдукадирової К.Е.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в десятиденний строк з дня отримання ухвали суду: належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача; детальний розрахунок стажу позивача; рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.07.2021 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
На виконання вимог ухвали суду від 08.05.2025 відповідач надав суду витяг з пенсійної справи позивача, в якому відсутнє рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.07.2021 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , про яке повідомлено позивачу у листі відповідача від 30.07.2021 №2600-0204-8/122400.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року повторно витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в дводенний строк з дня отримання ухвали суду: рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.07.2021 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , про яке повідомлено позивачу у листі відповідача від 30.07.2021 №2600-0204-8/122400.
На виконання вимог ухвали суду від 19.05.2025 відповідач надав суду рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.07.2021 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Згідно з вимогами частини п'ятої статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Станом на час розгляду справи, відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, про причини неподання відзиву на позовну заяву відповідачем суду не повідомлено. Проте, надано суду витяг з пенсійної справи позивача.
Згідно з вимогами частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
16.07.2021 ОСОБА_1 звернувся Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення дострокової пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 31.01.2025 Головним управлінням Пенсiйного фонду України в м. Києві прийнято рішення № 262140002678 від 23.07.2021 про відмову у призначенні пенсії.
В рішенні зазначено наступне.
Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 16.07.2021.
Вік заявника 56 років.
Страховий стаж особи становить 23 роки 5місяців 8 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
період з 26.09.1991 по 11.08.1993, оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення з роботи;
Для зарахування періоду з 26.09.1991 по 11.08.1993 необхідно надати уточнюючу довідку про періоди роботи, видану підприємством, на якому працювала особа, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату, 04.12.2029
Позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV).
Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За умовами ч.1 ст. 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
За ч. 1 ст. 24 Закону України № 1058-IVстраховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Статтею 62 закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58).
До трудової книжки вносяться, зокрема:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (п. 2.2.Інструкції №58).
За вимогами пунктів 2.3., 2.4.Інструкції №58записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.14.Інструкції №58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, уграфі2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ( Порядок №637).
За п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Приписами п. 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів,
особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи: з 26.09.1991 по 11.08.1993, суд зазначає наступне.
Дослідивши записи копії трудової книжки НОМЕР_2 судом встановлено, що позивач:
26.09.1991 був зарахований на монтажну дільницю стропальником четвертого розряду, по переводу із з-ду ЗБВППБО в Будівельно-монтажне управління №2 Проектно-промислово-будівельного об'єднання;
11.08.1993 звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, відповідно до наказу № 113-к від 11.08.93.
Суд не приймає посилання відповідача на виправлення в даті наказу на звільнення з роботи , зважаючи на наступне.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Виходячи з наведених правових норм на працівника не може бути покладена відповідальність за ведення трудової книжки.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 вказав, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права, а відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії, особи, яка звернулася за такою.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не було позбавлено можливості витребувати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати (п. 2 ч. 1 ст. 64 Закону №1058).
Верховний Суду у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 вказав, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
При цьому, до стажу позивача Пенсійним органом протиправно не зараховано спірний період роботи, оскільки судом встановлено, що трудова книжка позивача оформлена належним чином, всі записи засвідчені належним чином.
В матеріалах справи наявна також копія посвідчення позивача учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 15.09.2021.
Відповідно до пп. 6 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: особам, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19 (з числа резервістів, військовозобов'язаних, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), 20, 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: посвідчення учасника бойових дій (у разі відсутності в посвідченні учасника бойових дій пункту і статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого надано статус, такі відомості підтверджуються органом, що видав посвідчення, або додаються документи, які підтверджують безпосередню участь цих осіб в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації). Особами з числа резервістів і військовозобов'язаних, особами, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, додаються документи, які підтверджують їх належність до таких осіб (незалежно від наявності в посвідченні зазначених вище відомостей) (при призначенні пенсії учасникам бойових дій згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону).
Аналіз наведених вище норм права свідчить про те, що для осіб, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та яким також необхідно також подати документи, на підставі яких встановлено статус учасника бойових дій, визначені Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413.
За п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Твердження відповідача у спірному рішенні про те, що довідка №5317-Д від 06.11.2024 не відповідає Додатку 6 до Порядку (в редакції постанови КМУ від 22.08.2023 № 887), є помилковим з огляду на наступне.
Процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (Порядок № 413).
Надання статусу учасника бойових дій - публічна (електронна публічна) послуга, що надається комісією (міжвідомчою комісією) за заявою, поданою в паперовій або електронній формі, або на підставі документів, поданих командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу), за результатами розгляду якої (яких) приймається рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій. (підп. 4 п. 2 Порядку №413).
Оскільки належність позивача до особи, яка має статус учасника бойових дій не оскаржувалась, посвідчення не визнано недійсним та не скасовано у встановленому Законом порядку, позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом №3551-XII та Законом №1058-ІV, зокрема, пільгами щодо призначення дострокової пенсії за віком.
За таких обставин, суд вважає протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» , суд зазначає наступне.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно із Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнято Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження- це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визнавати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції, адміністративний суд, не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що зобов'язавши відповідача зарахувати періоди роботи позивача до страхового стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
Вказані вимоги є передчасними, оскільки вказаним діям передує належний розгляд заяви про призначення пенсії.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до приписів ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого відбулось звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Судом встановлено, що спірне рішення відповідача прийнято без повного з'ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням дискреційних повноважень відповідача на прийняття рішення про призначення/перерахунок пенсії, та визначення підстав, за яких призначається даний вид пенсії або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.07.2021 №262140002678; зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 26.09.1991 по 11.08.1993 та повторно розглянути заяву позивача від 16.07.2021 про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у даній справі.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
За подання позовну немайнового характеру позивач сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Таким чином, судовий збір у розмірі 404,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04063, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.07.2021 №262140002678.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 26.09.1991 по 11.08.1993 та повторно розглянути заяву від 16.07.2021 про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у даній справі.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04063, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, ЄДРПОУ 42098368) на користь на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 404,00 гривень.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 26 травня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Е. Абдукадирова