27 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/2503/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом поданим адвокаткою Зачепіло Зоряною Ярославівною в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До суду надійшов адміністративний позов поданий адвокаткою Зачепіло Зоряною Ярославівною в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач), відповідно до якого просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 06.02.2025 №262840015202;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до стажу державної служби всі періоди робота в органах державної податкової інспекції України з 22.04.1996 по 18.05.2001 та з 10.01.2003 по 01.05.2016 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 ;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області з 31.01.2025 перевести ОСОБА_1 з пенсії по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по віку відповідно до Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» та здійснити перерахунок і виплату пенсії (з урахуванням виплачених сум) на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Державною податковою службою України від 22.01.2025 №33 та №34.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 31.01.2025 звернулася до відповідача із заявою щодо переходу з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно Закону України «Про державну службу». Проте, рішенням від 06.02.2025 №262840015202 відповідач відмовив позивачу в перерахунку пенсії. Позивач вважає, що на час звернення із заявою про переведення на інший вид пенсії, вона дотримала всі умови щодо стажу державної служби та щодо віку і страхового стажу, а також надала належно оформлені довідки про складові заробітної плати для визначення розміру пенсії, а відтак, відповідне рішення відповідача є протиправним, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позов представник відповідача позовних вимог не визнав, вважає позов необґрунтованим і безпідставним та просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що станом на 01 травня 2016 року позивач не працювала на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців та станом на день набрання чинності Законом №889-VIІІ немає 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що унеможливлює призначити їй пенсію згідно Закону №889-VIІІ.
Також зазначив, вимога позивача про перерахунок пенсії з урахуванням довідок про складові заробітної плати державного службовця є передчасною та задоволенню не підлягає, так як рішення з цього питання не приймалось.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV.
31.01.2025 позивач звернулася із заявою про перехід на пенсію по Закону №889-VIII, до якої долучила довідки про складові заробітної плати ДПС України від 22.01.2025 №33 та №34.
Згідно пункту 4.2 (ост. абзац) Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за принципом екстериторіальності документи для призначення пенсії були на правлені на розгляд до ГУ ПФУ у Волинській області, яким і було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 06.02.2025 №262840015202 у зв'язку з тим, що станом на 01 травня 2016 року позивач не працювала на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців та станом на день набрання чинності Законом №889-VIІІ немає 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що унеможливлює призначити їй пенсію згідно Закону №889-VIІІ. Зокрема, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 №503-р «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців», яке 06.08.2016 втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №465 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», було віднесено до 4-7 категорій посад державних службовців відповідні посади в місцевих державних податкових адміністраціях, які не мають спеціальних звань.
Періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких було присвоєно персональні та спеціальні звання, не враховуються до стажу державної служби.
Зазначає, що відповідно даних трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 працювала в статистичному управлінні Київської області з 21.01.1985 по 29.04.1985 та 01.08.1985 по 10.07.1989, в Міністерстві статистики УРСР з 11.07.1989 по 10.11.1992 та з 26.07.1993 по 17.04.1996, що складає 10 років 3 місяці 7 днів на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. З 22.04.1996 по 18.05.2001 та з 10.01.2003 по 01.05.2016 заявниця працювала в органах державної податкової інспекції України. 03.01.1997 року (наказ №670 від 27.01.1997) ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби 1 рангу, тому періоди роботи в органах податкової служби на яких було присвоєно персональні та спеціальні звання до стажу державної служби заявниці не враховуються.
Вважаючи рішення ГУ ПФУ у Волинській області про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку протиправним, позивач звернувся в суд з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначаються Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положеннях Закону №889, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, п. 10, п. 12 розд. XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-ХП та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХЗІ, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш ж 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст. 37 Закону №3723-ХП встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, жі досягай віку 62 роки, та жінки, які досягай пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. ч. 1 ст.28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та жі на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
За наведеного правового регулювання, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723 і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04.04.2018 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18, а також у постановах від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 16.12.2021 у справі №538/804/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.09.2022 у справі №234/6967/17 та від 29.11.2022 у справі №431/991/17.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року-страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), за останньою зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
Вищевказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 13 лютого 2019 року за результатами апеляційного перегляду рішення Верховного Суду 04 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18).
Отже, не зважаючи на те, що з 01.05.2016 Закон №3723 втратив чинність після вказаної дати, особи, що працювали на державній службі, за наявності передбачених ст. 37 цього Закону підстав, мають право на пенсію державного службовця.
Стаття 25 Закону №3723-ХП визначала класифікацію посад державних службовців, основними критеріями якої є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу (частина перша).
Частиною другою цієї ж статті установлено сім категорій посад державних службовців. Поряд з тим частиною третьою статті 25 Закон №3723-XII обумовлено, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.
Крім того, частиною сімнадцятою статті 37 Закону №3723-ХІІ визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (діяв до набрання чинності Законом №889-VIII), яким визначено посади і ранги, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби (далі - Порядок №283).
Згідно з пунктом 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), серед іншого, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
Пунктом 5 Порядку № 283 визначено, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.
Порядок №283 втратив чинність 01.05.2016 у зв'язку із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України 25.03.2016 №229 нового Порядку обчислення стажу державної служби (далі - Порядок №229).
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (був чинній до 19.11.2012 (далі - Закон №509-ХІІ).
Згідно з положеннями статті 6 Закону №509-ХІІ видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Частиною п'ятою статті 15 Закону №509-ХІІ установлено, що правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».
Частина четверта статті 15 Закону №509-ХІІ передбачала, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності). Тобто цією нормою було встановлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Частинами сьомою, восьмою статті 15 Закону №509-ХІІ передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби І рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби ІП рангу, радник податкової служби І рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби Т рангу, інспектор податкової служби П рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Законом України від 05.07.2012 №5083-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв'язку з проведенням адміністративної реформи в Україні», який набрав чинності 12.08.2012, доповнено Податковий кодекс України (далі ПК України) розділами XVIII-1 та XVIII-2, у тому числі статтею 344. Так згідно з пунктом 344.1 статті 344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Верховний Суд України у постанові від 22.10.2013 у справі №21-340а13 зазначив, що аналіз положень статті 37 Закону України «Про державну службу», Закону України «Про державну податкову службу в Україні» дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має враховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII. Надалі такий правовий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а та від 18.03.2021 у справі №500/5183/17.
Отже, посадові особи органів державної податкової служби, які обіймали посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету та яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах повинен враховуватися їм до стажу державної служби, який дає право на пенсію.
Відтак, з урахуванням наявних матеріалів, зокрема, даних трудової книжки НОМЕР_1 від 21.01.1985, а також довідками виданими Державною податковою службою від 21.01.1985 №33 та №34, позивач має право на перехід пенсії за віком та обчислення пенсії згідно із Законом України «Про державну службу».
Право вимагати такого обчислення встановлено законом. Особа, яка має право на перехід на інший вид пенсії - може ним скористатись, якщо, на її думку, це буде для неї бажаним, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 12 травня 2021 року у справі № 520/1972/19.
Згідно з ч. 8 ст. 37 Закону №3723 визначення заробітної плати для обчислення пенсій державним службовцям здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі - Порядок №622).
Відповідно до п.4 Порядку №622 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дата виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому:
посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняних до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);
розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь- які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;
у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016, середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;
матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
Так стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, з 21.01.1985 по 01.05.2016 складає понад 20 років, а саме 28 років 07 місяців та 26 днів. Однак і після цієї дати позивач продовжував працювати на відповідних посадах, що підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_1 від 21.01.1985.
З огляду на вищевикладене, спірне рішення про відмову у перерахунку пенсії прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому таке рішення підлягає скасуванню як протиправне.
Щодо позовних вимог з приводу зобов'язання відповідача перевести позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
Згідно зі статтею 90 Закону №889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частинами першою та другою статті 10 Закону № 1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Оскільки заява позивача про переведення пенсії подана нею 31.01.2025, тому слід зобов'язати відповідача перевести позивачку на пенсію відповідно до Закону «Про державну службу» саме з цієї дати 31.01.2025.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити, здійснити нарахування та виплату пенсії на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Державною податковою службою України від 22.01.2025 №33 та №34, суд звертає увагу на таке.
Позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» після звільнення з державної служби, тобто як особа, яка на день звернення за призначенням пенсії не займає посаду державної служби.
Відповідно до частини першою статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом пункту 4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 (далі- Порядок №622) особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, пенсія державного службовця призначається в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому, посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби, а розмір інших виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії, у разі коли в особи станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 року, визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 року на кількість таких місяців; матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
Однак, якщо особа має не менше як 20 років стажу державної служби і на час виходу на пенсію не перебуває на державній службі, за її бажанням, розмір цих інших виплат (виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії, крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років, а також розмір матеріальної допомоги та виплат, які нараховуються за період, який перевищує календарний місяць) визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Таким чином, позивач має право на розрахунок пенсії із застосуванням статті 37 Закону України «Про державну службу» та пункту 4 Порядку №622, які передбачають, що особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, пенсія призначається у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, у спірному випадку нарахування позивачу пенсії державного службовця повинно здійснюватись з урахуванням даних, зазначених в довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Державною податковою службою України від 22.01.2025 №33 та №34, відомості яких відповідають вимогам пункту 4 Порядку №622.
В свою чергу, будь-яких доказів того, що надані позивачкою довідки не відповідають вимогам законодавства відповідач не надав.
Як наслідок, необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити та здійснити нарахування і виплату позивачу з 31.01.2025 пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Державною податковою службою України від 22.01.2025 №33 та №34.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994).
За нормами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 судовий збір в розмірі 2422,40 грн, сплачений згідно з квитанцією від 05.03.2025 №6416-8546-5868-9826.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями статті 19 Закону №5076-VI, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що між Ладовчиною Г.В. та адвокатським об'єднанням «Захист» укладено договір про надання адвокатських послуг від 22.02.2025 №23/1.
Згідно з пунктами 3.1 вказаного договору та додатку до договору №23/1 від 22.02.2025 про надання адвокатських послуг від 22.02.2025 клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 18000,00 грн.
Надання правової (правничої) допомоги підтверджується актом виконаних робіт за договором про надання адвокатських послуг від 22.02.2025 №23/1 платіжною інструкцією від 22.02.2025 №1.97537185.1 про сплату позивачем 18000,00 грн.
Згідно з актом виконаних робіт за договором про надання адвокатських послуг від 22.02.2025 №23/1, адвокатським об'єднанням «Захист» надано позивачу наступні послуги з правничої допомоги: первісна консультація - 1500,00 грн; ознайомлення з матеріалами справи, документацією - 1000,00 грн; аналіз судової практики - 1500,00 грн; формування правової позиції по справі - 5000,00 грн; підготовка та направлення адміністративного позову про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - 8000,00 грн; консультація клієнта з питання роботи по справі - 1000,00 грн.
У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №810/3806/18 вказано, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Згідно з пунктом 2 частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11.05.2018 по справі №814/698/16 (провадження №К/9901/11835/18).
Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно вищевказаним договором та з актом приймання-передачі наданих послуг, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 18000,00 грн не є пропорційним до предмету спору, виходячи з того, що даний спір є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався судом без виклику сторін. При цьому, суд зазначає, що вивчення наданих документів, надання консультації та роз'яснення законодавства, зібрання (витребування, отримання) доказів для подальшого представлення суду, складання процесуальних документів (адвокатських запитів, заяв від імені позивача, тощо), включається до витрат пов'язаних зі складанням адміністративного позову, охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, а тому дані витрати повинен понести позивач.
З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи заперечення відповідача, критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 8000,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу залишити за позивачем.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 06.02.2025 № 262840015202 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити та здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 з 31.01.2025 пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби всі періоди робота в органах державної податкової інспекції України з 22.04.1996 по 18.05.2001 та з 10.01.2003 по 01.05.2016 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , з урахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 22.01.2025 №33 та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 22.01.2025 №34, виданих Державною податковою службою України.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826).
Суддя Ф.А. Волдінер