про закриття провадження в справі
м. Вінниця
27 травня 2025 р. Справа № 640/26504/20
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні клопотання про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного агенства з питань запобігання корупції, третя особа Генеральний прокурор Венедіктова Ірина Валентина про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Національного агенства з питань запобігання корупції, третя особа Генеральний прокурор Венедіктова Ірина Валентина про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Представником третьої особи подано клопотання про закриття провадження у справі з підстав не порушення прав позивачки.
Оцінюючи подане клопотання , суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України (в редакцій чинній на час подання позовної заяви) публічно-правовий спір - це спір , у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями пунктів 1, 5 частини першої статті 19 КАС України (в редакцій чинній на час подання позовної заяви) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Слід зазначити, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 вказав, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідні правові позиції щодо звернення особи до суду за захистом порушеного права викладені в постанові ВС від 06.04.2023 р. у справі № 990/152/22 та в постанові ВП ВС від 05.09.2024 р. у справі № 990/137/24.
Суд зазначає, що сама позивачка в позовній заяві зазначає, що, на її думку, відповідач не мав чекати повідомлень від фізичних чи юридичних осіб та провести заходи реагування в результаті з'ясування факту наявності конфлікту інтересів.
Доказів звернення до відповідача із будь - якими заявами, які стосуються необхідності вжиття заходів реагування - до позову не долучено та в ході розгляду справи не додано.
При цьому, обгрунтовуючи порушенння свого права позивачка вказує , що як громадянка має право на звернення до суду із відповідними заявами з метою здійснення ефективного контролю, адже це не суперечить діючому законодавству та є ефективним способом захисту особи.
Суд зауважує, що позивачка не вказала, яке саме особисто її право чи інтерес порушені внаслідок не вичнення відповідачем відповідних дій.
Суд зазначає, що відповідач не здійснював відносно позивачки публічно-владних управлінських функцій, між ними відсутній юридичний спір, що, своєю чергою, не породжує для позивачки і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом, адже для ефективного захисту порушених прав необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між стверджуваним порушенням та способом захисту прав або інтересів.
У свою чергу, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, дія чи бездіяльність, яке порушує безпосередньо права чи обов'язки позивача.
При цьому Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи 30 січня 2019 року судове рішення у справі № 803/3/18, у якій предметом зустрічного позову були аналогічні позовні вимоги, зазначила, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
З огляду на це, такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.
Відповідна правова позиція викладена й в постанові ВС від 23.01.2020 р. у справі №П/811/1456/17.
Із врахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що наявні підстави для закриття провадження у справі, відповідно, задоволення заяви представника третьої особи.
Керуючись ст.ст. 238, 248, 256, 294 КАС України, -
заяву представника третьої особи - задовольнити.
Провадження у справі - закрити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна