Номер провадження: 22-ц/813/1384/25
Справа № 2-890/2009
Головуючий у першій інстанції Вужиловський О.В.
Доповідач Комлева О. С.
20.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Драгомерецького М.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 грудня 2009 року, постановленого під головуванням судді Вужиловського О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -
У листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, в якому просила визнати за нею право власності на спадкове майно - житловий будинок з господарськими будівлями в с. Янишівка Любашівського району, залишений позивачу в спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовживши строк на прийняття спадщини.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4 , 1926 року народження, який був прописаний і проживав до смерті в с. Янишівка Любашівського району Одеської області. Батько був власником домоволодіння в с. Янишівка Любашівського району Одеської області.
Позивачка є єдиною спадкоємицею після смерті батька за законом, так як її мати ОСОБА_3 від спадщини відмовилася. Фактично позивачка прийняла спадщину у шестимісячний термін, однак юридично спадщину не оформила.
Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 10 грудня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволений.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_4 , а саме: на житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться в с. Янишівка Любашівського району Одеської області, загальною вартістю 16719 грн. та розміщений на земельній ділянці 0,81 га.
Не погодившись з рішенням суду, у квітні 2024 року ОСОБА_1 , особа, яка не приймала участі у розгляді справи, однак вважає, що оскаржуваним рішенням суду порушені його права, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 також є спадкоємцем після померлого батька - ОСОБА_4 , який 02.07.2002 року заповів йому земельну частку пай за сертифікатом серії ОД №010954 та 1/2 частину будинку в с. Янишівка.
Під час розгляду справи стало відомо, що відповідач ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом до участі у справі замість відповідача ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 була залучена її правонаступник ОСОБА_2 .
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
В судове засідання, призначене на 20 травня 2025 року учасники справи не з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 156-161).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю, з наступних підстав.
У частині 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Тлумачення наведених вище норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість дійти висновку щодо вирішення, чи невирішення судом першої інстанції питань про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Тобто, апеляційному суду необхідно відкрити апеляційне провадження, а у разі з'ясування, що судовим рішенням питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України».
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №521/12093/19.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , особи, яка не приймала участь у розгляді справі, на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 грудня 2009 року.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 1 статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Аналогічна за змістом норма містилась і у статті 292 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення.
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.
Системний аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційне оскарження лише за умови, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу resjudicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня 2008 року).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішенням суду порушені його права та законні інтереси, як спадкоємця ОСОБА_4 .
Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Відповідно до ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Статтею 1236 ЦПК України, передбачено право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом . Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Згідно зі ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У ст. 1268 ЦК України, зазначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Стаття 1269 ЦК України, передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, що зазначено у ст. 1270 ЦК України.
Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).
ОСОБА_4 проживав та був прописаний в с. Янишівка Любашівського району Одеської області до дня його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).
Апелянт ОСОБА_1 проживає та зареєстрований з 2002 року в АДРЕСА_1 (а.с. 43).
Відповідно до зведеного акту вартості будинків, господарських будівель та споруд, довідки Бобрицької сільської Ради Любашівського району Одеської області від 18листопада 2009 року ОСОБА_4 є власником житлового будинку з господарськими спорудами в с. Янишівка Любашівського району Одеською області вартістю 16719 грн., та складається з житлового будинку, літньої кухні, сараю, колодязю та мощення (а.с. 9-12).
За вказаним будинком закріплено земельну ділянку, площею 0,81 га для обслуговування житла та ведення підсобного господарства, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, виданий Бобрицькою сільською радою Любашівського району Одеської області (а.с. 21-22).
ОСОБА_2 є донькою померлого ОСОБА_4 , та відноситься до першої черги спадкування (а.с. 13, 14).
З відповіді Любашівської районної державної нотаріальної контори від 19 листопада 2009 року, вбачається, що ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори для оформлення спадщини після смерті батька, однак їй було відмовлено в оформленні спадщини через відсутність правоустановчих документів на будинок померлого, та роз'яснено її право на звернення до суду (а.с. 4).
ОСОБА_3 є мати ОСОБА_2 та дружиною ОСОБА_4 .
Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 10 грудня 2009 року визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_4 , а саме: на житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться в с. Янишівка Любашівського району Одеської області, загальною вартістю 16719 грн. та розміщений на земельній ділянці 0,81 га.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апелянт ОСОБА_1 є братом ОСОБА_2 та сином ОСОБА_4 .
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що він також є спадкоємцем після померлого батька - ОСОБА_4 , який 02.07.2002 року заповів йому земельну частку пай за сертифікатом серії ОД №010954 та 1/2 частину будинку в с. Янишівка.
Також апелянт надав до суду копію рішення Любашівського районного суду Одеської області від 12 лютого 2008 року, відповідно до якого за ОСОБА_1 визнано право власності на спадкове майно, що залишилося в спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на земельну частку (пай) розміром 4,1 га.
Проте, як вбачається з відповіді із Любашівської районної державної нотаріальної контори, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 не заводилася, спадкоємці із заявами про прийняття спадщини не зверталися (а.с. 140-141).
При цьому, зі спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що ОСОБА_2 29 липня 2015 року звернулась до Любашівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, а саме на земельну ділянку, площею 3,19 га, розташованої на території Бобрицької сільської ради Любашівського району Одеської області (а.с. 97-120).
Колегія суддів, з урахуванням встановлених обставин, приходить до висновку про те, що апелянт ОСОБА_1 до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті батька не звертався, разом з батьком не проживав, а тому відповідно до ст. 1268, 1269 ЦК України вважається таким, що не прийняв спадщину, що будь-яких належних та допустимих доказів того, що оскаржуваним рішенням суду порушені права ОСОБА_1 до суду надано не було, а з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 лише через 17 років після смерті спадкодавця, та через 15 років після прийняття оскаржуваного рішення звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
На підставі вищенаведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду по суті апеляційної скарги та приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням суду не порушені права ОСОБА_1 .
Відповідно до положень ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
На підставі наведеного вище, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі п.3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 352, 362, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 грудня 2009 року, постановленого під головуванням судді Вужиловського О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно - закрити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 27 травня 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ М.М. Драгомерецький