Номер провадження: 11-кп/813/1621/25
Справа № 522/2921/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
захисників - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачених - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2025 у кримінальному провадженні №12024162510001279 від 04.09.2024 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2025 задоволено клопотання прокурора та обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 продовжений строк тримання під вартою до 30 травня 2025 року, без визначення розміру застави у якості альтернативного запобіжного заходу.
Рішення суду мотивоване обґрунтованістю висунутого обвинувачення, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосуванням більш м'яких запобіжних заходів до обвинувачених.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням захисник обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.
Доводи обґрунтовує тим, що жодного ризику не доведено.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_11 раніше не судимий, має постійне місце проживання, має позитивну характеристику, співпрацює зі слідством та надає покази.
Крім того, жодного доказу на підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_11 матеріали справи не містять.
Просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_11 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або заставу з електронним контролем.
Також не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням обвинувачений ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу.
Доводи обґрунтовує тим, що ризики передбачені ст. 177 КПК України не доведені.
Зазначає, що прокурором не доведено неможливість застосування відносно нього іншого запобіжного заходу, який не пов'язаний з триманням під вартою.
Просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а саме домашній арешт або визначити розмір застави.
Крім того, не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням захисник обвинувачений ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу.
Доводи обґрунтовує тим, що жоден із ризиків зазначених у клопотанні прокурора не доведений та вони є необґрунтованими.
Просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а саме домашній арешт або визначити розмір застави.
Положеннями ч. 4 ст. 4221 КПК України визначено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор ОСОБА_13 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явився, звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без його участі.
За таких обставин, враховуючи, що прокурор ОСОБА_13 розпорядився своїми правами та обов'язками на власний розсуд, апеляційний суд вважає за можливим та необхідним апеляційний розгляд провести за відсутності сторони обвинувачення.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинувачених та їх захисників, які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Абзацом 2 ч. 2 ст. 392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів провадження на розгляді Приморського районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12024162510001279 від 04.09.2024 щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , та ОСОБА_10 обвинувачення по суті, оскільки це є прерогативою суду першої інстанції за результатами проведеного судового розгляду.
Окрім того, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутим ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 обвинувачення у скоєні інкримінованого їм злочину, оскільки позбавлений можливості надати відповідний висновок щодо допустимості чи недопустимості заявлених сторонами кримінального провадження доказів.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 злочину, характеру, тяжкості та суспільної небезпечності, а також можливої міри покарання, яка може бути їм призначена у разі визнання винними, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині продовження їм запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинувачених від суду та впливу обвинувачених на свідків.
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у разі доведеності їх вини, апеляційний суд переконаний, що на теперішній час продовжує існувати ризик того, що обвинувачені можуть здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 1 ст.177 КПК).
Зважаючи на те, що остаточне рішення по справі відносно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не прийнято та на теперішній час судовий розгляд кримінального провадження триває, колегія суддів вважає, що в даному випадку існує ризик можливого незаконного впливу останніми на свідків, з метою зміни останніми показань (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що оскільки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні злочину поєднаного із погрозою застосуванням насильства, тому зважаючи на положення п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, районний суд обґрунтовано вважав за необхідне не визначати розмір застави.
На думку апеляційного суду застосування до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, оскільки такі запобіжні заходи не здатні запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України.
Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доцільності застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_11 виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання піл вартою з огляду на наступне.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Оцінюючи доведеність наявності у кримінальному провадженні заявлених прокурором ризиків, апеляційний суд враховує такі обставини.
Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 199 КПК України, апеляційний суд вважає, що стороною обвинувачення надано відповідні докази на підтвердження існування ризиків, які знайшли своє відображення в оскаржуваній ухвалі.
Апеляційний суд погоджується з викладеним в ухвалі висновком про існування вказаних в клопотанні прокурора ризиків відносно обвинуваченого ОСОБА_11 , передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції вважає, що стороною обвинувачення не надано достатніх доказів, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам, а суддею не в повній мірі враховані обставини, які вказують на необхідність застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_11 більш м'якого запобіжного заходу.
Як неодноразово зазначав ЄСПЛ у своїх рішеннях, що сама по собі тяжкість інкримінованого підозрюваному злочину не може бути підставою для застосування до особи найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В своїх рішеннях ЄСПЛ суд визнає порушенням Конвенції продовження/обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за умови, якщо національні суди «…не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів…» (справи «Харченко проти України», «Шалімов проти України»).
Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі «Манчіні проти Італії», відповідно до якого, за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 п. 1 п.п. с Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
При цьому, апеляційний суд враховує міцні соціальні зв'язки та дані про особу обвинуваченого, який є раніше не судимою особою, вчинив злочин вперше, співпрацює зі слідством та надає покази, наявність постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ., виключно позитивні характеристики за місцем мешкання ОСОБА_11 , його допомогу Збройним силам України в особі військової частини НОМЕР_1 під час відсічі збройної агресії РФ, лист директора СФГ «ПЕГАС» про готовність підприємства працевлаштувати ОСОБА_11 .
За таких обставин, судова колегія вважає доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 обґрунтованими, а висновок судді про необхідність продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, виходячи з вимог статей 177, 178, 183, 194 КПК України таким, який не відповідає матеріалам кримінального провадження та є необґрунтованим, а отже, вважає за можливим і необхідним обрати обвинуваченому ОСОБА_11 більш м'який запобіжний захід, а саме у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем постійного проживання, з покладеним відповідних обов'язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, який на думку колегії суддів буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинувачених під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотанні прокурора ризиків.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_9 , проте є підстави задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_6 .
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_6 - задовольнити.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2025 року, щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024162510001279 від 04.09.2024 щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України - скасувати в частині продовження строків тримання під вартою відносно ОСОБА_11 .
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_14 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Застосувати до ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 роз'яснивши обвинуваченому ОСОБА_11 його обов'язок щодо заборони залишати вказане житло цілодобово.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_11 , обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
-прибувати до суду за кожним викликом;
-повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
-утримуватись від спілкування зі свідками та потерпілим у цьому кримінальному провадженні;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
-носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити обвинуваченомуОСОБА_11 , що в разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід та накладене грошове стягнення.
Виконання ухвали Одеського апеляційного суду про застосування запобіжного заходу обвинуваченого ОСОБА_11 у вигляді домашнього арешту та контроль за його поведінкою покласти на співробітників ОРУП №2 ГУНП в Одеській області.
Строк дії ухвали Одеського апеляційного суду становить до 30.05.2025 року.
Обвинуваченого ОСОБА_11 звільнити з під варти.
Копію ухвали для виконання направити до ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та ОРУП №2 ГУНП в Одеській області.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4