Номер провадження: 11-кп/813/1750/25
Справа № 522/7480/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023162510001606, внесеному до ЄРДР 05.12.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено частково, продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави, строком на 30 днів, тобто до 31.05.2025 року включно.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував тяжкістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, відомості про особу обвинуваченого та послався на продовження існування ризиків, передбачених п.1 ч.1 ст.177 КПК України, що унеможливлює застосування щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того, суд вважав за необхідне не визначати розмір застави, у зв'язку із тим, що дане кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , спричинило загибель людини.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій посилається на наступне:
- обвинувачення стосовно ОСОБА_7 є необгрунтованим, оскільки відсутні будь-які докази, що саме ОСОБА_7 причинив потерпілому тілесні ушкодження;
- жодних об'єктивних даних, які б свідчили про намір ОСОБА_7 ухилитися від суду прокурором не наводилось; клопотання прокурора не містить посилання на докази наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України;
- прокурором не надано даних про наявність незаконного впливу на свідків з боку обвинуваченого ОСОБА_7 , а також ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, який не був підтверджений будь-якими доказами;
- судом не враховані соціальні зв'язки, а саме: ОСОБА_7 має постійне місце реєстрації та проживання, офіційно працевлаштований, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, один з яких є інвалідом дитинства та потребує постійного догляду, є єдиним годувальником у сім'ї;
На підставі наведеного захисник ОСОБА_6 , просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою засотувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді нічного або цілодобового домашнього арешту за місцем проживання: АДРЕСА_1 , із покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Враховуючи положення ст.422-1 КПК, колегія суддів вважає за можливе, апеляційний розгляд провести за відсутності прокурора, про розгляд справи повідомленого належним чином.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Приморському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12023162510001606, внесене до ЄРДР 05.12.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду першої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.
В цьому контексті, надаючи оцінку посиланням захисника ОСОБА_6 що обвинувачений ОСОБА_7 не скоював інкримінований йому злочин, апеляційний суд вважає такі доводи передчасними, натомість, відповідно до приписів ст. 89, 94 КПК України, оцінка доказів з точки зору належності та допустимості, а загалом сукупності доказів - з точки зору вагомості, достатності та взаємозв'язку буде здійснена судом першої інстанції за результатами судового розгляду зазначеного кримінального провадження, після дослідження та відповідної правової оцінки всіх наданих сторонами кримінального провадження доказів, при цьому, на теперішній час предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та, як наслідок, наявності або відсутності визначених кримінальним процесуальним законом підстав для такого продовження.
Відтак, встановлення наявності в діях обвинуваченого ознак інкримінованого йому злочину є предметом судового розгляду кримінального провадження по суті, за результатами дослідження та оцінки відповідного комплексу доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, внаслідок чого наразі суд апеляційної інстанції, з урахуванням наявних у його розпорядженні матеріалів провадження та встановлених кримінальним процесуальним законом обмежень, не вправі надавати оцінку обґрунтованості та доведеності висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, з огляду також на факт того, що в розпорядженні апеляційного суду відсутні будь-які докази для надання їм відповідної оцінки.
Водночас, зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 тяжкого злочину, за кваліфікуючими ознаками: умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, його тяжкості та можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (позбавлення волі строком до 10 років), враховуючи дані щодо особи обвинуваченого ОСОБА_7 , а також те, що наразі судовий розгляд зазначеного кримінального провадження не завершений, вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик переховування обвинуваченого від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів приймає до уваги аргументи захисника з приводу того, що прокурором не надано даних про наявність незаконного впливу на свідків з боку обвинуваченого ОСОБА_7 , а також ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, водночас зауважує, що судом у оскаржуваній ухвалі було констатовано наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Водночас, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу переховуватись від суду, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявним за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Запобіжний захід застосовується та продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту відносно того, що ОСОБА_7 має постійне місце реєстрації та проживання, офіційно працевлаштований, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, один з яких є інвалідом дитинства та потребує постійного догляду, є єдиним годувальником у сім'ї, однак зауважує, що такі обставини не свідчать про зменшення або відсутність вищезазначених ризиків, при цьому, у світлі інкримінованих обставин справи, зазначене не є настільки переконливими обставинами, що могли б знизити встановлені ризики до маловірогідних чи до їх виключення.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченому ОСОБА_7 застави, оскільки таке рішення відповідає приписам ч.4 ст.183 КПК України, відповідно до яких суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 ,- залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023162510001606, внесеному до ЄРДР 05.12.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4