Справа № 146/385/25
Провадження № 22-ц/801/1222/2025
Категорія: 101
Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В.
Доповідач:Копаничук С. Г.
22 травня 2025 рокуСправа № 146/385/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. ,
суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
з участю секретаря судового засідання: Кашпрук М. Г.,
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 18 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Скаковської І. В., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи - Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про встановлення факту, що має юридичне значення та встановлення особи, -
У лютому 2025 року ОСОБА_2 , звернуся до суду за участі заінтересованої особи Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення та встановлення особи . Зазначав, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Ольгівка Бериславського району Херсонської області. З досягненням шестирічного віку він пішов до школи в с. Ольгівка Бериславського району Херсонської області. Станом на 24 серпня 1991 року ,маючи вісім повних років, він був зарахований у третій клас школи в с. Ольгівка. Документів з навчального закладу він взяти не має можливості, оскільки навчальний заклад зруйнований через збройну агресію рф. Він не отримував паспорт громадянина України, так як постійно був зайнятий роботою, в нього наявне лише свідоцтво про народження. В даний час він немає можливості отримати паспорт громадянина України, оскільки не може підтвердити належність до громадянства України, так як немає документів, що підтверджують його реєстрацію на території України станом 24 серпня 1991 року. Просив суд встановити факт постійного його - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживання в неповнолітньому віці на території України , станом на 24 серпня 1991 року , включно. Встановити його особу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 18 березня 2025 року заяву задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року.
У апеляційній скарзі УДМС у Вінницькій області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та процесуального права, просить зазначене рішення суду скасувати, а у справі ухвали нове рішення - про відмову в задоволенні заяви. Зазначає, що звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту його проживання на території України станом на 24..08.1991 року , є передчасним, оскільки він не звертався до УДМС у Вінницькій області із заявою про отримання паспорта громадянина України. З досягненням 16-ти річного віку в ОСОБА_1 було достатньо часу для отримання паспорта громадянина України. Жодних доказів про свою роботу та те, як заявник проживав увесь цей час у державі без документу, що посвідчує його особу, він не надав і матеріали справи не містять. Вказані обставини ставлять під сумнів його належність до громадянства України і можуть вказувати на належність його до іншого громадянства та наявність у нього паспорта іншої країни. Щодо встановлення його особи, то він не надав жодного документу, що посвідчує його особу, а в окремому провадженні суди не можуть встановлювати факт тотожності особи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи ,рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду вищевказаним вимогам закону не відповідає.
Задовольняючи заяву особи, що звернулась до суду іменуючись Юрченком В.Л., суд виходив із того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,народився в с. Ольгівка Бериславського району Херсонської області. Встановлення факту проживання його станом на 24.08.1991 року в Україні має для заявника юридичне значення та породжує для нього юридичні наслідки, а даний факт інакше, як у судовому порядку ,не може бути встановлено. А щодо встановлення особи суд мотивів розгляду цієї вимоги не зазначив.
Однак, із вказаним висновком колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.
Апеляційним судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого Ольгівською сільською радою Бериславського району Херсонської області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Ольгівка Бериславського району Херсонської області та його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.13).
Зі змісту відповіді Херсонської обласної військової адміністрації № 01-01-66 від 17 липня 2024 року щодо надання інформації та копії будь-яких документів, що підтверджують навчання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,у школі в с. Ольгівка Бериславськоого району Херсонської області вбачається ,що територія населеного пункту, де проживав ОСОБА_1 ,перебувала під окупацією і на даний час - у зоні активних бойових дій. Ольгівський ліцей Тягинської сільської ради Бориславського району Херсонської області зруйновано, у тому числі - знищений окупантами. Підтвердити факт навчання у закладі та надати копії документів немає можливості (а.с.12).
Із листа департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної Поліції України б/н від 02.09.2024 вбачається, що ОСОБА_5 (заявник) до кримінальної відповідальності не притягується, засудженим не значиться та у розшуку не перебуває (а.с.11). При цьому довідка містить по - батькові, в той час як заявник вказує, що він по- батькові - ОСОБА_6 .
Згідно акту Томашпільської селищної ради № 223 від 29 липня 2024 року під час обстеження 29 липня 2024 року матеріально-побутових умов сім'ї, виявлено, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою : АДРЕСА_1 разом із батьком ОСОБА_3 та матір'ю ОСОБА_4 , дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.8-9).
Також заявником додано копії паспортів його батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.14-16).
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч.1 ст.293 ЦПК України)
Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами 1-3 ст. 294 ЦПК України визначено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Згідно ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.
Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України, але через неможливість документального підтвердження не може бути реалізованим. Мета дозволяє визначити коло заінтересованих осіб, а також докази, які мають бути досліджені під час судового розгляду справи.
Отже, сутність справ окремого провадження полягає у підтвердженні судом наявності чи відсутності певних юридичних фактів (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження. Тому суд лише з'ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
Згідно ч.3 ст. 12, ч .1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ч.6 ст.81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ч.ч.1,3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зі змісту заяви заявника про вставлення факту його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року вбачається, що метою встановлення такого факту є встановлення його належності до громадянства України та отримання ним паспорта громадянина України. У заяві він зазначив, що заходів досудового врегулювання цього питання він не здійснював.
На підтвердження заяви про встановлення факту, що має юридичне значення заявник надав суду копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копії паспортів батьків ОСОБА_1 , відповідь заступника голови Херсонської обласної військової адміністрації, акту № 223 від 29 липня 2024 року обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Для встановлення факту, що має юридичне значення, метою якого є встановлення належності до громадянства України, підлягає застосуванню ЗУ «Про громадянство України» та Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.
Стаття 3 ЗУ «Про громадянство України» (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) встановлює належність до громадянства України. Відповідно до цієї статті громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
У частині другій цієї статті вказано, що особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Встановлення належності особи до громадянства України це - визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 ЗУ «Про громадянство України», але яка з тих чи інших причин досі не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави.
З метою організації виконання ЗУ «Про громадянство України» Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року постановлено, зокрема, затвердити Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).
Так, цим Порядком відповідно до ЗУ «Про громадянство України» визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Згідно з пунктом 7 Порядку встановлення належності до громадянства України стосується:
а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;
б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту;
в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає до територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Отже, встановлення юридичного факту про те, що на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) особа постійно проживала на території України, є підставою для встановлення належності до громадянства України відповідно до п.1 ст.3 ЗУ «Про громадянство», і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22 (провадження № 61-12995сво22).
Разом з тим, на підставі наданих заявником письмових доказів, у яких зазначені різні прізвище, ім'я та по-батькові особи, неможливо ідентифікувати особу, у якої відсутній документ, що її посвідчує.
У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що судами в порядку окремого провадження не встановлюється тотожність особи. Без встановлення особи в позасудовому або в судовому порядку неможливо встановити і факт проживання на території України цієї особи.
Крім того ,з врахуванням відсутності будь-яких письмових доказів щодо особи заявника і факту його проживання в Україні на час здобуття незалежності ,колегія суддів не може розцінити в якості достовірних доказів підтвердження цих фактів показами свідків ,оскільки вони є зацікавленими особами ,а також інших осіб, що також не мають паспорта громадянина України .
Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 740/4027/20 виснував, що неможливо встановити факт постійно проживання заявника на території України станом на 1991 рік на підставі доказів, які не містять інформації щодо такого проживання саме відносно особи, яка безпосередньо звернулася із заявою про встановлення такого факту.
Разом з тим, надання адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України регламентовано ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», ЗУ «Про громадянство України».
Згідно з п.п.«а» п. 1 ч.1 ст. 13 ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Частиною 1 ст. 4 вказаного Закону передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.
Згідно п. 6 ч.1 ст.3 зазначеного Закону ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 2 цього Закону розпорядник Реєстру - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, визначено, що Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок № 302).
У пунктах 38-40 Порядку № 302 передбачено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється паспорт. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру. Ідентифікація особи, на ім'я якої оформляється паспорт і стосовно якої відсутня інформація в базах даних Реєстру, здійснюється відповідно до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.
У виключних випадках за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи (пункт 43 Порядку № 302).
Зокрема, цим пунктом встановлено, що у разі неподання особою, яка досягла 18-річного віку, документів з фотокартками проводиться процедура встановлення особи шляхом надсилання запитів щодо перевірки документів та інформації, зазначеної заявником у письмовому зверненні, зокрема до Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, Міністерства юстиції України, органів Державної фіскальної служби, навчальних закладів, військових частин, військових комісаріатів, установ виконання покарань, для отримання інформації з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, у тому числі фотокартки особи, яка дасть змогу ідентифікувати особу. В процесі перевірки береться до уваги вся інформація, яку повідомив заявник. Одночасно проводиться перевірка за даними обліку територіальних органів та територіальних підрозділів Державної міграційної служби. Перевірка стосовно осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України проводиться, зокрема, за даними Державного реєстру виборців шляхом надсилання запитів до відповідних відділів ведення Державного реєстру виборців. Крім того, у виключних випадках за відсутності фотокартки особи та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, з метою встановлення особи проводиться опитування родичів, сусідів, які були зазначені у письмовому зверненні. За результатами їх свідчень складається акт встановлення особи за формою, встановленою МВС.
Згідно з ч.1 ст.10 ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи державною міграційною службою України та (або) прийняття відповідного рішення суду, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.
Враховуючи вищевикладені норми законодавства, заявник має право на встановлення відповідного факту, що має юридичне значення у порядку, визначеному ч.1 ст.10 ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
З вимог вищевказаного законодавства України вбачається, що у разі, якщо Державна міграційна служба України не змогла встановити особу заявника після проведення процедури ідентифікації, то встановлення такого факту проводиться у судовому порядку.
До місцевого загального суду подається заява про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
Відповідно до вищевказаних нормативних актів, основними документами, які дозволяють особі звернутися до суду, мають бути: свідоцтво про народження особи та рішення Державної міграційної служби України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації.
У своїй заяві до суду заявник має вказати, який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують цей факт (показання свідків, біографічні дані заявника та будь-які документи, які надають можливість перевірити інформацію щодо його особи).
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02 вересня 2020 року у справі № 366/474/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 511/409/20, від 16 листопада 2022 року у справі № 755/16248/18.
У справі, судове рішення у якій переглядається, заявник звернувся до суду із заявою про встановлення його особи ,а також факту його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, проте будь-яких документів, що могли б посвідчити його особу, доказів того, що він звертався до Державної міграційної служби України з цих питань та отримав відмову , суду не надав.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що недотримання заявником передбаченого законом позасудового порядку встановлення його особи , неможливо встановити і заявлені ним факти у судовому порядку ,зокрема, й факт проживання цієї особи на території України.
Суд не надав належну оцінку усім наявним в матеріалах справи доказам у їх сукупності та не врахував, що на підставі наданих заявником доказів, у яких зазначені різні прізвища, неможливо ідентифікувати особу заявника , як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,а також встановити факт його проживання в Україні на час здобуття Україною незалежності .
Заявник не позбавлений права звернутися до передбачених законом органів держави у досудовому порядку із заявою про встановлення його особи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення та ухвалити нове.
Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1 ст. 376 ЦПК України).
Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а рішення суду - таким, що постановлене без повного з'ясування обставин справи, за недоведеності обставин, які суд вважав доведеними, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, невірного застосування норм матеріального права та ухвалення необгрунтованого судового рішення.
Відтак , оскаржуване рішення підлягає скасуванню з постановленням нового - про відмову у задоволенні заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області задовольнити.
Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 18 березня 2025 року скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи - Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про встановлення факту, що має юридичне значення та встановлення особи, - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий С. Г. Копаничук
судді: Л. О. Голота
В. П. Рибчинський