Справа № 136/1554/23
Провадження № 22-ц/801/1094/2025
Категорія: 77
Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванець О. Д.
Доповідач:Оніщук В. В.
22 травня 2025 рокуСправа № 136/1554/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Оніщука В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Копаничук С. Г., Голоти Л. О.,
з участю секретаря судового засідання Кашпрук М.Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Вінницький обласний центр зайнятості,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Вінницького обласного центру зайнятості на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 28 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Іванця О. Д. в залі суду,
встановив:
Короткий зміст вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до Вінницького обласного центру зайнятості про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У позовній заяві зазначає, що вона протягом останніх 22 років працювала у відповідних підрозділах Вінницького ОЦЗ Державної служби зайнятості.
01 лютого 2023 року позивачку було попереджено про зміни в організації праці та про те, що відповідно до наказу Міністерства економіки України «Про утворення філій регіональних центрів зайнятості Державного центру зайнятості» від 02 листопада 2022 року № 4325 Вінницький ОЦЗ 20 грудня 2022 року виніс наказ №285 «Про утворення філій Вінницького ОЦЗ», а також 11 січня 2023 року наказ № 35-к «Про попередження працівників Липовецької районної філії Вінницького ОЦЗ про зміни в організації праці», відповідно до якого посаду заступника начальника відділу надання соціальних послуг, яку займала ОСОБА_1 , буде скорочено.
Наказом № 449 від 14 липня 2023 року позивачку було звільнено.
ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, оскільки роботодавцем не було враховано її переважне право на залишення на роботі, а також не запропоновано усі вакантні посади, наявні з моменту попередження про зміни у організації праці та до моменту звільнення.
Покликаючись на викладене, ОСОБА_1 у заявленому позові просила суд:
- визнати неправомірним та скасувати наказ Вінницького ОЦЗ № 449-К про звільнення позивачки;
- поновити її на посаді, яку вона займала раніше або ж на іншій рівнозначній посаді у Липовецькому відділі Вінницької філії Вінницького ОЦЗ;
- стягнути з Вінницького ОЦЗ на її користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу із розрахунку 792,44 грн на день;
- звернути рішення до негайного виконання у частині поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- вирішити питання судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 28 лютого 2025 року позов було задоволено та вирішено:
- визнати неправомірним та скасувати наказ № 449-К Вінницького ОЦЗ від 14 липня 2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу надання соціальних послуг Липовецької районної філії Вінницького ОЦЗ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді, заступника начальника відділу надання соціальних послуг Липовецької районної філії Вінницького ОЦЗ з 15 липня 2023 року;
- стягнути з Вінницького ОЦЗ на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 247 796,25 грн (без вирахування податків та зборів);
- стягнути з Вінницького ОЦЗ на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 147,20 грн та витрати на діяльність адвоката, пов'язану із копіюванням та друком документів, що надавалися за адвокатським запитом у сумі 606,81 грн;
- рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу надання соціальних послуг Липовецької районної філії Вінницького ОЦЗ допустити до негайного виконання.
Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції виходив із того, у Вінницькому ОЦЗ відбулися зміни в організації праці, зокрема відбулося скорочення посад та скорочення чисельності працівників, а в межах юридичної особи створені нові структурні підрозділи зі зміненими повноваженнями та функціоналом працівників.
Місцевий суд відхилив доводи позивачки про неврахування роботодавцем її переважного права на залишення на роботі, зазначивши, що переважне право на залишення на роботі не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду у новостворених підрозділах.
Водночас у ході судового розгляду було встановлено, що з моменту попередження про скорочення посади 01 лютого 2023 року по день звільнення 14 липня 2023 року, з метою працевлаштування позивачці було запропоновано всього чотири посади, три з яких були тимчасовими.
Разом з тим, з аналізу відповідей Вінницького ОЦЗ на адвокатські запити представника позивача судом було встановлено, що у вказаний період були вакантними ряд посад, які позивачці не пропонувались, а у подальшому на вказані посади були переведені інші працівники, працевлаштовані раніше звільнені працівники та прийняті нові працівники.
Вказані обставини свідчать про не доведення відповідачем виконання приписів ч. 1 ст. 40, ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, а відповідно і про законність звільнення, а тому суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача та наявність підстав для її поновлення.
Оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від поновлення на роботі, суд першої інстанції дійшов висновку про її задоволення із розрахунку 583,05 грн на 425 робочих днів, що становить 247 796,25 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 03 квітня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Голота Л. О., Копаничук С. Г.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 квітня 2025 року справу призначено до розгляду на 22 травня 2025 року о 10 год 20 хв.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що у період реорганізації Вінницького ОЦЗ і утворення нових його підрозділів штатна чисельність працівників була зменшена з 501 посади до 333 посад ( зменшення на 168 штатних одиниць 33,5 %) і це стосувалось усіх без виключення підрозділів Вінницького ОЦЗ. Зокрема у Липовецькій районній філії було 10,5 штатних посад а в новоутвореному Липовецькому відділі у складі Вінницької філії залишилось 6 штатних посад. В умовах такого критичного скорочення Вінницький ОЦЗ у першу чергу заповнював у новоутворених підрозділах посади з числа працівників ОЦЗ за територіальним принципом, що відповідало меті максимального збереження професійного ядра служби.
Суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивачка звернулася за захистом свого права на залишення на посаді саме у структурному підрозділі у м. Липовець Вінницької області.
Роботодавець в умовах критичного скорочення штату дотримався усіх вимог законодавства при звільненні працівника ОСОБА_1 , запропонував їй у період проведення процедури звільнення усі можливі наявні вакантні посади, які відповідали її освітньо-кваліфікаційному рівню, та не отримавши згоди працівника на зайняття запропонованих посад, змушений був провести звільнення працівника.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній підстави.
Позивач та її представник в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 працювала у Державній службі зайнятості, а саме, у відповідних підрозділах Вінницького обласного центру зайнятості. Останнім часом займала посаду заступника начальника відділу надання соціальних послуг Липовецької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості.
Згідно із наказом Державного центру занятості від 15 липня 2022 року №74 «Про затвердження граничної чисельності працівників Державної служби занятості на 2022 рік» затверджено граничну чисельність працівників установ державної служби занятості Вінницької області на 2022 рік у кількості 501 штатна одиниця (а. с. 130, том 1).
Відповідно до наказу ВОЦЗ від 31 грудня 2021 року № 332 «Про штатні розписи філій ВОЦЗ та Вінницького міського центру занятості на 2022 рік» було затверджено та введено в дію з 01 січня 2022 року штатні розписи філій ВОЦЗ на 2022 рік. Згідно з штатним розписом Липовецької районної філії ВОЦЗ на 2022 рік затверджений штат в кількості 10,5 штатних одиниць з визначенням місячного фонду заробітної плати за посадовими окладами 61990,5 грн. (а. с. 69-70, том 1)
Згідно листа Міністерства економіки України від 27 жовтня 2022 року №2802-11/72027-03 «Щодо припинення філій регіональних центрів занятості» Державному центру зайнятості погоджено припинення філій регіональних центрів зайнятості шляхом їх ліквідації, зокрема Липовецької районної філії ВОЦЗ (а. с. 125-127, том 1).
Наказом Мінекономіки від 02 листопада 2022 року №4325 «Про утворення філій регіональних центрів занятості Державного центру занятості» погоджено Державному центру зайнятості утворення відокремлених структурних підрозділів - філій регіональних центрів зайнятості, в тому числі по ВОЦЗ: Вінницької філії, Гайсинської філії, Жмеринської філії, Могилів-Подільської філії, Тульчинської філії, Хмільницької філії (а. с. 128-129, том 1).
Згідно з наказом Державного центру занятості від 08 грудня 2022 року №128 «Про затвердження граничної чисельності працівників Державної служби занятості» затверджено граничну чисельність працівників Державної служби занятості Вінницької області у кількості 333 штатні одиниці. Визнано таким, що втратив чинність наказ Державного центру занятості від 15 липня 2022 року №74 «Про затвердження граничної чисельності працівників Державної служби занятості на 2022 рік» (а. с. 131, том 1).
Наказом Державного центру занятості від 08 грудня 2022 року №129 «Про примірну організаційну структуру» затверджено примірну організаційну структуру обласних центрів занятості, примірну організаційну структуру філій регіональних центрів занятості та базових центрів занятості (а. с. 132-134, том 1).
На виконання наказу Мінекономіки 4325, Вінницьким обласним центром зайнятості 20 грудня 2022 року видано наказ «Про утворення філій Вінницького обласного центру зайнятості» №285 та утворено 6 філій, в тому числі Вінницьку філію Вінницького обласного центру зайнятості (а. с. 135, том 1).
Наказом Вінницького обласного центру зайнятості «Про затвердження граничної чисельності працівників» від 27 грудня 2022 року № 288, затверджено граничну чисельність працівників Вінницького обласного центру зайнятості: апарат обласного центру занятості та 6-ти філій, в тому числі Вінницької філії у кількості 85 штатних одиниць (а. с. 136, том 1).
Відповідно до наказу Вінницького обласного центру зайнятості «Про штатні розписи філій Вінницького обласного центру зайнятості на 2023 рік» від 30 грудня 2022 року № 290 затверджено та введено в дію з 01 січня 2023 року штатні розписи 6-ти філій на 2023 рік, в тому числі Вінницької філії з штатною чисельністю 85 штатних одиниць, до структури якої входить Липовецький відділ з штатною чисельністю 6 штатних одиниць, а саме: начальник відділу - 1, заступник начальника відділу - 1, кар'єрний радник - 3, консультант роботодавця - 1 (а. с. 71-72, том 1).
У Липовецькій районній філії Вінницького ОЦЗ у 2022 році було передбачено 10,5 штатних одиниць. Тому під скорочення потрапили 4,5 штатних одиниці. Тобто за результатом реорганізації мало місце скорочення чисельності та штату працівників.
01 лютого 2023 року ОСОБА_1 було попереджено про зміни в організації праці, де зазначено, що відповідно до наказу Міністерства економіки України від 02.11.2022 за №4325 «Про утворення філій регіональних центрів зайнятості Державного центру зайнятості», у зв'язку з затвердженням організаційної структури та штатного розпису Вінницької філії ВОЦЗ та керуючись наказом Вінницького обласного центру зайнятості від 20 грудня 2022 року №285 «Про утворення філій Вінницького обласного центру зайнятості», а також №35-к від 11 січня 2023 року «Про попередження працівників Липовецької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості про зміни в організації праці» посаду заступника начальника відділу надання соціальних послуг Липовецької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості, яку вона займає, буде скорочено. У порядку працевлаштування ОСОБА_1 була запропонована посада провідного фахівця з профорієнтації Гайсинської філії Вінницького обласного центру зайнятості. У разі відмови від запропонованої роботи ОСОБА_1 підлягає вивільненню у порядку, передбаченому статтею 49-2 КЗпП України, за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, після закінчення двох місяців з моменту попередження (а. с. 28, том 1).
14 липня 2023 року наказом №449-К Вінницького обласного центру зайнятості ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника відділу надання соціальних послуг Липовецької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості з 14 липня 2023 року, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно п.1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної грошової допомоги та грошової компенсації за невикористані відпустки. Підстава: Наказ Вінницького ОЦЗ від 11 січня 2023 року №35-к «Про попередження працівників Липовецької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості про зміни в організації праці», колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом Вінницького ОЦЗ (а. с. 29, том 1).
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.
Статтею 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Отже, Конституція України, норми якої, відповідно до ст. том 8 цього Основного закону, є нормами прямої дії, визначає, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
За частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частини перша - третя статті 49-2 КЗпП України).
Однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення.
Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з'явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення.
Сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов'язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками.
Належним виконанням такого зобов'язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов'язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації.
Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв'язку з об'єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об'єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).
Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі» судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом, і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.
Одним із передбачених у ст. 40 КЗпП України випадків розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового трудового договору до закінчення строку його чинності, є - зміна в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої зазначеної статті).
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, як-от: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Верховний Суд, починаючи з постанови від 11 квітня 2018 року у справі №591/3104/16-ц, дотримується послідовної позиції, за змістом якої встановлюючи наявність чи відсутність факту наявності змін у організації виробництва та праці, судам слід з'ясовувати чи такі зміни дійсно відбулися, чи навпаки просто відбулося збереження і розмежування уже існуючих повноважень з передачею новоствореним підрозділам, без відмови від попередніх функцій і завдань.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до правової позиції, яка була висловлена Верховним Судом України у постанові від 09 жовтня 2023 року, справа № 607/16763/22, від 25 травня 2016 року у справі №6-304815, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Як встановлено судом першої інстанції, у Вінницького ОЦЗ відбулися зміни в організації праці, зокрема відбулося скорочення посад та скорочення чисельності працівників, водночас зміна відбулася в організації праці в межах юридичної особи без її ліквідації. У межах юридичної особи створені нові структурні підрозділи зі зміненими повноваженнями та функціоналом працівників.
Роботодавець вчасно попередив ОСОБА_1 про наступне вивільнення, однак з моменту попередження про скорочення посади по день звільнення за понад п'ять місяців з метою працевлаштування позивачці було запропоновано всього чотири вакантні посади у Вінницькому ОЦЗ, на які позивачка мала можливість працевлаштуватися, три з яких були тимчасовими.
При цьому ряд посад, які відповідали рівню кваліфікації ОСОБА_1 не були їй запропоновані. Натомість попри значне скорочення у Вінницькому ОЦЗ були прийняті нові працівники, які в цій структурі не працювали.
Жодних підтверджень надання відповідачем відповідних пропозицій позивачеві суду не надано.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що роботодавцем не виконано обов'язку щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися протягом п'яти місяців і які існували на день звільнення позивачки з урахуванням її рівня освіти, кваліфікації, досвіду. Доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими.
Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів також не бере до уваги, оскільки вони зводяться до висвітлення обставин справи у спосіб, що є зручним для відповідача, що має на меті задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
З огляду на наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, місцевий суд дійшов правильного висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки така вимога є похідною.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, том Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені Вінницьким ОЦЗ у зв'язку з апеляційним переглядом справи, слід залишити за ним.
Керуючись ст. том ст. том 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу Вінницького обласного центру зайнятості залишити без задоволення.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 28 лютого 2025 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені Вінницьким обласним центром зайнятості у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за ним.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повна постанова складена 27 травня 2025 року.
Головуючий В. В. Оніщук
Судді С. Г. Копаничук
Л. О. Голота