Cправа № 750/7630/24
Провадження № 1-кп/750/120/25
26 травня 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді (головуючої) ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Чернігові клопотання прокурора Чернігівської окружної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого, поданого в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.02.2024 за №12024270340000538 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 315, ч.4 ст. 152, ч.1 ст. 309 КК України,
Прокурор заявила клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, так як строк його дії закінчується 30.05.2025, проте розгляд справи триває. Зазначила, що ризики, які були підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу, продовжують існувати та виправдовують тримання обвинуваченого під вартою. Вказала, що обвинувачений є раніше судимою особою, судимості не погашені, не має міцних соціальних зв'язків, зловживає спиртними напоями та наркотичними речовинами, та тягар можливого покарання свідчить про існування ризику переховування від суду. Обвинувачений зможе вплинути на свідка ОСОБА_7 . Також, на думку прокурора, існує ризик незаконного впливу на потерпілу, яка вже допитана, проте можливий її повторний допит. Вважає, що існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення. На думку прокурора більш м'які запобіжні заходи на даний час не можуть бути застосовані до обвинуваченого. Клопотання подала в письмовому вигляді.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу заперечив. Вказав, що деякі ризики перестали існувати, а деяки змінились. Так, потерпіла була ретельно допитана, надала суперечливі та вкрай сумнівні показання, повторний допит її не є доцільним. Слідчий експеримент за участі потерпілої проводився без згоди власника приміщення. Виникають сумніви щодо зразків, які були направлені на експертизу, враховуючи, що потерпіла вказала, що одягала халат обвинуваченого, тому на халаті та білизні потерпілої можуть бути біологічні зразки обвинуваченого. Просив обрати обвинуваченому цілодобовий домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_4 категорично не погодився із думкою прокурора. Наполягає на тому, що жодна експертиза не підтвердить, що відбулось згвалтування. Були забрані речі із квартири, проте на них не знайшли ніяких слідів потерпілої. Вважає, що потерпіла обманює, оскільки протягом всього часу перебування у нього в квартирі вона спілкувалась із батьками. Експертиза не показала, що вона була в стані наркотичного сп'яніння. Просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт, для того, щоб він був разом із сім'єю. Щодо впливу на потерпілу, то зазначив, що такий вплив існує і в СІЗО через можливість користуватися послугами зв'язку.
Потерпіла, законний представник та представник потерпілої в судове засідання не з'явились, повідомлені належним чином.
Заслухавши думку учасників справи, суд приходить до наступного висновку.
Частиною 1 статті 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Як слідує з положень ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Частина 2 ст. 331 КПК України регламентує, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали здійснюється за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Статтею 176 КПК України передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України).
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, статтею 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зав'язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати здійсненню судового провадження розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Згідно до вимог ч. 5 ст. 199 КПК України суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Чернігова від 02.04.2025 продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_4 до 30.05.2025 без визначення розміру застави.
Розгляд кримінального провадження не завершено, наступне судове засідання призначене на 24.06.2025.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з огляду на вимоги до ч. 4 ст. 199, ч. 2 ст. 177 КПК України, суд має виходити з наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд, не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинуваченого в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, вважає, що, в даному випадку, є обов'язкова умова -conditionsinequanon правомірності затримання, а саме обґрунтована підозра, що обвинувачений вчинив злочини, що, на думку суду, підтверджується скеруванням до суду обвинувального акту.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Тож, суд приймає до уваги практику Європейського суду з захисту прав людини про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
При цьому, оцінюючи вищевказані обставини, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Тож, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання винуватим, суд виходить з сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, які дають суду достатні підстави дійти висновку про наявність реального ризику можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, який продовжує існувати дотепер.
Крім цього, обвинувачений ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків в даному кримінальному провадженні, які на даний час не надали свої покази безпосередньо під час судового розгляду, з метою зміни їхніх показань на свою користь. Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.1,2 ст.23, ст.224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст.95 КПК України).
Ризик вчинення повторного кримінального правопорушення на переконання суду не спростований стороною захисту в належний спосіб.
Тобто, наявні підстави вважати, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, не відпали і продовжують існувати.
Оцінюючи можливість застосування до обвинувачених іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд, насамперед, враховує серйозність обвинувачення, його характер та конкретні обставини справи.
Висновки суду про те, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та для запобігання реалізації ним встановлених ризиків, ґрунтуються на сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого.
При цьому, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема, відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження, втім, застосування більш м'яких запобіжних заходів може відтермінувати можливість його виконання, створює ймовірну можливість вчинення обвинуваченим позапроцесуальних дій.
Оцінюючи доводи сторони захисту, наведені під час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд зазначає наступне.
Так, доводи сторони захисту фактично зводилися до аналізу висунутого ОСОБА_4 обвинувачення, а також до тверджень про відсутність вагомих доказів, якими підтверджується скоєння саме обвинуваченим кримінальних правопорушень, суд відхиляє та вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, адже відповідно до вимог ст. 368 КПК України питання щодо винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, правильності правової кваліфікації його дій тощо, вирішується судом лише після дослідження всіх наданих сторонами обвинувачення та захисту доказів в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку. При цьому, оцінку наданим доказам стосовно їх належності та допустимості суд також має надати в нарадчій кімнаті.
Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про необхідність продовження застосування запобіжного заходу на стадії судового розгляду вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.
Також з наведених у цьому рішенні мотивів суд відкидає доводи сторони захисту щодо недоведеності заявлених прокурором ризиків можливих спроб обвинувачених переховуватися від суду, вчинити вплив на свідків.
Разом із цим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).
У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з'явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
Тож, продовження існування встановлених судом обставин у їх сукупності, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, що відповідає і є співмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останньому, та застосування більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою не буде ефективним і не сприятиме своєчасному розгляду кримінального провадження, а також не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на них процесуальних обов'язків.
Клопотання сторони захисту про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту чи застави не підлягає задоволенню, зважаючи на відсутність передумов застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
За наведених обставин, клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 177, 183,193, 194, 199, 331 КПК України, суд
В задоволенні усних клопотань обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» до 23 липня 2025 року без визначення розміру застави.
На ухвалу протягом 5 днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду.
Повний текст ухвали виготовлено 27.05.2025 о 13 год 00 хв.
Суддя ОСОБА_8